Рішення № 100442698, 19.10.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2021 рокум. Ужгород№ 260/2104/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мукачівського прикордонного загону (в/ч 2142) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівського прикордонного загону (в/ч 2142), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (30.11.2020) одноразової грошової допомоги при звільненні; 2) стягнути із Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частини 2142) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 30.11.2020 по 26.04.2021.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу в Мукачівському прикордонному загоні та наказом від 30.11.2020 №574-ос його було виключено зі списків особового складу прикордонного загону з 30 листопада 2020 року. Однак при звільненні повного розрахунку проведено не було, зокрема, не виплачено одноразову грошову допомогу. Зазначені виплати були проведені на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 №260/3/21 тільки 26 квітня 2021 року. З огляду на зазначене вважає, що до відповідача належить застосувати відповідальність, передбачену ст. 117 Кодексу законів про працю України.

04 червня 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення такого заперечив, мотивуючи тим, що позивач не оскаржував наказ Мукачівського прикордонного загону про виключення його зі списків особового складу частини. Також вважає, що норми ст. 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Окрім того, звертає увагу суду на те, що підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, а тому у разі несвоєчасної виплати такої компенсація, передбачена ст. 117 КЗпП України, не нараховується.

16 червня 2021 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Зокрема, вказав на безпідставність посилання відповідача на неможливість застосування положень ст. 117 КЗпП України до затримки виплати підйомної допомоги, оскільки предметом даного позову є питання несвоєчасної виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що прапорщик ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.

Так, наказом начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - 27 прикордонний загін) №574-ос від 30 листопада 2020 року прапорщика ОСОБА_1 , контролера І комендантської групи комендантського відділення 27 прикордонного загону, звільненого з військової служби в запас наказом начальника 27 прикордонного загону від 29 жовтня 2020 року №512-ос за пп. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 30 листопада 2020 року (арк. спр. 15).

Станом на день звільнення - 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачена не була.

Вважаючи зазначену бездіяльність протиправною ОСОБА_1 оскаржив таку в судовому порядку.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.02.21 №260/3/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Мукачівського прикордонного загону (в/ч 2142) задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із закінченням строку контракту. Зобов`язано Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту (арк. спр. 12 - 14).

На виконання зазначеного рішення суду 26 квітня 2021 року ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у розмірі 45155,95 грн. (арк. спр. 10).

З метою отримання компенсації за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України, визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі - Інструкція №558).

П. 2 розділу I Інструкції №558 визначено, що термін грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно п. 3 розділу I Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (п. 7 розділу I Інструкції №558).

Відповідно до п. 4 глави 1 розділу III Інструкції №558, закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу.

Згідно п. 1 глави 8 розділу V Інструкції №558 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.

Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

З аналізу викладеного слідує, що грошове забезпечення позивача мало бути виплачено відповідачем у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено та визнається відповідачем, що станом на день звільнення ОСОБА_1 сума одноразової грошової допомоги виплачена не була.

Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до 27 прикордонного загону відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум одноразової грошової допомоги.

Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Слід зазначити, що ні Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Інструкцією №558, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.

Так, вказаною статтею встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, що підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України з огляду на те, що підйомна допомога не відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовців. З цього приводу суд звертає увагу відповідача на те, що предметом даного позову є питання несвоєчасності виплати ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби одноразової грошової допомоги при звільненні, що є відмінним від підйомної допомоги.

Разом з тим, суд не може погодитися з твердженням позивача про необхідність здійснення такого розрахунку в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

При вирішенні питання щодо суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті відповідачем на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Так, у вказаній поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Проте за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, при вирішенні цього питання суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Згідно п. 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведене суд, при визначенні розміру належної до виплати ОСОБА_1 суми середнього заробітку, виходить з розрахунку, запропонованого в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

На офіційному веб-сайті Національного банку України розміщені наступні відомості про середньозважену облікову ставку за кредитами: з 23.10.2020 по 04.03.21 - 6% річних, з 05.03.2021 по 15.04.2021 - 6,5% річних, з 16.04.2021 - 7,5% річних.

З огляду на суму коштів, що була несвоєчасно виплачена позивачу при звільненні, приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього, пов`язаних із такою затримкою, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, за розрахунком суду становить 1327,58 грн.

Розрахунок:

1) 6% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 30.11.2020 по 04.03.2021 (95 днів) в розмірі 45155,95 грн. х 0,02% х 95 днів = 857,96 грн.;

2) 6,5% річних/365 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 05.03.2021 по 15.04.2021 (42 днів) в розмірі 45155,95 грн. х 0,02% х 42 днів = 379,31 грн.;

3) 7,5% річних/365 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 16.04.2021 по 25.04.2021 (10 днів) в розмірі 45155,95 грн. х 0,02% х 10 днів = 90,31 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1327,58 грн.

Окрім того, суд вказує на те, що така компенсація повинна нараховуватися по 25 квітня 2021 року включно, оскільки 26 квітня 2021 року відповідач виплатив ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) (місцезнаходження: вул. Недецеї Яноші, буд. 45, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600, код ЄДРПОУ - 14321676) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (30.11.2020) одноразової грошової допомоги при звільненні.

3. Стягнути із Мукачівського прикордонного загону (військова частини 2142) (місцезнаходження: вул. Недецеї Яноші, буд. 45, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600, код ЄДРПОУ - 14321676) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 30.11.2020 по 25.04.2021 у розмірі 1327,58 грн. (Одна тисяча триста двадцять сім гривень 58 коп.).

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII "Перехідних положень" КАС України (у редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017).

СуддяР.О. Ващилін