Рішення № 10046085, 19.05.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

справа № 5020-12/233-3/295 За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

АДРЕСА_1

доДочірнього підприємства „Арка”

Закритого акціонерного товариства „Югрибстрой”

(Камишовське шосе, 14, м. Севастополь, 99014)

про стягнення 130475,40 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ФОП ОСОБА_1) ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі 09.02.2001;

відповідач (ДП „Арка” ЗАТ „Югрибстрой”) явку уповноважених представників не забезпечив.

Суть спору:

01.09.2009 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до дочірнього підприємства „Арка” закритого акціонерного товариства „Югрибстрой” (далі відповідач) про стягнення 130475,40 грн., з яких: 95250,00 грн. позика; 21915,00 грн. заборгованість за обіди для працівників; 13310,40 грн. заборгованість за поставлену продукцію щебінь немитий.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобовязань щодо повернення позивачу грошових коштів, отриманих відповідачем в якості позики, оплати поставленого позивачем товару та відшкодування витрат позивача на оплату обідів для працівників відповідача.

Ухвалою від 02.09.2009 позовна заява прийнята до розгляду суддею Харченком І.А. та порушено провадження у справі №5020-12/233.

Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя №111 від 21.09.2009, у звязку з тимчасовою непрацездатністю судді Харченка І.А., справу №5020-12/233 передано до провадження судді Головко В.О.

Ухвалою від 21.09.2009 справа №5020-12/233 прийнята до провадження суддею Головко В.О. з привласненням справі №5020-12/233-3/295.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позовну заяву /арк. с. 46-47/, відповідно до якого позовні вимоги не визнав, зважаючи на відсутність письмової форми договору позики, на відсутність відомостей про надходження грошових коштів до каси підприємства, а також пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами.

Ухвалою суду від 07.12.2009 у справі призначено судову бухгалтерську експертизу, провадження у справі зупинено до отримання результатів експертизи.

15.03.2010 на адресу господарського суду надійшли матеріали справи №5020-12/233-3/295 без експертного висновку через неоплату відповідачем вартості експертизи.

Ухвалою від 12.04.2010 провадження у справі поновлено.

У судове засідання 19.05.2010 відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином у встановленому порядку (рекомендованою кореспонденцією відповідно до адреси, вказаної у свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи /арк. с. 52/) та своєчасно.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За викладених обставин суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового звязку з позначками „за закінченням терміну зберігання” /арк. с. 93-96, 103-106/ можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення відповідача про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Встановивши, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а незявлення представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд визнав за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

На підставі квитанцій до прибуткових касових ордерів /арк. с. 15-16, 110/ відповідач прийняв від позивача на умовах позики суму в розмірі 95250,00 грн., а саме:

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

від 18.04.2006 на суму 14800,00 грн. /арк. с. 15, 110/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

від 09.06.2006 на суму 41600,00 грн. /арк. с. 15, 110/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

від 07.07.2006 на суму 26750,00 грн. /арк. с. 15, 110/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

від 11.07.2006 на суму 6700,00 грн. /арк. с. 15, 110/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№2 від 03.11.2006 на суму 5400,00 грн. /арк. с. 16/.

Також, як зазначено у позові, згідно з усною домовленістю з відповідачем, позивач у період з 16.04.2006 по 14.07.2006 оплатив обіди, які були призначені для працівників відповідача, на загальну суму 36924,00 грн., в тому числі:

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№387 від 05.05.2006 на суму 2160,00 грн. /арк. с. 19/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№388 від 15.05.2006 на суму 1955,00 грн. /арк. с. 19/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№389 від 19.05.2006 на суму 2764,00 грн. /арк. с. 19/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№464 від 26.05.2006 на суму 3690,00 грн. /арк. с. 19/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№471 від 31.05.2006 на суму 2214,00 грн. /арк. с. 18/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№475 від 02.06.2006 на суму 1476,00 грн. /арк. с. 18/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№479 від 09.06.2006 на суму 3690,00 грн. /арк. с. 18/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№485 від 16.06.2006 на суму 3690,00 грн. /арк. с. 18/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№569 від 23.06.2006 на суму 3600,00 грн. /арк. с. 17/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№580 від 30.06.2006 на суму 2880,00 грн. /арк. с. 17/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№600 від 07.07.2006 на суму 3600,00 грн. /арк. с. 17/;

згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру

№615 від 14.07.2006 на суму 3600,00 грн. /арк. с. 17/.

Відповідач повернув позивачеві кошти в сумі 15009,25 грн., а саме:

18.04.2006 500,00 грн. (прибутковий касовий ордер №7) /арк. с. 41/;

20.04.2006 1060,00 грн. (прибутковий касовий ордер №9) /арк. с. 41/;

21.04.2006 910,00 грн. (прибутковий касовий ордер №10) /арк. с. 41/;

22.04.2006 215,25 грн. (прибутковий касовий ордер №11) /арк. с. 41/;

25.04.2006 100,00 грн. (прибутковий касовий ордер №12) /арк. с. 42/;

26.04.2006 800,00 грн. (прибутковий касовий ордер №14) /арк. с. 42/;

28.04.2006 400,00 грн. (прибутковий касовий ордер №17) /арк. с. 42/;

03.05.2006 250,00 грн. (прибутковий касовий ордер №18) /арк. с. 42/;

10.05.2006 900,00 грн. (прибутковий касовий ордер №23) /арк. с. 43/;

24.05.2006 1500,00 грн. (прибутковий касовий ордер №29) /арк. с. 43/;

25.05.2006 800,00 грн. (прибутковий касовий ордер №30) /арк. с. 43/;

09.06.2006 800,00 грн. (прибутковий касовий ордер №31) /арк. с. 43/;

13.06.2006 600,00 грн. (прибутковий касовий ордер №33) /арк. с. 44/;

15.06.2006 1000,00 грн. (прибутковий касовий ордер №34) /арк. с. 44/;

19.06.2006 800,00 грн. (прибутковий касовий ордер №36) /арк. с. 44/;

20.06.2006 745,00 грн. (прибутковий касовий ордер №37) /арк. с. 44/;

21.06.2006 700,00 грн. (прибутковий касовий ордер №38) /арк. с. 45/;

22.06.2006 1453,00 грн. (прибутковий касовий ордер №39) /арк. с. 45/;

27.06.2006 1476,00 грн. (прибутковий касовий ордер №43) /арк. с. 45/.

У звязку з чим, залишилася не погашеною сума боргу в розмірі 21914,75 грн.

Крім того, на підставі накладної №6 від 31.05.2007 позивач поставив відповідачеві матеріал щебінковий немитий на суму 13310,40 грн. /арк. с. 20/.

30.05.2009 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав погасити заборгованість в сумі 130475,40 грн. в строк до 10.06.2009 /арк. с. 21/.

Відповідач отримав вказану претензію 09.06.2009 (вх. 13), про свідчить підпис його уповноваженої особи на примірнику претензії, проте будь-якої відповіді позивачеві не надав, заборгованість не погасив, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу різних груп господарських правовідносин, зокрема, з відносин позики, поставки, надання послуг.

Правовідносини в сфері позики врегульовані нормами статей 1046-1053 Цивільного кодексу України.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як визначено частиною першою статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України договір позики вважається укладеним в момент передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, для укладання таких правочинів, як позика (за умов, що його ціна не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17,00 грн.) та/або позикодавцем є юридична особа) встановлена обовязкова письмова форма. Однак, договір може бути укладеним у письмовій формі не тільки шляхом викладення його у вигляді єдиного документа та його підписання, але і таким чином, коли на підтвердження його укладення сторона надасть письмові докази, які підтверджують передання іншій стороні грошових коштів (інших речей, визначених родовими ознаками) на умовах позики (розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання).

Також, за загальним правилом статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Спеціальними нормами Цивільного кодексу України не передбачена недійсність договору позики через недодержання сторонами письмової форми договору у вигляді єдиного документа, але в даному випадку, наявність між сторонами договірних відносин позики має доводитися саме письмовими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав відповідачу гроші в сумі 95250,00 грн. на підставі квитанцій до прибуткових касових ордерів /арк. с. 15-16, 110/.

Факт прийняття цих коштів відповідачем підтверджується наявністю на квитанціях до прибуткових касових ордерів підпису представника Дочірнього підприємства „Арка” Закритого акціонерного товариства „Югрибстрой”, засвідченого гербовою печаткою відповідача. При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що вказані квитанції є підробленими та що на квитанціях стоїть підпис не встановленої особи, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським обєднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999 №17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських обєднань, субєктів господарської діяльності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обовязки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Відповідно до частини 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України). Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обовязку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обовязок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Доказів втрати, викрадання печатки, підроблення квитанцій до прибуткових касових ордерів відповідачем суду не надано.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (з наступними змінами і доповненнями), господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань та фінансових результатів.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 ЗУ „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).

Відповідно частини восьмої статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно з пунктом 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

З метою встановлення наявності чи відсутності відомостей про надходження спірних коштів до каси відповідача, у справі було призначено судову бухгалтерську експертизу, проте матеріали справи №5020-12/233-3/295 були повернуті без експертного висновку через неоплату відповідачем вартості експертизи. Інших доказів про відсутність відомостей щодо надходження спірних коштів до каси Дочірнього підприємства „Арка” Закритого акціонерного товариства „Югрибстрой” відповідач не надав.

Дослідивши надані позивачем квитанції до прибуткових касових ордерів на суму 95250,00 грн. /арк. с. 15-16, 110/ суд приймає їх в якості належних та допустимих доказів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, за винятком квитанції до прибуткового касового ордера №2 від 03.11.2006 на суму 5400,00 грн. /арк. с. 16/, оскільки остання не містить відбитку печатки відповідача та розшифровки підпису особи, яка прийняла готівкові кошти від позивача. Суд вважає, що квитанції до прибуткових касових ордерів на суму 89850,00 грн. (95250,00-5400,00) /арк. с. 15, 110/ підтверджують, що між субєктами господарювання (позивачем та відповідачем) склались цивільно-правові відносини щодо передачі в позику зазначеної суми коштів.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Частина перша статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обвязки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів суд дійшов висновку, що дії сторін, які оформлені квитанціями до прибуткових касових ордерів на суму 89850,00 грн., в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обовязки, аналогічні зобовязанням за договором позики.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позовні вимоги щодо стягнення суми позики в розмірі 95250,00 грн. та суми в розмірі 21915,00 грн., сплаченої за обіди працівників відповідача, не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності /арк. с. 46-47/.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 256-258 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. ч. 4, 5 ст. 261 ЦК України).

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи на те, що строк виконання відповідачем зобовязання щодо повернення позики позивачу договором не встановлений, право вимоги щодо виконання зобовязання про повернення позики може виникнути у позикодавця в будь-який час.

Водночас, виходячи з приписів статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник (відповідач) був зобовязаний повернути позикодавцеві (позивачеві) позику протягом тридцяти днів від дня предявлення останнім вимоги про це.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що позикодавець предявив позичальникові вимогу про повернення позики 09.06.2009 /арк. с. 21/. Отже, останній мав повернути позику в строк до 09.07.2009 включно.

За викладених обставин перебіг позовної давності в контексті статті 261 Цивільного кодексу України починається з 10.07.2009. Позовну заяву подано до суду 01.09.2009, тобто в межах строку позовної давності, а відтак, строк позовної давності позивачем не пропущений.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на наступне.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

На думку суду, відзив відповідача в розумінні статті 267 Цивільного кодексу України не є заявою про застосування позовної давності, оскільки відповідач прямо не заявляє про застосування судом строку позовної давності, а лише вказує на його пропущення позивачем.

Відповідачем не надані суду докази погашення заборгованості.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за квитанціями до прибуткових касових ордерів /арк. с. 15, 110/ в розмірі 89850,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню; в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5400,00 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

На підставі накладної №6 від 31.05.2007 позивач поставив відповідачу матеріал щебінковий немитий на суму 13310,40 грн.

Факт отримання відповідачем товару за накладною №6 від 31.05.2007 підтверджується наявністю на неї підпису представника Дочірнього підприємства „Арка” Закритого акціонерного товариства „Югрибстрой”, скріпленого гербовою печаткою відповідача /арк. с. 20/.

Як зазначалося вище, частина перша статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обвязки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обовязки, аналогічні зобовязанням за договором поставки.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, встановлений судом факт отримання відповідачем товару матеріалу щебінкового немитого фр-3-25 за видатковою накладною №6 від 31.05.2007 є підставою виникнення у нього обовязку оплатити поставлений товар.

Доказів оплати товару на суму 13310,40 грн. матеріали справи не містять.

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 13310,40 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 21915,00 грн.

На думку позивача, дана сума боргу виникла у відповідача через оплату останнім поставлених позивачем обідів не в повному обсязі: з 36924,00 грн. повернуто лише 15009,25 грн. (прибуткові касові ордери /арк. с. 41-45/), тобто залишок заборгованості становить 21914,75 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог в частині стягнення суми в розмірі 21915,00 грн. позивач посилається на умови договору про надання послуг від 03.04.2006 (далі Договір про надання послуг) /арк. с. 108/.

Зі змісту Договору про надання послуг вбачається, що даний договір регулює взаємовідносини сторін при виконанні виконавцем (фізична особа-підприємець ОСОБА_1) доручень Замовника (Дочірнє підприємство „Арка” Закритого акціонерного товариства „Югрибстрой”) на організацію постачання та транспортно-експедиторське обслуговування вантажів номенклатури Замовника.

Згідно з пунктом 1.2 Договору про надання послуг Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе організацію перевезення всіма видами транспорту матеріалів, що необхідні для здійснення виробничої діяльності заводу КПД-40.

Позивач пояснив, що 30.03.2006 між ним як Замовником та Дочірнім виробничо-комерційним підприємством „Мусон-Пит” (Виконавець) був укладений договір №14 /арк. с. 84/ (далі Договір №14).

Предмет Договору №14 сторони визначили як забезпечення комплексними обідами працівників ДП „Арка” ЗАТ „Югрибстрой”.

Виконавець за Договором №14 зобовязувався своєчасно забезпечувати Замовника комплексними обідами згідно з заявками. Якість повинна відповідати органолептичним нормам та ТУ (пункт 2.1 Договору №14).

Також Виконавець зобовязується постачати та видавати комплексні обіди працівникам ДП „Арка” кожного дня з 12.00 по 13.00 в приміщенні їдальні Замовника згідно з заявками (пункт 2.2 Договору №14).

Замовник зобовязується здійснювати оплату комплексних обідів, що видані працівникам згідно з заявками за ціною в розмірі 12,00 грн. за один комплексний обід (пункт 2.3 Договору №14).

Статтею 636 Цивільного кодексу України передбачено, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобовязаний виконати свій обовязок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З умов Договору №14 вбачається, що він, в контексті статті 636 Цивільного кодексу України, є договором на користь третьої особи, оскільки укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Дочірнім виробничо-комерційним підприємством „Мусон-Пит” на поставку обідів для ДП „Арка” ЗАТ „Югрибстрой”; платником обідів є фізична особа-підприємець ОСОБА_1

Проте, доказів наявності обовязку ДП „Арка” ЗАТ „Югрибстрой” відшкодовувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вартість обідів, поставлених за Договором №14 (у тому числи і письмової угоди), позивач суду не надав.

Не може бути підставою для покладення на відповідача обовязку щодо оплати позивачу вартості обідів і Договір про надання послуг, оскільки умови Договору про надання послуг не передбачають обовязку ДП „Арка” ЗАТ „Югрибстрой” оплачувати обіди, якими забезпечував його позивач.

Таким чином, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині стягнення вартості поставлених відповідачеві обідів в сумі 21914,75 грн. задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, в сумі 103160,40 грн., з яких: 89850,00 грн. неповернута позика; 13310,40 грн. заборгованість за поставлений матеріал щебінь немитий.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позовних вимог розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: на відповідача державне мито в розмірі 1031,60 грн. (1% від 103160,40), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 186,59 грн. (236,00*103160,40/130475,40).

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства „Арка” Закритого акціонерного товариства „Югрибстрой” (Камишовське шосе, 14, м. Севастополь, 99014; ідентифікаційний код 20666706; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) заборгованість в розмірі 103160,40 грн. (сто три тисячі сто шістдесят грн. 40 коп.), а також державне мито в розмірі 1031,60 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 186,59 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.В частині стягнення позики в розмірі 5400,00 грн. та заборгованості за надані обіди в розмірі 21915,00 грн. в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 25.05.2010.