Рішення № 100443352, 21.09.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/5279/20

провадження № 2-ап/340/18/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача-1: Олександрійської міської ради Кіровоградської області, пр. Соборний,59, м. Олександрія, Кіровоградська область,28000

до відповідача-2: Управління справами Олександрійської міської ради, пр. Соборний,59, м. Олександрія, Кіровоградська область,28000

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ; Міський голова м.Олександрія Кіровоградської області

про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Олександрійської міської ради Кіровоградської області через Управління справами Олександрійської міської ради на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у вигляді затримки виконання судового рішення в розмірі 57205,80 грн., компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення за період з 01.03.2011 по 01.05.2021 в розмірі 100371,89 грн., компенсацію за не використану частину відпустки в розмірі 3993,36 грн., компенсацію втрати частини доходу через несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку в розмірі 7006,12грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебував у вимушеному прогулі у зв`язку із затримкою виконання судового рішення суду про поновлення на роботі. Викладені у позовній заяві обставини свідчать про те, що невиконання рішення суду у справі № 2а-13/09/1118 відбувається саме з вини роботодавця, а відтак, за правилами ст. 236 КЗпП України, у відповідача-1 існує обов`язок оплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.06.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення) виклику сторін (а.с.122-123).

Ухвалою суду від 18.08.2021 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Відповідачами до суду надано письмові відзиви на позовну заяву, в яких зазначено, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не може розглядатись як новий публічно - правовий спір. З огляду на викладені обставини, вважає, що позивачу слід у задоволенні позовних вимог відмовити. (а.с.133-136).

В судовому засіданні позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзивах.

Відповідно до усної ухвали, занесеної про протоколу судового засідання 21.09.2021 року, подальший розгляд справи вирішено проводити в порядку письмового провадження.

Дослідивши у надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності на підставі наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно з розпорядженням Олександрійського міського голови від 29.10.2008 року №К-402-р "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивач звільнений з посади начальника управління економіки Олександрійської міської ради.

Відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2010 року №2а-13/09/1118 визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови м. Олександрія від 29.10.2008 року №К-402-р "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління економіки Олександрійської міської ради; зобов`язано управління економіки Олександрійської міської рад виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2008 року по 11.02.2010 року (а.с.98).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 року у справі №2а-13/09 було змінено спосіб виконання судового рішення, зокрема зобов`язано Олександрійську міську раду через управління справами Олександрійської міської ради виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2008 року по 11.02.2010 року (а.с.99).

Судом встановлено, що фактично постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2010 року в справі №2а-13/09/1118 в частині поновлення позивача на посаді було виконано 03.02.2011 року шляхом прийняття розпорядження №р-33-к від 03.02.2011 року (а.с.96).

Позивач вважає, що відповідач, внаслідок затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, має сплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 12.02.2010 року по 02.02.2011 року та компенсацію втрати частини заробітної плати, згідно з проведеними позивачем розрахунками.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України визначено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Отже, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України).

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (пункт 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Аналіз зазначених правових норм, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно ст. 236 КЗпП України, проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, на підставі статті 236 КЗпП України, суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 17 липня 2019 року у справі №825/1281/16, від 25 липня 2019 року у справі №2а-3138/10/0370, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а.

Статтею 27 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та зі змінами, унесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. №1213; далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно із пунктом 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 4 Порядку №100 визначені конкретні види виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, а також установлено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Згідно із приписами пунктів 5, 8 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. №1213 виключено пункт 10 Порядку №100, яким передбачалось коригування заробітної плати, виплат за періоди, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів у разі їх підвищення як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток.

При розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі суд виходить із середньоденної заробітної плати у розмірі 234,45 грн.

Період затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі становить 356 днів з12.02.2010 р. по 02.02.2011 року.

Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток в розмірі 83464,20 грн. (356 х 234,45), а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1, 3, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні вимоги містяться в Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: - нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); - порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); - затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; - зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; - доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо зобов`язання виплатити йому компенсацію при виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення є передчасною, оскільки середній заробіток за час затримки виконання рішення позивачу станом на момент звернення до суду та прийняття даного рішення ще не нарахований та не виплачений, а відтак у її задоволенні слід відмовити.

Щодо компенсації за невикористану відпустку, суд вказує наступне.

Згідно з положеннями Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України ( 250-94-п ).

Відповідно до ст.24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівників йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Суд вказує, що, оскільки відпустка надається працівникові за відпрацьований робочий рік, вимога позивача стосується саме стягнень за час вимушеного прогулу у вигляді затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, а тому у вказаній частині позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.20210 року у справі №2-а-13/09/1118 за період з 12.02.2010 року по 02.02.2011 року у розмірі 83464,20грн. (без урахування обов`язкових відрахувань), а в іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Олександрійської міської ради, через Управління справами Олександрійської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі №2-а-13/09/1118 за період з 12.02.2010 року по 02.02.2011 року у розмірі 83464,20 грн. (без урахування обов`язкових відрахувань).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Олександрійської міської ради, через Управління справами Олександрійської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі №2-а-13/09/1118 за один місяць в розмірі 4923,45 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2021 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко