Рішення № 100424959, 13.10.2021, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/2110/21

Провадження № 2/242/798/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Черкова В.Г., за участю секретаря судового засіданні Уварова М.В., розглянувши в м. Селидове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

19.04.2021 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позову зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. У день звільнення 19.11.2019 року розрахунок з ним проведено не було. Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 25 452,23 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні станом на день ухвалення рішення в сумі 171 573,50 грн.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача надав суду письмовий відзив, в якому зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 24 452,23 грн., визнав, а в частині стягнення середнього заробітку заперечував через те, що розмір середнього заробітку не відповідає розміру самої заборгованості та позивач звернулася до суду через 1,5 року після звільнення. Просить задовольнити частково.

Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2021 головуючим суддею у справі визначено Переясловську Ю.А.

Ухвалою від 23.04.2021 р. справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з виклику сторін.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2021 головуючим суддею у справі визначено Черкова В.Г.

Ухвалою від 01.09.2021 р. справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнений 19.11.2019 р. за власним бажанням.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги довідку ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Курахівська» від 14.04.2021 № 179, згідно якої заборгованість по заробітній платі позивача становить 25 452,93 грн. Розмірі середньоденного заробітку становить 490,21 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №1-5/2012 вирішено , що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум , фактично з ним розрахувався .

За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року по справі № 6-144цс13 встановлено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. В силу ст. 360-7 ЦПК України дана позиція є обов`язкова для суду.

Як наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц: встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71-72).

Тому, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10000 грн.

Суд звертає увагу, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

Виведена сума, на переконання суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход держави за вимогу про стягнення заробітної плати та за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у розмірі 908 грн., тому його слід стягнути з відповідача

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (код ЄДРПОУ 33426253) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 25 452 (двадцять п`ять тисяч чотириста п`ятдесят дві) грн. 93 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. та судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Заробітна плата, що підлягає стягненню, визначена без утриманням прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення в межах платежів за один місяць.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 13.10.2021 року.

Суддя Черков В.Г.