Рішення № 100447425, 20.10.2021, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/25/21

Провадження № 2/192/253/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2021 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді - Тітової О.О.

з участю секретаря судових засідань Біжко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Солоне Дніпропетровської області в порядку загального провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про виселення, 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Солонянської селищної ради (як орган опіки та піклування),

встановив:

Представник АТ КБ «ПриватБанк» в січні 2021 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 в якій просив виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації та судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування заяви посилався на те, що 08.12.2016 позивачем в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 07.03.2007. Після отримання права власності на вказану нерухомість позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання в ньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення відповідно до положень ст.ст. 319, 321 ЦК України, ст. 114 ЖК УРСР, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», оскільки відповідачі не відносяться до виключного переліку осіб, яким надається інше житлове приміщення. Відповідачі не виконали законних вимог банку відповідно до ч.1 ст. 109 ЖК УРСР щодо добровільного звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, тому АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2021 року вказаний позов був залишений без руху.

Після усунення позивачем недоліків ухвалою від 15 лютого 2021 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 17 березня 2021 року в задоволенні клопотання представника позивача про витребування довідки про склад сім`ї та реєстрацію осіб у спірній квартирі відмовлено, замінено 3-ю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено третьою особою яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Солонянської селищної ради (як орган опіки та піклування) та відповідачем - ОСОБА_1 . Встановлено відповідачу та залученій 3-й особі строк для подання відзиву та пояснень щодо позову відповідно. Уточнену позовну заяву представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» від 15.03.2021 залишено без руху, відкладено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08 квітня 2021 року у зв`язку з не усуненням недоліків уточненої позовної заяви повернено позивачу та виключено з числа учасників справи 3-ю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Дніпровську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області та відповідача ОСОБА_1 , відкладено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16 червня 2021 року прийнято уточнену позовну заяву, залучено відповідачем ОСОБА_1 , відкладено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 22 липня 2021 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 та діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина в судове засідання не з`явилась, відзиву на позов не надала, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином.

Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчого комітету Солонянської селищної ради (як орган опіки та піклування) подала заяву про розгляд справи у відсутність представника.

Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявник не виявив належної зацікавленості у розгляді його справи, що, зокрема, свідчить про те, що він протягом тривалого часу не звертався до суду за інформацією щодо стану розгляду його заяви.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини «Каракуця проти України».

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи наведені положення, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність належно повідомлених учасників справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 08.12.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л. на підставі договору іпотеки №247 виданого 07.03.2007 приватним нотаріусом Солонянського районного нотаріального округу Долгопятовою С.О. проведено державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «ПРИТВАТБАНК» на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідачу ОСОБА_1 , яка є законним представником дитини ОСОБА_2 11.03.2020 складено вимогу якою запропоновано звернутись до АТ КБ «Приват Банк» для укладення договору оренди нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1 . У разі недосягнення згоди щодо оренди квартири, зазначено про вимогу протягом 30 днів з моменту отримання претензії, звільнити приміщення разом з усіма членами сім`ї та іншими мешканцями із одночасним зняттям з реєстраційного обліку.

03.04.2020 ОСОБА_1 направлено рекомендований лист на адресу: АДРЕСА_4 .

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні №1619 від 26.12.2017 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення та яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення є ст.109 ЖК УРСР.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Позивач просить виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Однак, ч.2 ст.109 ЖК УРСР встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Позивачем суду не надано доказів на підтвердження підстав укладення договору іпотеки та придбання спірної квартири АДРЕСА_1 за рахунок кредитних коштів. Звернення стягнення на спірну передану в іпотеку квартиру здійснено шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Частиною 3 ст.109 ЖК УРСР передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч.4 ст.109 ЖК УРСР).

Аналіз вищевикладених правових норм дає підстави для висновку про те, що порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання на підставі договору чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого жилого приміщення (постійного чи тимчасового) при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна.

Суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню як положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку», так і ст.109 ЖК УРСР.

Судом також встановлено, що звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру шляхом позасудового врегулювання на підставі договору було здійснено ще у 2016 році у зв`язку з чим 08.12.2016 приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем та 12.12.2016 про це надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Письмова вимога банку датована 11.03.2020 та містила пропозицію ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 укладення договору оренди спірної квартири. Адресою відповідача зазначена спірна квартира: АДРЕСА_1 . Згідно вимоги від 11.03.2020 лише у разі недосягнення згоди щодо оренди квартири банк вимагав протягом 30 днів з моменту отримання претензії добровільно звільнити квартиру разом з усіма членами сім`ї та іншими мешканцями з одночасним зняттям з реєстраційного обліку.

Доказів направлення відповідачу вимоги від 11.03.2020 суду не надано, як не надано суду і доказів відмови відповідачів в укладенні договору оренди, належної позивачу квартири.

Реєстр згуртованих поштових відправлень - рекомендованих листів банку від 03.04.2020 не містить жодних ідентифікуючих ознак змісту поштових відправлень зазначеним в реєстрі особам. Крім того, судом встановлено, що лист на ім`я ОСОБА_1 направлено на відмінну від зазначеної у вимозі адресу: АДРЕСА_4 .

Суду не надано доказів отримання відповідачами вимоги банку.

За таких обставин, посилання позивача на порушення його прав, як власника квартири, відповідачами є безпідставними.

Суд вважає, що при вирішенні вимог про виселення з іпотечного майна, відсутність житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Щодо вимоги про виселення неповнолітнього сина відповідача суд зазначає наступне.

Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (п.1 ст.13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (ст.12), Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст.2).

Згідно з Конституцією кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч.1 ст.33).

У ч.1 ст.3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Відповідно до ст. ст.17, 18 закону «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Враховуючи заявлені позивачем вимоги, вимоги як міжнародних актів, так і національного законодавства, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно відмовити, за таких обставин підстави для задоволення похідних вимог щодо зняття з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації також відсутні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 89, 141, 259, 263- 268, 280 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про виселення, 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Солонянської селищної ради (як орган опіки та піклування) - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 20.10.2021.

Позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», ЄДРПОУ № 14360570, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, 1-д.

Відповідач, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

3-я особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Солонянської селищної ради (як орган опіки та піклування), ЄДРПОУ 40204292, місцезнаходження: 52400, Дніпропетровська область, смт Солоне, вул.Гагаріна, буд.7.

Суддя О.О. Тітова