Рішення № 10045356, 29.04.2010, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2010 р.                                                                                Справа № 5/3

За позовом Державного підприємства "Лужанський експериментальний завод", вул. Центральна 53, смт. Лужани, Кіцманський район, Чернівецька область, 59342

до 1. Державного підприємства "Жовтневий спиртовий завод", вул. Полтавська, 3, м. Карлівка, Полтавська область, 39503

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1", юридична адреса: с. Ставчани, Пустомитівський район, Львівська область, 81118; фактична адреса: 79018, м. Львів, вул. Городоцька, 155, а/с 2789

про стягнення 1884,42 грн.

                                                                       Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідачів: не з'явилися          

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 1884,42 грн. заборгованості, з них: 1240,26 грн. - сума боргу за поставлену згідно наряду Департаменту САТ ДПА України № 359еаф від 12.06.2008 року та договору від 05.04.2008 року продукцію, 174,10 грн. - проценти за користування грошовими коштами, 383,24 грн. - пеня та 86,82 грн. - штраф за прострочення виконання зобов'язання понад тридцяти днів.

Від позивача до суду надійшла заява, відповідно до ст. 83 ГПК України, про вихід за межі позовних вимог, якою він просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 1959,42 грн., з яких 1315,26 грн. - сума боргу з урахуванням інфляції, 174,10 грн. - проценти за користування грошовими коштами, 383,24 грн. - пеня та 86,82 грн. - штраф за прострочення виконання зобов'язання понад тридцяти днів, яку суд визнає заявою про збільшення позовних вимог.

Оскільки вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги, суд не приймає подану заяву до розгляду в частині стягнення інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі змінити або підставу, або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 1884,42 грн., з яких 1240,26 грн. - сума боргу, 174,10 грн. - проценти за користування грошовими коштами, 383,24 грн. - пеня та 86,82 грн. - штраф за прострочення виконання зобов'язання понад тридцяти днів.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи (повідомлення в матеріалах справи).

У зв"язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах достатньо, і господарський суд повідомив належним чином відповідачів про час, дату і місце проведення судового засідання, неявка відповідачів не перешкоджає розгляду справи по суті, справа відповідно до ст. 75 ГПК України розглядається за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:

Згідно Наряду Департаменту CAT ДПА України від 12 червня 2008 року № 359 еаф та Договору від 05 квітня 2008 року Державне підприємство "Жовтневий спиртовий завод" (відповідач) зобов"язалося відпустити Державному підприємству "Лужанський експериментальний завод" (позивач) фракцію головну спирту етилового в кількості орієнтовно 6000 дал по ціні 21,00 грн. за дал, а позивач зобов"язався оплатити вартість продукції та прийняти її.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що про готовність поставки окремої партії продукції продавець (відповідач) попереджає покупця (позивач) письмовою заявкою та виставляє рахунок на оплату.

Згідно п. 2.5 договору покупець зобов"язався здійснити оплату за продукцію за наявності наряду та згідно виставленого продавцем рахунку на умовах попередньої оплати за одну добу до відвантаження продукції.

Згідно виставленого рахунку від 13 червня 2008 року № 35 на оплату 3000,00 дал фракції головної етилового спирту позивач перерахував відповідачу 63000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 17 червня 2008 року № 542.

Згідно виставленого рахунку від 13 червня 2008 року № 36 на оплату 3000,00 дал фракції головної етилового спирту позивач перерахував відповідачу 63000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 20 червня 2008 року № 8.

За продукцію позивачем перераховано 126000,00 грн.

Як вбачається з товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового № 079006 від 17.06.2008 року та № 079013 від 20.06.2008 року відповідач відвантажив позивачу 5955,95 дал продукції (3000 + 2955,95), замість 6000 дал зазначених у виставлених рахунках.

Таким чином, відповідач недопоставив продукції на 44,05 дал.

Вартість недопоставки складає 925,05 грн. (21,00 грн./дал х 44,05 дал).

Позивач у позовній заяві зазначає, що фактично прийняв спирту етилового з врахуванням природних втрат на перевезення та вивантаження 2998,89 дал (2994,75 + 0,45 + 1,59 + 2,1) та 2942,05 дал (2937,08 + 1,33 + 2,07 + 1,57), про що зафіксовано у актах № 102 та № 108 про відвантаження та приймання спирту, загальна кількість нестачі становить 13,9 + 1,11 = 15,01 дал, вартістю 315,21 грн.

Згідно п. 3.2 Інструкції з приймання, зберігання, відпуску, транспортування та обліку етилового спирту затвердженої Міністерством харчової промисловості СРСР від 25.09.1985 року (Інструкція), яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, відповідальність за збереження спирту при його транспортуванні несе одержувач або автотранспортна організація, що здійснює централізоване перевезення спирту, з матеріальною відповідальністю автогосподарства за його збереження з моменту прийняття спирту через мірники (п. 1.3.1 Інструкції) на складі постачальника. Особа, матеріально відповідальна за перевезення спирту, стежить за тим, щоб в дорозі не було його витоку і за збереженням пломб.

Перевезення спирту етилового здійснювала автотранспортна організація - Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1".

Відповідно п. 4.2 Інструкції якщо спирт доставлений у справній тарі (автоцистерни, сталеві бочки, бідони, бутлі), то зав. спиртосховищем (складом) приймає спирт в порядку, вказаному в розділі 4.1 Інструкції і після закінчення приймання заповнює акт формою N П-24 (права сторона).

При доставці спирту в місце призначення в несправній автоцистерні або іншій тарі, а також в разі прибуття спирту в автоцистерні або тарі з порушеними пломбами кожне таке місце приймається окремо, комісійно, і по кожному визначається нестача спирту, про що складається акт по формі № П-26.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при прийнятті спирту не дотримані вимоги п. 4.2 та розділу 4.1 Інструкції, а саме: не перевірено справність цистерни, наявність опломбування, не зазначено яким чином відбиралися проби та інше, про що свідчать надані акти по відвантаженню прийманню спирту № 108 від 20.06.2008 р - 22.06.2008 р. та № 102 від 17.06.2008 р. –18.06.2008 р. Таким чином, суд позбавлений можливості дійти висновку щодо причин нестачі.

Оскільки позивач вину відповідача щодо нестачі спирту етилового не довів, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Позивач направив відповідачу вимогу № 54 від 31.03.2009 року про повернення коштів в розмірі 1293,18 грн.

Відповідач вимогу позивача залишив без відповіді, отримані ним кошти не повернув.

Відповідно до п. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до статей 526-527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У відповідності до вимог ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правомірними і такими, що підлягають задоволенню є вимоги щодо недопоставки спирту етилового в розмірі 44,05 дал на суму 925,05 грн.

Також позивач, посилаючись на ст.ст. 693, 536, 1057, 1048 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 174,10 грн. за користування чужими грошовими коштами на умовах комерційного кредиту.

Обгрунтування позивачем вимог щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами вищевказаними нормами судом не приймається до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В даному випадку а ні договором, а ні законом не передбачений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч. 1 ст. 1057 ЦК України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Крім того, ч. 2 ст. 1057 ЦК України передбачено, що до комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

Зі змісту ст. 1054 ЦК України випливає, що однією зі сторін за кредитним договором має бути банк або фінансова установа.

Позивач також посилається положення ч.1 ст.1048 ЦК України. Відповідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Предметом договору від 05.04.2008 року є купівля-продаж фракції головної етилового спирту (п. 1.1 договору).

Отже, спірний договір за своєю правовою природою не є договором позики в розумінні ст. 1046 ЦК України.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягає.

Стосовно нарахованих позивачем 383,24 грн. пені та 86,82 грн. штрафу, відповідно до ст. 231 ГК України, необхідно зазначити наступне.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, названа норма не визначає, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, строки виконання якого порушені.

Відповідно до пп. 4 п. 3 Розділу ІХ Прикінцевих положень ГК України Кабінет Міністрів України зобов’язаний визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки.

На даний час Кабінет Міністрів України не визначив суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки.

З вищевикладеного випливає, що вимоги позивача в частині стягнення 383,24 грн. пені та 86,82 грн. штрафу задоволенню не підлягають.

У відповідності до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з"ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Жовтневий спиртовий завод" (вул. Полтавська, 3, м. Карлівка, Полтавська область, 39503, р/р 26005170770001 в Полтавському ГРУ "Приватбанк", МФО 331401, код ЄДРПОУ 00374829) на користь Державного підприємства "Лужанський експерементальний завод" (вул. Центральна 53, смт. Лужани, Кіцманський район, Чернівецька область, 59342, р/р 26001302789 в "Укрсоцбанку" м.Чернівці, МФО 356011, код ЄДРПОУ 00333380) - 925,05 грн. боргу, 50,07 грн. державного мита та 115,85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання цим рішення законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя                     Гетя Н.Г.