Рішення № 100443873, 18.10.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5839/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивач та представник позивача - не з`явилися, представника відповідача - Козеровської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2021 року №Ф-6527-53.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець 30.03.2017 року Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області, номер запису 25430000000040130, взята на податковий облік Головним управлінням ДПС в Одеській області, Овідіопольська державна податкова інспекція, постійно перебувала на загальній системі оподаткування.

Протягом всього періоду перебування в статусі фізичної особи-підприємця позивач підприємницькою діяльністю не займалася, дохід не отримувала. 06.04.2021 за власним рішенням підприємницьку діяльність припинено, номер запису 20054300600001040130.

01.04.2021 поштою позивач отримала від ГУ ДПС в Одеській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2021 №Ф-6527-53 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 36380,74 грн.

Позивач вказала, що оскільки вона постійно перебувала на загальній системі оподаткування, вона мала право у періоди, в яких не отримувала дохід (прибуток), не нараховувати єдиний внесок, навіть у розмірі мінімального страхового внеску. Позивачка цим правом скористалася, оскільки протягом всього періоду перебування в статусі фізичної особи-підприємця дохід не отримувала, тому єдиний внесок не нараховувала та не сплачувала.

Ухвалою від 19.04.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Роз`яснено, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та справу буде розглянуто у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 17.06.2021 року ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою від 07.07.2021 року замінено відповідача ГУ ДПС в Одеській області на належного - ГУ ДПС в Одеській області як відокремлений підрозділ ДПС України (код ЄДРПОУ ВП 44069166), та відповідно до ч.6 ст.48 КАС України розгляд справи розпочато спочатку.

Протокольною ухвалою від 07.07.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Протокольною ухвалою від 07.09.2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 05 жовтня 2021 року о 10 год. 00 хв.

У судове засідання, призначене на 05 жовтня 2021 року на 10:00 годину, з`явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 05 жовтня 2021 року на 10:00 годину не з`явилася, 05.10.2021 року подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим. 26.05.2021 року представник відповідача надав письмовий відзив, в якому зазначив, що позивач перебуває на обліку в Овідіопольській ДПІ ГУ ДПС в Одеській області, як фізична особа-підприємець, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідач вказав, що якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов`язком.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідач зазначив, що згідно наявних даних в інформаційних системах органів ДПС, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 30.03.2017, загальна система оподаткування, дата прийняття рішення про припинення - 06.04.2021 року.

Згідно інтегрованої картки платника, ОСОБА_1 за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 - єдиний соціальний внесок, для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, станом на 19.05.2021 року рахується заборгованість у сумі 36380,74 грн., яка виникла внаслідок несплати єдиного внеску за березень-грудень 2017, січень-грудень 2018, січень-грудень 2019, січень-грудень 2020.

Нарахування єдиного внеску проведено:

- 09.02.2018 року - 7040,0 грн. - розрахункова сума за березень-грудень 2017;

- 19.04.2018 року - 2457,18 грн. - розрахункова сума за 1 квартал 2018;

- 19.07.2018 року - 2457,18 грн. - розрахункова сума за 2 квартал 2018;

- 19.10.2018 року - 2457,18 грн. - розрахункова сума за 3 квартал 2018;

- 21.01,2019 року - 2457,18 грн. - розрахункова сума за 4 квартал 2018;

- 19.04.2019 року - 2754,18 грн. - розрахункова сума за 1 квартал 2019;

- 19.07.2019 року - 2754,18 грн. - розрахункова сума за 2 квартал 2019;

- 21.10.2019 року - 2754,18 грн. - розрахункова сума за 3 квартал 2019;

- 20.01.2020 року - 2754,18 грн. - розрахункова сума за 4 квартал 2019;

- 21.04.2020 року - 2078,12 грн. - розрахункова сума за 1 квартал 2020;

- 20.07.2020 року - 1039,06 грн. - розрахункова сума за 2 квартал 2020;

- 19.10.2020 року - 3178,12 грн. - розрахункова сума за 3 квартал 2020;

- 19.01.2021 року - 2200,00 грн. - розрахункова сума за 4 квартал 2020.

Відповідач вказав, що заяви про списання недоїмки, штрафних санкцій та пені з єдиного внеску відповідно п.915 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від платника ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області не надходило.

Відповідач зазначив, що до жовтня 2018 року позивач частково погашала свою заборгованість, про що також свідчать дані ІКП.

Проте, дана заборгованість весь час погашалася частково та не в повному об`ємі.

У 2019-2020 роках сплати податкового зобов`язання не було.

Тому станом на 04.02.2021 року сума боргу стала складати 36380 грн. 74 коп. Як наслідок контролюючим органом було вжито всіх необхідних заходів для того, щоб ОСОБА_1 сплатила ті податки, котрі сама собі визначала.

Заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець 30.03.2017 року Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області, номер запису 25430000000040130, взята на податковий облік Головним управлінням ДПС в Одеській області, Овідіопольська державна податкова інспекція, постійно перебувала на загальній системі оподаткування.

Протягом усього періоду перебування в статусі фізичної особи-підприємця позивач підприємницькою діяльністю не займалася, дохід не отримувала.

06.04.2021 за власним рішенням, позивачем підприємницьку діяльність припинено, номер запису 20054300600001040130.

04 лютого 2021 року ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу №Ф-6527-53 про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 36380,74 грн. (а.с. 21).

Відповідно до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 станом на 19.05.2021 року заборгованість по нарахуванню єдиного внеску склала 36380,74 грн., яка виникла внаслідок несплати єдиного внеску за березень-грудень 2017, січень-грудень 2018, січень-грудень 2019, січень-грудень 2020.

Також судом встановлено, що в періоди з грудня 2018 по травень 2019 року, з вересня 2019 року по грудень 2020 року позивач була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачували роботодавці, що підтверджується роздруківкою відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, сформованими органами ПФУ (а.с.33-36).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом № 2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній до 01.01.2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тобто, до 01.01.2017 року фізична особа-підприємець, яка перебувала на загальній системі оподаткування, за відсутності доходу мала право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Разом з тим, з 01.01.2017 року пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції, відповідно до якої єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, з 01.01.2017 року визначення бази нарахування ЄСВ для фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування, стає обов`язком, а не правом, навіть за відсутності доходу у звітному періоді, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, посилання позивача на наведену нею у позові редакцію пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, положення пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України та Постанову Верховного Суду від 20.08.2019 року у справі № П/811/227/16 суд до уваги не бере, оскільки позивач була зареєстрована як ФОП після 01.01.2017 року, коли пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI був чинним в іншій редакції, що наведена судом вище, а правовідносини у справі № П/811/227/16 мали місце в період 2011-2014 років, за іншого правового регулювання спірних правовідносин (до 01.01.2017 року), а тому вказана Постанова не є релевантною до спірних правовідносин у даній справі.

Разом з тим, суд зауважує на таких обставинах.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір цього внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає податковий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18), від 07.07.2021 року (справа № 142/252/19).

Як зазначено судом вище, в періоди з грудня 2018 по травень 2019 року, з вересня 2019 року по грудень 2020 року позивач була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачували роботодавці - ПрАТ «Виробниче об`єднання «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР», ТОВ «Юридична фірма «ШАРЛІЗ», ТОВ «Еджаіл Коворкінг», АТ «ДТЕК «Одеські електромережі», що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, що перебувала на загальній системі оподаткування та не отримувала у цей період доходу від підприємницької діяльності, що підтверджується поданими позивачем податковим деклараціями про майновий стан і доходи за 2017-2020 роки (а.с.128-139).

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 вказаної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За викладених вище обставин суд дійшов висновку, що сума боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначена відповідачем у вимогі від 04.02.2021 року № Ф-6527-53 є безпідставною та необгрунтованою, відповідач не довів суду правомірність оскаржуваної вимоги, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу здійснені нею документально підтверджені витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ст.ст. 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області від 04.02.2021 року № Ф-6527-53.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 18 жовтня 2021 року.

Суддя В.В. Андрухів