Ухвала суду № 100448383, 18.10.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/16207/19

Провадження № 1-кп/643/398/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

прокурора: Гладкіх Д.В.,

потерпілих: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

представників потерпілих: Білошицького С.В.,

Которобай Ф.К.,

обвинувачених: ОСОБА_4

ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6

захисників: Князєва Р.В.,

Назаренко Я.М.,

Чорного Г.О.,

представника заявника: Черновала С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальні провадження за обвинуваченням

ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187 КК України,

ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України,

ВСТАНОВИВ:

І. Історія провадження.

У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебувають кримінальні провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України.

Під час судового розгляду до суду надійшло клопотання представника заявників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , відповідно до змісту якого вони просять суд зняти арешт з банківської карти «Приватбанк» № НОМЕР_1 , банківської карти «UKRSIBBANK» № НОМЕР_2 , банківської карти «Ощадбанк» № НОМЕР_3 , банківської карти «Приватбанк» № НОМЕР_4 , мобільного телефону «Самсунг» SM-J70IF/DS з сім-картою «МТС», написом НОМЕР_5 , та сім-карти «Лайф» жовтого кольору, карти пам`яті «Арасеr» D33466 , мобільного телефону «Самсунг» без імея з сім-картою МТС НОМЕР_7 , модель SM-G570F.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання представник заявників посилався на те, що у кримінальному провадженні № 12020220000001141 за ч. 3 ст. 189 КК України пред`явлено підозру ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підозра ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не пред`являлась, у матеріалах кримінального провадження вони допитані як свідки, проте на їх майно ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30.10.2020 накладено арешт. На даний час майно перебуває не у власників, що є порушенням ст. 170 КПК України.

Крім того, на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшли клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 строком на 60 днів.

Захисник Назаренко Я.М. та обвинувачені у судовому засіданні заявили клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

ІІ. Позиція учасників судового процесу щодо заяви про скасування арешту майна.

У судовому засіданні представник заявників Черновал С.О. клопотання про скасування арешту майна підтримав та просив суд його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні. При цьому зазначив, що вилучене майно жодним чином не доводить вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_5 . Підстав вважати, що ці речі визнані речовими доказами у справі відсутні.

Прокурор заперечував проти задоволення поданої заяви про скасування арешту майна посилаюсь на те, що означене майно є речовими доказами.

Потерпілі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представник потерпілого Білошицький С.В. при вирішенні питання про скасування арешту майна поклались на розсуд суду.

Представник потерпілого Которобай Ф.К. заперечував проти задоволення клопотання про скасування арешту майна та просив суд відмовити у його задоволенні.

Захисники Чорний О.Г. та Князєв В.О. зазначили, що питання про скасування арешту майна на даний час є передчасним.

Захисник Назаренко Я.М. при вирішенні клопотання про скасування арешту майна поклалась на розсуд суду.

Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтримали клопотання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , просили суд його задовольнити.

ІІІ. Позиція учасників судового процесу щодо клопотань прокурора про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотань обвинувачених та захисника про зміну запобіжного заходу.

У судовому засіданні прокурор підтримав подані клопотання про продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та просив суд задовольнити їх. Проти задоволення клопотань обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та захисника Назаренко Я.М. про зміну запобіжного заходу на домашній арешт прокурор заперечував у зв`язку з тим, що підстави для зміни обраного обвинуваченим запобіжного заходу відсутні.

Потерпілі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підтримали клопотання прокурора та просили їх задовольнити, проти задоволення клопотань обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та захисника Назаренко Я.М. про зміну запобіжного заходу заперечували, просили суд відмовити у їх задоволенні.

Представник потерпілого Білошицький С.В. щодо клопотань прокурора про продовження запобіжного заходу та клопотань про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт поклався на розсуд суду.

Представник потерпілого Которобай Ф.К. клопотання прокурора підтримав та просив їх задовольнити, проти клопотання обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та захисника Назаренко Я.М. заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Захисник Назаренко Я.М. проти задоволення клопотання прокурора категорично заперечила, оскільки її підзахисний має зареєстроване місце проживання, має матір, яка є пенсіонером та інвалідом, у зв`язку з чим вона потребує уваги, допомоги та піклування. Вважає, що ризики на які посилається прокурор нічим не доведені, окрім слів прокурора. Зауважила, що її підзахисний не має не тільки закордонного паспорта але й паспорта громадянина України і ця обставина відома прокурору, оскільки з цього приводу були звернення до поліції. Вказує на те, що будучи під домашнім арештом її підзахисний зможе піклуватися про свою матір. Вважає, що у зв`язку із тим, що ризики передбачені ст. 177 КПК України прокурором не доведені, наявні усі підстави для застосування до її підзахисного цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу.

Захисник Чорний Г.О. заперечував проти задоволення клопотання прокурора, оскільки прокурор не навів відповідних мотивів і підстав продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також зазначив, що у його підзахисного відсутній закордонний паспорт, а паспорт громадянина України знаходиться у матеріалах кримінального проживання. Звернув увагу на те, що обвинувачені тривалий час перебувають під вартою. Крім того підтримав клопотання свого підзахисного щодо зміни запобіжного заходу.

Захисник Князєв Р.В. проти задоволення поданого прокурором клопотання заперечив, оскільки прокурор посилається лише на тяжкість покарання, про те це не є однозначною підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того зазначив, що його підзахисний тривалий час перебуває під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_4 проти заявленого клопотання заперечував, на його думку клопотання прокурора є незаконним та не підлягає розгляду, оскільки ризики на які він посилається є непідтвердженими, у зв`язку з чим просив суд про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_5 проти заявленого клопотання заперечував, оскільки клопотання прокурора є незаконним та не підлягає розгляду, ризики на які він посилається є непідтвердженими, він має дружину та сина, у зв`язку з чим просив суд про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_6 проти заявленого клопотання заперечував, оскільки на його думку клопотання прокурора є незаконним та не підлягає розгляду, оскільки ризики на які він посилається є непідтвердженими, у зв`язку із чим просив суд про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

ІV. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні клопотання представника заявників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про скасування арешту майна.

Положеннями ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно протоколу обшуку від 12.10.2020 року, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 07.10.2020, у квартирі АДРЕСА_1 були виявлені наступні речі: банківська карта «Приватбанк» № НОМЕР_1 , банківська карта «UKRSIBBANK» № НОМЕР_2 , банківська карта «Ощадбанк» № НОМЕР_3 , банківська карта «Приватбанк» № НОМЕР_4 , мобільний телефон «Самсунг» SM-J70IF/DS з сім картою «МТС» та написом НОМЕР_5 , та сім карту «Лайф» жовтого кольору, картою пам`яті «Арасеr» D33466 , мобільний телефон «Самсунг» без імея з сім картою МТС НОМЕР_7 , модель SM-G570F.

Надалі, звертаючись до Київського районного суду м. Харкова з клопотанням про арешт майна на вилучені речі у квартирі АДРЕСА_1 , а саме: банківську карту «Приватбанк» № НОМЕР_1 , банківську карту «UKRSIBBANK» № НОМЕР_2 , банківську карту «Ощадбанк» № НОМЕР_3 , банківську карту «Приватбанк» № НОМЕР_4 , мобільний телефон «Самсунг» SM-J70IF/DS з сім картою «МТС» та написом НОМЕР_5 , та сім карту «Лайф» жовтого кольору, картою пам`яті «Арасеr» D33466 , мобільний телефон «Самсунг» без імея з сім картою МТС НОМЕР_7 , модель SM-G570F, прокурор посилався на те, що слідчим управлінням ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020200000001141 від 16.09.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. Під час проведення оперативно-розшукових заходів причетних до вчинення даного кримінального правопорушення встановлено, що особи, неодноразово засуджені, які утримуються в ДУ «Харківській слідчий ізолятор» під загрозою застосування насильства та залякувань займаються вимаганням грошових коштів у осіб, які утримуються в зазначеній установі та їх близьких родичів. Допитаний у якості потерпілого ОСОБА_9 пояснив, що на даний час його син ОСОБА_10 притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 307 КК України та знаходиться у ДУ «Харківській слідчий ізолятор». 02.09.2020 ввечері зателефонував його син та повідомив, що один із затриманих, який також перебуває у слідчому ізоляторі, вимагає у нього грошові кошти в сумі 6 000, 00 доларів США, при цьому погрожує фізичною розправою. 13.09.2020 на мобільний телефон зателефонував чоловік, який представився « ОСОБА_11 » та повідомив, що він зобов`язаний передати 6 000, 00 доларів США за сина. В протилежному випадку за сина потрібно хвилюватися. Крім того, ОСОБА_11 передав йому номер банківської карти НОМЕР_1 на яку він повинен перевести грошові кошти. У зв`язку з тим, що на той час у нього не було повної суми, яку вимагав ОСОБА_11 , 13.09.2020 року він перерахував на вказану банківську картку грошові кошти в сумі 5 000, 00 грн.

Крім того, у даному клопотанні прокурор зазначив, що незастосування арешту на вищезазначене майно може привести до його зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Відповідно до ст. 131 Кримінального процесуального кодексу України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Так, ч. 2 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч. 3 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 10 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Суд зазначає, що ухвала суду, на підставі якої було накладено арешт на вилучене під час обшуку майно, у матеріалах справи відсутня, однак у судовому засіданні прокурор підтвердив, що дійсно на це майно ухвалою суду було накладено арешт, оскільки воно є речовими доказами.

Водночас, відповідно до висунутого у кримінальному провадженні № 12020220000001141 від 16.09.2020 ОСОБА_5 обвинувачення, для переведення грошових коштів ОСОБА_5 передав потерпілому ОСОБА_9 номер банківської карти АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_7 , цивільній дружині його брата ОСОБА_5 .

При цьому, наразі судом докази у кримінальному провадженні не досліджувались, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити правову підставу та мету застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, здійснити об`єктивну оцінку чи дійсно відпала потреба у застосуванні цього заходу, як і не може дійти беззаперечного висновку, що арешт на майно накладено необґрунтовано.

До клопотання заявників про скасування арешту майна не долучені докази, які б підтверджували те, що в подальшій дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна відпала потреба, зокрема, докази, підтверджуючи те, що вилучені речі, з клопотанням про скасування арешту майна з яких заявники звертаються до суду, не мають жодного відношення до кримінального провадження.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з клопотанням про скасування арешту майна заявниками жодним чином не доведено, що у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З огляду на викладене, суд вважає, що клопотання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про скасування арешту майна - банківської карти «Приватбанк» № НОМЕР_1 , банківської карти «UKRSIBBANK» № НОМЕР_2 , банківської карти «Ощадбанк» № НОМЕР_3 , банківської карти «Приватбанк» № НОМЕР_4 , мобільного телефону «Самсунг» SM-J70IF/DS з сім-картою «МТС», написом НОМЕР_5 , та сім-карти «Лайф» жовтого кольору, карти пам`яті «Арасеr» D33466 , мобільного телефону «Самсунг» без імея з сім-картою МТС НОМЕР_7 , модель SM-G570F, є передчасним, а тому не підлягає задоволенню.

Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що арешт накладено на їх майно та їм не пред`явлено підозру, оскільки згідно з ч. 3 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У рішеннях Європейського суду з прав людини Суд неодноразово доходив до висновку, що зберігання майна в якості речових доказів у кримінальному провадженні може бути необхідним в інтересах належного відправлення судочинства, що є легітимною метою в «загальних інтересах» суспільства (рішення у справах Смірнов (Smirnov), п. 57, та «East West Alliance Limited», п. 188). При цьому, має існувати розумне пропорційне співвідношення між використаними засобами та метою, яку прагнуть досягти будь-якими заходами, що застосовуються державою, у тому числі тими, що призначені для здійснення контролю за користуванням майном особи. Ця вимога виражена у визначенні «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи (рішення у справі «Едвардс проти Мальти» (Edwards v. Malta), № 17647/04, п. 69, від 24 жовтня 2006 року, з подальшими посиланнями, та вищезгадане рішення у справі ОСОБА_12 (Smirnov).

V. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання про захисника та обвинувачених про зміну запобіжного заходу, суд зазначає наступне.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26.08.2021 клопотання прокурора задоволено, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 60 днів до 24.10.2021 року включно.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд керується приписами ч. ч. 1-3 ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якими під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Положеннями ч. 1 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частина 2 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;

- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частина перша статті 194 Кримінального процесуального кодексу України).

В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у частині першій статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Водночас Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження, як критерій застосування запобіжного заходу, має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .

Суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

При цьому, застосування до обвинуваченого будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Обвинувальні акти стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 перебувають на розгляді в суді.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконно переховування обвинувачених від суду, суд зазначає наступне.

Однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.

Вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).

Дослідивши відомості про особу обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , а також фактичні обставини справи, суд вважає, що перебуваючи на свободі вони можуть переховуватись від суду, оскільки відповідно до наявних матеріалів провадження вони обвинувачуються у вчиненні ряду тяжких та особливо тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років із конфіскацією майна, офіційно не працевлаштовані, не мають міцних соціальних зв`язків.

Також судом враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими.

Усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

Отже, наведений прокурором ризик, визначений п. 1 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає доведеним.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, суд зазначає наступне.

Після відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту обвинувачені дізналися про обсяг зібраних доказів, у тому числі потерпілих та свідків, показання яких можуть підтвердити їх вину у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 Кримінального процесуального кодексу України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 Кримінального процесуального кодексу України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України).

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Разом із цим, вже ознайомившись з матеріалами кримінального провадження в порядку статті 290 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням потерпілих та свідків, обвинувачені знають як їх персональні данні, так і зміст наданих ними свідчень на стадії досудового розслідування.

На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, обвинувачені стають обізнаними про всіх осіб, які допитувались у цьому кримінальному провадженні.

Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу з боку обвинувачених на потерпілих та свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

За таких обставин, наведений прокурором ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає доведеним.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, суд зазначає наступне.

Суд вважає, що вказаний ризик є доведеним прокурором відносно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Разом з тим, суд критично ставиться до обґрунтувань прокурором ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки прокурором у клопотанні даний ризик лише формально зазначений, при цьому жодним чином не обґрунтований фактичними даними.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику вчинення обвинуваченими інших кримінальних правопорушень, суд зазначає наступне.

Обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 офіційно не працевлаштовані, не мають законних джерел доходу, що, з урахуванням часу та періодичності вчинення кримінальних правопорушень, в яких вони обвинувачуються, дозволяє зробити висновок про їх неможливість адаптуватися до загальприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві, нездатність до пошуку легальних засобів заробітку коштів на власне утримання і, як наслідок, пошуку альтернативних (незаконних) засобів їх набуття та створює підґрунтя до вчинення обвинуваченими нових правопорушень.

Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.

З приводу того, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені раніше ризики не зменшились або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання обвинувачених під вартою, суд зазначає, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ризики не зменшились та продовжують існувати.

Стосовно того, чи є інші більш м`які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (частина 1 статті 184 Кримінального процесуального кодексу України).

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та зможе запобігти ризикам, які передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.

Доводи сторони захисту відносно того, що обвинувачені тривалий час перебувають під вартою, не впливають на висновки суду щодо наявності підстав для продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинувачених, оскільки наразі судове провадження з об`єктивних причин не завершено.

Суд уважно ставиться до того, що з плином часу продовжуване тримання обвинувачених під вартою потребує більшого обґрунтування і що сторона обвинувачення повинна надавати додаткові підстави щодо цього питання.

Однак при цьому, суд також враховує, що у рішенні від 26.01.1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Оскільки обвинувачені обвинувачуються у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, у тому числі й особливо тяжкого корисливого злочину, який згідно пред`явленого обвинувачення є насильницьким, суд дійшов висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинувачених переважають інтереси забезпечення поваги до їх особистих свобод.

З урахуванням наведеного суд не може визнати обґрунтованими доводи сторони захисту відносно того, що тривалість перебування обвинувачених під вартою на даній стадії розгляду справи сама по собі є достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотань прокурора та зміні запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який.

Жодних інших обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинувачених під вартою судом не встановлено, стороною захисту не доведено.

За таких обставин, суд не може визнати обґрунтованими доводи захисників щодо відсутності підстав для подальшого тримання обвинувачених під вартою, оскільки вказані вище обставини в їх сукупності свідчать як про те, що ризики вчинення обвинуваченими вищезазначених дій, передбачених ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, не зменшились, так і про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, в т.ч. домашнього арешту.

Що стосується клопотань обвинувачених та захисника Назаренко Я.М. про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, суд зазначає наступне.

Проаналізувавши наведені обвинуваченими та захисником обставини, які вони зазначають як підставу для зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, суд вважає, що виключних обставин для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою немає, оскільки даних, які б свідчили про достатність застосування більш м`яких запобіжних заходів суду не надано, а ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України не зменшились та продовжують існувати. Отже, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не є достатнім запобіжним заходом, який би зміг забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.

Суд зазначає, що у даній справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, що цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Враховуючи вищевикладене, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на 60 днів.

Керуючись ст. ст. 174, 177, 178, 369-372, 392, 395 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задовольнити.

Продовжити обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор (27)» на 60 днів - до 16.12.2021 року включно.

Клопотання захисника Назаренко Я.М., обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт залишити без задоволення.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про скасування арешту майна.

Ухвала може бути оскаржена в частині продовження запобіжного заходу безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Повний текст ухвали буде проголошено 20.10.2021 року о 16:00 год.

Суддя Н.В. Новіченко