Ухвала суду № 100443586, 18.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №ЗД/380/42/21

У Х В А Л А

про вжиття заходів забезпечення позову

18 жовтня 2021 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у письмовому провадженні без виклику сторін заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Встановив:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви в якій міститься вимога:

- зупинити дію наказу Міністерства юстиції України від 01.10.2021 за №3494/5 «Про задоволення скарги» до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача Державного підприємства «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.10.2021 за №3494/5 «Про задоволення скарги».

Заява мотивована тим, що 01.10.2021 за №3494/5 Міністерство юстиції України видано наказ «Про задоволення скарги», яким задоволено скаргу AT «Укрпошта» від 27.04.2021, та: скасовано рішення від 21.01.2019 №45124946, прийняте державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишиним Назаром-Павлом Андрійовичем (п.2. Наказу); скасовано рішення від 21.01.2019 №45124946, прийняте державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишиним Назаром-Павлом Андрійовичем, як наслідок скасовано рішення від 29.08.2019 №48426235, від 27.10.2020 №54805697, від 04.11.2020 №54956959 та від 04.12.2020 №555289927 згадані у пунктах 2-5 даного наказу; тимчасово блоковано доступ державному реєстратору Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці (п.6 Наказу); виконання пункту 6 Наказу покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи» (п.8 Наказу).

Вказує, що оскаржуваний наказ видано на підставі Висновку Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 27.09.2021, за результатами розгляду скарги AT «Укрпошта» від 27.04.2021 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.04.2021 за №15919-33-21). Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника, а також вважає, що є очевидні ознаки протиправної наказу МЮУ від 01.10.2021 за №3494/5 та порушення прав, свобод та інтересів заявника таким рішенням. Також вважає наказ МЮУ від 01.10.2021 за №3494/5 необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим до Львівського окружного адміністративного суду буде подана позовна заява про визнання його протиправним і скасування. Вказує, що оскаржуваний наказ порушує права позивача, оскільки залишення в силі даного наказу, може істотно ускладнити чи унеможливити в майбутньому захист та відновлення порушених прав позивача.

Крім того зазначає, що скарга була зареєстрована в МЮУ 29.04.2021, то мала б бути розглянута не пізніше 45 календарних днів, тобто в термін до 14.06.2021. Однак Висновок центральної Колегії МЮУ датований 27.09.2021, а оскаржуваний Наказ датований 01.10.2021. Відтак вважає, що МЮУ прийнято оскаржуваний Наказ з грубим порушенням строку на його прийняття - більш ніж на 3 календарних місяців. Також вказує, що позивач не повідомлений в жодний належний спосіб щодо: надходження скарги до МЮУ; дату, час та місце засідання колегії. Як наслідок, позивач був позбавлений можливості та свого права на подання письмових пояснень по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду. Вважає, що визначаючи вид стягнення у вигляді тимчасового блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, відповідач повинен був врахувати характер порушення, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення. Відтак зазначає, що оскаржуваний Наказ МЮУ прийнятий з грубим порушенням строків на його прийняття; позивача не було повідомлено про факт надходження скарги, дату час і місце її розгляду, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості та права подати письмові пояснення по суті скарги; оскаржуваний Наказ МЮУ не вмотивований.

Заявник зазначає, що ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу не скасовує дію останнього, не змінює обсягу прав та о6ов`язків сторін у спорі, а лише тимчасово забороняє застосування передбачених таким актом заходів до остаточного вирішення спору по суті.

Вважає, що заявником надано належні та переконливі докази того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду та протиправності наказу МЮУ.

Вказує, що обраний спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Крім того, заходи забезпечення адміністративного позову, про які заявник просить є співмірними заявленим позовним вимогам.

Також, не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому, а також унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Звертає увагу, що як вбачається з наказу Міністерства юстиції України МЮУ від 01.10.2021р. за №3494/5, питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у державного реєстратора Павлишина Н.-П.А. Міністерством юстиції не вирішувалось.

Оскільки державними реєстраторами проводиться не лише реєстрація прав на нерухоме майно, а також і прийом заяв для проведення реєстрації, у зв`язку з блокуванням доступу до реєстру, заявник буде позбавлений можливості їх виконувати, а відтак оскаржуваний наказ фактично унеможливив виконання позивачем своїх прямих обов`язків щодо розгляду заяв та реєстрації прав в реєстрі за зверненням третіх осіб.

Стверджує, що блокування заявнику доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за умови не вирішеного питання про передачу документів, що знаходяться у державного реєстратора, може створити порушення прав третіх осіб, які звернулись до державного реєстратора з метою вчинення реєстраційних дій.

Зазначає, що згідно ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав. Державна реєстрація обтяжень, іпотек речових прав проводиться у строк, що не перевищує двох робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.

Таким чином, з моменту винесення оскаржуваного наказу, заявника було позбавлено доступу в Державний реєстр та можливість завершити у передбачені вище законом строки реєстраційні дії в даному реєстрі.

Також вказує, що ч.1 ст. 38 Закону України № 1952-IV передбачена відповідальність у сфері державної реєстрації прав, зокрема: державні реєстратори, суб`єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов`язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

Заявник стверджує, що вказане свідчить про існування очевидних ознак порушення прав та інтересів державного реєстратора, так як за наслідками блокування доступу його до реєстру та не завершення у строки реєстрації прав заявників, в державного реєстратора Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишина Н.-П.А. виникла реальна загроза притягнення його до юридичної відповідальності.

Відповідно до положень ч.1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

При вирішені заяви про забезпечення позову, суд керувався наступним.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно із ч. 2 ст. 151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяви про забезпечення адміністративного позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 826/7496/18, від 14 травня 2020 року у справі №640/20626/18.

Тобто, забезпечення позову є однією із гарантій захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, якщо існує реальна загроза, що відповідач (суб`єкт владних повноважень) всупереч заявленим позовним вимогам може вчиняти певні дії, які стануть перешкодою у виконанні рішення або ефективному захисту, поновленні порушених чи оспорюваних прав позивача.

З аналізу змісту заяви про забезпечення позову та долучених до такої доказів встановлено, що ОСОБА_1 вказує на очевидну протиправність наказу Міністерства юстиції України від 01.10.2021 №3494/5, який він має намір оскаржити до Львівського окружного адміністративного суду. Проте, такі доводи заявника будуть досліджуватись судом разом з позицією відповідача щодо правомірності оскаржуваного наказу під час розгляду справи по суті, а тому оцінку їм буде надано за наслідками розгляду справи, а не на стадії розгляду заяви про забезпечення позову до пред`являння позову.

Водночас, суд враховує доводи заявника щодо того, що державним реєстратором проводиться не лише реєстрація прав на нерухоме майно, а також і прийом заяв для проведення реєстраційних дій, проте у зв`язку із заблокуванням доступу до реєстру, державний реєстратор позбавлений можливості виконувати свою роботу щодо їх розгляду та прийняття рішень.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 37-1 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 №1952-IV, у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.

Зі змісту долученого до матеріалів заяви наказу Міністерства юстиції України від 01.10.2021 №3494/5 судом встановлено, що такий не містить відомостей про вирішення питання щодо передачі документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у державного реєстратора.

За таких обставин, суд переконаний, що блокування заявнику доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за умови не вирішеного питання про передачу документів, що знаходяться у державного реєстратора, може створити порушення прав третіх осіб, які звернулись до державного реєстратора з метою вчинення реєстраційних дій.

У свою чергу, позивач позбавлений можливості виконувати свої безпосередні службові обов`язки, пов`язані з державною реєстрацією прав.

Суд звертає увагу, що статтею 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” встановлені строки проведення реєстраційних дій та надання інформації з Державного реєстру прав, наприклад, державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.

Водночас ч.1 ст.38 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачає, що державні реєстратори, суб`єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов`язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

Таким чином, недотримання строків розгляду може бути підставою для притягнення заявника до відповідальності за порушення строків розгляду заяв про державну реєстрацію та ініціювання проти нього проваджень про стягнення шкоди.

Суд також звертає увагу, що заявник намагається захистити свої права на стадії перевірки законності блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому, до перевірки судом законності наказу Міністерства юстиції України, який має намір оскаржити заявник, його виконання може ускладнити чи унеможливити виконання в подальшому рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Разом з тим Наказ Міністерства юстиції України щодо заявника містить лише пункт 2 та пункт 6, а інші пункти стосуються рішень прийнятих іншими державними реєстраторами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії пунктів 2 та 6 наказу Міністерства юстиції України від 01.10.2021 за №3494/5 “Про задоволення скарги” до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державного підприємства “Національні інформаційні системи”, про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.10.2021 №3494/5 “Про задоволення скарги”.

Необхідність забезпечення позову у цій справі узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 травня 2018 року в справі №826/15847/17.

Також суд враховує, що зупинення дії наказу до вирішення спору по суті, не порушить прав третіх осіб та забезпечить дотримання справедливого балансу співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, суд наголошує, що ухвала про забезпечення позову у цьому випадку не вирішує питання про правомірність наказу, про намір оскаржити який заявляє заявник, а лише тимчасово зупиняє настання негативних наслідків як для заявника до перевірки його правомірності до набрання законної сили судовим рішенням у справі, так і для третьої особи, стосовно якої заявник приймав рішення про реєстрацію.

Будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють згідно ч. 4 ст. 150 КАС України дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Відтак метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;

- наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;

- імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- необхідності у зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Суд згідно ч.1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).

Згідно приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зокрема Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у справі "Мікалефф проти Мальти" визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.

Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа "Меркіка та інші проти Мальти").

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.156 КАС України ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 156, 243, 248 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову – задовольнити частково.

Зупинити дію пунктів 2 та 6 Наказу Міністерства юстиції України від 01.10.2021 за №3494/5 «Про задоволення скарги» до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача Державного підприємства «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.10.2021 за №3494/5 «Про задоволення скарги».

У задоволенні інших вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Стягувач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Боржник: Міністерство юстиції України (01001, м.Київ, вул.Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622).

Відповідно до ч.8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складений 18.10.2021.

Суддя Коморний О.І.