Рішення № 100431544, 11.10.2021, Попаснянський районний суд Луганської області

11.10.2021

єдиний унікальний номер справи 423/2658/18

номер провадження 2/423/20/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року м. Попасна

Попаснянський районний суд Луганської області у складі

головуючої судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Іваненко С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 01.08.2018 звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №б/н від 23.04.2010 у сумі 27476,87 грн., а також суму судового збору у розмірі 1762,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного кредитного договору б/н від 23.04.2010 року відповідачка отримала кредит у розмірі 2600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідачка не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала. Станом на 20.05.2018 року відповідачка має заборгованість у загальній сумі 27476,87 грн., яка складається з наступного: 1278,33 грн. - заборгованість за кредитому, 24113,93 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 300,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1284,61 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не сплачує, що є порушенням прав ПАТ КБ «Приватбанк».

13.09.2018 відкрито провадження у справі суддею Архипенко А.В., ухвалено здійснювати судовий розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, призначено цивільну справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.01.2019, справа відкладена на 28.02.2019, 27.05.2019, 22.08.2019, 29.01.2020, 06.04.2020. 23.09.2020.

Розгляд справи не було завершено у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку рішенням ВРП від 25.08.2020.

За результатами повторно проведеного автоматизованого розподілу справ між суддями, 17.09.2020 справу передано на розгляд складу суду із головуючою Лизенко І.В.

28.12.2020 суддею Лизенко І.В. прийнято до розгляду справу, ухвалено розгляд справи розпочати спочатку в порядку спрощеного позовного провадження, призначено відкрите судове засідання на 03.06.2021, яке відкладено 11.10.2021 у зв`язку з неявкою сторін.

28.02.2019 відповідачка надала відзив на позовну заяву, в якому визнала позов частково, а саме не заперечувала проти стягнення з неї заборгованості станом на 31.01.2019 у сумі 3053,71 грн., що складає 12,66% від суми заявлених вимог, та понесених судових затрат у сумі 223,07 грн. Відповідачка зазначила, що позивач починаючи з 27 червня 2014 року став застосовувати до неї пеню за прострочення погашення кредиту, штраф і відсотки за прострочену заборгованість, які фактично також є неустойкою (пенею), тим самим у декілька разів збільшуючи відсотки за користування кредитним лімітом. При цьому, позивач при здійсненні розрахунку по заборгованості за відсотками, не мав підстав застосовувати до неї починаючи з 01.09.2014 року ставку за відсотками 34,8%, що складає базову% ставку на місяць 2,9%, а з 01.04.2015 року 43,2%, що складає базову % ставку на місяць 3,6%. Відповідачка вважає, що вимоги позивача у частині стягнення з неї відсотків за користування кредитом є безпідставними.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у своїй заяві просив розглядати справу без його участі, зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі і просить їх задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідмолена належним чином, від відповідачки надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнала частково ( а.с.100).

Дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

23.04.2010 між Публічним Акціонерним Товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено кредитний договір з відповідачкою, згідно з умовами якого остання отримала кредит, у розмірі 2600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.8-9).

У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Таким чином, суд вважає встановленим, що 23.04.2010 між позивачем та відповідачкою було укладено договір про надання банківських послуг з використанням кредитної картки, шляхом приєднання, в порядку ст. 634 ЦК України, до умов запропонованих банком в письмових Умовах та Правилах надання банківських послуг, на підставі поданої відповідачкою заяви (надалі - Заява), в якій міститься підпис зроблений від її імені про ознайомлення з цими Умовами та Правилами (а.с. 8-33).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачки (а.с. 6-7) вбачається, що за вищевказаним картковим рахунком відповідачкою проводилися операції зі зняття готівкових коштів та внесення коштів на повернення отриманого кредиту, відсотків за користування ним та штрафних санкцій.

Таким чином, даючи правову оцінку укладеному між сторонами договору, суд доходить висновку, що між позивачем та відповідачкою був укладений договір карткового рахунку, який в розумінні змісту ст.1066 ЦК України, є різновидом договору банківського рахунку, умовами якого було передбачено кредитування відповідача у межах кредитного ліміту (ст.1069 ЦК України).

Відповідно до приписів ч.2 ст.1069 ЦК України права та обов`язки сторін, пов`язанні з кредитуванням рахунка, визначаються відповідними положеннями про позику та кредит (параграфи 1 та 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до Заяви, підписаної відповідачкою, вона ознайомлена та згодна з Тарифами банку (а.с. 8).

Згідно із ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 ЦК України. Приписом ч. 1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, якщо такою є грошові кошти, у тій самій сумі, у строк та в порядку, що встановленні договором.

Відповідно до наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 20.05.2018 становить 27476,87 грн і складається із:

-заборгованості за кредитом – 1278,33 грн;

-заборгованості по процентам за користування кредитом – 24113,93 грн;

-заборгованості за пенею та комісією – 300,00 грн.;

-штрафов відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

500,00 грн. - штраф (фіксована частина);

1284,61 грн. штрав (процентна складова).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог Цивільного кодексу. Договір є обов`язковим для виконання (ст.629 ЦК України).

У відповідності до вимог ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд приходить до висновку, що відповідачка не виконує умов кредитного договору і добровільно не сплачує визначені договором платежі.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, а також процентами за користування кредитом і стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість на загальну суму 25392,26 грн., що складається із заборгованості за кредитом - 1278,33 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом 24113,93 грн.

Вирішуючи питання про стягнення штрафу, пені у розмірі 2084,61 грн. суд дійшов таких висновків. Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції`на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року, зокрема, громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Згідно правового висновку Верховного Суду України від 13.03.2017 року у справі за № 6-2879цс16 при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитними договорами з громадян України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, суди повинні враховувати вимоги статті 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 року було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, в якому міститься смт.Новотошківське Попаснянського району Луганської області.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а тому вона є суб`єктом Закону України №1669-VII від 02.09.2014 року, відносно якого, відповідно до ст. 2 вищезазначеного Закону, встановлено мораторій щодо нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання кредитних зобов`язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Крім того, комерційним банкам Національним Банком України у листі за № 18-112/62138 від 27.10.2014 року були надані роз`яснення, згідно з якими банки зобов`язані у період проведення антитерористичної операції скасувати штрафні санкції за кредитами громадянам України, які проживають або переселилися з населених пунктів у зоні АТО, а також юридичним особам та підприємцям в зоні АТО. Національний банк України наголошує на необхідності суворого і неухильного дотримання банками положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції`і повідомляє, що невиконання законних вимог є підставою для застосування для порушників адекватних заходів впливу.

Аналізуючи викладене, а також враховуючи те, що станом на час розгляду справи відсутній Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції, також положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є чинними, то суд доходить висновку, що пеня та/або штраф за період з 14 квітня 2014 року, які були нараховані на суму заборгованості за кредитним договором, стягненню не підлягають.

Таким чином, не підлягають стягненню з відповідачки фіксована частина штрафу в розмірі 500 грн. і процентна складова штрафу в розмірі 1284,61 грн., які відповідно розрахунку, наданого банком, були нараховані відповідачу на суму заборгованості станом на 31.03.2018 року, тобто в період дії мораторію.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за пенею та комісією у сумі 300,00 грн., то суд приходить до наступного.

З наданого розрахунку заборгованості та інших матеріалів справи вбачається, що у розмірі 300 грн нарахована саме комісія.

Суд вважає, що нарахування заборгованості по комісії у сумі 300 грн є необґрунтованим.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертоїстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно достатті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьоїстатті 22 Закону України «Про захист прав споживачів`у взаємозв`язку з положеннями частини четвертоїстатті 42 Конституції України(справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11Закону України«Про захистправ споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертоїстатті 42 Конституції Українитреба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниє обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, а також застосовується Верховним Судом, зокрема у постанові від 20.02.2019 у справі №666/4957/15-ц.

Таким чином, нарахування заборгованості по комісії у сумі 300 грн є необґрунтованим.

Таким, чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість на загальну суму 25392,26 грн., що складається із заборгованості за кредитом - 1278,33 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом 24113,93 грн.

Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково, в загальній сумі 25392,26 грн, то з відповідачки у відповідності до ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1628,32 грн.

На підставі викладеного, ст. 526, 549, 611, 1049, 1054, 1066, 1069 ЦК України, керуючись ст. 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса 01001 м.Київ вул.Грушевського буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2010 року у розмірі 25392 (двадцять п`ять тисяч триста дев`яносто дві гривні) гривні 26 копійок, що складається із заборгованості за кредитом - 1278,33 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом 24113,93 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» частину понесених позивачем витрат на сплату судового збору в сумі 1628 (одна тисяча шістсот двадцять вісім гривень) 32 копійки.

Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Попаснянський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у разі подання апеляційної скаргипісля розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване.

Суддя І.В. Лизенко