Рішення № 100423403, 20.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.10.2021Справа № 910/11370/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдинг»

2. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанни Анатоліївни

про визнання договору розірваним, визнання аграрної розписки припиненою та зобов`язання вчинити дії

Представники сторін:

від позивача: Антонів Р.В., Клян А.Ф.;

від відповідача 1: Демчук О.В.;

від відповідача 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.07.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдінг» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанни Анатоліївни з наступними вимогами:

- визнати розірваним Договір поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 2711-1 від 27.11.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» і Товариством з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдінг»;

- визнати припиненою Товарну аграрну розписку № 5062 від 24.09.2020, яка видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеватор зернотрейд» в забезпечення виконання зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 2711-1 від 27.11.2019 та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанною Анатоліївною;

- зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанну Анатоліївну внести до Реєстру аграрних розписок запис про припинення Товарної аграрної розписки № 5062 від 24.09.2020, яка видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеватор зернотрейд» в забезпечення виконання зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 2711-1 від 27.11.2019;

- зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанну Анатоліївну внести до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про припинення застави на кукурудзу 3 класу врожаю 2020 року в кількості 2000,00 тонн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем 1 не було виконано зобов`язання щодо сплати попередньої оплати за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, у зв`язку з чим позивач відмовився від зобов`язань за вказаним договором. Оскільки Товарною аграрною розпискою №5062 від 24.09.2020 забезпечувалось виконання позивачем зобов`язань за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, у зв`язку з припиненням основного зобов`язання також і припинилось забезпечувальне зобов`язання за Товарною аграрною розпискою №5062 від 24.09.2020.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову в якій просив суд:

- заборонити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанні Анатоліївні та всім іншим без винятку нотаріусам, як державним так і приватним, здійснювати будь-які нотаріальні дії за Товарною аграрною розпискою № 5062 від 24.09.2020, яка видана в забезпечення виконання зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 2711-1 від 27.11.2019 та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанною Анатоліївною, зокрема, але не виключно, вчиняти виконавчі написи нотаріуса за цією розпискою;

- заборонити всім без винятку виконавцям, як державним так і приватним, здійснювати примусове виконання та будь-які виконавчі дії з примусового виконання за виконавчими написами нотаріуса про витребування майна за Товарною аграрною розпискою № 5062 від 24.09.2020, яка видана в забезпечення виконання зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 2711-1 від 27.11.2019 та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанною Анатоліївною;

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдінг» здійснювати будь-які дії щодо реалізації прав кредитора за Товарною аграрною розпискою № 5062 від 24.09.2020, яка видана в забезпечення виконання зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 2711-1 від 27.11.2019 та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанною Анатоліївною, зокрема, але не виключно, витребування майна за цією розпискою та звернення стягнення на предмет застави за нею будь-яким чином, а також передавати ці права кредитора третім особам.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 відкрито провадження у справі №910/11370/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.09.2021, встановлено учасником справи строки для подання заяв по суті справи.

20.08.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що він здійснив попередню оплату за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, у зв`язку з чим позивач не набув права на односторонню відмову від договору поставки.

Крім того, відповідач 1 зауважив, що аграрна розписка не є договором забезпечення, а право застави виникло не відповідно до договору, а саме внаслідок видачі позивачем аграрної розписки. На аграрну розписку не впливають наслідки припинення основного договору, так як вона діє самостійно.

При цьому, вичерпний перелік підстав припинення аграрних розписок наведений у Порядку ведення реєстру аграрних розписок.

30.08.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли письмові пояснення, в яких відповідач зазначив, що виконання аграрної розписки не залежить від факту оскарження чи недійсності положень забезпечуваного договору.

У підготовчому засіданні 01.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 22.09.2021.

02.09.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

10.09.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

22.09.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

22.09.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач вказав про неукладеність Договору поставки №1501-1 від 15.01.2020 та Договору поставки №2312-1 від 23.12.2019.

У підготовчому засіданні 22.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.10.2021.

Представники позивача у судовому засіданні 20.10.2021 надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 20.10.2021 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача 2 у судове засідання 20.10.2021 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою 03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, буд. 2А, приміщення 109, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду 16.10.2021 надійшла до точки доставки/видачі та 20.10.2021 була вручена відповідачу 2.

У судовому засіданні 20.10.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сьордвейв Україна Інк.», яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдинг» (покупець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» (постачальник) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити (продати) у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти (придбати) та оплатити на умовах цього договору сільськогосподарську продукцію врожаю 2020 року на умовах, що вказані в цьому договорі та додатках до договору. Асортимент, кількість, якість, ціна, умови та строки (терміни) поставки продукції, місце прийому-передачі, строки оплати продукції, узгоджуються сторонами шляхом визначення їх у додатку до договору, які становлять його невід`ємну частину.

Відповідно до п. 2.2 Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 порядок оплати вартості продукції визначається умовами відповідних додатків. Оплата вартості продукції проводиться покупцем по кожній окремій партії продукції, яка оформлюється додатком до договору. Сторони можуть в будь-який момент дії цього договору узгодити іншу форму проведення розрахунків, що оформлюється додатками до договору.

Як вбачається з п. 3.1 Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, місце передачі продукції погоджується сторонами у додатках до договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту поставки продукції останньому та належного документального оформлення поставки продукції шляхом підписання двостороннього акту приймання-передачі продукції.

Відповідно до п. 10.1 Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками.

Відповідно до п. 10.2 Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 строк цього договору починає свій перебіг у момент, що визначений у п. 10.1 цього договору, та закінчується після повного і належного виконання сторонами всіх своїх зобов`язань за цим договором.

27.11.2019 між сторонами укладено Додаток №1 до Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, в якому сторони детально обумовили умови постачання товару (продукції) за вказаним договором.

У п. 1 Додатку №1 від 27.11.2019 сторони визначили, що постачальник зобов`язується поставити покупцю, а покупець зобов`язується прийняти у свою власність та оплатити (придбати) продукцію врожаю 2020 року в таких кількостях та на таких умовах: кукурудза 3-го класу врожаю 2020 року; кількість тонн - 2000,00.

Відповідно до п. 3 Додатку №1 від 27.11.2019 загальна вартість продукції становить 10302080,00 грн.

Згідно з п. 5 Додатку №1 від 27.11.2019 покупець зобов`язується протягом 30 робочих днів з моменту укладення договору перерахувати постачальнику попередню оплату на поточний рахунок постачальника в розмірі 68,34% від загальної базової вартості товару, що становить 7040004,00 грн.

Відповідно до п. 9 Додатку №1 від 27.11.2019 остаточний розрахунок за продукцію покупець зобов`язується здійснити протягом 10 робочих днів з моменту підписання сторонами додатку з остаточним розрахунком вартості продукції, але в будь-якому випадку тільки після здійснення постачальником фактичної поставки (передачі права власності) продукції в кількості, визначеній у п. 1 додатку, підписання відповідних актів приймання-передачі продукції та надання постачальником документів, передбачених умовами договору.

Згідно з п. 10 Додатку №1 від 27.11.2019 термін поставки продукції - до 30.11.2020 включно.

24.09.2020 між сторонами укладено Товарну аграрну розписку, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанною Анатоліївною за №805 (запис про видачу товарної аграрної розписки внесено до Реєстру аграрних розписок 24.09.2020 за №5062).

У п. 1 Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020 зазначено, що вона видається боржником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд») в забезпечення виконання ним зобов`язань перед кредитором (Товариством з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдинг») за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019.

Відповідно до п. 2 Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020 розписка встановлює безумовне зобов`язання боржника за цією розпискою здійснити поставку кукурудзи 3 класу врожаю 2020 року в кількості 2000,00 тонн в строк до 30.11.2020.

Згідно з п. 4 Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020 ціна товару та порядок остаточного розрахунку за товар визначається на підставі положень п.п. 3-9 Додатку 31 до Основного договору.

Відповідно до п. 15 Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020 розписка вважається виданою з дня її реєстрації в реєстрі аграрних розписок та діє до повного виконання зобов`язань боржника за нею.

Згідно з п. 16 Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020 відомості про товар за розпискою вносяться до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдинг» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» з вимогою про виконання зобов`язання за Товарною аграрною розпискою №5062 від 24.09.2020 (від 25.12.2020) та листом від 18.06.2021, в яких повідомило про невиконання позивачем своїх зобов`язань з поставки кукурудзи 3 класу врожаю 2020 року у кількості 2000,00 тонн, вимагало виконати вказане зобов`язання та попередило про право звернути стягнення шляхом вчинення виконавчого напису на аграрній розписці.

Листом вих. №141 від 13.07.2021 позивач повідомив відповідача про те, що умовами Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 (Додатку №1 від 27.11.2019) було передбачено попередню оплату відповідачем продукції. Однак, жодної попередньої оплати відповідачем здійснено не було, що відповідно до ст.ст. 693, 538 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови позивача від зобов`язання за договором. За таких обставин, позивач у листі вих. №141 від 13.07.2021 повідомив відповідача про те, що він відмовляється від зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 у повному обсязі.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем 1 не було виконано зобов`язання щодо сплати попередньої оплати за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, у зв`язку з чим позивач відмовився від зобов`язань за вказаним договором. Оскільки Товарною аграрною розпискою №5062 від 24.09.2020 забезпечувалось виконання позивачем зобов`язань за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, у зв`язку з припиненням основного зобов`язання також і припинилось забезпечувальне зобов`язання за Товарною аграрною розпискою №5062 від 24.09.2020.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач 1 зазначив, що він здійснив попередню оплату за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, у зв`язку з чим позивач не набув права на односторонню відмову від договору поставки. Крім того, відповідач 1 зауважив, що аграрна розписка не є договором забезпечення, а право застави виникло не відповідно до договору, а саме внаслідок видачі позивачем аграрної розписки. На аграрну розписку не впливають наслідки припинення основного договору, так як вона діє самостійно. При цьому, вичерпний перелік підстав припинення аграрних розписок наведений у Порядку ведення реєстру аграрних розписок. Також, відповідач 1 вказав про неукладеність Договору поставки №1501-1 від 15.01.2020 та Договору поставки №2312-1 від 23.12.2019.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Як встановлено судом, згідно з п. 5 Додатку №1 від 27.11.2019 до Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 покупець зобов`язується протягом 30 робочих днів з моменту укладення договору перерахувати постачальнику попередню оплату на поточний рахунок постачальника в розмірі 68,34% від загальної базової вартості товару, що становить 7040004,00 грн.

Позивач у позовній заяві зауважив, що відповідач 1 не здійснив попередню оплату за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019.

В свою чергу відповідачем 1 долучено до матеріалів справи копії платіжних доручень №306 від 09.12.2019 про сплату на користь позивача грошових коштів у розмірі 1000000,00 грн (призначення платежу - оплата за кукурудзу згідно з рахунком №140 від 02.12.2019 (договір поставки №2711-1), №314 від 13.12.2019 про сплату грошових коштів у розмірі 616114,58 грн (призначення платежу - оплата за кукурудзу згідно з рахунком №140 від 02.12.2019 (договір поставки №2711-1), №355 від 24.12.2019 про сплату грошових коштів у розмірі 2500000,00 грн (призначення платежу - оплата за товар згідно з рахунком №157 від 23.12.2019), №371 від 27.12.2019 про сплату грошових коштів у розмірі 667000,00 грн (призначення платежу - оплата за товар згідно з рахунком №157 від 23.12.2019), №391 від 15.01.2020 про сплату грошових коштів у розмірі 3240000,00 грн (призначення платежу - оплата за кукурудзу 80% від суми за рахунком №1 від 15.01.2020), №425 від 30.01.2020 про сплату грошових коштів у розмірі 633004,00 грн (призначення платежу - оплата за товар згідно з рахунком №157 від 23.12.2019), що разом становить 8656118,58 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач 1 зауважив, що вказані оплати було здійснено ним на виконання спірного договору.

Однак, суд критично ставиться до вказаних тверджень відповідача 1, зважаючи на наступні обставини.

З наданих позивачем до матеріалів справи доказів судом встановлено, що між сторонами існували господарські відносини протягом тривалого часу на підставі Договору поставки №2711-1 від 27.11.2019, Договору поставки №2312-1 від 23.12.2019, Договору поставки №1501-1 від 15.01.2020 та спірного Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019.

Відповідно до п. 1.2 Договору поставки №2312-1 від 23.12.2019 товаром є кукурудза 3 класу врожаю 2019 року кількістю 1000,00 тонн вартістю 3800000,00 грн.

Згідно з п. 4.1 Договору поставки №2312-1 від 23.12.2019 оплата продукції здійснюється наступним чином:

- 50% вартості продукції спало чується покупцем (відповідачем 1) протягом 3-х банківських днів з дня укладення договору;

- решту ціни продукції відповідач 1 сплачує протягом 5-ти банківських днів з дня реєстрації постачальником податкової накладної.

Судом встановлено, що з метою виконання відповідачем 1 своїх зобов`язань щодо оплати товару за Договором поставки №2312-1 від 23.12.2019 позивачем було виставлено відповідачу 1 рахунок на оплату №157 від 23.12.2019 (містить посилання на реквізити Договору поставки №2312-1 від 23.12.2019) на суму 3800004,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що здійснені відповідачем 1 оплати за платіжними дорученнями, які містять чітке призначення платежу - посилання на рахунок №157 від 23.12.2019 (а саме №355 від 24.12.2019 про сплату грошових коштів у розмірі 2500000,00 грн (призначення платежу - оплата за товар згідно з рахунком №157 від 23.12.2019), №371 від 27.12.2019 про сплату грошових коштів у розмірі 667000,00 грн (призначення платежу - оплата за товар згідно з рахунком №157 від 23.12.2019), №425 від 30.01.2020 про сплату грошових коштів у розмірі 633004,00 грн (призначення платежу - оплата за товар згідно з рахунком №157 від 23.12.2019), є оплатою продукції, отриманої від позивача на виконання умов Договору поставки №2312-1 від 23.12.2019, а не є попередньою оплатою за спірним договором - Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019.

Доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем 1 суду не надано.

Також, 15.01.2020 між сторонами було укладено Договір поставки №1501-1, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити товар - кукурудзу 3-го класу врожаю 2019 року кількістю 1000,00 тонн вартістю 4050000,00 грн.

Згідно з п. 4.1 Договору поставки №1501-1 від 15.01.2020 оплата продукції здійснюється наступним чином:

- 50% вартості продукції сплачується покупцем (відповідачем 1) протягом 3-х банківських днів з дня укладення договору;

- решту ціни продукції відповідач 1 сплачує протягом 5-ти банківських днів з дня реєстрації постачальником податкової накладної.

Судом встановлено, що з метою виконання відповідачем 1 своїх зобов`язань щодо оплати товару за Договором поставки №1501-1 від 15.01.2020 позивачем було виставлено відповідачу 1 рахунок на оплату №1 від 15.01.2020 (містить посилання на реквізити Договору поставки №1501-1 від 15.01.2020) на суму 4050000,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що здійснені відповідачем 1 оплати за платіжним дорученням, яке містить чітке призначення палетку - посилання на рахунок №1 від 15.01.2020, а саме - №391 від 15.01.2020 про сплату грошових коштів у розмірі 3240000,00 грн (призначення платежу - оплата за кукурудзу 80% від суми за рахунком №1 від 15.01.2020), є оплатою продукції, отриманої від позивача на виконання умов Договору поставки №1501-1 від 15.01.2020, а не є попередньою оплатою за спірним договором - Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019.

Крім того, судом встановлено, що 27.11.2019 між сторонами було укладено Договір поставки №2711-1, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу 1 продукцію - кукурудзу 3 класу врожаю 2019 року кількістю 500,00 тонн вартістю 1810002,00 грн.

Тобто, між сторонами було укладено два договори поставки з ідентичними реквізитами (спірний договір - Договір поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 та Договір поставки №2711-1 від 27.11.2019), однак з різним предметом.

Так, предметом Договору поставки №2711-1 від 27.11.2019 є кукурудза врожаю 2019 року кількістю 500,00 тонн та вартістю 1810002,00 грн (3016,67 грн за 1 тонну без ПДВ, 3620,00 грн за 1 тонну з ПДВ), тоді як предметом спірного договору є кукурудза врожаю 2020 року кількістю 2000,00 тонн вартістю 10302080,00 грн. (5151,04 грн за тонну з ПДВ).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу 1 рахунок №140, в якому зазначено, що оплата здійснюється за кукурудзу врожаю 2019 року кількістю 446 тон (ціна за 1 тонну - 3016,67 грн) вартістю 1614521,78 грн

Таким чином, оскільки відповідачем 1 було здійснено платежі (за платіжними дорученнями №306 від 09.12.2019 про сплату на користь позивача грошових коштів у розмірі 1000000,00 грн (призначення платежу - оплата за кукурудзу згідно з рахунком №140 від 02.12.2019 (договір поставки №2711-1), №314 від 13.12.2019 про сплату грошових коштів у розмірі 616114,58 грн (призначення платежу - оплата за кукурудзу згідно з рахунком №140 від 02.12.2019 (договір поставки №2711-1) з чітким призначенням платежу - посилання на реквізити рахунку №140, суд дійшов висновку, що вказані оплати були виконані відповідачем з метою виконання умов Договору поставки №2711-1 від 27.11.2019, а не спірного договору - Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, та відповідачем 1 суду не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем 1 обов`язку зі сплати попередньої оплати за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 (за Додатком №1 від 27.11.2019).

При цьому, у запереченнях на відповідь на відзив відповідач 1 вказав на неукладеність Договору поставки №2312-1 від 23.12.2019 та Договору поставки №1501-1 від 15.01.2020, так як вони не підписані відповідачем 1.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За положенням частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з вимогами частин першої, восьмої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (пункт 22 постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3713/18.

Оскільки з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Договір поставки №1501-1 від 15.01.2020 та Договір поставки №2312-1 від 23.12.2019 сторонами виконувались (зокрема, позивачем були виставлені рахунки на оплату, а відповідачем 1 було їх оплачено), відсутні підстави стверджувати про неукладеність вказаних правочинів.

Доводи відповідача 1 про те, що в тих рахунках, які йому надсилались позивачем, не було вказано реквізитів вище зазначених договорів, тоді як до матеріалів справи позивачем долучено заново роздруковані рахунки на оплату, які містять посилання на реквізити Договору поставки №1501-1 від 15.01.2020 та Договору поставки №2312-1 від 23.12.2019, суд вважає недоведеними, так як будь-яких клопотань про призначення експертизи відповідачем 1 суду не заявлялось.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З огляду на викладене суд зазначає, що відповідачем 1 не доведено суду належними та допустимими доказами існування обставин, про які вказує відповідач 1 у заявах по суті справи, а саме щодо виконання ним обов`язку зі сплати попередньої оплати за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 у повному обсязі.

Як зазначено у ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 538 Цивільного кодексу України при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у випадку невиконання покупцем обов`язку зі сплати попередньої оплати продавець має право в односторонньому порядку відмовитись від зобов`язання за договором поставки (ст.ст. 693, 538, 615, 651 Цивільного кодексу України).

Так як відповідачем 1 не було сплачено позивачу попередню оплату за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 (за Додатком №1 від 27.11.2019), позивач набув право на односторонню відмову від зобов`язань за вказаним договором.

Як встановлено судом, листом вих. №141 від 13.07.2021 позивач повідомив відповідача про те, що умовами Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 (Додатку №1 від 27.11.2019) було передбачено попередню оплату відповідачем продукції. Однак, жодної попередньої оплати відповідачем здійснено не було, що відповідно до ст.ст. 693, 538 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови позивача від зобов`язання за договором. За таких обставин, позивач у листі вих. №141 від 13.07.2021 повідомив відповідача про те, що він відмовляється від зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 у повному обсязі.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що Договір поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 є розірваним, а зобов`язання сторін за ним припинились.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати розірваним Договір поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц.

У даній справі вимога про визнання договору поставки розірваним по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки.

Таким чином, звертаючись до суду з вимогою про визнання договору розірваним позивач фактично просить установити певні обставини, які, за його твердженнями, відбулись у минулому, та надати їм відповідну правову оцінку.

Однак, встановлення певних обставин є неналежним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та законних інтересів учасників господарських відносин, адже задоволення цієї вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів, зокрема у інших судових процесах чи інших позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №910/15651/17, постанові Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, ухваленій у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, та постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №909/953/18 та від 21.08.2019 у справі №910/13755/18.

Таким чином, суд дійшов висновку відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» в частині визнання розірваним Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019.

Водночас, судом встановлені обставини щодо розірвання вказаного договору у зв`язку з односторонньою відмовою позивача від нього.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У п. 7.20 Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 сторонами погоджено, що з метою забезпечення здійснення постачальником своїх зобов`язань щодо поставки продукції та виконання інших зобов`язань згідно з умовами цього договору постачальник забезпечує видачу покупцю товарної аграрної розписки.

Як встановлено судом, у п. 1 Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020 зазначено, що вона видається боржником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд») в забезпечення виконання ним зобов`язань перед кредитором (Товариством з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдинг») за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019.

Згідно з п. 4 Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020 ціна товару та порядок остаточного розрахунку за товар визначається на підставі положень п.п. 3-9 Додатку №1 до Основного договору.

Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 574 Цивільного кодексу України до застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде та/або може набути після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо) (ч. 2 ст. 576 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 584 Цивільного кодексу України у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Згідно з ч. 1 ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про аграрні розписки» аграрна розписка - товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов`язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах; боржник за аграрною розпискою - особа, яка видає аграрну розписку для оформлення свого зобов`язання здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених в аграрній розписці умовах; кредитор за аграрною розпискою - фізична чи юридична особа, яка надає грошові кошти, послуги, поставляє товари, виконує роботи як зустрічне зобов`язання за договором, за яким боржник за аграрною розпискою видає їй аграрну розписку, наділяючи правом вимагати від нього належного виконання зобов`язань, а також фізична чи юридична особа, яка отримала права кредитора за аграрною розпискою від іншого кредитора за аграрною розпискою у спосіб, не заборонений законом.

Відповідно до виду зобов`язання аграрні розписки поділяються на товарні аграрні розписки та фінансові аграрні розписки.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про аграрні розписки» товарна аграрна розписка - це аграрна розписка, що встановлює безумовне зобов`язання боржника за аграрною розпискою здійснити поставку узгодженої сільськогосподарської продукції, якість, кількість, місце та строк поставки якої визначені аграрною розпискою.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про аграрні розписки» аграрна розписка встановлює забезпечення виконання зобов`язань боржника за аграрною розпискою заставою його майбутнього врожаю. Предметом такої застави може бути виключно майбутній врожай сільськогосподарської продукції.

Застава майбутнього врожаю сільськогосподарської продукції за аграрною розпискою наділяє кредитора правом у разі невиконання боржником зобов`язання за аграрною розпискою у порядку примусового виконання зобов`язання боржника за аграрною розпискою одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майбутнього врожаю сільськогосподарської продукції переважно перед іншими кредиторами цього боржника за аграрною розпискою. Задоволення вимог кредитора за аграрною розпискою за рахунок заставленого майбутнього врожаю сільськогосподарської продукції здійснюється за вибором кредитора за аграрною розпискою у будь-який спосіб, не заборонений законом, у тому числі шляхом передачі йому права власності на предмет застави в рахунок погашення майнового зобов`язання боржника за товарною аграрною розпискою, наділення кредитора за аграрною розпискою правом доростити заставлений майбутній врожай сільськогосподарської продукції, зібрати врожай сільськогосподарської продукції самостійно або уповноваженою ним особою та погасити майнове зобов`язання боржника за товарною аграрною розпискою шляхом набуття права власності на таку зібрану (вирощену) сільськогосподарську продукцію або погасити грошове зобов`язання боржника за фінансовою аграрною розпискою шляхом укладення договору купівлі-продажу заставленої сільськогосподарської продукції з іншою особою - покупцем (у тому числі шляхом укладення договору на публічних торгах) з отриманням у рахунок виконання зобов`язань боржника за аграрною розпискою плати за таким договором.

У ст. 9 Закону України «Про аграрні розписки» зазначено, що аграрна розписка видається окремо на кожний вид сільськогосподарської продукції, визначений родовими або індивідуальними ознаками. Товарна аграрна розписка може видаватися на кожен погоджений боржником та кредитором обсяг поставки узгодженої сільськогосподарської продукції. Під час видачі аграрна розписка підлягає нотаріальному посвідченню в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат» для правочинів, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відомості про аграрну розписку в момент її посвідчення вносяться до Реєстру аграрних розписок особою, яка вчиняє нотаріальні дії. Відомості про предмет застави за аграрною розпискою вносяться до Державного реєстру обтяжень рухомого майна особою, яка вчиняє нотаріальні дії, в момент нотаріального посвідчення аграрної розписки. У разі наявності додаткового забезпечення аграрної розписки інформація про таке забезпечення може вноситися до відповідних реєстрів згідно із законодавством.

Аграрна розписка вважається виданою з дня її реєстрації в Реєстрі аграрних розписок.

Що стосується доводів відповідача 1, викладених у заявах по суті справи, стосовно того, що виконання зобов`язання за аграрною розпискою не залежить від факту оскарження чи недійсності положень забезпечуваного договору, суд зазначає, що в даному випадку Товарна аграрна розписка №5062 від 24.09.2020 надавалась саме у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором поставки, що вбачається як з тексту Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019, так і з тексту Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020.

Посилання відповідача 1 на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №925/1282/20 та від 10.06.2021 у справі №922/3050/20, суд вважає необгрунтованими, оскільки подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Зважаючи на те, що предметом позову у справах №925/1282/20 та №922/3050/20 було визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, беручи до уваги відмінний склад учасників вказаних справ від даної справи та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості посилання відповідача 1 на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №925/1282/20 та від 10.06.2021 у справі №922/3050/20.

Більш того, враховуючи засади цивільного судочинства (справедливість, добросовісність та розумність), закріплені в ст. 3 Цивільного кодексу України, межі здійснення цивільних прав, встановлених у ст. 13 Цивільного кодексу України, та беручи до уваги фактичну ситуацію, яка виникла між сторонами (відповідач 1, не сплативши позивачу грошових коштів за зерно, звернув на нього стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса - справа №910/11893/21) розцінювати Товарну аграрну розписку №5062 від 24.09.2020 не як забезпечення виконання Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 є неприпустимим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Таким чином, оскільки основне зобов`язання було припинено у зв`язку з односторонньою відмовою позивача від Договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року №2711-1 від 27.11.2019 (через невиконання відповідачем 1 обов`язку зі сплати попередньої оплати), право застави за Товарною аграрною розпискою №5062 від 24.09.2020 також припинилось.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» в частині позовних вимог про визнання припиненою Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020.

У прохальній частині позовної заяви позивач також просить суд: - зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанну Анатоліївну внести до Реєстру аграрних розписок запис про припинення Товарної аграрної розписки № 5062 від 24.09.2020, яка видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» в забезпечення виконання зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 2711-1 від 27.11.2019;

- зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанну Анатоліївну внести до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про припинення застави на кукурудзу 3 класу врожаю 2020 року в кількості 2000,00 тонн.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Як зазначено у п. 7 Порядку ведення Реєстру ведення аграрних розписок, реєстраторами є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси (далі - нотаріуси), які наділені держателем Реєстру відповідними повноваженнями та вчиняють такі реєстраційні дії:

1) внесення до Реєстру записів про:

видачу аграрної розписки;

передачу прав кредитора за аграрною розпискою;

зміну відомостей про кредитора чи інших відомостей про аграрну розписку;

вчинення виконавчого напису на аграрній розписці;

припинення аграрної розписки;

неможливість виконання боржником зобов`язання за аграрною розпискою у зв`язку з відсутністю кредитора;

2) видача витягів та довідок з Реєстру.

Згідно з п. 10 Порядку ведення Реєстру ведення аграрних розписок реєстратор відмовляє у вчиненні реєстраційної дії у разі, коли відсутній документ про внесення в повному обсязі плати за вчинення відповідної реєстраційної дії, а також якщо:

- не подано жодного з документів, передбачених пунктом 30 цього Порядку (для внесення до Реєстру запису про припинення аграрної розписки);

- не подано доказів, передбачених пунктом 36 цього Порядку (для внесення до Реєстру запису про неможливість виконання боржником зобов`язання за аграрною розпискою у зв`язку з відсутністю кредитора);

- за видачею витягу або довідки з Реєстру звертаються особи, не зазначені в пункті 40 цього Порядку.

Відповідно до п.30 Порядку ведення Реєстру ведення аграрних розписок для внесення до Реєстру запису про припинення аграрної розписки боржник (уповноважена ним особа) або кредитор (уповноважена ним особа) подають реєстратору один з таких документів:

1) аграрна розписка з відміткою кредитора про її виконання;

2) аграрна розписка з відміткою кредитора про її припинення за умови, що боржник і кредитор є однією юридичною особою;

3) рішення суду про визнання аграрної розписки недійсною, що набрало законної сили.

Суд зазначає, що позовні вимоги позивача щодо зобов`язання нотаріуса внести до Реєстру аграрних розписок запис про припинення Товарної аграрної розписки № 5062 від 24.09.2020 є передчасними, так як доказів ухилення нотаріуса від вчинення дій, передбачених Порядком ведення Реєстру ведення аграрних розписок, матеріали справи не містять.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що дане рішення суду, в якому встановлені обставини щодо припинення Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020, є підставою для внесення нотаріусом запису про припинення Товарної аграрної розписки №5062 від 24.09.2020.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов`язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем. Іншими договірними є приватні обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном.

Відповідно до п. 4 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна державна реєстрація відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису, а також змін і додаткових відомостей до запису.

Згідно з п. 5 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали доступ до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі договору про надання сервісної послуги з опрацювання електронних заяв та/або сервісної послуги з опрацювання електронних заяв, поданих з використанням прикладного програмного інтерфейсу Реєстру.

У п. 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна зазначено, що відомості про припинення обтяження реєструються на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи. Обтяжувач чи уповноважена ним особа має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і виключення запису з Реєстру чи про продовження строку дії реєстрації не більш як на п`ять років. На підставі відповідної заяви щодо припинення обтяження виключенню підлягає запис стосовно всього рухомого майна, що є предметом обтяження.

Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати реєстратору відповідну заяву для припинення обтяження та виключення його з Реєстру.

Відомості про припинення публічного обтяження підлягають державній реєстрації протягом п`яти днів після його припинення. Проведення реєстрації відомостей про припинення публічного обтяження покладається на уповноважений орган чи на уповноважену ним особу. Записи про обтяження, які втратили чинність, підлягають виключенню з Реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Згідно з п. 25 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстратор вносить до Реєстру відомості про припинення обтяження в день прийняття заяви до розгляду реєстратором. У разі подання заяви в електронній формі в позаробочий час відомості про припинення обтяження вноситься до Реєстру не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 26 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна у разі припинення обтяження до Реєстру вносяться відомості про підставу припинення обтяження.

У п. 27 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна зазначено, що реєстратор відмовляє у внесенні запису до Реєстру про припинення обтяження в разі, коли: заява не відповідає вимогам, установленим пунктом 6 цього Порядку, або заява подана неналежному суб`єкту, що наділений повноваженнями реєстратора; відомості, що містяться в заяві, не відповідають відомостям, що наявні в Реєстрі.

Про внесення запису до Реєстру про припинення обтяження реєстратор видає обтяжувачу чи уповноваженій ним особі примірник витягу. Другий примірник витягу реєстратор надсилає протягом п`яти днів боржнику. У разі подання заяви в електронній формі витяг надсилається обтяжувачу чи уповноваженій ним особі виключно в електронній формі програмними засобами Реєстру. Відмова у внесенні запису до Реєстру про припинення обтяження оформляється письмово протягом двох робочих днів після надходження заяви із зазначенням причини. У разі подання заяви в електронній формі відмова у внесенні запису до Реєстру про припинення обтяження оформляється шляхом надсилання електронного повідомлення за допомогою програмних засобів ведення Реєстру в день надходження заяви або у разі подання заяви в позаробочий час - не пізніше наступного робочого дня. Відомості про припинення обтяження вносяться до Реєстру безоплатно.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» щодо зобов`язання нотаріуса внести до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про припинення застави на кукурудзу 3 класу врожаю 2020 року в кількості 2000,00 тонн задоволенню не підлягають, оскільки відомості про припинення обтяження реєструються на підставі заяви саме обтяжувача чи уповноваженої ним особи.

У випадку ж невиконання обтяжувачем свого обов`язку щодо подання реєстратору заяви про припинення обтяження, боржник має право звернутися до суду з відповідним позовом (про скасування запису про обтяження).

При цьому, реєстратори (в тому числі нотаріуси) виконують свої обов`язки, встановлені законом, за заявницьким принципом, тобто здійснюють реєстраційні дії на підставі поданої ним заяви (від особи, яка наділена правом та повноваженнями на її подання (належної особи), з огляду на що особою, яка може порушувати права позивача, є та, на користь якої здійснено запис, а не сам реєстратор.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» в частині зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанну Анатоліївну внести до Реєстру аграрних розписок запис про припинення Товарної аграрної розписки № 5062 від 24.09.2020, яка видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» в забезпечення виконання зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 2711-1 від 27.11.2019, та зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанну Анатоліївну внести до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про припинення застави на кукурудзу 3 класу врожаю 2020 року в кількості 2000,00 тонн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдинг» задовольнити частково.

2. Визнати припиненою Товарну аграрну розписку № 5062 від 24.09.2020, яка видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» в забезпечення виконання зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 2711-1 від 27.11.2019 та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанною Анатоліївною.

3. В іншій частині позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдинг» відмовити.

4. Відмовити у позові до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Жанни Анатоліївни.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СДГС Трейдинг» (09543, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Ківшовата, вул. Свободи, буд. 67; ідентифікаційний код: 42142537) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Зернотрейд» (09201, Київська обл., Кагарлицький р-н, м. Кагарлик, вул. Кагатна, буд. 13; ідентифікаційний код: 41091430) судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 20.10.2021.

Суддя О.М. Спичак