Ухвала суду № 100449937, 21.10.2021, Приморський районний суд м. Одеси

УХВАЛА

20 жовтня 2021 року м.Одеса Справа № 522/17548/21

Провадження № 2-з/522/543/21

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Кузнецової В.В.

за участю секретаря судового засідання – Довгань Ж.А.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів -

встановив:

13.09.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

30.09.2021 року до суду надійшла відповідь з відділу АДР ГУ ДМС України в Одеській області, щодо місця реєстрації відповідача.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 04.10.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою та судове засідання для розгляду справи по суті призначене на 25 жовтня 2021 року.

18.10.2021 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить накласти арешт на кошти ОСОБА_2 у межах 99 351,30 грн, що містяться на банківських рахунка останнього, та накласти арешт у межах 99 351,30 грн на нежитлове приміщення загальною площею 795,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви заявник вказує, що предметом позову є стягнення із ОСОБА_2 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 81 000 (вісімдесят одна тисяча) грн., 3% річних від вказаної суми за 2 роки 6 місяців у розмірі 6075 грн., та 12 276,30 грн. інфляційних втрат. Вказує, що у січні 2019 року позивачем були передані відповідачеві власні грошові кошти у сумі 3 000 доларів США для вирішення питання відновлення та оформлення необхідних документів на нерухоме майно та земельну ділянку, оскільки відповідач був рекомендований та представлений позивачеві як засновник товариства, що займається наданням послуг у даній сфері.

На підтвердження факту передання грошових коштів письмовий договір не укладався, однак, даний факт був підтверджений відповідачем письмовою перепискою Viber та записами телефонних розмов з позивачем, які відбувалися у присутності свідків.

Дотепер, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та неодноразові звернення до відповідача із вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів позивача лишились безрезультатними.

Окрім того, із поведінки відповідача вбачається, що останній не має наміру на добровільне повернення грошових коштів позивачеві, фактично використовуючи їх із 2019 року без достатньої на те підстави.

Наразі, у нього відсутні відомості щодо наявності у відповідача джерел доходу, за рахунок яких останній зможе сплатити заборгованість, а тому у нього є підстави вважати, що існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, шляхом здійснення відповідачем заходів, спрямованих на ухилення від виконання покладених на нього зобов`язань.

При цьому, згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.10.2021р., сформованою щодо відповідача, за останнім зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна: реєстраційний номер - 19917588, тип майна - нежитлові приміщення, адреса нерухомого майна - АДРЕСА_1 , загальна площа - 795,8 кв. м., номер запису: 3472 у книзі - 71 неж-104.

Отже, у разі здійснення заходів примусового виконання рішення суду по справі № 522/17548/21, відбуватиметься списання коштів із рахунків, що належать ОСОБА_2 , водночас, за відсутності або нестачі коштів боржника, у тому числі на рахунках у банках та інших фінансових установах, повернення боргу здійснюватиметься саме шляхом звернення стягнення на нежитлові приміщення загальною площею 795,8 кв.м., що розміщені за адресою: АДРЕСА_1 та належать відповідачеві на праві приватної власності. А у випадку відчуження відповідачем вищезазначеного нерухомого майна, виконання рішення суду і зовсім стане неможливим.

Щодо зустрічного забезпечення, сторона позивача зазначає, що застосування зустрічного забезпечення є недоцільним, оскільки вжиття заходів забезпечення позову ніяким чином не призведе до завдання ОСОБА_2 матеріальних збитків.

На думку позивача у вказаній справі невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання можливого рішення суду та невжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, призведе до порушення прав позивача, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Ознайомившись та дослідивши матеріали заяви, вважає, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, відповідно до вимог ст.153 ч.1 ЦПК України.

За змістом ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є заява учасника справи. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п.п. 1,3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Також, відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», у якій зазначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов`язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд враховує, що саме лише посилання сторони позивача у заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі ст. 81 ЦПК, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Обґрунтовуючи доцільність вжиття заходів забезпечення позову позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить в майбутньому можливе рішення суду.

Також з приводу зустрічного забезпечення суд, зазначає, що заявник не виконав вимоги цивільно-процесуального законодавства, зокрема, заявником не внесено пропозицій щодо зустрічного забезпечення, відповідно до вимог статті 154 ЦПК України, а заявником лише зазначено, що застосування зустрічного забезпечення є недоцільним, оскільки вжиття заходів забезпечення позову ніяким чином не призведе до завдання ОСОБА_2 матеріальних збитків.

Частинам 1 та 2 ст. 154 ЦПК України визначено випадки обов`язкового та можливого застосування зустрічного забезпечення.

Право суду вимагати від особи зустрічного забезпечення гарантоване ст. 151 ЦПК України, де відзначено, що заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Суд роз`яснює заявнику, що питання про застосування зустрічного забезпечення вирішується судом, на заявника покладається обов`язок запропонувати зустрічне забезпечення.

Таким чином, зазначення, що застосування зустрічного забезпечення є недоцільним, оскільки вжиття заходів забезпечення позову ніяким чином не призведе до завдання ОСОБА_2 матеріальних збитків, не є пропозицією зустрічного забезпечення у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України.

З урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи, зміст викладених обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 149-153 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) про забезпечення його позову до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення грошових коштів - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`яти днів з дня її проголошення чи протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали, постановленої без участі особи, яка її оскаржує.

Суддя В.В. Кузнецова