Рішення № 100441874, 13.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року Справа № 160/6581/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В. за участі секретаря судового засідання Алєксєєнко К.С. за участі: позивача: представника відповідача: представника третьої особи: не прибув Кобзистої А.В. не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

26.04.2021 року (направлена засобами поштового зв`язку 21.04.2021 року) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка відповідно до ст. 52 КАС України з 11.09.2020 року є правонаступником прокуратури Дніпропетровської області, щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01.07.2015 року по 15.03.2021 року протиправною;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 180 797, 00 гривень (один мільйон сто вісімдесят тисяч сімсот дев`яносто сім гривень).

В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльністю відповідача було порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Крім того, позивачем вказано, що належним способом захисту його прав у наведених правовідносинах є застосування норм прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України та стягнення на користь позивача матеріальної шкоди , у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями п. 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" БК України, що визнані неконституційними.

Дніпропетровською обласною прокуратурою подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що в ч.2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ст. 13 Закону України «Про оплату праці»). Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та п.11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» норми і положення, зокрема, ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28.02.2002 року 221 (далі - Постанова КМУ №228) передбачено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Згідно з п.11 Постанови КМУ №228, для правильної та своєчасної організації роботи, пов`язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік: встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання; розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків бюджету та надання кредитів з бюджету у проектах кошторисів. У бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату, встановлених Законами України про Державний бюджет України на кожен рік з 2015 року, відповідні кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачені. Відповідно до ст. 89 Закону України №1697-УІІ від 14.10.2014 «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора. Статтею 90 зазначеного закону встановлено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Отже, Дніпропетровська обласна прокуратура фінансується головним розпорядником коштів відповідно до чинного законодавства. Структура та умови оплати праці з 14.06.2012 встановлюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» зі змінами.

Крім того, Дніпропетровська обласна прокуратура не наділена правом самостійно визначати та встановлювати посадові оклади для працівників, в тому числі і для ОСОБА_1 , у розмірах інших, ніж ті, які були передбачені у кошторисах на відповідні роки. Відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», кошторис із заробітної плати для працівників прокуратури Дніпропетровської області, обласною прокуратурою не затверджувався, фінансування не здійснювалося, заробітна плата не нараховувалася. Отже, ОСОБА_1 повинен звернутися до Головного розпорядника коштів - Офісу Генерального прокурора.

Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VІІІ від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрали чинності з 01 січня 2015 року) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VІІІ від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (набрав чинності з 01 січня 2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, №206 від 25 жовтня 2014 року) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Закон України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України №79-VІІІ від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийняті пізніше Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру", а тому, у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

З огляду на нарахування ОСОБА_1 , у спірний період заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", у розмірі встановленому законом, можна зробити висновок, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України. Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 №8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що ч.2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. У Рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 №2222-ІV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

У відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, дія п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, що стосується норм і положень ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, втратила чинність з 26.03.2020. За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини (тобто до 26.03.2020) не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Що стосується особливостей нарахування та виплати заробітної плати прокурорам у період з 26.03.2020 по 30.12.2020 відповідач зазначив наступне.

Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (далі - Закон №113), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури. Так, у частині 1 статті 7 Закону України від 14.10.2014 №1697-УІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697) слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні», а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено. Отже, статтею 15 Закону №1697 зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (в редакції Закону №113). Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113 за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»). Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113 передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Також пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачено, що День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Таким чином, саме Закон №1697 (зі змінами внесеними Законом №113), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»), яка на сьогодні є чинною.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проведені розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на цей рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими.

Обрання позивачем у якості відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури фактично перекладає матеріальну відповідальність за неконституційність нормативного акту на конкретний державний орган, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 152 Конституції України. Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з ч. 3 п.4 зазначеного Положення саме органи Державної казначейської служби України здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Таким чином, у даному спорі держава повинна бути представлена в особі Державної казначейської служби України.

Також пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачено, що День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Тобто, Закон №1697 (зі змінами внесеними Законом №113) передбачає оплату праці, зокрема, працівників місцевих прокуратур до закінчення їх реформування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Вказана норма неконституційною не визнавалась та є чинною. Отже, оплата праці прокурорів окружних прокуратур почала здійснюватися з дня початку їх роботи, а саме з 15.03.2021. Так, наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

Щодо розрахунку шкоди, здійсненого позивачем, відповідач зазначив наступне.

Позивачем не враховано, що відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Разом з тим, фактично отримана ОСОБА_1 заробітна плата за період з 01 липня 2015 по 14 березня 2021 року складалась з інших виплат, які не передбачені названим законом, або передбачені у зовсім інших розмірах. Так, позивачу виплачувалась надбавка, яка не передбачена Законом №1697, та не мала виплачуватися, якби заробітна плата нараховувалась на підставі ст.81 Закону №1697, а саме надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 70% посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин та вислугу років, яка нараховувалась відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року. За період з 01 липня 2015 по 14 березня 2021 року включно ОСОБА_1 отримав 256835,59 грн. по цьому виду виплат, не передбаченому законодавством, за яким, на думку позивача, йому мала нараховуватись заробітна плата. Таким чином, в будь-якому випадку розмір нібито завданої шкоди є меншим на вказану суму, а саме: 1180797 грн. -256835,59 грн. = 923961,41 грн. Крім того, згідно з ч. 2 статті 81 Закону №1697 преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Отже, Закон регулює лише розмір загального фонду преміювання, з якого виплачуються премії всім прокурорам, та не встановлює конкретні розміри (як відносні так і абсолютні) премії, які виплачуються прокурорам, віддаючи це питання на вирішення керівнику прокуратури.

Як вбачається з розрахункових листів, розміри премії позивача, які йому фактично виплачувались, були досить суттєвими, отже, значною мірою компенсували недораховані, на думку позивача суми.

Так, у липні 2015 року позивачу нараховано премію у розмірі 80% місячного фонду заробітної плати, у серпні 2015 - 40%, у вересні-жовтні 2015 - по 80%, у листопаді 2015 - 180%, у грудні 2015 - 168,30%.

У січні 2016 року позивачу нараховано премію у розмірі 60% місячного фонду заробітної плати, у лютому-березні 2016 - по 100%, у квітні 2016 - 120%, у червні-листопаді 2016 - по 130%, у грудні 2016 - 247,5%.

У січні 2017 року позивачу нараховано премію у розмірі 104% місячного фонду заробітної плати, у лютому 2017 - 210%, у березні-липні 2017 - по 230%, у серпні 2017 - 430%, у вересні 2017 - 60%, у жовтні 2017 - 80%, у листопаді 2017 - 59,5%, у грудні 2017 - 173,89%.

У січні 2018 року позивачу нараховано премію у розмірі 50% місячного фонду заробітної плати, у лютому-липні 2018 - по 55%, у серпні 2018 - 52%, у вересні 2018 - 70%, у жовтні 2018 - 60%, у листопаді 2018 - 55%, у грудні 2018 - 199,1%.

У січні-серпні 2019 року позивачу нараховувалась премія у розмірі 55% місячного фонду заробітної плати, у вересні 2019 - 49,5% у жовтні 2019 - 45%, у листопаді 2019 - 75%, у грудні 2019 - 225%.

У січні-червні 2020 року позивачу щомісячно нараховувалась премія у розмірі 75% місячного фонду заробітної плати, у липні 2020 - 67,5%, у серпні 2020 - 85%, у вересні 2020 - 75%, у листопаді 2020 - 150%, у грудні 2020 - 75%.

У січні-березні 2021 року (до 14 березня 2021 року включно) позивачу щомісячно нараховувалась премія у розмірі 75% місячного фонду заробітної плати.

Крім того, позивачу виплачувались одноразові премії, які не передбачені положеннями статті 81 Закону №1697.

За період з 01 липня 2015 по 14 березня 2021 року ОСОБА_1 отримав щомісячних та одноразових премій на загальну суму 637095,93 грн.

Оскільки це - фактично виплачені кошти, які не є посадовим окладом, то розмір нібито заподіяної матеріальної шкоди має бути також зменшено на вказану суму:

923961,41 грн. - 637095,93 грн. = 286865,48 грн.

Крім того, є невірним те, що у розрахунку суми матеріальної шкоди позивач в кожному місяці вказував повний розмір посадового окладу.

Так, з розрахункових листів вбачається, що в жовтні 2015 позивач два дні перебував у відпустці без збереження заробітної плати, у листопаді 2016 - 1 день у відпустці без збереження заробітної плати, у березні 2017 - 1 день у відпустці без збереження заробітної плати, у травні 2017-3 дні у відпустці без збереження заробітної плати, у листопаді 2017 - 1 день у відпустці без збереження заробітної плати, у жовтні 2019-2 дні у відпустці без збереження заробітної плати.

Проте позивачем безпідставно проведено розрахунок посадового окладу та надбавки за вислугу років за вказані місяці як за повні відпрацьовані місяці.

Крім того, в квітні 2016 року позивач 10 днів (з 11.04 по 20.04) перебував на лікарняному, а з червня -липні 2018 - 15 днів (з 22.06 по 06.07) перебував на лікарняному, в січні 2019-7 днів (з 02.01 по 08.01),, в жовтні 2020 - 27 днів (з 01.10.20 по 27.10.20), в січні 2021 - 9 днів (з 11.01 по 19.01), однак у розрахунку суми позову вказано посадовий оклад за ці місяці як за повні відпрацьовані.

Проте, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» оплата лише перших п`яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця. Починаючи з шостого дня, допомога по тимчасовій непрацездатності, виплачується Фондом соціального страхування України.

Отже, розрахунок позивачем у вказані місяці суми посадового окладу як за повні відпрацьовані місяці не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки роботодавцем оплата тимчасової непрацездатності починаючи із шостого дня не здійснювалась та не повинна здійснюватися.

На думку відповідача, що у розрахунку позову позивач неправильно вказує розмір посадового окладу, який йому було виплачено у спірний період часу.

Так, відповідно до вимог Постанови КМУ №505 від 31.05.2012 року, в періоди, які позивач здійснював нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, йому було встановлено посадовий оклад на 10 відсотків вищий від посадового окладу відповідних категорій працівників прокуратури.

А саме, позивачу виплачувався підвищений на 10% оклад у періоди:

- з 01.07.2015 по 14.12.2015 (1588 грн.),

- з 01.02.2017 по 05.09.2017 (2253 грн.),

- з 06.09.2017 по 31.07.2019 (6226 грн.),

- з 01.09.2019 по 31.01.2020 (6226 грн.),

- з 01.03.2020 по 30.04.2020 (6226 грн.),

- з 01.07.2020 по 31.08.2020 (6226 грн.),

- з 01.11.2020 по 14.03.2020 (6226 грн.)

Одночасно відповідач наголосив, що сума матеріальної шкоди відповідачем не визнається в повному обсязі, з підстав, зазначених вище.

Крім того, на вимогу суду повідомляю, що посадовий оклад ОСОБА_1 на займаних ним посадах у період часу з 01.07.2015 по 15.03.2021 становив:

- з 01.07.2015 по 14.12.2015 - щомісячно 1588,00 грн. (+10%) - старший прокурор Синельниківської міжрайонної прокуратури;

- з 15.12.2015 по 05.09.2016 - щомісячно 2048,00 грн. - прокурор Межівського відділу Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 05.09.2016 по 31.01.2017 - щомісячно 2048,00 грн. - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 01.02.2017 по 05.09.2017 - щомісячно 2253,00 грн. (+10%) - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 06.09.2017 по 31.07.2019 - щомісячно 6226,00 грн. (+10%) - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 01.08.2019 по 31.08.2019 - 5660,00 грн. - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 01.09.2019 по 31.01.2020 - щомісячно 6226,00 грн. (+10%) - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 01.02.2020 по 29.02.2020 - 5660,00 грн. - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 01.03.2020 по 30.04.2020 - щомісячно 6226,00 грн. (+10%) - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 01.05.2020 по 30.06.2020 - щомісячно 5660,00 грн. - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 01.07.2020 по 31.08.2020 - щомісячно 6226,00 грн. (+10%) - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 01.09.2020 по 31.10.2020 - щомісячно 5660,00 грн. - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 01.11.2020 по 14.03.2020 - щомісячно 6226,00 грн. (+10%) - прокурор Синельниківської місцевої прокуратури;

- з 15.03.2021 - 32000,00 грн. - прокурор Синельниківської окружної прокуратури.

Відмітка (+10%) означає, що позивачу у цей період виплачувався посадовий оклад відповідно до вимог Постанови КМУ №505 від 31.05.2012 року, згідно з якою працівникам прокуратури, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, встановлюється посадовий оклад на 10 відсотків вищий від посадового окладу відповідних категорій працівників прокуратури.

У відповідності до вимог ст. 165 КАС України пояснення від третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області щодо позову або відзиву до суду не надходило.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2021 року, зазначена вище справа була розподілена та 27.04.2021 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 05.05.2021 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року заяву Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін задоволено. Розгляд справи №160/6581/21 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. призначено підготовче засідання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 року у задоволенні клопотання представника Дніпропетровської обласної прокуратури Шустовової А.А. про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 року у задоволенні клопотання представника Дніпропетровської обласної прокуратури Шустовової А.А. про зупинення провадження відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 року у задоволенні клопотання представника Дніпропетровської обласної прокуратури Шустовової А.А. про закриття провадження відмовлено.

У судове засідання 13.10.2021 року прибув представник відповідача.

Позивач та представник відповідача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позові відмовити, посилаючись на доводи, наведені у письмовому відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, позивач, ОСОБА_1 з 27.12.2001 по 23.03.2021 працював в органах прокуратури України на різних прокурорсько-слідчих посадах.

Так, з 04.08.2014 року до 15.12.2015 року позивач працював старшим прокурором Синельниківської міжрайонної прокуратури Дніпропетровської області.

З 15.12.2015 до 05.09.2016 позивач працював прокурором Межівського відділу Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області

З 05.09.2016 року до 15.03.2021 позивач працював прокурором Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області.

З 15.03.2021 до 23.03.2021 позивач працював прокурором Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області.

Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 790-к від 22.03.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури з 23.03.2021 року на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», тобто за власним бажанням.

Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, починаючи з 01 липня 2015 року у зв`язку з набуттям чинності закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (надалі - Закон) заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно ст.81 Закону. При цьому слід зауважити, що належний рівень матеріального та пенсійного забезпечення прокурора статтею 16 Закону віднесено до гарантій незалежності прокурора, а не до пільг чи переваг. Однак, починаючи з липня 2015 року по 15.03.21 заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, тобто підзаконними нормативними правовими актами, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права. З урахуванням посад, які позивач обіймав з липня 2015 року по березень 2021 року та з урахуванням інформації Дніпропетровської обласної прокуратури про розміри посадових окладів, нарахованих та сплачених йому, встановлено різницю між фактично нарахованим окладом та тим, який повинен бути виплачений.

На думку позивача, з липня 2015 року по березень 2021 року різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути йому нарахований відповідно до вимог зазначеного закону становить 1 180 797, 00 гривень (один мільйон сто вісімдесят тисяч сімсот дев`яносто сім гривень).

Посилаючись на вище наведені обставини, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

Спірним питанням в даній справі є різне тлумачення сторонами положень чинного законодавства в частині обчислення заробітної плати позивача на підставі ч.3 ст.81 Закону України Про прокуратуру з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон № 1697-VII).

Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Разом із цим, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету», визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев`ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За правилами статті 89 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).

Відповідно до абзацами 2, 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» № 80-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням. Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 03 жовтня 1997 року у справі № 18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Таким чином, Закон України Про Державний бюджет України на відповідний рік, як Закон, яким регулюються бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надають повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Рішення щодо неконституційності пункту 9 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2015 рік Конституційним Судом України не приймалися.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників органів прокуратури була визначена постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 року та № 1013 від 09 грудня 2015 року.

Кабінетом Міністрів України покладені на нього пунктом 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VII обов`язки не були виконані, а саме не було приведено нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31 травня 2012 року № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників, не внесені, а Законом України Про Державний бюджет України на 2015 рік видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України Про прокуратуру не передбачались, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладені у постановах від 04 листопада 2015 року № 21-1461, від 30 березня 2016 року № 21-271а16, від 13 липня 2016 року № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 808/2163/17 та від 16 січня 2019 року № 804/217/17, від 27 лютого 2019 року № 809/982/16.

Отже, за пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», положення якого, станом на час виникнення спірних правовідносин неконституційними не визнавались, відповідач під час нарахування та виплати заробітної плати позивачу цілком на законних підставах застосовував постанову Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року.

Стосовно посилання позивача на рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, як на підставу для стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь неотриманої частини заробітної плати, суд зазначає таке.

За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, у статті 91 Закону України Про Конституційний Суд України № 2136-VIII від 13.07.2017 року передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно із ст. 97 Закону України Про Конституційний Суд України суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Конституційним Судом України в пункті 2 резолютивної частини рішенні №6-р/2020 від 26.03.2020 по справі №1-223/2018(2840/18) вказано про втрату чинності положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 26 березня 2020 року.

Тобто, саме з цього часу втратили чинність положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин положення зазначеної норми були чинними та підлягали застосуванню відповідачем.

З огляду на вищенаведене, визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах, був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18) не можуть бути підставою для стягнення на користь позивача неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року.

Крім того, як зазначив Верховний Суд в ухвалі суду від 06.10.2021 року у справі №540/3529/20:

«…Верховним Судом у справі № 320/1874/19 було зроблено висновок щодо застосування положень ч.1 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» у період з 15.07.2015 по 26.03.2020.

Так, Суд вказав, що рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Водночас, Суд звертав увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати заборгованості по заробітній платі та інших похідних платежів за період, що передував прийняттю рішення Конституційного Суду України.

Отже, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності…».

З огляду на викладене, викладені позивачем доводи, викладені в позовній заяві, не можуть бути визнані судом належною підставою для задоволення позовних вимог, відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо правовідносин між сторонами, які виникли після прийняття рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 щодо нарахування та виплати заробітної плати у вигляді посадового окладу за період з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року, суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, згідно з ч. ч. 3 та 4 ст. 81 Закону №1697-VII (в редакції від 20.03.2020) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України від 19.09.2019 №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Так, у ч. 1 ст. 7 Закону №1697-VІІ слова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні". Статтею 15 Закону №1697-VІІ зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Відповідно до Закону № 113-IX частини третю - п`яту ст. 81 Закону "Про прокуратуру" викладено в іншій редакції та, зокрема, встановлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом, відповідно, прокурора обласної прокуратури - 1,2. Відповідно, з 25.09.2019 Законом № 113-IX визначено розмір посадового окладу працівника прокуратури в ст. 81 Закону №1697-VII.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме постанова КМУ №505 від 31.05.2012.

Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Окружні прокуратури розпочали роботу з 15.03.2021 року відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 року №40.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020 року, яким визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, право на отримання заробітної плати у вигляді належного посадового окладу виникає у працівника прокуратури з 26.03.2020року, у зв`язку з чим, суд вважає, що прокуратурою були допущені порушення ст. 43 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права володіння людиною своїм майном, ст. 81 Закону №1697-VII, відповідно, грошові кошти, а саме, частина заробітної плати у вигляді посадового окладу, яка була недоотримана позивачем, підлягають нарахуванню та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року.

Отже, з 26.03.2020 року у працівників прокуратури виникає право на отримання належного розміру заробітної плати, що мала бути нарахована та виплачена відповідачем відповідно до положень ст. 81 Закону №1697-VІІ.

Виходячи з вище встановлених обставин, відповідачем не доведено правомірність вчинення дій по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 заробітної пати у вигляді посадового окладу та надбавки за вислугу років відповідно постанови КМУ № 505 з огляду на вимоги п. 3 розд. II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ у періоді з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року, включно.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд зазначає, що до стягнення може бути звернута лише нарахована сума, яка має певний визначений розмір, але, як вбачається з матеріалів справи, сума заробітної плати позивачу у періоді з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року у розмірі, передбаченому приписами ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не нараховувалась, відтак з урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень з урахуванням приписів ч. 2 ст. 9 КАСУ суд виходить за межі позовних вимог в цій частині та дійшов висновку з метою належного захисту прав позивача визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати відповідача провести нарахування заробітної плати позивачу з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року, у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманим з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року грошовим забезпеченням та належним до виплати грошовим забезпеченням, розрахованим у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 13 жовтня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 20 жовтня 2021 року.

Керуючись ст. ст. 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року, в порядку та в розмірах передбачених ч. ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року , у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманою з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року заробітною платою та належною до виплати заробітною платою, розрахованою у порядку та спосіб, що визначений ч. ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 20 жовтня 2021 року.

Суддя С. В. Прудник