Рішення № 100443038, 11.10.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2021 р. справа № 300/4227/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Шумея М.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить: визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 03.06.2021 №450 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.06.2021 №926160190473 про перерахунок ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.10.2020 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, без обмеження максимального розміру пенсії, на підставі довідки Івано-Франківської обласної прокуратури про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій №21-140вих-20 від 17.11.2020, відповідно до вимог ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VIІ, з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 (далі - Закон №1789). У зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури позивач звернувся до відповідачів з питання перерахунку пенсії на підставі відповідної довідки. Відповідач протиправно відмовив у перерахунку пенсії. Враховуючи те, що позивач вже є пенсіонером, якому пенсія призначена на підставі ст. 50-1 Закону № 1789, тому до розміру його пенсії не можуть застосовуватись обмеження її максимального розміру, визначені ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 (далі - Закон № 1697). Разом з тим, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, яка визначає розмір пенсії у відсотках, у редакції, що діяла на момент призначення пенсії, тобто у даному випадку з розрахунку 90% складових заробітної плати.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.08.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Зазначену ухвалу суду разом з копією позовної заяви з додатками отримано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області 13.09.2021 (реєстраційний номер 13259/7).

Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений строк не скористалося.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, 29.09.2020, надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позивачу призначено пенсію на підставі Закону №1789, який втратив чинність. Кабінетом Міністрів України не приймалося постанови, що регулює порядок перерахунку пенсії працівникам прокуратури. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)2019 визнано неконституційними положення ч. 20 ст. 86 Закону №1697, якою передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених постановою від 11.12.2019 № 1155, не є підставою для перерахунку пенсій.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши та оцінивши подані докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

З 23.01.2006 позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 в розмірі 84% від суми місячного заробітку, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, при стажі роботи понад 12 років на посадах прокурорів і слідчих прокуратури. Після призначення пенсії позивач продовжував працювати в органах прокуратури на прокурорських посадах до 30.04.2020, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 01.07.2012 провів перерахунок пенсії ОСОБА_1 в розмірі 80% із суми заробітної плати.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду по справі №344/11850/14-а, 2-а/344/620/14 від 04.03.2015 визнано протиправними дії відповідача щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії та зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, виходячи з розміру 90% місячного заробітку, починаючи з 08 лютого 2014 року до виникнення обставин, з якими закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення спірних правовідносин.

У зв`язку з збільшенням заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» №1013 від 09.12.2015, позивач 15.03.2016 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про перерахунок вже призначеної пенсії, у якій відповідач відмовив в перерахунку пенсії.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.06.2016 у справі №344/5288/16-а визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в проведенні перерахунку пенсії та зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням фактично отриманих сум, за вислугу років у зв`язку з підвищенням заробітної плати згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» №1013 від 09.12.2015 та відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 у розмірі 90% від місячного (чинного) заробітку згідно довідки прокуратури Івано-Франківської області №18-234 вих-16 від 31.03.2016, без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.01.2016 з подальшою виплатою пенсії у розмірі, встановленому після її перерахунку, до виникнення обставин, з якими закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення спірних правовідносин.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року №876/5511/16 апеляційну скаргу відповідача на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.06.2016 у справі №344/5288/16-а, 2-а/344/262/16 за адміністративним позовом позивача до відповідача про зобов`язання здійснити перерахунок призначеної пенсії - повернуто особі, яка її подала.

У зв`язку із підвищенням заробітної плати працівникам Івано-Франківської обласної прокуратури (ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»), відповідно до п. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» та рішення Великої палати Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020, позивач 02.06.2021 через портал електронних послуг звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з письмовою із заявою про перерахунок пенсії, долучивши до заяви довідку про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, видану Івано-Франківською обласною прокуратурою №21-140вих-20 від 17.11.2020, за нормами чинними на 11.09.2020, де розмір заробітної плати за відповідною (прирівняною) посадою начальника відділу становить - 74158,24 грн.

У заяві зазначено прохання про перерахунок пенсії за вислугу років на підставі довідки Івано-Франківської обласної прокуратури про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсій, від 17.11.2020 №21-140 вих-20, рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019, рішення Великої палати Конституційного Суду України від 26.03.2020 р. №6-р/2020, в розмірі 90% місячної заробітної плати, без обмеження граничного (максимального) розміру, призначену відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», з 01.10.2020, згідно ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити різницю між фактично отриманою га перерахованою пенсією.

За результатами розгляду поданих позивачем документів та у зв`язку з тим, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, який передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області було прийнято рішення про відмову позивачу в перерахунку пенсії за вислугу років.

Вважаючи такі дії та рішення відповідачів щодо відмови у задоволені вищезазначеної заяви щодо перерахунку його пенсії протиправним та таким, що порушує його конституційні права, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

З часу призначення позивачу пенсії законодавство щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури неодноразово зазнавало змін.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 визначалися Законом №1789-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу 12.01.2006), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсі. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Частиною 20 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ передбачено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи га документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно із ч. 17 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Отже, положення вказаної статті передбачали виплату пенсії в максимальному розмірі 90 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, а також можливість її перерахунку, зокрема, у зв`язку зі збільшенням розміру місячного заробітку (працюючого прокурора) за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію.

Розмір призначеної пенсії позивачу, як і кожному працівнику прокуратури до жовтня 2011 року, визначався в залежності від стажу роботи в органах прокуратури, тобто був персоніфікованим. У залежності від певного стажу роботи здійснювався процентний розрахунок розміру пенсійних виплат. Саме позивачу у 2006 році визначено 84%, а не 60%, 80% чи 90%. Після оформлення пенсії у 2006 році позивач продовжував працювати в органах прокуратури і за кожен повний рік пенсія позивача збільшувалась на 2 відсотки, а з 2009 року позивач набув право на отримання пенсії в розмірі 90% від заробітку.

Разом з тим, фактично отримувати пенсію з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку позивач почав отримувати лише на підставі постанови Львівського апеляційного адміністративного суду по справі №344/11850/14-а, 2-а/344/620/14 від 04.03.2015.

Зокрема, право позивача на перерахунок раніше призначеної йому пенсії, виходячи з 90% від суми місячної заробітної плати, без обмежень її граничного розміру уже доводилось доводи в суді, що підтверджується постановою Івано-Франківського міського суду від 06.06.2016 у справі № 344/5288/16-а, 2-а/344/262/16 про яку зазначено вище, і яка набрала законної сили, і по якій проводився перерахунок пенсії позивача у 2017 році.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких 28.12.2014» (далі - Закон України №76-УІІІ), яким ч. 18 ст. 50 Закону №1789- XII викладено у такій редакції: Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

У подальшому, з 15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ, відповідно до п.п. 1 п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон №1789-ХІІ, крім п.8 ч.1 ст.15, ч.4 ст.16, абз.1 ч.2 ст.46-2, ст.47, ч.1 ст.49, ч.5 ст.50, ч.3, 4, 6, 11 ст.50-1, ч.3 ст. 51-2, ст.53 щодо класних чинів.

Отже, на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії положення ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Відтак, оскільки зазначена норма з 01.01.2015 є не чинною, то у таких випадках слід керуватись саме діючим законодавством, зокрема ст. 86 Закону №1697-VІІ.

Відповідно до ч. 20 ст. 86 Закону №1697-УІІ, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7- р(ІІ)/2019 положення ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VIІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

У вказаному рішенні Конституційним Судом України встановлено такий порядок виконання цього рішення:

- ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VІІ зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

- ч. 20 ст. 86 Закону №1697-УІІ підлягає застосуванню в первинній редакції.

Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки.

Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7- р (ІІ)/2019 повернуто працівникам прокуратури право на перерахунок пенсій за Законом №1697-VІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №334/3092/16-а, яка в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована при розгляді цієї справи.

Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, суд приходить до висновки, що рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7- р( 11)/2019 впливає на правовідносини, пов`язані з розглядом заяви позивача про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугою років на підставі виданої йому Івано-Франківською обласною прокуратурою довідки.

Отже, позивач має право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам, відповідно до положень ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VIІ.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі №560/2120/20, яку слід застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами про перерахунок пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ та ст. 86 Закону №1697- VII після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 №7- р(ІІ)/2019.

Частина 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», яка регулює порядок перерахунку пенсії, не містить жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.

Жодним нормативним документом не передбачено право органів Пенсійного фонду переглядати процент розрахунку вже призначеної пенсії за вислугу років за Законом України «Про прокуратуру».

Відтак, при перерахунку пенсії позивачу відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», яка застосовується саме при призначенні пенсії. При перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір заробітної плати (грошового забезпечення).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI) обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, враховуючи те, що пенсія позивачу призначена у 2006 році, до набрання чинності Законом №3668-VI, то при перерахунку його пенсії має застосовуватися норма, яка діяла на момент призначення пенсії і визначала розмір пенсії у відсотках без обмеження його граничного розміру. А тому відповідачі, відмовляючи у перерахунку пенсії, діяли протиправно.

Питання перерахунку пенсій працівникам органів прокуратури знаходиться виключно в площині конституційних норм, які є нормами прямої дії і які мають найвищу юридичну силу. Саме ці положення мали би забезпечувати в Україні дію принципу верховенства права ст. 8 Основного закону).

Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

З цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними; громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17- рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року №10- рп/2011).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

У Доповіді «Верховенство права», яка схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «законних очікувань») (пункт 48).

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм. їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.

Питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод неодноразово було предметом конституційного розгляду.

Зокрема, у абзаці шостому пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2007 року №3-рп/2007 зазначається; «Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».

Конституційний Суд України в рішенні від 28 квітня 2009 року №9-рп/2009, вказуючи на недопустимість звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод, що об`єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов`язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п`ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення).

Частиною1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пенсія, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення, є джерелом існування, доходом та власністю, матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, відповідно до якої «Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції». Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014, зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Відповідно до п. 21 рішення від 01.06.2006 у справі «Федоренко проти України» (заява №25921/02), Європейський Суд з прав людини, з урахуванням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те. що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, а отже набуте законне право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження прав і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.

Відповідно до частини 3 статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з викладеного, відмова у проведенні перерахунку пенсії позивачу на підставі та у порядку, визначеному у законі, чинному на момент призначення пенсії, є втручанням у його майнові права в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки вимога про перерахунок пенсії ґрунтується на чіткому положенні національного законодавства, що було чинним на час призначення пенсії, тому позивач має обґрунтовані, законні і легітимні сподівання на отримання майна, у розумінні норм міжнародного права.

Стосовно позовних вимог про здійснення перерахунку пенсії без обмеження її граничного розміру суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 6 ч. 15 ст. 86 Закону №1697-УІІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.

Зі змісту ст. 86 Закону №1697-VІІ слідує, що частина 15 цієї статті регулює правові відносини, що виникли у зв`язку із призначенням за виплатою пенсії працюючим пенсіонерам, на яких поширюється дія цього Закону, а частина 20 цієї етапі регулює правовідносини пов`язані із перерахунком призначених працівникам прокуратури пенсій у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам.

Таким чином, зміни, що вносились до частини 15 ст. 86 Закону №1697-VII (Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення 2 березня 2015 року №213-VIII» та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України 24 грудня 2015 року №911-VIII») не регулюють правовідносин, що виникають під час проведення перерахунку пенсії особам, на яких поширюється дія Закону №1697-VІІ у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам.

Вказані правовідносини врегульовані частиною 20 ст. 86 Закону №1697-VII зміст якої застережень щодо обмеження максимальним розміром пенсії під час проведення її перерахунку не містить.

Тому, максимальним розміром може бути обмежена пенсія, яка призначена, виключно працюючим пенсіонерам, на яких поширюється дія Закону №1697-VІІ (ч. 15 ст. 86 Закону №1697-VII).

До пенсії непрацюючих пенсіонерів, на яких поширюється дія Закону №1697-VІІ, обмеження максимальним розміром під час проведення її перерахунку, у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам, не застосовується (ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII).

Враховуючи те, що позивач є непрацюючим пенсіонером, на якого поширюється дія Закону №1697-УІІ, відповідач безпідставно прийшов до висновку про необхідність обмеження пенсії позивача максимальним розміром. Крім того, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VІ зі змінами визначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

У постанові від 03.10.2018 у справі №127/4267/17 (адміністративне провадження №К/9901/22177/18) Верховний Суд підкреслив, що «пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються, починаючи з 01.01.2016, при цьому судами встановлено, що пенсія позивачу призначена ще у 2006 році».

Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №360/1428/17 передбачено, що дія положень Закону України від 24 грудня 2015 року №911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо визначення максимального граничного розміру пенсії (обмеження) застосовуються до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року (п. 2 Прикінцевих положень цього Закону). Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17, від 15.04.2019 у справі №127/4270/17, від 15.05.2019 у справі №554/4191/17, від 31.07.2019 у справі №569/4150/16-а, від 30.10.2019 у справі №826/17744/17 та ін.

Із рішень Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні по зразковій справі №240/5401/18 від 04.02.2019 та №360/1428/17 від 12.11.2019, слідує, що на осіб, яким пенсію було призначено до 01.01.2016, обмеження щодо її максимального розміру не поширюється.

Така ж правова позиція закріплена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2021 року по справі №589/3997/16-а (адміністративне провадження №К/9901/17290/18), яка вступила в законну силу.

В постанові Великої Палати Верховного суду України від 09.12.2020 (справа №200/13595/19-а) зазначено, що згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення цього принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього Закону чи іншого нормативно-правового акта.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них. зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони. Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим. що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після п закінчення (Рішення №5-рп/2002).

Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, то регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права)».

Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, - в цілому визнано неконституційними відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.

Застосування норм Законів України від 08.07.2011 №3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», від 02.03.2015 №213-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», від 24.12.2015 №911-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими обмежено максимальний розмір пенсії, порушують права пенсіонерів, тобто необґрунтованого, невиправданого зрівняння в отриманні пенсіонерами пенсії.

Водночас, аналізуючи правову природу пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури, слід враховувати характерні ознаки - розмір пенсії залежить від вислуги років, стажу роботи, попереднього заробітку, займаної посади тощо.

Такий підхід щодо визначення належного пенсійного забезпечення прокурорів узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, який у рішенні від 27 лютого 2018 року №1-рп/2018 зазначив, що у сфері пенсійного забезпечення справедливим має визнаватися такий підхід законодавця, за якого забезпечується пропорційне співвідношення між страховими внесками та призначеним розміром пенсійних виплат, а застрахована особа може безперешкодно реалізувати своє право на пенсію у повному обсязі, а таке співвідношення досягається встановленням залежності розміру пенсії від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) застрахованої особи, тобто від загальної суми сплачених за застраховану особу страхових внесків протягом всього періоду роботи, що передував призначенню або перерахунку пенсії (абзаци 4 та 5 підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 06.07.2016 в справі №800/15163/16 зауважив, що «право на перерахунок пенсії надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі діючого на той час законодавства, а тому не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів, оскільки це б суперечило ст. 22 Конституції України, яка є нормою прямої дії».

Адміністративний суд, вирішуючи даний спір, керується правовими висновками Конституційного Суду України та визначає спосіб відновлення порушених прав позивача виходячи із принципу верховенства права закріпленому в Конституції України

Також необхідно врахувати висновки Верховного Суду України, а саме пункт 19 Постанови Пленуму ВСУ від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади», в яких роз`яснив, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Відповідно до п. 5 ст. 241 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, всі зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», які були внесені (прийняті) після призначення позивачу пенсії у 2006 році, зокрема, щодо зменшення пенсії у відсотках, обмеження граничного розміру пенсії, умов та порядку перерахунку пенсії тощо не можуть бути застосовані при перерахунку пенсії, а виключно при призначенні пенсії працівникам прокуратури.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» гарантією незалежності прокурора є його належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення.

Конституційний Суд України у рішенні від 3 жовтня 2001 року №12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування органів прокуратури, робота якої тісно пов`язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту. Потреба у належному матеріальному забезпеченні прокурорів випливає з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними функцій держави є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.

У пояснювальному меморандумі Ради Європи до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя Rес (2000) 19, ухвалених 06.10.2000, зазначено та фактично прирівняно важливість існування та роботи прокуратури до суддівської роботи, а саме «статус прокурорів і рівень їх заробітної плати та пенсії - повинні брати до уваги досягнення визначеного балансу між членами судової і прокурорської служб, тому що обидві служби, незважаючи на різноманітну природу їхніх посадових обов`язків, відіграють важливу роль у системі кримінального судочинства. Матеріальні умови служби сприяють підтримці важливості і гідності установи. Поліпшення становища прокурорів повинно стримувати тенденцію їхнього переходу на посади в приватному секторі».

Вимоги забезпечення принципів незалежності прокурора визначені Висновком №12 (2009) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) та Висновком №4 (2009) Консультативної ради європейських прокурорів (КРЄП) щодо взаємовідносин між суддями та прокурорами у демократичному суспільстві, відповідно до пункту 8 яких, «для забезпечення незалежного статусу прокурорів необхідним є дотримання деяких мінімальних вимог, зокрема: щоб їх умови оплати праці забезпечувалися гарантіями, передбаченими законом». Крім того, пункт 37 зазначених висновків підкреслює особливість: «Дотримання вищезазначених принципів означає, що статус прокурорів гарантується законом на найвищому можливому рівні так само, як і суддів. Близькість і взаємодоповнюючий характер завдань суддів і прокурорів створює подібні вимоги та гарантії щодо їх статусу та умов служби (Декларація, пункт 8).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційної оспорюваних положень стосовно встановлення максимального розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) суддів у відставці (третє речення частини 5 статті 138 Закону №2453, стаття 2 Закону №3668), у рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і довічного грошового утримання судців у відставці) зазначив, що частина третя, речення перше, друге, третє частини п`ятої статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 8 липня 2011 року №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», стаття 2 Закону України №3668-VІ у частині поширення її дії на Закон України від 7 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»; абзац другий пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VІ, зі змісту якого вбачається, що виплата суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої, третьої статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та без проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, - є неконституційними.

Тобто визнано неконституційними, серед іншого, положення Закону №3668-VI, якими довічне грошове утримання суддів у відставці обмежувалося 80% розміру від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а також обмежувався розмір пенсії або довічного грошового утримання суддів у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Згідно частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права)».

Відтак, при перерахунку пенсії позивачу має застосовуватись норма, яка визначає розмір пенсії у відсотках без обмеження її граничного розміру, що діяла на момент призначення пенсії.

У ч. 14 ст. 86 Закону №1697-VII чітко прописано, що за пенсіонерами зберігаються пільги і гарантії соціального захисту, передбачені цим Законом та іншими законодавчими актами.

Право на пенсію - це майнове право персоніфікованого індивіда, а пенсія - це приватна власність людини, яка гарантується й охороняється статтею 41 Конституції України.

Отже, право пенсіонерів органів прокуратури на перерахунок пенсії на умовах, встановлених на час призначення їм пенсії, визначено на законодавчому рівні. Право на перерахунок пенсії є конституційним правом, яке носить фундаментальний характер.

Стосовно визначення відсоткового розміру пенсії відносно заробітної плати суд зазначає наступне.

З матеріалів справи видно, що пенсія позивачу була призначена 23.01.2006 на підставі ст. 50-1 Закону №1789-ХII, виходячи з розрахунку 84% складових заробітної плати, а з 08.02.2014 в розмірі 90% від заробітної плати.

Разом з тим, суд звертає увагу, що здійснюючи перерахунок пенсії позивача, відповідач зазначив, що згідно ст. 86 Закону №1697-VІІ пенсія призначається у розмірі, 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати за відповідну вислугу років.

Частиною 2 статті 86 Закону №1697-VІІ передбачено, що працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п`ять років менше, ніж пенсійний вік. установлений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті.

Разом з тим, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, яка визначає розмір пенсії у відсотках, у редакції, що діяла на момент призначення пенсії, тобто у даному випадку з розрахунку 90% складових заробітної плати.

Таким чином, дії відповідачів про відмову здійснити перерахунок позивачу пенсії за вислугу років, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати без обмеження граничного розміру пенсії є протиправними і підлягають скасуванню.

Крім того, Верховний Суд у рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі №240/5401/18, дійшов висновку, що при перерахунку пенсії змінною величиною лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Вказаний правовий висновок, на думку суду, в контексті положень ч. 5 ст. 242 КАС України, слід враховувати при розгляді цієї справи.

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (заяви №68385/10 та №71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (заява №25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. TheUnitedKingdom №44277/98).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Таким чином, відмова у проведенні перерахунку пенсії позивача у розмірі 90% від розміру заробітної плати із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії на підставі та у порядку, визначеному законом, чинним на момент призначення йому пенси, є втручанням у майнові права позивача у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суд приходить до переконання в тому, що при розгляді заяви позивача відповідачі діяли всупереч норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги позивача є підставними, а рішення відповідача про відмову позивачу у перерахунку пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Важливо зазначити, що статтями 3, 8 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (стаття 77 КАС України).

Так суд відхиляє доводи представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо пропущеного позивачем шестимісячного строку звернення до суду, та зазначає, що відповідно до частини 3 статті 51 Закону №2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Аналіз даної статті дає підстави дійти висновку, що, за загальним правилом, не існує строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 року у справі № 493/1867/17, від 19.03.2019 року у справі № 806/1952/18.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відтак, враховуючи зазначене, підстави для стягнення судових витрат у вигляді судового збору відсутні.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: договір про надання правової допомоги від 31.05.2021, копію ордера від 31.05.2021, розрахунок затрат робочого часу при наданні правової допомоги ОСОБА_1 , розписка адвоката від 12.08.2021 про надання правової допомоги згідно договору від 31.05.2021 (20 год. - 8000 грн.).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8000,00 грн. є співмірною із складністю цієї справи та з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрати на правову допомогу адвоката в сумі 8000 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 03.06.2021 №450 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.06.2021 №926160190473 про перерахунок ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.10.2021 перерахунок та виплату ОСОБА_1 раніше призначеноїпенсії за вислугу років в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, без обмеження максимального розміру пенсії, на підставі довідки Івано-Франківської обласної прокуратури про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій №21-140вих- 20 від 17.11.2020, відповідно до вимог ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VIІ, з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, код ЄДРПОУ 13967927, вул. Соборності, м. Полтава, 36014.

Суддя Шумей М.В.