Рішення № 10043357, 28.05.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" травня 2010 р.Справа № 9/96-10-2057 За позовом: Чорноморського головного морського агентства „Інфлот”;

До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

Про стягнення 1228,70 грн.;

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: Гула О.Є. (за довіреністю);

Від відповідача: не зявився;

СУТЬ СПОРУ: 06.05.2010 р. за вх. №3636 Чорноморського головного морського агентства „Інфлот” (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі Відповідач) 1228,70 грн.

Позивач на позовних вимогах наполягає.

Відповідач у засідання суду не зявився, не зважаючи на те, що про дату, час та місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення відділення звязку про вручення поштової кореспонденції. №673187 з відміткою про отримання Відповідачем особисто 25.05.2010 р. Відповідач відзив на позов не надав, у звязку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ст.75 ГПК України.

Позивач у судове засідання 28.05.2010 р. надав письмове клопотання про включення до складу судових витрат вартість отримання з ЄДР довідок та витягів, яка складає 185 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

У січні 2010 р. Чорноморське головне морське агентство „Інфлот” мало намір розмістити у готелі Резиденція „Одеський дворік” особу, а саме пана ОСОБА_2, у звязку з чим Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було виставлено Позивачу рахунок-фактуру СФ 0000005 від 19.01.2010 р. на суму 1201,70 грн., в т.ч. ПДВ, за проживання зазначеної особи.

Отже, між сторонами виникли правовідносини, спрямовані на надання/отримання готельних послуг.

Однак, фактично пан ОСОБА_2 не був розміщений та не проживав у готелі Резиденція „Одеський дворік”. Незважаючи на це, Позивач перерахував Відповідачу грошові кошти в сумі 1201,70 грн. платіжним дорученням №65 від 20.01.2010 р.

Таким чином, фактичні правовідносини між Позивачем та Відповідачем свідчать про те, що між ними не було досягнуто згоди на укладення договору про надання основних готельних послуг та не оформлено документи на проживання пана ОСОБА_2, що вказує на відсутність намірів Позивача отримати такі послуги.

Але враховуючи фактичне перерахування Позивачем Відповідачу грошових коштів в оплату проживання за відсутності такого, між сторонами виникло певне зобовязання, а саме, обовязок Відповідача повернути власнику безпідставно отримані грошові кошти.

11.03.2010 р. Позивач направив Відповідачу претензію за №443 (отримано Відповідачем 18.03.2010р. згідно повідомлення відділення звязку №2832004 про вручення поштового відправлення) про повернення помилково направлених коштів, але вона залишена Відповідачем без відповіді. Позивач вказує, що головний бухгалтер Відповідача в усній формі проінформував його про відмову повертати гроші.

Отже, враховуючи те, що вимогу про виконання зобовязання (претензію) Відповідачем було отримано 18.03.2010 р. та з огляду на положення ч.2 ст.530 ЦК України строк виконання Відповідачем зобовязання повернути гроші сплинув 26.03.2010 р.

Позивач, посилаючись на положення ст.536 ЦК України, п.6 ст.231 ГК України нарахував Відповідачу суму штрафу 27 грн. за користування коштами.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.2 ст.205 ЦК України).

За положеннями ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до п.3.1. Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених Наказом Державної туристичної адміністрації України №19 від 16.03.2004 р. (далі Правила), готель має право укладати договір з замовником (споживачем) на бронювання номерів (місць) шляхом підписання його двома сторонами, а також шляхом прийняття заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного або іншого зв'язку (засобів електронної пошти, включаючи факсимільну), який дозволяє достовірно встановити належність заявки споживачу або замовнику. Договір вважається укладеним тільки в разі письмового акцепту готелем направленої йому заявки на бронювання та досягнення сторонами згоди в обумовленій формі щодо всіх істотних умов.

За умовами п.3.2. Правил при бронюванні номера (місця) готель може запросити передплату за надання готельних послуг. Передплата враховується в оплату готельних послуг при остаточному розрахунку, якщо інше не обумовлено укладеним із замовником договором. При неприбутті споживача до 18:00 (час анулювання) в день замовленого прибуття замовлення анулюється, якщо бронювання номера (місця) не було підтверджено.

Згідно з п.3.6. Правил договір про надання основних готельних послуг споживачу вважається укладеним після оформлення документів на проживання (заповнення анкети, реєстрації) та засвідчується розрахунковою квитанцією або іншим розрахунковим документом, що підтверджує укладення договору і містить у собі: найменування готелю, його реквізити (для приватного підприємця - прізвище, ім'я по батькові, інформацію про державну реєстрацію); прізвище, ім'я та по батькові споживача; інформацію про номер (місце в номері), що надається; ціну номера (місця в номері); інші необхідні дані на розсуд готелю.

Частина 1 статті 173 Господарського кодексу України встановлює, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК України).

Частина 1 ст.1212 ЦК України встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.2 ст.1212 ЦК України положення Глави 83 ЦК України „Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави” застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (ч.3 ст.1212 ЦК України).

Положення ч.1 ст.525 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 2 ст.530 ЦК України встановлює, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім цього, як вбачається з вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ч.1 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частина 2 ст.536 ЦК України визначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, витрати на отримання з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців довідок в сумі 185 грн. віднести за рахунок Відповідача пропорційно задоволених вимог, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_1 в Южне ГРУ ПАТ КБ „Приватбанк”, МФО 328704, код НОМЕР_2) на користь Чорноморського головного морського агентства „Інфлот” (65026, м. Одеса, Митна площа,1, п/р 26004016347 у філії ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” в м. Одесі, МФО 328618, код 01180568) 1201,70 грн. безпідставно отриманих коштів, 27 грн. штрафу, 102 грн. витрат по держмиту, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 185 грн. витрат на отримання довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

3.Повернути Чорноморському головному морському агентству „Інфлот” (65026, м. Одеса, Митна площа,1, п/р 26004016347 у філії ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” в м. Одесі, МФО 328618, код 01180568) надлишково сплачене державне мито в сумі 20,87 грн.

4.Видати Чорноморському головному морському агентству „Інфлот” довідку на повернення надлишково сплаченого державного мита в сумі 20,87 грн.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Меденцев П.А.