Рішення № 100423408, 20.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.10.2021Справа № 921/826/20

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР Укртранс»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

про стягнення 188300,72 грн.

Представники сторін:

від позивача: Никитюк Р.І.;

від відповідача: Ніколаєв В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.12.2020 до Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР Транспорт і Логістика ЮА», яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОР Укртранс», з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 188300,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 щодо виплати страхового відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку - втрати вантажу, який перевозився позивачем за міжнародною товарно-транспортною накладною 1727 та за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №162295.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 05.01.2021 у справі №921/826/20 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР Укртранс» передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного автоматизованого розподілу справу №921/826/20 передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 суддею Спичаком О.М. відкрито провадження у справі №921/826/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строк на подання заяв по суті справи.

02.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла ухвала Західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тор Логістік» на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 05.01.2021 у справі №921/826/20 та направлення матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 зупинено провадження у справі №921/826/20 до перегляду ухвали Господарського суду Тернопільської області від 05.01.2021 в апеляційному порядку.

17.02.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що документами поліції Франції підтверджується факт викрадення лише частини вантажу - 8 ящиків сухої молочної суміші, тоді як за 5 днів пересування автомобіля від місця викрадення вантажу до Закарпатської митниці зникло ще 45 ящиків сухої молочної суміші та 1 місце з вантажем, найменування та кількість якого митницею не встановлено. Тому, відповідач готовий виплатити страхове відшкодування у зв`язку з викраденням 8 ящиків молочної сухої суміші.

Крім того, відповідач зауважив, що умовами Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 передбачено, що страховик здійснює виплату страхового відшкодування тільки після того, як страхувальник відшкодує збитки потерпілій особі.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2021 було залишено без змін ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 05.01.2021 у справі №921/826/20 про направлення справи за підсудністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 поновлено провадження у справі №921/826/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.07.2021.

У підготовчому засіданні 21.07.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 31.08.2021.

02.08.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що французькою поліцією було складено протокол саме попереднього розслідування, а працівники поліції не могли можливості точно встановити кількість викраденого вантажу, оскільки він був замитнений і огляд мав відбуватись з обов`язковою участю працівника митниці.

У підготовчому засіданні 31.08.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.09.2021.

У підготовчому засіданні 15.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 29.09.2021.

24.09.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 29.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.10.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 20.10.2021 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.10.2021 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 20.10.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.11.2019 між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (страховки) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОР Транспорт і Логістика ЮА», яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОР Укртранс» (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди життю та/або здоров`ю фізичної особі або її майну, а також шкоди, заподіяної майну юридичної особи, під час здійснення автоперевезень відповідно до положень Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів, включаючи Протокол до Конвенції 1978 року та транспортного законодавства тієї держави, на території якої сталась подія, що призвела до страхового випадку.

Як вбачається з Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019, вигодонабувачем за ним є фізичні та/або юридичні особи, життю, здоров`ю або майну яких була завдана шкода внаслідок здійснення застрахованої діяльності страхувальника.

У п. 2 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 зазначено, що застрахованою діяльністю страхувальника є міжнародні та внутрішні перевезення.

Відповідно до п. 10 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 строк його дії встановлено з 27.11.2019 до 26.11.2020 включно.

Згідно з п. 12.1 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 страховим випадком за цим договором є настання відповідальності страхувальника внаслідок страхових ризиків, що визнана рішенням суду або страхувальником у добровільному порядку за умови, що страховик письмово надав свою попередню згоду на визнання вимог (претензій) третіх осіб.

Відповідно до п. 19.8 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 протягом 20-ти робочих днів з дня отримання всіх необхідних документів, передбачених п. 18 договору, страховик приймає рішення про виплату або про відмову у виплаті страхового відшкодування та складає страховий акт за формою, встановленою страховиком; у випадку об`єктивної необхідності проведення додаткових заходів з розслідування обставин страхового випадку письмового повідомляє про це страхувальника та визначає чітко визначений термін не більше 60 календарних днів розслідування, після закінчення якого приймає одне з рішень; страховик не пізніше 5-ти робочих днів після складання страхового акту письмово повідомляє страхувальника про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування. Повідомлення про відмову у виплаті страхового відшкодування надається страхувальнику з обґрунтуванням причин відмови.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що 22.06.2020 відбувся страховий випадок - викрадення вантажу, який перевозився позивачем за міжнародною товарно-транспортною накладно CMR№1727 та міжнародною товарно-транспортною накладною CMR№162295.

Оскільки майнові інтереси позивача, як перевізника, в тому числі і щодо ризиків, пов`язаних з втратою вантажу, який перевозиться, були застраховані відповідачем за Договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019, позивач звернувся до відповідача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Зважаючи на те, що відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування за вказаним договором добровільного страхування, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 188300,72 грн.

Заперечуючи проти задовлення позову, відповідач зазначив, що документами поліції Франції підтверджується факт викрадення лише частини вантажу - 8 ящиків сухої молочної суміші, тоді як за 5 днів пересування автомобіля від місця викрадення вантажу до Закарпатської митниці зникло ще 45 ящиків сухої молочної суміші та 1 місце з вантажем, найменування та кількість якого митницею не встановлено. Тому, відповідач готовий виплатити страхове відшкодування у зв`язку з викраденням 8 ящиків молочної сухої суміші.

Крім того, відповідач зауважив, що умовами Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 передбачено, що страховик здійснює виплату страхового відшкодування тільки після того, як страхувальник відшкодує збитки потерпілій особі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ст. 6 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 страхова сума становить 280000,00 Євро, за страховим ризиком «відповідальність за втрату або пошкодження вантажу» субліміт страхових виплати становить 210000,00 Євро (безумовна франшизи 1400,00 Євро по вантажах підвищеного ризику).

Відповідно до п. 12.2.1 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 страховим ризиком може бути, зокрема, відповідальність за втрату або пошкодження вантажу - відповідальність страхувальника за повну або часткову втрату або загибель, викрадення, пошкодження вантажу, застрахована в період з моменту прийняття вантажу до перевезення і до видачі його одержувачу, тільки у відношенні відповідальності, що виникає за умовами:

- транспортного законодавства або Конвенції КДПВ-CMR, що застосовується до страхувальника в обов`язковому порядку;

- якщо законодавство, яке застосовується до перевезення, містить положення, згідно з якими відповідальність страхувальника може збільшитись у випадку оголошення вартості вантажу або за згодою страхувальника з власником вантажу, то таке збільшення відповідальності може бути застраховане шляхом укладення додаткового договору та за умови сплати додаткової страхової премії.

Судом встановлено, що відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR№1727 позивач здійснював перевезення вантажу - запчастини до сільськогосподарської техніки (інвойс №INVHIA090382 від 16.06.2020).

Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної 1727, на ній міститься напис вантажоодержувача, що товар було поставлено не у повному обсязі на загальну суму 2728,81 Євро (відповідно до переліку непоставленого товару, вказаного одержувачем вантажу в Додатку №1).

Вказана вартість втраченого (викраденого) вантажу визначена відповідно до Інвойсу від 16.06.2020, копія якого долучена позивачем до матеріалів справи, та який містить детальний перелік та вартість одиниць товару (запасних частин сільськогосподарської техніки).

У вказаній накладній міститься напис про протокол попереднього дослідження №09457/00356/2020 про крадіжку в транспортному засобі, складеного Національною жандармерією Францією.

Також, судом встановлено, що відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR№162295 позивач здійснював перевезення вантажу - дитячого харчування (інвойс №410 від 16.06.2020).

У вказаній накладній міститься напис про протокол попереднього дослідження №09457/00356/2020 про крадіжку в транспортному засобі, складеного Національною жандармерією Францією.

З протоколу попереднього дослідження №09457/00356/2020 про крадіжку в транспортному засобі, складеного Національною жандармерією Францією, вбачається що судовим слідчим були зареєстровані наступні дані: період з 21.06.2020 о 19:00 год до 22.06.2020 о 09:00 год, місце події - зона обслуговування Верхнього Кенігсбурга (транспортний вузол автостради) - Оршвіллер 67600 (автостоянка транспортних засобів, яка розташована з лівого боку станції); особа чи особи наблизилися до транспортного засобу і розрізали брезент гострим предметом, що забезпечило їм доступ до внутрішньої частини брезентового покриття. Потрапивши всередину, вони викрали 8 великих коробок сухого дитячого молока. В кожній великій коробці знаходилось 12 пакетів сухого молока вагою 400 г. Все це на піддоні з целофаном. Викрадені предмети: 8 картонних коробок сухого молока, кожна з яких містить 12 маленьких пакетів по 400 грам.

Як неодноразово пояснював позивач у заявах по суті справи, протокол французької поліції є лише протоколом попереднього дослідження. Відповідно, працівник поліції не мав можливості достеменно встановити кількість і вид товару, що було викрадено, так як товар був замитнений та його відкриття могло відбуватись виключно з представником митниці. З метою встановлення коректного переліку і кількості викраденого вантажу автомобіль, в якому перевозився вказаний вантаж, було направлено до найближчої митної агенції.

У листі митної агенції Dimotrans Group зазначено, що ОСОБА_1 (водій) приїхав до офісу агенції 22.06.2020. Він сказав, що його пограбували. Ми могли бачити, що брезент вантажівки був вирізаний. Коли вантажівка відкрилась, ми побачили, що на 2 піддонах бракує товарів. На 6 піддонах для клієнта ILAS SA 4 палети цілі, а на 2 піддоні відсутні 37 коробок з 222 ящиками по 800 гр, 16 ящиків з 192 ящиками по 400 гр. На 2-х піддонах для клієнтів Hardi International залишається лише 1 піддон. Також було складено протокол міліції щодо викрадення.

Судом встановлено, що 23.06.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про настання події за Договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019, в якій повідомив про настання 22.06.2020 страхового випадку - крадіжки дитячого харчування та запасних частин до сільськогосподарської техніки, який стався у Франції, місто Оберхейм за наступних обставин: 22.06.2020 на території автомобільної стоянки в місті Оберхейм водій прокинувшись з ранку виявив, що кузов автомобіля відкрито, наявний розріз тенту кузова, після чого виявилась недостача вантажу.

В Акті про проведення огляду товарів від 27.06.2020, складеному Закарпатською митницею Держмитслужби, зазначено, що в ході огляду було проведено перерахунок кількості місць та коробок. Встановлено, що на вантаж, що переміщується згідно з CMR1727 наявне одне місце, замість вказаних двох, на вантаж, що переміщується згідно з CMR162295 кількість піддонів відповідає вказаним, але кількість коробок менша на 53 шт. На вказану невідповідність вантажу наявні документи поліції Франції.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Армсервіс-Про» (отримувач вантажу за міжнародною товарно-транспортною накладною 1727, за якою перевозився вантаж - запасні частини для сільськогосподарської техніки) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп А.С.» (експедитор) з листом-претензією вих. №11 від 23.06.2020 про сплати вартості втраченого вантажу на суму 2758,53 Євро (2728,81 Євро вартості втраченого вантажу та 29,72 Євро комісії банку).

В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп А.С.» звернулось до позивача з претензією вих. №0607/1 про сплату вартості втраченого вантажу на суму 2758,53 Євро (2728,81 Євро вартості втраченого вантажу та 29,72 Євро комісії банку).

Як вбачається з платіжних доручень, копії яких долучені позивачем до матеріалів справи 24.09.2021, позивач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп А.С.» грошові кошти у загальному розмірі 93840,00 грн (призначення платежу - оплата згідно з претензією №0607/1 від 06.07.2020).

Листом вих. №1801 від 18.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп А.С.» підтвердило, що позивач здійснив повну оплату у розмірі 2758,53 Євро відповідно до претензії №0607/1.

Крім того, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Фемілі» (отримував вантажу - дитячої молочної суміші, що перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR№162295) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Транс» (експедитор) з претензією про відшкодування збитків вих. №08/12 від 08.07.2020, в якій повідомило про нестачу вантажу у кількості 53 ящиків, що підтверджується Актом експертизи №УТЕ-599 Одеської регіональної торгово-промислової палати, а саме:

- 16 ящиків/192 жерстяні банки (вартість 1 банки - 6,42 Євро);

- 37 ящиків/222 жерстяні банки (вартість 1 банки - 12,06 Євро).

Крім того, вартість платежів за розмитнення товару складає 25221,36 грн та вартість послуг торгово-промислової палати становить 3708,00 грн, а разом з вартістю втраченого вантажу - 147827,33 грн.

Як вбачається з Акту експертизи №УТЕ-599 від 01.07.2020, складеного Одеською регіональною торгово-промисловою палатою, в ньому встановлена нестача 53 ящиків молочної дитячої суміші.

В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю «Р-Транс» (експедитор) звернулось до позивача з претензією вих. №13/07/20 від 13.07.2020 про відшкодування шкоди у розмірі 147827,33 грн.

Як вбачається з платіжних доручень, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи 24.09.2021, позивач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Транс» грошові кошти у загальному розмірі 119000,00 грн (призначення платежу - оплата згідно з претензіє №13/07/20).

Листами вих. №02253/0120 від 20.07.2020, вих. №02388/0120 від 31.07.2020, вих. №02600/0120 від 28.08.2020, вих. №03028/0120 від 08.10.2020 відповідач просив позивача надати додаткові документи, необхідні для прийняття рішення щодо визнання події страховим випадком.

У відповідь на лист відповідача вих. №02600/0120 від 28.08.2020 позивач пояснив, що стоянка, де відбулось пограбування, є платною, охороняється та включається у сервіс по оплаті за проїзд.

При цьому, позивач зауважив, що відповідно до п. 16.4.2.2 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 страховик має право направляти запити в конкретні органи з питань, пов`язаних із встановленням причин, обставин та наслідків події, яка в подальшому може бути кваліфікована як страховий випадок, визначенням розміру заподіяної шкоди або самостійно проводити розслідування з метою з`ясування причин, обставин та наслідків події. Отже, для здобуття додаткових доказів на підтвердження фактів, викладених позивачем, відповідач може звернутися до відповідного органу Французької республіки.

Більш того, позивач зауважив що працівники французької поліції в жодному разі не мали можливості точно встановити кількість викраденого вантажу, оскільки даний вантаж був замитнений і огляд мав відбуватись з обов`язковою участю працівника митниці. З метою фіксації кількості викраденого вантажу в подальшому працівники поліції направили водія до найближчої митної агенції Dimontrans, яка і провела правильну фіксацію викраденого вантажу. Потім вантажовідправником було відкоректовано митні документи відповідно до кількості вантажу, що залишився, у зв`язку з чим Державна митна служба України не складала щодо водія протокол про порушення ним митних правил.

У відповідь на лист відповідача вих. №03028/0120 від 08.10.2020 позивач повідомив, що укладений між сторонами договір та положення чинного законодавства не містять вимог щодо підтвердження факту настання страхового випадку та розмір збитків виключно актами митного огляду вантажу в місцях його розмитнення.

Листом вих. №03634/0120 від 01.12.2020 відповідач повідомив позивача, що єдиним документом, що підтверджує кількість викраденого вантажу, є матеріали поліції Франції

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до п. 17 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 при настанні події, яка в подальшому може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник зобов`язаний:

1) негайно, але не пізніше ніж через 24 години після того, як йому стало відомо про подію, яка в подальшому може бути кваліфікована як страховий випадок, повідомити про це страховика наступними засобами зв`язку: телефон, факс, телеграф, електронна пошта. В повідомленні зазначити відому на даний момент інформацію про обставини та наслідки настання події, розмір очікуваних збитків, точне місце вищезазначеної події, місце знаходження вантажу, номер договору, дату та місце його укладення;

2) на місці виникнення події або на місці виявлення втрати чи пошкодження вантажу негайно, але не пізніше ніж через 24 години, звернутися до компетентних органів з метою отримання документів, які фіксують настання, причини та наслідки цієї події, а також факт втрати або пошкодження вантажу. Відмова компетентних органів у складанні належних документів повинна бути оформлена у письмовій формі;

3) вжити заходів з метою запобігання збільшення шкоди, заподіяної третій особі;

4) протягом 3-х робочих днів із моменту первинного повідомлення страховика про настання події підтвердити письмово зазначену у п. 6.1.1 договору інформацію та вказати дії, здійснені з метою мінімізації збитків, надати інформацію про відповідальну за збитки особу та свідків, а також наявні документи компетентних органів;

5) отримати від страховика рекомендації щодо подальших дій;

6) без письмової згоди страховика не брати зобов`язання і не робити пропозицій щодо добровільного відшкодування збитків і не визнавати повністю або частково свою відповідальність.

Згідно з п. 18 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 для отримання страхового відшкодування страхувальник повинен надати страховику документи, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків:

- заява про настання страхового випадку та заява на виплату страхового відшкодування;

- договір страхування;

- договір перевезення;

- заявка на перевезення;

- транспортні накладні або інші документи з позначками (відмітками) вантажоотримувача або його уповноваженого представника та/або митних органів про недостачу або пошкодження вантажу;

- документи на вантаж (інвойс/рахунки-фактури, товарні накладні, пакувальні листи, митні декларації);

- акт огляду вантажу (аварійні сертифікати), акти експертизи, що складені незалежними спеціалізованими організаціями згідно з законодавством, практикою або звичаями країни місця пригоди, або акт огляду вантажу щодо визначення недостачі або оцінки його пошкоджень;

- дорожній лист;

- документ, що підтверджує оплату фрахту;

- претензію третьої особи з доданими до претензії документами від особи, яка зазнала шкоди від страхувальника під час здійснення ним перевезення;

- копії листування з заявником претензії;

- рішення суду, яке набуло законної сили та зобов`язує страхувальника відшкодувати шкоду, заподіяну майну, життю або здоров`ю третіх осіб, якщо справа розглядається в суді;

- пояснювальна записка страхувальника про обставини події (пояснювальна записка водія страхувальника);

- лист контрольних перевірок температури вантажів;

- документи, оформлені компетентними органами країни, де стався страховий випадок, які підтверджують факт події та винних осіб, зокрема:

1) якщо подія сталась на території РФ чи України:

- схема події, відомості про учасників, постанова по адміністративній справі (при ДТП),

- акт про пожежу, висновки про причини пожежі (висновок спеціаліста/експерта),

- акт митного огляду, аварійний протокол книжки МДП, постанова по адміністративній справі (втрата, пошкодження вантажу при міжнародному перевезенні),

- письмове підтвердження (повідомлення) в правоохоронні органи, постанова про порушення (відмову у порушенні) кримінальної справи, результати розслідування (при крадіжці, розбої, грабежі, протиправних дій третіх осіб),

2) якщо подія сталась на території інших країни - документи, аналогічні вказаним.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З огляду на викладене, оцінюючи надані сторонами справи докази в їх сукупності та керуючись принципом «вірогідність доказів», суд дійшов висновку, що позивачем доведено суду належними та допустимими доказами (Протоколом попереднього дослідження, складеним поліцією Франції, листом митної агенції Dimotrans, Актом про проведення огляду, складеним Запорізькою митницею, Актом експертизи №УТЕ-599 від 01.07.2020, складеним Одеською регіональною ТПП України, листами-претензіями одержувачів вантажу та проведеними позивачем оплатами щодо відшкодування вартості збитків) викрадення з 21.06.2020 на 22.06.2020 вантажу, який перевозився позивачем за міжнародною товарно-транспортною накладно CMR№1727 та міжнародною товарно-транспортною накладною CMR№162295, а саме:

1) запасних частин сільськогосподарської техніки на суму 2728,81 Євро та

2) сухої молочної суміші на суму 3909,96 Євро.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача стосовно того, що позивачем було надано лише докази втрати вантажу у кількості 8 ящиків сухої молочної суміші (відповідно до протоколу поліції Франції), оскільки вказаний протокол є протоколом попереднього дослідження, а наданими позивачем іншими доказами підтверджується, на переконання суду, викрадення товару на суму 6638,77 Євро (запасні частини сільськогосподарської техніки на суму 2728,81 Євро та суха молочна суміш на суму 3909,96 Євро).

Крім того, судом враховано, що відповідно до п. 18 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 акт митного огляду є належним доказом на підтвердження обставин виникнення страхового випадку.

Більш того, відповідно до п. 16.4.2.2 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 страховик при настанні події, яка в подальшому може бути кваліфікована як страховий випадок, може направляти запити в компетентні органи з питань, пов`язаних з встановленням причин, обставин та наслідків події, визначенням розміру заподіяної шкоди, або самостійно проводити розслідування з метою з`ясування причин, обставин та наслідків цієї події.

Доказів того, що відповідачем за період більше ніж один рік (від дати звернення позивача до відповідача із повідомленням про настання страхового випадку та до дати слухання справи у суді) вчинялись будь-які дії, передбачені п. 16.4.2.2 договору та направлені на встановлення обставин, причин, розміру шкоди, матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством (ст. 9 Закону України «Про страхування»).

За страховим випадком «відповідальність за втрату або пошкодження вантажу» відшкодовуються наступні збитки та видатки, а саме: збитки правомочної особи в розмірі вартості вантажу у випадку повної загибелі або втрати вантажу, або суми, на яку понизилася його вартість у випадку пошкодження вантажу, але не більше 8,33 SDR (спеціальних прав запозичення, що відповідають визначенню Міжнародого валютного фонду) за 1 кг втраченої ваги брутто (це обмеження не застосовується при застрахованих перевезеннях з оголошеною вартістю); необхідні доцільно зроблені видатки страхувальника по рятуванню вантажу, зменшенню та встановленню розміру збитку відшкодовуються в сумах, у яких вони фактично понесені за умови їхнього документального підтвердження (п. 19.2 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019).

З умов Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 не вбачається, що відповідачем (страховиком) відшкодовуються будь-які збитки, відмінні від вартості втраченого вантажу, зокрема такі як комісія банку, витрати за розмитнення вантажу та витрати на дослідження ТППУ.

Таким чином, відповідно до умов Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019, розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті на користь позивача (страхувальника) обмежується сумою, що дорівнює виключно вартості втраченого вантажу - 6638,77 Євро.

Крім того, як вбачається з Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 та не заперечується позивачем, розмір франшизи за даним страховим випадком становить 1400,00 Євро.

Також, відповідно до п. 19.5 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 для цілей розрахунку суми страхового відшкодування суми перераховуються в гривню по курсу НБУ на дату настання події.

Станом на 22.06.2020 відповідно до курсу НБУ 1 Євро становило 29,9953 грн.

Таким чином, оскільки відповідно до умов Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 страховик (відповідач) відшкодовує виключно вартість втраченого товару, що становить 199131,90 грн (6638,77 Євро * 29,9953 грн), та беручи до уваги франшизу у розмірі 41993,42 грн, розмір страхового відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у зв`язку з настанням страхового випадку становить 157138,48 грн (199131,90 грн - «мінус» 41993,42 грн).

При цьому, у п. 19.1 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 зазначено, що страхування здійснюється страховиком за принципами відшкодування, що означає, що страховик здійснить виплату страхового відшкодування згідно з умовами цього договору лише після того, як страхувальник поніс збиток, тобто оплатив пред`явлену до нього претензію, якщо інше не буде узгоджено сторонами в письмовій формі.

Як встановлено судом, як вбачається з платіжних доручень, копії яких долучені позивачем до матеріалів справи 24.09.2021, позивач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп А.С.» грошові кошти у загальному розмірі 93840,00 грн (призначення платежу - оплата згідно з претензією №0607/1 від 06.07.2020).

Також, як вбачається з платіжних доручень, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи 24.09.2021, позивач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Транс» грошові кошти у загальному розмірі 119000,00 грн (призначення платежу - оплата згідно з претензіє №13/07/20).

Таким чином, позивачем було відшкодовано потерпілим особам грошові кошти у загальному розмірі 212840,00 грн.

Враховуючи те, що розмір страхового відшкодування за Договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019 становить 157138,48 грн та позивач відшкодував потерпілим особам вказану суму грошових коштів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР Укртранс» до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення 188300,72 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 157138,48 грн.

У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн. (відповідно до попереднього орієнтовного розрахунку консультація - 1500,00 грн, узгодження правової позиції - 1500,00 грн, визначення обсягу та характеру доказів, збір доказів - 3000,00 грн, складання позовної заяви - 3000,00 грн, представництво в суді - 6000,00 грн).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

30.12.2020 між позивачем (клієнт) та адвокатським бюро «Ростислав Никитюка» (бюро) укладено Договір №30/12/20 про надання правничої допомоги, предметом якого є надання правничої допомоги та захист порушених прав клієнта у правовідносинах з Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» з приводу не проведення виплати позивачу страхового відшкодування за Договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00577900 від 20.11.2019.

У п. 4 Договору сторони погодили, що клієнт зобов`язується сплатити бюро гонорар у сумі 15000,00 грн до 15.01.2021.

Сума гонорару складається з наступних складових: консультація - 1500,00 грн, узгодження правової позиції - 1500,00 грн, визначення обсягу та характеру доказів, збір доказів - 3000,00 грн, складання позовної заяви - 3000,00 грн, представництво у суді - 6000,00 грн (п. 5 Договору).

На підставі виставленого бюро рахунку на оплату №2 від 04.01.2021 на суму 15000,00 грн позивачем 18.05.2021 було сплачено на користь бюро грошові кошти у розмірі 15000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №51709223 від 18.05.2021 (призначення платежу - оплата за адвокатські послуги згідно з рахунком №02 від 04.01.2021).

17.05.2021 між сторонами складено Акт №01 виконаних робіт (наданих послуг), в якому вказано, що бюро надано правову допомогу на суму 15000,00 грн, а саме: консультація - 2 години, 1500,00 грн; узгодження правової позиції - 2 години, 1500,00 грн; визначення обсягу та характеру доказів, збір доказів - 4 години, 3000,00 грн; складання позовної заяви - 3 години, 3000,00 грн; представництво в суді - 8 годин, 6000,00 грн.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надання бюро правової допомоги позивачу у справі №921/826/20 на суму 15000,00 грн.

Відповідачем не було подано заяви про зменшення розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката.

Як зазначено у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР Укртранс», понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (у зв`язку з частковим задоволенням позову).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03117, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 65; ідентифікаційний код: 30115243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР Укртранс» (46001, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Замкова, буд. 6, офіс 46; ідентифікаційний код: 41734384) страхове відшкодування у розмірі 157138 (сто п`ятдесят сім тисяч сто тридцять вісім) грн 48 коп., судовий збір у розмірі 2357 (дві тисячі триста п`ятдесят сім) грн 08 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 12517 (дванадцять тисяч п`ятсот сімнадцять) грн 62 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 20.10.2021.

Суддя О.М. Спичак