Рішення № 100423401, 20.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.10.2021Справа № 910/9033/21Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 396480,00 грн

Представники сторін:

від позивача: Єловікова В.В.;

від відповідача: Петрів Л.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.06.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» з вимогами до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 396480,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що незабезпечення з боку відповідача цілісності майна (вагонів) під час перевезення залізницею завдало позивачу збитків в розмірі 396480,00 грн., у зв`язку з чим й виникла необхідність звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 відкрито провадження у справі №910/9033/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.06.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 30.06.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 28.07.2021.

26.07.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли пояснення по справі, в яких відповідач зазначив, що відчеплення спірних вагонів відбулось у зв`язку з плановим ремонтом вагонів, а не у зв`язку з їх розукомплектуванням. Крім того, відповідач зауважив, що вагони вже перебували в капітальному ремонті, та ремонт здійснювався підрозділами залізниці. Також, відповідач вказав на недоліки у складених актах загальної форми ГУ-23 та зазначив, що акти, копії яких долучені позивачем до позовної заяви, на станціях Слов`янськ, Коломия та Помічна не складались. Таким чином, як зазначає відповідач, оскільки спірні вагони були скеровані самим позивачем для проведення планових видів ремонтних робіт у зв`язку з настанням встановлених нормативними документами строків проведення робіт, позовні вимоги позивача є необгрунтованими.

У підготовчому засіданні 28.07.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 07.09.2021.

06.08.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

06.09.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 07.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 22.09.2021.

13.09.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 22.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.10.2021.

У судовому засіданні 12.10.2021 судом було оголошено перерву до 20.10.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 20.10.2021 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.10.2021 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 20.10.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» є орендарем вагонів №68478825 (на підставі Договору піднайму №03А/20 від 01.01.2020), №56143415 (на підставі Договору піднайму №03А/20 від 01.01.2020), №68583970 (на підставі Договору піднайму №03А/20 від 01.01.2020), №56661788 (на підставі Договору оренди №70-А/20 від 01.05.2020), №56137961 (на підставі Договору піднайму №03А/20 від 01.01.2020), №62911433 (на підставі Договору оренди №69А/19 від 19.09.2019), №57598401 (на підставі Договору оренди №63А від 24.06.2011), №61451969 (на підставі Договору оренди №70-А/20 від 01.05.2020), №55139992 (на підставі Договору оренди №70-А/20 від 01.05.2020), №56098775 (на підставі Договору піднайму №03А/20 від 01.01.2020).

З метою забезпечення курсування вказаних вагонів на коліях загального користування та надання послуг, пов`язаних з переміщенням вагонів, між позивачем та відповідачем укладено Договір №ПР/М-15103/НЮі про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування від 09.11.2015.

Відповідно до п. 1.2 договору сторони керуються цим договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС), Правилами експлуатації власних вантажних вагонів, іншими нормативними документами.

Згідно з п. 2.2.5 договору виконавець зобов`язується повідомляти замовника про випадки несправності вагону, що виникають під час руху, для вирішення питання ремонту таких вагонів (при відсутності договору на гарантоване обслуговування власних вантажних вагонів із залізницею).

У силу п. 2.1.11 замовник зобов`язується у відповідності з діючими нормативними документами проводити відповідні ремонти власних вагонів.

27.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремвагонторг» (виконавець) було укладено Договір про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у, за умовами договору виконавець надає замовнику комплексну послугу з організації ремонту залізничних вагонів замовника розобладнаних запасними частинами/деталями/вузлами в наслідок розкрадання та вчинення протиправних дій третіми особами: забракованих вагоноремонтними підприємствами АТ «Укрзалізниця» через їх розобладнання запасними частинами/деталями/вузлами вагона під час перевезення на шляху прямування; виявленій необхідності доукомплектації запасними частинами/деталями/вузлами, в ході проведення ремонтів вагонів або під час відстою вагонів на коліях АТ «Укрзалізниця».

Акт загальної форми ГУ-23, підписаний уповноваженими особами АТ «Укрзалізниця», є документом, що засвідчує обставини, місце події, кількість, тип, найменування відсутніх запасних частин/деталей/вузлів для перерахування вагону з робочого парку в парк несправних. (п.1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

У червні-листопаді 2020 року залізницею було здійснено перевезення вказаних вагонів, за наслідками чого було встановлено їх розкомплектованість - розобладнання авторежиму, стоянкового гальма, про що було складено Акти загальної форми ГУ-23 та повідомлення ВУ-23М.

Як зазначає позивач, ремонти вагонів на замовлення позивача проводились ТОВ «Ремвагонторг» на виконання умов укладених між ними договорів надання послуг, що підтверджується актами наданих послуг, наявними в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що оскільки пошкодження вагонів №68478825, №56143415, №68583970, №56661788, №56137961, №62911433, №57598401, №61451969, №55139992, №56098775 відбулось саме під час знаходження вагону на залізничній колії загального користування після укладання договору перевезення, то відповідальність за дотримання якості проведеного технічного обслуговування та ремонту, безпеки руху вагонів несе відповідач. Таким чином, позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» збитки у розмірі 396480,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що відчеплення спірних вагонів відбулось у зв`язку з плановим ремонтом вагонів, а не у зв`язку з їх розукомплектуванням. Крім того, відповідач зауважив, що вагони вже перебували в капітальному ремонті, та ремонт здійснювався підрозділами залізниці. Також, відповідач вказав на недоліки у складених актах загальної форми ГУ-23 та зазначив, що акти, копії яких долучені позивачем до позовної заяви, на станціях Слов`янськ, Коломия та Помічна не складались. Таким чином, як зазначає відповідач, оскільки спірні вагони були скеровані самим позивачем для проведення планових видів ремонтних робіт у зв`язку з настанням встановлених нормативними документами строків проведення робіт, позовні вимоги позивача є необгрунтованими.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно з ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Відповідно до п.5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Згідно з ст.8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами п.3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Суд зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення спірних вагонів свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.

Відповідно до п.6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом №312-Ц від 07.06.2001), забороняється ставити в склад потягу вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно п.6.2.1 зазначеної Інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Таким чином, розобладнання авторежиму та гальма є саме пошкодженням вагону та забороною для поставлення такого вагону в склад потягу.

Як вбачається з Акту загальної форми ГУ-23 від 16.10.2020, складеному на станції Помічна щодо вагону №68478825, при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання авторежиму. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №68478825 від 16.10.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - прострочено деповський ремонт.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 08.07.2020, складеному на станції Помічна щодо вагону №56143415, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання авторежиму. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №56143415 від 08.07.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - закінчення календарного строку капітального ремонту.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 08.07.2020, складеному на станції Помічна щодо вагону №56143415, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання авторежиму. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №56143415 від 08.07.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - закінчення календарного строку капітального ремонту.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 16.10.2020, складеному на станції Коломия щодо вагону №68583970, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання стоянкового гальма. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №68583970 від 16.10.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - дострокова постановка в деповський ремонт.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 23.09.2020, складеному на станції Коломия щодо вагону №56661788, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання стоянкового гальма. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №56661788 від 23.09.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - дострокова постановка в деповський ремонт.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 04.12.2020, складеному на станції Слов`янськ щодо вагону №56137961, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання стоянкового гальма. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №56137961 від 05.12.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - закінчення календарного строку капітального ремонту.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 14.11.2020, складеному на станції Кривий Ріг Сортувальна щодо вагону №62911433, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання авторежиму. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №62911433 від 04.11.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - тріщина верхнього листа баку. Розукомплектація ручного гальма.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 13.11.2020, складеному на станції Коломия щодо вагону №57598401, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання стоянкового гальма. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №57598401 від 13.11.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - закінчення календарного строку деповського ремонту.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 26.10.2020, складеному на станції Слов`янськ щодо вагону №61451969, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання стоянкового гальма. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №61451969 від 26.10.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - закінчення календарного строку деповського ремонту.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 25.09.2020, складеному на станції Слов`янськ щодо вагону №55139992, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання авторежиму та стоянкового гальма. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №55139992 від 26.09.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - закінчення календарного строку капітального ремонту.

З Акту загальної форми ГУ-23 від 28.10.2020, складеному на станції Слов`янськ щодо вагону №56098775, вбачається, що при технічному обслуговуванню поїзду було виявлено розобладнання стоянкового гальма. У повідомленні про ремонт або технічне обслуговування вагону №56098775 від 21.10.2020 форми ВУ-23М вказано найменування несправностей - закінчення календарного строку капітального ремонту.

Відповідно до п.4.6 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №875/5096 обов`язок охорони вагонів і вантажів на під`їзній колії покладається на підприємство. Якщо під`їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під`їзної колії організовує залізниця.

Згідно з п.п.20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458 пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

На виконання вищезазначених Правил, у зв`язку з розукомплектуванням вагонів №68478825, №56143415, №68583970, №56661788, №56137961, №62911433, №57598401, №61451969, №55139992, №56098775, їх було відправлено на ремонт до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремвагонторг».

Відповідно до Акту №24 від 20.11.2020 та Додатку №1 до нього вартість ремонту вагона №56143415 становить 38700,00 грн, вартість ремонту вагона №68478825 - 38700,00 грн, відповідно до Акту №25 від 20.11.2020 вартість ремонту вагона №68583970 становить 30500,00 грн, вартість ремонту вагона №56661788 - 30500,00 грн, відповідно до Акту №26 від 20.11.2020 вартість ремонту вагона №56137961 становить 31300,00 грн, відповідно до Акту №27 від 21.12.2020 вартість ремонту вагона №62911433 становить 30500,00 грн, відповідно до Акту №29 від 21.12.2020 вартість ремонту вагона №57598401 становить 30500,00 грн, вартість ремонту вагона №61451969 становить 30500,00 грн, відповідно до Акту №30 від 21.12.2020 вартість ремонту вагона №55139992 становить 38700,00 грн, вартість ремонту вагона №56098775 - 30500,00 грн, що разом з ПДВ складає 396480,00 грн.

Як вбачається з платіжних доручень, копії яких долучено позивачем до позовної заяви, вартість виконаних робіт було оплачено позивачем у повному обсязі.

Відповідно до п.22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458, сума збитків за пошкодження вагона складається з: витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 №551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за №828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з п.14 цих Правил.

Отже, загальна сума витрат понесених позивачем на ремонт розукомплектованих вагонів склала 396480,00 грн.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами ст.22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Як зазначено у п.11 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 №01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до п. 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.

Згідно з п.2 ст.126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

При цьому, в силу п.20 Правил складання актів (п.129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно із ст.124 Статуту залізниць України.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а обов`язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена ст.110 Статуту залізниць України, відповідно до якої залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.

Доводи відповідача про те, що в актах загальної форми ГУ-23 не достатньо підписів уповноважених осіб, або підписані невстановленими особами, а також відсутнє зазначення форми акта, судом відхиляються оскільки дані акти (повідомлення) складались особисто відповідачем та саме на нього покладено обов`язок чітко та належно здійснити їх складання. Натомість неналежне оформлення відповідачем в односторонньому порядку документів, на підставі яких у позивача виникає право до Акціонерного товариства «Українська залізниця» з відшкодування збитків, не може мати наслідком нівелювання можливості реалізувати таке право відповідною особою.

Також, суд критично оцінює доводи відповідача відносно того, що акти, копії яких долучені позивачем до позовної заяви, на станціях Слов`янськ, Коломия та Помічна не складались. Так, як вбачається з матеріалів справи, на актах міститься відбитки печаток підрозділів залізниці та підписи особи (працівника залізниці), яка складала акт.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідачем не заявлялось клопотань про витребування оригіналів вказаних актів від позивача та подавались заяви про призначення у справі експертизи з метою встановлення обставин, про які зазначає відповідач.

З огляду на викладене, суд вважає недоведеними та необгрунтованими вище викладені доводи відповідача.

Що стосується тверджень відповідача про те, що спірні вагони були скеровані самим позивачем для проведення планових видів ремонтних робіт у зв`язку з настанням встановлених нормативними документами строків проведення робіт, суд зазначає, що за фактом встановлення розукомплектування авторежиму та стоянкового гальма, вагони власності (оренди) ТОВ «МТ» були направлені на технічне обслуговування/деповський ремонт, про що свідчать оформлені повідомлення форми ВУ-23М.

Повідомлення форми ВУ-23М є документом, що засвідчує технічно несправний стан вагона, і є підставою для перерахування вагонів із робочого парку до неробочого до числа несправних.

Посилання відповідача на те, що згідно з повідомлень форми ВУ-23М вагони були направлені в деповський ремонт, тобто причиною ремонту вказаних вагонів не було їх розобладнання, як вказує позивач, не приймаються судом до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні акти загальної форми ГУ-23, складені відповідачем, в яких зазначено саме про розукомплектування стоянкового гальма та авторежиму вказаних вагонів.

За таких обставин, дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що оскільки при перевезенні належних (орендованих) позивачу вагонів залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» були понесені витрати на оплату вартості ремонту на загальну суму 396480,00 грн, покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитки є правомірним та справедливим, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» про стягнення з залізниці збитків у сумі 396480,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

У позовній заяві позивачем було зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу адвоката, що будуть понесені позивачем, становить 10000,00 грн.

У судовому засіданні 12.10.2021 позивачем було подано клопотання про долучення доказів понесення витрат на правову допомогу адвоката.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

21.05.2021 між Адвокатом Єловіковою В.В. (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (клієнт) укладено Договір №210521/ЮР про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат за завданням клієнта зобов`язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту на підставі заявки на отримання послуг з правової допомоги, підписаної сторонами, або на підставі додаткових угод, що укладаються сторонами в межах цього договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору гонорар адвоката визначається, виходячи із загальної вартості послуг, наданих клієнту за його завданням (дорученням), на підставі виставленого адвокатом рахунку, який є невід`ємною частиною цього договору, якщо інше не буде прямо узгоджено між сторонами.

Згідно з п. 5.2 Договору оплата послуг адвоката за цим договором здійснюється шляхом перерахування клієнтом безготівкових коштів у національній валюті України на рахунок адвоката протягом 3-х операційних (банківських) днів з моменту пред`явлення клієнту до сплати рахунку за надані послуги, передбачені цим договором та/або додатковою угодою до нього, якщо інший порядок розрахунків не буде письмово узгоджено між сторонами.

26.07.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду №1/21, відповідно до мов якої клієнт доручає та оплачує, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати послуги з правової допомоги щодо представництва інтересі клієнта в Господарському суді міста Києва у справі №910/9033/21 що стосується стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» збитків у розмірі 369480,00 грн, спричинених внаслідок пошкодження (розукомплектування) вагонів.

У п. 1.1 Додаткової угоди №1/21 від 26.07.2021 сторонами погоджено, що послугами є участь адвоката в судовому засіданні - 2500,00 грн.

Після отримання клієнтом результатів надання адвокатом юридичних послуг сторони складають про це двосторонній акт приймання-передачі наданих послуг у двох примірниках, по одному для кожної сторони (п. 3 Додаткової угоди №1/21 від 26.07.2021).

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №1/21 від 26.07.2021 загальна вартість послуг за даною додатковою угодою визначається загальною кількістю судових засідань, в яких адвокат приймав участь (2500,00 грн * кількість судових засідань). Сторони дійшли згоди, що вартість наданих адвокатом послуг сплачується клієнтом після ухвалення судом рішення у справі.

12.10.2021 між сторонами складено Акт №1 здачі-приймання наданих послуг до Додаткової угоди №1/21 від 26.07.2021 на загальну суму 10000,00 грн (участь у чотирьох судових засіданнях 28.07.2021, 07.09.2021, 22.09.2021 та 12.10.2021).

Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами, а саме актом приймання-передачі наданих послуг, підтверджується факт надання адвокатом правової допомоги позивачу у справі №910/9033/21 на суму 10000,00 грн.

У судовому засіданні 20.10.2021 відповідачем було усно заявлено про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, однак жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження наявності обставин, які є підставами для зменшення розміру витрат на правову допомогу, відповідачем суду надано не було.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Як зазначено у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» задовольнити у повному обсязі, понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн покладаються на відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, площа Героїв Майдану, буд. 1, кімната 524; ідентифікаційний код: 33074226) грошові кошти у розмірі 396480 (триста дев`яносто шість тисяч чотириста вісімдесят) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 5947 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок сім) грн 20 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 20.10.2021.

Суддя О.М. Спичак