Рішення № 100441714, 06.10.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року ЛуцькСправа № 140/6000/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Валюха В.М.,

за участю секретаря судового засідання Столярчук А.В.,

представника позивача Буя Б.В.,

представника відповідачів Романішиної Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Волинської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 з червня 2011 року працює в органах прокуратури на різних посадах, з грудня 2019 року по даний час на посаді заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області, з 12.05.2014 по 11.12.2016 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Позивач вказує, що у період з 12.12.2016 по 31.03.2021 їй виплачувалася заробітна плата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 (далі - Постанова № 505), тоді як заробітна плата повинна регулюватися виключно статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

З 12.12.2016 по 31.03.2021 різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано позивачу відповідно до вимог Закону № 1697-VII, становить 1198568,55 грн., зокрема: за період з 12.12.2016 до січня 2019 року на посадах в місцевих прокуратурах Волинської області - 401833,65 грн. та за період з 03.01.2019 по 31.03.2021 на посадах в місцевих прокуратурах Київської області - 796734,65 грн.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII (далі - Закон №79-VIII) розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (далі - БК України) доповнено пунктом 26, яким, зокрема, установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач вказує, що бездіяльністю відповідачів порушено її право власності на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, статтею 41 Конституції України, а належним способом захисту порушених прав у наведених правовідносинах є застосування норми прямої дії частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо неналежного розрахунку, а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, та стягнути шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, за період з 12.12.2016 по 02.01.2019 в сумі 401833,65 грн. - з Волинської обласної прокуратури та за період з 03.01.2019 по 31.03.2021 в сумі 796734,90 грн. - з Київської обласної прокуратури.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження (а. с. 29).

В поданих до суду відзивах на позовну заяву Волинської обласної прокуратури від 06.07.2021 № 15-1427вих-21 (а. с. 36-45) та Київської обласної прокуратури від 05.07.2021 № 15/2-534вих-21 (а. с. 77-83) відповідачі позов не визнали та просять відмовити у його задоволенні, з огляду на таке.

Так, позивачу нараховувалася заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою № 505. При цьому, відповідачі не були наділені правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505.

Крім того, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Стосовно позовних вимог про стягнення коштів у вигляді неотриманої заробітної плати за період з 26.03.2020 (дати ухвалення вказаного рішення Конституційного Суду України) по 31.03.2021 відповідач Київська обласна прокуратура зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Отже, на позивача, яка до 12.03.2021 не мала статусу прокурора окружної прокуратури, не поширювалося положення норм частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII, а з березня 2021 року, після переведення наказом від 12.03.2021 № 229к на посаду прокурора Бориспільської окружної прокуратури Київської області, позивачу здійснюється нарахування та виплата заробітної плати та її складових у порядку, визначеному статтею 81 Закону № 1697-VII.

Інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило.

Ухвалою суду від 02.09.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15:30 22.09.2021 (а. с. 93).

Судовий розгляд справи у судовому засіданні 22.09.2021 було відкладено на 11:00 06.10.2021 за клопотанням представника позивача Войтюка О.Л., зокрема, з метою забезпечення можливості позивачу прибути в судове засідання для дачі особистих пояснень.

В судовому засіданні 06.10.2021 представник позивача Буй Б.В. позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просить його задовольнити, додатково вказавши, що предметом позову є заробітна плата, недоотримана позивачем.

Представник відповідачів Романішина Т.Л. позов заперечила та просить відмовити у його задоволенні з мотивів, вказаних у відзивах на позовну заяву.

Крім того, оскільки позивач ОСОБА_1 повторно не прибула в судове засідання, клопотання про відкладення розгляду справи не подала, проте забезпечила участь у судовому засіданні свого представника, тому судовий розгляд справи проведено за відсутності позивача.

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з червня 2011 року працює в органах прокуратури на різних посадах, зокрема, у спірні періоди з 12.12.2016 по 02.01.2019 на різних посадах в місцевих прокуратурах Волинської області, з 03.01.2019 по 12.03.2021 - на різних посадах в місцевих прокуратурах Київської області, наказом від 12.03.2021 № 229к переведена на посаду прокурора Бориспільської окружної прокуратури Київської області, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 16-19), кадровими наказами (а. с. 49-57).

З матеріалів справи вбачається, що у період з 12.12.2016 по 12.03.2021 за час перебування на посадах в місцевих прокуратурах Волинської та Київської областей заробітна плата, в т. ч. посадовий оклад, нараховувалася та виплачувалася позивачу ОСОБА_1 відповідно до Постанови № 505, що підтверджується довідками Волинської обласної прокуратури про фактично проведені виплати заробітної плати за період з 12.12.2016 по 02.01.2019 (всього - в сумі 751822,61 грн.) та про розмір посадового окладу (а. с. 46-48), довідкою Київської обласної прокуратури про розмір посадового окладу за період з 03.01.2019 по 31.03.2021 (а. с. 85) та розрахунковими листами за 2019-2021 р.р. (а. с. 86-88).

Крім того, про нарахування та виплату заробітної плати відповідно до Постанови № 505 представника позивача було повідомлено листом Волинської обласної прокуратури від 29.03.2021 № 27-77вих21 (а. с. 22-23) та листом Київської обласної прокуратури від 29.03.2021 № 21-19вих21 (а. с. 26).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

14.10.2014 прийнято Закон № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015, у зв`язку із чим з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Проте, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою і другою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Водночас Законом №79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, яким, зокрема, установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII (далі - Закон № 80-VIII) установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом № 80-VIII, як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена Постановою № 505, зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763 та від 09.12.2015 № 1013.

Підпунктом 1 пункту 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону № 1697-VII є неможливою без унесення відповідних змін як до Постанови № 505, так і до БК України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

Зміни до Постанови № 505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII.

Отже, суд дійшов висновку про те, що відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, відповідачі не наділені правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом № 1697-VII (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі № 320/1874/19 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи).

Стосовно доводів позивача щодо прийнятого Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), суд зауважує таке.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020, тому на спірні правовідносини, які виникли до його ухвалення, не може вплинути, вказане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі № 320/1874/19 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи).

Стосовно позовних вимог про стягнення коштів у вигляді неотриманої заробітної плати за період з 26.03.2020 (дати ухвалення вказаного рішення Конституційного Суду України) по 31.03.2021 суд зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Суд погоджується із доводами відповідача Київської обласної прокуратури, що на позивача, яка до 12.03.2021 не мала статусу прокурора окружної прокуратури, не поширювалося положення норм частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII.

На думку суду, нарахування та виплата позивачу заробітної плати за період з 26.03.2020 по 12.03.2021 (а не по 31.03.2021, як про це помилково вказується у позовній заяві) правомірно здійснювалося відповідно до Постанови № 505, з урахуванням вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, які неконституційними не визнавалися. Підстави для застосування положень статті 81 Закону № 1697-VІІ при визначенні розміру посадового окладу позивача за вказаний період відсутні.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що предметом позову є саме недотримана, на думку позивача, частина заробітної плати, про що ствердив у судовому засіданні представник позивача, а відтак, виходячи із приписів частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, даний позов може бути поданий до суду без обмеження будь-яким строком, підстави для залишення його без розгляду відсутні.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що оскільки заробітна плата позивача у спірний період була нарахована та виплачена відповідачами у порядку та розмірах, визначених чинним законодавством України (зокрема, відповідно до Постанови № 505, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ), тому у задоволенні взаємопов`язаних позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та стягнення з відповідачів коштів у вигляді неотриманої частини заробітної плати необхідно відмовити.

Керуючись статтями 243 - 246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх

Повний текст рішення складений 18 жовтня 2021 року