Рішення № 100443660, 20.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/12866/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0508 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А0508, у якій просить суд:

- стягнути з відповідача - військової частини А0508 на користь позивача - ОСОБА_2 середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 80 058, 44 грн.

Посилається на те, що ОСОБА_1 04 червня 2020 року наказом командира військової частини А0508 № 120 у зв`язку із звільненням з військової служби, з урахуванням щорічної основної відпустки з 08 червня 2020 року виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. У зв`язку з тим, що під час виключення позивача із списків частини, відповідач не у повному обсязі розрахувався з ним по грошовому забезпеченню, позивач подав до суду позовну заяву за захистом порушеного права. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року (справа №380/7544/20) позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.06.2020 із врахуванням базових місяців. На виконання вищезазначеного рішення суду відповідач 15 липня 2021 року нарахував і шляхом перерахування на картковий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» виплатив позивачу 82 370,85 грн суму індексації грошового забезпечення. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини – 08.06.2020 року – відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 15.07.2021 року, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 Кодексу Законів про працю України та п.242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року. Тому період з 08.06.2020 року по 15.07.2021 року (включно) вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 05.08.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням клопотання позивача справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Копію вказаної ухвали вручено відповідачу, однак станом на момент розгляду цієї справи відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів справи, згідно Витягу з наказу Військової частини А0508 (по стройовій частині) від 04.06.2020 року №120 майора ОСОБА_1 , начальника зв`язку військової частини А0508, звільненого наказом командувача військ оперативного командування «Захід» (по особовому складу) від 22.05.2020 року №178 у запас за підп.«к» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 08.06.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби Військовою частиною А0508 не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме – не виплачено індексацію грошового забезпечення. Вказана обставина не заперечується сторонами по справі.

15.07.2021 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 82370,85 грн з призначенням платежу: «індексація грошового забезпечення згідно рішення ЛОАС від 10.12.2020 року №380/7544/20», підтвердженням чого є виписка з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк».

Позивач вважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку – з 08.06.2020 року по 15.07.2021 року. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Разом з тим, суд враховує, що днем фактичного розрахунку з позивачем є 15.07.2021 року і саме з цього дня необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В практиці Верховного Суду, а саме: у постановах від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18, сформовано наступні висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі – Закон №2011-XII), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон №2011-XII).

Згідно зі ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За приписами ст.117 цього Кодексу, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

У постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.04.2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц сформована позиція щодо застосування принципу співмірності.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у п.57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 року провадження №21-1765а15), та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на приписи ч.2 ст.116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у день звільнення – 08.06.2020 року, проте виконав свій обов`язок у повному обсязі лише 15.07.2021 року. Тому, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації суд враховує наступне.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 08.06.2020 року, а виплата спірної індексації відповідачем здійснена лише 15.07.2021 року, строк затримки розрахунку складає - 401 календарних дні (з 09.06.2020 року по 15.07.2021 року включно).

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої Військовою частиною А0508, розмір грошового забезпечення позивача у квітні 2020 року склав 20297,50 грн, у травні 2020 року – 20297,50 грн.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 665,49 грн (40595,00 грн (розмір грошового забезпечення за квітень/травень 2020 року / 61 (кількість робочих днів у квітні – травні 2020 року).

При цьому, відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 82370,65 грн (виплачена із затримкою сума індексації грошового забезпечення) / 266861,49 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (401 день) х 100 = 0,30.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,30 становить: 665,49 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,30% х 401 (кількість днів затримки розрахунку) = 80058,44 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 09.06.2020 року по 15.07.2021 року (включно) має бути виплачений позивачу у розмірі 80058,44 грн (з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком). Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин у цій справі наявні підстави для задоволення позовних вимог, а саме – стягнення з відповідача за ст.117 Кодексу законів про працю України відшкодування у сумі 80058,44 грн (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Крім того, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Розман В.С. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 623 від 21.07.2021 (далі - договір) та ордеру серії ВС № 1088819 від 21.07.2021.

Відповідно до п. 4 договору гонорар складається з суми вартості послуг, наданих адвокатом, тарифи яких узгоджені сторонами на підставі узгодженого переліку правових послуг та їх вартості. Факт наданих послуг підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до акта виконаних робіт (наданих послуг) від 26.07.2021 вартість наданих послуг позивачу становить 3000,00 грн:

- усна консультація, аналіз правовідносин - 30 хв. (500 грн);

- опрацювання НПА з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, опрацювання документів щодо звільнення особи з військо\ї служби, скерування запитів – 30 хв;

здійснення попереднього обрахунку середнього заробітку – 30 хв;

- написання позовної заяви та формування повного пакету документів для подачі до суду – 1 год 30 хв.

Позивачем сплачено 3000,00 грн за надання правової допомоги згідно з договором, що підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою про проведення готівкової оплати №61 від 26.07.2021.

З приводу наведених в акті виконаних робіт таких їх видів, як усна консультація, аналіз правовідносин та адвокатський запит суд зазначає, що такі включаються до витрат, пов`язаних із підготовкою та складанням позовної заяви, та охоплюються останніми.

Крім цього, до матеріалів справи представником позивача не долучено жодного адвокатського запиту, підготовленого адвокатом в межах цієї справи, як і не надано відповіді на такий запит, що унеможливлює включення вказаних послуг до судових витрат.

Ураховуючи, що вказана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справа незначної складності, з огляду на наявність усталеної судової практики Верховного Суду з цієї категорії спору, суд дійшов висновку, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає можливим стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 1500,00 грн.

Щодо судового збору, то з урахуванням розміру задоволених позовних вимог такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини А0508 (80600, Львівська обл., м. Броди, вул. Богуна,13 код ЄРДПОУ 07764551) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії -задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А0508 (місцезнаходження: вул.Богуна, 13, м.Броди, Львівська область, 80600; код ЄДРПОУ 07764551) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2020 року по 15.07.2021 року (включно) у розмірі 80058,44 грн (вісімдесят тисяч п`ятдесят вісім гривень сорок чотири копійки).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0508 (місцезнаходження: вул.Богуна, 13, м.Броди, Львівська область, 80600; код ЄДРПОУ 07764551) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривні 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0508 (місцезнаходження: вул.Богуна, 13, м.Броди, Львівська область, 80600; код ЄДРПОУ 07764551) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати за надання правової допомоги в сумі 1500,00 грн(одна тисяча п`ятсот гривень).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.М. Брильовський