Рішення № 100433819, 20.10.2021, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/9243/21

Провадження № 2/750/2139/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2021 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

судді - Маринченко О.А.,

секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянув у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів,

в с т а н о в и в:

18 серпня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на підставі судових наказів Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2021 року та від 22 лютого 2021 року на користь ОСОБА_3 на неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 1/3 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Обґрунтовано позов, зокрема, тим, що позивач та відповідач з 11 червня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 лютого 2021 року розірвано. Сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2021 року стягнуто з позивача на користь відповідача аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 лютого 2021 року до досягнення дитиною повноліття. Також, на підставі судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 лютого 2021 року стягнуто з позивача на користь відповідача аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 лютого 2021 року до досягнення дитиною повноліття. Таким чином, відповідач отримала для примусового виконання судові накази про стягнення з позивача половини заробітку на утримання двох дітей, незважаючи на те, що відповідно до приписів статті 161 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) мала право на стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) позивача. Крім того, у позивача зменшився розмір заробітку. Вказані обставини є підставою для зменшення розміру аліментів, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подала.

Представник позивача у підготовчому засіданні вказав, що позивач позов підтримує та просив суд його задовольнити.

Відповідач у підготовче засідання не з`явилася, 11 жовтня 2021 року подала заяву, в якій просить справу розглянути за її відсутності та зазначила, що позов визнає.

Пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України визначено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до норм частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач та відповідач з 11 червня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 лютого 2021 року було розірвано (а.с. 8-9, 19).

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18, 32).

Судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 лютого 2021 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 26).

Судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 лютого 2021 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 35).

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною п`ятою статті 183 Сімейного кодексу України встановлено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Згідно із частиною першою статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Так, зокрема, згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до частини сьомої статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Нормами частини четвертої статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За вказаних обставин, враховуючи викладене та визнання відповідачем позову, а також беручи до уваги те, що нормами законодавства передбачена можливість видачі судового наказу про стягнення аліментів на двох дітей саме у розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, а тому суд знаходить підстави для зменшення розміру аліментів та задоволення позову.

Також, відповідно до норм ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Так, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивач просить стягнути з відповідача судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви - 908 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 6000 грн.

Положеннями частини першої статті 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно із частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, оскільки заява відповідача про визнання позову подана до початку розгляду справи по суті, суд на підставі вимог частини першої статті 141 та частини першої статті 142 ЦПК України приходить до висновку, що позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, а іншу частину витрат позивача по сплаті судового збору у розмірі 50 відсотків необхідно покласти на відповідача.

Крім того, право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачу правничу допомогу надавав адвокат Вольфовський С.О. на підставі договору про надання правової допомоги від 17 серпня 2021 року (а.с. 39-40).

Копією квитанції до прибуткового касового ордера № 85 від 17 серпня 2021 року підтверджується, що позивач сплатив Адвокатському об`єднанню «Міжнародний правовий захист» 6000 грн. гонорару за договором про надання правової допомоги від 17 серпня 2021 року (а.с. 41).

Згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Нормами частини третьої статті 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

А тому, керуючись одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, беручи до уваги те, що позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а відповідачем заявлено про їх неспівмірність, враховуючи складність справи та фінансовий стан відповідача, суд вважає, що справедливим, співмірним і пропорційним є зменшення розміру витрат позивача і стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у даній справі в сумі 2000 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 10-13, 81, 141, 142, 200, 206, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) про зменшення розміру аліментів - задовольнити повністю.

Зменшити розмір аліментів, що стягуються на підставі судових наказів Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2021 року та від 22 лютого 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення старшою дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 454 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Управлінню Державної казначейської служби України у м. Чернігові Чернігівської області (місцезнаходження: вул. Київська, 9, м. Чернігів, ідентифікаційний код юридичної особи - 38054398) повернути ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 454 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 20.10.2021.

Суддя