Рішення № 100443643, 19.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/9372/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» про стягнення адміністративно-господарської санкції -

УСТАНОВИВ:

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» (далі - відповідач, ТзОВ «Стоун Дхендж»), у якій просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 66716,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, поданому відповідачем до відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» становила 18 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб. Відповідно до нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце для особи з інвалідністю, що свідчить про невиконання останнім нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи. Посилаючись на частину 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зазначив, що сума адміністративно-господарських санкцій, що підлягає сплаті, складає 66716,67 грн. Оскільки відповідач у встановлений термін не сплатив вищезазначену суму, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 15.06.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 51695 від 19.07.2021), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що в лютому 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» подано звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма № 10-ПОІ). Вказав, що звіт поданий за 2020 рік, проте станом на 16.09.2019 на підприємстві працювало лише 6 працівників. Крім цього, зазначив, що наказом № 1 від 16.09.2019 у зв`язку з прийняттям сьомого працівника створено робоче місце для особи з інвалідністю, про що повідомлено позивача. Відповідач також звернув увагу, що протягом 2020 року товариство інформувало державну службу зайнятості про наявні вільні робочі місця й вакантні посади, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю, на підтвердження чого додав копії звітів про попит на робочу силу (вакансії) форми № 3-ПН, а позивачем у свою чергу не доведено безпідставної відмови особам з інвалідністю у працевлаштуванні. Відповідач вважає, що ним не порушено норм чинного законодавства, відтак застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» 12.02.2021 подано до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики № 591 від 27.08.2020 (а.с. 7).

Згідно з поданим звітом середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» (код рядка звіту 01) становила 18 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб (код рядка звіту 02). Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (код рядка звіту 03) у 2020 році для відповідача становив 1 особу.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2020 рік у відповідача становила 66716,67 грн (код рядка звіту 05).

Останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році є 15.04.2021.

Оскільки відповідач у встановлений термін не сплатив суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, заборгованість перед відділенням Фонду за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році становить 66716,67 грн, за стягненням якої позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-XII).

Статтею 18 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочих місць осіб з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того, для підприємств, установ, організацій з чисельністю працівників від 8 до 25 осіб норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є сталим і становить одне робоче місце (незалежно від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік).

Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 70 від 31.01.2007 (далі - Порядок № 70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Згідно з статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Отже, особа з інвалідністю, яка виявила бажання працювати може самостійно звернутись до підприємства, установи, організації та самостійно влаштуватись на роботу, або звернутись до державної служби зайнятості, яка забезпечить їй таке право. У свою чергу підприємства, установи, організації мають подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю центру зайнятості за місцем їх реєстрації з моменту виникнення такого обов`язку.

Відповідно до статті 18-1 Закону № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком здійснювати підбір та працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок головним чином лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаним шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 09.06.2021 у справі № 920/474/20, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та від 08.08.2019 у справі № 805/1436/16-а.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписом пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок № 316). В контексті прийнятого Закону № 5067-VI та Порядку № 316 на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає, що на суб`єктів господарської діяльності хоч і не покладається обов`язок працевлаштовувати осіб з інвалідністю, але покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, своєчасно та у повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарської діяльності фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених чинним законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів є звіт форми № 3-ПН.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

З матеріалів справи судом встановлено, що у 2020 році відповідач подавав до відповідного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН. Зокрема, такі дії здійснювалися: 16.03.2020, 30.04.2020, 29.05.2020, 30.06.2020, 31.07.2020, 31.08.2020, 30.09.2020, 30.10.2020, 30.11.2020, 30.12.2020. Таким чином, вперше центр зайнятості вперше поінформовано про наявність у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» вакансій для осіб з інвалідністю 16.03.2020.

Водночас суд зазначає, що в момент, коли штатна кількість працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» досягнула 8 штатних одиниць, у відповідача виник обов`язок зі створення одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю. При цьому судом встановлено, що такий обов`язок у відповідача виник ще в 2019 році, що підтверджується списком працюючих у ТзОВ «Стоун Дхендж» від 31.12.2020 та про що відповідач зазначив у поданому відзиві на позовну заяву.

Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» на виконання вимог Порядку № 516 форма № 3-ПН подано до центру зайнятості з порушенням встановленого строку (3 робочі дні з дати відкриття вакансії), тоді як такий слід було подати ще у вересні 2019 року.

Суд зазначає, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів - несвоєчасне подання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.08.2019 у справі № 812/579/17, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж», подавши вперше звітність за формою № 3-ПН до відповідного центру зайнятості 16.03.2020, пропустило 3-денний строк для подання вказаної звітності, встановлений Порядком № 316, а відтак не вжило залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд враховує факт подання відповідачем звітності форми № 3-ПН до відповідного центру зайнятості 16.03.2020, 30.04.2020, 29.05.2020, 30.06.2020, 31.07.2020, 31.08.2020, 30.09.2020, 30.10.2020, 30.11.2020, 30.12.2020, проте такі дії не впливають на наявність у його діях складу правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з частиною першою статті 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону № 875-XII, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин згідно з частиною 1 статті 218 ГК України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання.

Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення (сплати) передбачених статтею 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарських санкцій обов`язковою умовою є наявність вини особи в спричиненому нею правопорушенні.

З огляду на встановлені обставини справи суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заборгованості у розмірі 66716,67 грн.

Викладене узгоджується також із правовим висновком Верховного Суду з питання стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місяця, призначені для осіб з інвалідністю, який викладений, зокрема, у постановах від 19.02.2020 у справі № 520/4282/19, від 22.03.2018 у справі № 807/545/17, від 24.04.2019 у справі № 817/1188/18, від 20.05.2019 у справі № 820/2380/16, від 31.07.2019 у справі № 817/724/17, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на наведене суд вважає, що позовні вимоги Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є обґрунтованими, відтак позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивачем не надано суду доказів понесення інших судових витрат, ніж сплата судового збору, підстави для їх стягнення з відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (79005 м. Львів пл. Маланюка 6; код ЄДРПОУ 13817458) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» (79017 м. Львів вул. Студентська 8/18; код ЄДРПОУ 41645452) про стягнення адміністративно-господарської санкції задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Дхендж» на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заборгованість у розмірі 66716 (шістдесят шість тисяч сімсот шістнадцять) гривень 67 копійок.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур