Рішення № 100425483, 06.10.2021, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/671/21

Номер провадження № 2/315/259/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:

головуючої судді Окладнікової О.І.,

за участі секретаря судового засідання Браціло І.В.,

представника позивача – адвоката Трачука О.В.,

представника відповідача Тінькової А.О.,

представника відповідача – прокурора Бабаченка В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, -

В С Т А Н О В И В:

30.04.2021 року до суду звернувся позивач із позовною заявою до відповідачів про відшкодування майнової шкоди в сумі 52500,00 грн. та моральної шкоди в сумі 257800,00 грн., завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

В обґрунтування своїх позовних вимоги позивач зазначив, що 18.07.2016 року було розпочато досудове розслідування за фактом вчинення ним і ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

24.02.2017 року позивачу було вручено повідомлення про підозру.

28.02.2017 року ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016080220000511 від 18.07.2016 року. Таким чином, позивач, як і ОСОБА_2 , обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

06.03.2017 року відбулося підготовче засідання у Гуляйпільському районному суді Запорізької області. Вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року (справа № 315/252/17) позивача визнано невинуватим у висунутому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 296 КК України, та виправдано за відсутності у його діяннях складу кримінального правопорушення.

17.08.2018 року адвокатом Кісєльовим О.М. в інтересах потерпілого ОСОБА_3 та прокурором були подані апеляційні скарги на вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року.

23 серпня 2018 року Апеляційним судом Запорізької області було прийнято ухвалу про відкриття апеляційного провадження і призначено апеляційну скаргу до розгляду на 13 грудня 2018 року.

02 квітня 2019 року адвокатом Кісєльовим О.М. в інтересах потерпілого ОСОБА_3 було подано доповнення до апеляційної скарги поданої 17.08.2018 року.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Кісєльова О.М. і прокурора залишено без задоволення, а вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року без зміни.

Ухвалою Верховного Суду ( Касаційного кримінального суду) від 11 січня 2021 року касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, повернуто прокурору, вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року щодо позивача залишено без змін.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копії укладених ним з адвокатом Трачук О.В. договорів, актів прийому передачі виконаних робіт за цими договорами, а також квитанції про сплату адвокату коштів за надані послуги.

Тривале перебування під слідством і судом призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими позивача людьми, вимагало від нього додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, що завдало значної моральної шкоди, тому ОСОБА_1 просить стягнути на свою користь майнову шкоду в сумі в сумі 52500,00 грн. та моральну шкоду в сумі 257800,00 грн., завдану незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Ухвалою суду від 30.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

01.06.2021 року від представника відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначалося, що у позивача відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Представник відповідача зазначає, що Державна казначейська служба України є учасником судового процесу по справах про відшкодування шкоди лише у зв`язку з тим, що здійснює виконання судових рішень по таких категоріях справ відповідно до наданих повноважень. Безспірне списання коштів за судовими рішеннями про відшкодування шкоди не здійснюється з єдиного казначейського рахунку, відкритого в Національному банку України. Також у відзиві представник звертає увагу на те, що ОСОБА_1 визначено відповідачем лише Запорізьку обласну прокуратуру без залучання Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, що є неправильним застосуванням норм матеріального права та у разі задоволення позовних вимог може бути підставою для скасування рішення.

Представник відповідача з приводу відшкодування моральної шкоди зазначає, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а жодний нормативно-правовий акт не звільняє позивача від доказування підстав, обґрунтованості, розумності та доцільності висунутих їм вимог. Відповідач звертає увагу суду на те, що суттєві моральні страждання, про які позивачем зазначено у своїй позовній заяві, є лише припущенням, оскільки підтверджуючих доказів за нормою статті 81 ЦПКУ позивачем не надано. Також не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків через діяльність або бездіяльність посадових осіб органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень. Оскільки позивачем не обґрунтовано та не підтверджено доказами заподіяння йому моральної шкоди, то підстави для її відшкодування відсутні.

З приводу позовної вимоги щодо стягнення майнової шкоди, яка полягає у відшкодуванні витрат на правову допомогу при розгляді кримінальної справи у розмірі 52500,00 грн., зазначається, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з недотриманням позивачем порядку відшкодування матеріальної шкоди, передбаченого законодавством. У зв`язку з тим, що позивач не звертався до відповідних державних органів для визначення розміру матеріальної шкоди, підстави для задоволення вимог позивача в цій частині відсутні.

Державна казначейська служба України не порушувала прав позивача по справі і жодним нормативно-правовим актом не передбачено відповідальності Державної казначейської служби України за дії або бездіяльність посадових і службових осіб іншого органу державної влади. Таким чином, у разі задоволення позовних вимог стосовно відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу у цивільній справі, то такі судові витрати має бути покладено на орган, що завдав шкоду ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене, та оскільки позовні вимоги належним чином не обґрунтовано, відповідач вважає, що позов задоволенню не підлягає.

03.06.2021 року від представника відповідача Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, оскільки, позивачем не надано доказів на підтвердження факту отримання ним послуг адвоката та понесення ним витрат. Таким чином, представник відповідача вважає, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази для відшкодування ОСОБА_1 майнової шкоди.

Також у відзиві зазначається, що з обставин кримінального провадження вбачається, що період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням з 24.02.2017 року по 22.09.2020 року та становить 42 місяці та 29 днів, що також не заперечується позивачем. Таким чином, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , який гарантований державою, становить 257800,00 грн. (42 місяці х 6000 грн. = 252000 грн., 29 днів = 29 х 6000/30=5800 грн.). Позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди не визнають, так як вважають, що відсутні документально підтверджені витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 23.06.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

24.06.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він позовні вимоги підтримує повністю з підстав, викладених у позові, та просить їх задовольнити.

Зустрічної позовної заяви та інших заяв по суті справи не подано. Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) під час розгляду справи судом вчинено не було, відповідні клопотання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, обґрунтовуючи обставинами, що зазначені в позовній заяві та відповіді на відзив, уточнивши порядок стягнення шкоди з Державної казначейської служби України: не шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, а необхідно стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Запорізької обласної прокуратури у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково: вважає, що в позові зроблено вірний розрахунок мінімального розміру моральної шкоди, а матеріальна шкода не підтверджена належними доказами.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши відзиви на позовну заяву відповідачів, відповідь на відзив позивача, обставини справи та перевіривши їх письмовими доказами, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.07.2016 року було розпочато досудове розслідування за фактом вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

24.02.2017 року позивачу було вручено повідомлення про підозру по кримінальному провадженню №12016080220000511 (а.с.19).

28.02.2017 року ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016080220000511 від 18.07.2016 року. Таким чином, позивач, як і ОСОБА_2 , обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України (а.с.20-23).

06.03.2017 року відбулося підготовче судове засідання у Гуляйпільському районному суді Запорізької області за матеріалами кримінального провадження №12016080220000511 від 18.07.2016 року за обвинувальним актом відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України (а.с.24-25).

20.07.2018 року за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження №12016080220000511 від 18.07.2016 року за обвинувальним актом відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України було ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 було визнано невинуватим у висунутому йому обвинуваченні за ч.2 ст.296 КК України та виправдано за відсутністю у його діяннях складу кримінального правопорушення (а.с.26-27).

Представником потерпілого та прокурором були подані апеляційні скарги на вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року.

23 серпня 2018 року Апеляційним судом Запорізької області було прийнято ухвалу про відкриття апеляційного провадження (а.с.28).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Кісєльова О.М. і прокурора залишено без задоволення, а вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року - без змін (а.с.29-33).

Ухвалою Верховного Суду (Касаційного кримінального суду) від 11 січня 2021 року касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, повернуто прокурору, вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року щодо позивача залишено без змін (а.с.34).

Вказані обставини встановлені зазначеними вище судовими рішеннями та відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Факт понесення матеріальних витрат позивачем, у зв`язку із незаконним його притягненням до кримінальної відповідальності, підтверджується договором про надання правової допомоги від 07.02.2017 року (та додаткової угодою №1 до нього від 23.02.2017 року), договором про надання правничої допомоги та представництво від 13.12.2018 року (та додаткової угодою №1 до нього від 13.12.2018 року) (а.с.35-38).

Зазначеними документами підтверджено, що вони укладені позивачем з адвокатом Трачуком О.В. про надання правової допомоги, з визначенням в них розмірів оплати та порядку розрахунків.

У відповідності до Акту прийому передачі виконаних робіт за договорами про надання правової допомоги від 08.04.2021 р за період з 07.02.2017 р. по 22.09.2020 р. загальна вартість наданих адвокатом позивачеві послуг у кримінальній справі №315/252/17 у кримінальному проваджені №12016080220000511 від 18.07.2016 р. - склала 52500,00 грн., які були сплачені ним адвокату, що підтверджується квитанціями №030617 від 06.03.2017 р., №072018 від 20.07.2018 р., №09222020 від 22.09.2020 р. (а.с.39-40).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує кожному звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків, чим втілюється «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачається, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктами 8, 9 ч.2 ЦК України відносять відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди до способів захисту цивільних прав та інтересів.

Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду в своїй постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 509/550/17-ц (провадження № 61-11518св19) роз`яснив, що відповідно до ч. 3 ст. 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають справи, визначені у ч. 1 цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, міститься в ч. 2 ст. 234 ЦПК України 2004 року. Разом з тим, як випливає зі змісту ч. 3 цієї статті та ч. 6 ст. 235 зазначеного Кодексу, у порядку окремого провадження розглядаються також інші справи у випадках, встановлених законом, у разі відсутності спору про право.

Аналогічні положення містяться й у ч. 2 ст. 19, частинах 2, 3 ст. 293, ч. 6 ст. 294 ЦПК України.

Так як норми чинного ЦПК України, які визначають порядок здійснення цивільного судочинства, є спеціальними й такими, що прийняті пізніше Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (прийнятий 1994 року), провадження в цивільних справах має здійснюватися відповідно до процесуальних норм, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Враховуючи наявність спору про право у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, такі справи підлягають розгляду в порядку позовного провадження шляхом пред`явлення до суду позовної заяви.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 1167, ч. 1,2 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Таким законом, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР, який суд застосовує в редакції, чинній на час прийняття судом рішення (далі - Закон).

У статті 1 цього Закону наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно зі статтею 2 цього Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону, у наведених в статті 1 Закону випадках, громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, встановленому Законом необхідно встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.

Незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має підтверджуватися постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, або не встановленням достатніх доказів для доведення вини особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Незаконність перебування ОСОБА_1 під слідством і судом остаточно була встановлена виправдувальним вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20.07.2018 року, який ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22.09.2020 року та ухвалою Верховного суду від 11.01.2021 року залишено без змін, отже позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної і майнової шкоди за рахунок держави.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.5 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Механізм застосування положень Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, зареєстрованим в МЮУ 06.03.1996 за №106/1131 (зі змінами та доповненнями, далі - Положення), п.3 якого передбачено, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Так, згідно з п.1 ч.1, ч.2 ст.1 Закону, відповідно до його положень підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у ч.1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

За п.5 ч.1 ст.3 Закону, у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. В цьому випадку за змістом ч.1, 5, 6 ст. 4 Закону відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Таким чином, Законом чітко визначено коло осіб, неправомірні дії чи бездіяльність яких породжує у позивача право на відшкодування шкоди, незалежно від того, діями якого саме органу цю шкоду завдано.

Вирішуючи питання, чи було позивачеві спричинено моральну шкоду і в чому вона полягала, суд не погоджується з позицією відповідача Державної казначейської служби України про недоведеність позивачем її спричинення, виходячи з такого.

При встановленні самого факту спричинення позивачеві моральної шкоди суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди, виходячи з принципу справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації, а крім того, з констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об`єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.

Усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин, в зв`язку з чим суд враховує визнання Європейським Судом з Прав Людини (далі ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.

Так, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Суд дійшов висновку, що позивачем, виправданим у встановленому законом порядку через недоведеність його винуватості, спричинено моральну шкоду, оскільки він вимушено перебував під судом і слідством протягом тривалого часу з 24.02.2017 і до 22.09.2020, що становить 42 місяці і 29 днів, внаслідок чого він був обмежений в правах і обтяжений процесуальними обов`язками, зіткнувся з проблемами, зазнав страждань, перебував в стані тривоги весь час кримінального переслідування, внаслідок якого, безумовно, зазнав душевних страждань, оскільки був вимушений витрачати додаткові зусилля на подолання штучно створених перешкод шляхом судового захисту його прав, що з огляду на розумне припущення про природність виникнення негативних наслідків у немайновій сфері за подібних обставин, впевнює суд у наявності підстав для відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України.

Вирішуючи питання про час, з якого ОСОБА_1 перебував під слідством і судом, суд дійшов висновку, що розмір компенсації позивачу повинен бути визначений за період з дати набуття ОСОБА_1 статусу підозрюваного в цій справі за КПК України в редакції 1960 року (повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) - з 24.02.2017 року до дати набрання вироком суду, яким ОСОБА_1 був остаточно визнаний невинуватим, законної сили – до 22.09.2020 року, що дорівнює 42 місяці та 29 днів, на підставі наступного.

У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.

На час розгляду позову порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 КПК України). Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.10 ч.1ст.3 КПК України).

Відповідно до п.14 ч.1 ст.3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно ч.4 ст. 532 КПК України, судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Враховуючи те, що вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20.07.2018 року, яким позивача виправдано у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22.09.2020 року був залишений без змін, то саме із вказаної дати позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього – завершеним.

Висновок про те, що право на відшкодування моральної шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили, викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 759/2707/18 (провадження № 61-14833св19).

Вирішуючи питання, що пов`язані з розміром відшкодування моральної шкоди, яка відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, суд керується принципами умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; поміркованості - відповідності вимогам здорового глузду і розважливості; розумності - об`єктивного відображення дійсності, розсудливого, врівноваженого мислення; справедливості - неупередженого ставлення до всіх учасників спору. Принципи розумності і справедливості виявляються в тому, що більш глибоким моральним стражданням відповідає більший розмір відшкодування.

Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року у справі "Станков проти Болгарії" (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, Законом № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом має визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. З таким висновком погодився і Верховний Суд в своїх численних постановах, зокрема, від 27.03.2019 у справі №405/7623/16-ц, пр. № 61-44914св18.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня 6 000,00 гривень, з якого суд виходить при визначенні розміру моральної шкоди, заподіяної позивачу незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури, суду, що підлягає відшкодуванню.

Позивачем визначено розмір спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Суд не вбачає підстав для збільшення цього розміру, тим більше, що саме позивачем проведена така грошова оцінка спричиненої йому моральної шкоди, а цей розмір є мінімальним, що гарантований державою.

Отже, виходячи з того, що незаконне кримінальне переслідування ОСОБА_1 тривало з 24.02.2017 року до 22.09.2020 року, що становить 42 місяці та 29 днів, з розрахунку мінімальної заробітної плати в 6 000 грн., що діє на час розгляду справи, сума відшкодування, що стягується судом, становить 257800,00 грн. (6 000 грн. х 42 +6 000 грн.: 30 х 29).

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст.167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (ч.4 ст.58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Щодо способу стягнення шкоди суд зазначає, що вона підлягає компенсації саме з держави за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується із судовою практикою Верховного Суду. Зокрема, з постановою від 14 липня 2021 року у справі №310/2397/19.

Стосовно витрат на правничу допомогу в сумі 52500,00 грн., які позивач поніс під час кримінального переслідування та в зв`язку з розглядом цієї справи та які вважає судовими витратами в цій цивільній справі, які підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 141 ЦПК України, суд зауважує таке.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Суду повинні бути надані на підтвердження понесених витрат на правову допомогу договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав копії і оригінали укладених ним з адвокатом Трачуком О.В. договорів, актів прийому – передачі виконаних робіт за цими договорами, а також квитанції про сплату адвокату коштів за надані послуги.

Договорами про надання правової допомоги від 07.02.2017 року разом із додатковою угодою №1 до нього від 23.02.2017 року, від 13.12.2018 року разом із додатковою угодою №1 до нього від 13.12.2018 року підтверджено, що вони укладені позивачем з адвокатом Трачук О.В. про надання правової допомоги, з визначених в них розмірах оплати та порядку розрахунків.

У відповідності до Акту прийому – передачі виконаних робіт за договорами про надання правової допомоги від 08.04.2021 за період з 07.02.2017 року по 22.09.2020 року загальна вартість наданих адвокатом позивачеві послуг у кримінальній справі склала 52500,00 грн., які були сплачені позивачем адвокату, що підтверджується квитанціями №030617 від 06.03.2017 року, №072018 від 20.07.2018 року, №09222020 від 22.09.2020 року.

Враховуючи, що витрати на правову допомогу позивач здійснив у зв`язку з безпідставним притягненням його до кримінальної відповідальності, відшкодування таких витрат передбачено у пункті 4 статті 3 Закону України № 266/94-ВР, а тому такі витрати незалежно від того, на якій стадії розгляду кримінальної справи вони були понесені, підлягають відшкодуванню позивачу, як майнова шкода, причинена незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і стягується судом з відповідача, як майнова шкода на зазначеній судом підставі у сумі 52500,00 грн.

Крім того, за цією цивільною справою позивачем понесені витрати на правничу допомогу.

У відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу;

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що витрати позивача на правничу допомогу в цій справі становлять 18000 грн., що підтверджується договором від 02.03.2021 року між позивачем ОСОБА_1 і адвокатом Трачуком О.В. про надання правничої допомоги та представництво, додатковою угодою №1 до вказаного договору від 02.03.2021 року, актом приймання виконаних за цим договором робіт від 06.10.2021 року, а також квитанцією №061021 від 06.10.2021 року на суму 18000,00 грн., та які підлягають стягненню також з держави, як судові витрати по цій цивільній справі.

У частинах п`ятій та шостій статті 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем на виконання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України було надано детальний опис робіт, виконаних адвокатом.

Відповідачі клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в зв`язку з їх неспівмірністю, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляли.

Таким чином, суд знаходить доведеними судові витрати на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі у сумі 18000 грн., які понесені позивачем, та за правилами статті 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню стороною відповідача, оскільки, задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивачем його заявлено до двох відповідачів, з яких лише один має за законом відповідати за такими вимогами, а, отже, підстав для розподілу судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам, суд не вбачає і стягує їх з держави за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з п.13 ч.2 ст. 3 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи зазначене, витрати по сплаті судового збору мають бути віднесені на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 259, 264, 265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності задовольнити.

Стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , майнову шкоду в сумі 52500 (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок, моральну шкоду в сумі 257800 (двісті п`ятдесят сім тисяч вісімсот) гривен 00 копійок та судові витрати в сумі 18000 (вісімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складене 18 жовтня 2021 року.

Суддя О.І. Окладнікова