Рішення № 100418633, 19.10.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/6322/21

Провадження № 2/638/4101/21

РІШЕННЯ

Іменем України

19 жовтня 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Котельнікової А.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Панченко Оксана Валеріївна

розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Панченко Оксана Валеріївна,

в с т а н о в и в:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Панченко Оксана Валеріївна, в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого залишилася спадщина у вигляді однокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в якій останній проживав та був зареєстрований з 27 листопада 1972 року. Ця квартира належала на праві власності ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 . ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримувала дружні сімейні стосунки із ОСОБА_1 , оскільки у подружжя ОСОБА_4 власних дітей не було. Після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 через душевні хвилювання почав себе дуже погано почувати, посилилися проблеми з серцем, через проблеми зі стопою порушилася хода, почав втрачати зір, загострилися інші проблеми зі здоров`ям, у зв`язку з чим позивачка прийняла рішення, що вона має забезпечити догляд ОСОБА_2 , як за членом сім`ї на постійній основі та переїхати до нього за адресою АДРЕСА_1 . Інших рідних у ОСОБА_2 не було.

Позивачка зазначає, що забезпечувала ОСОБА_2 усім необхідним, у тому числі ліками, які останній мав приймати для лікування та профілактики хвороб, здійснювала постійний догляд, готувала, здійснювала платежі по комунальним послугам, купувала продукти, водила до лікарів на огляди, оплатила операцію по зору та брала на себе усі витрати пов`язані з побутом, до самої його смерті.

Позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період із квітня 2013 року і до 04 травня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Харківська міська рада відзиву на позовну заяву не подала.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення справи не звертався.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області 07 травня 2018 року.

Статтею 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Позивачка з заявою про прийняття спадщини звернулася 31 жовтня 2018 року.

На підставі цієї заяви 31 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Панченко Оксаною Валеріївною заведено спадку справу №63240702.

Згідно із паспортних даних ОСОБА_2 , серія НОМЕР_2 , виданого Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 19 квітня 2001 року, до часу смерті ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з паспорта ОСОБА_1 , серія НОМЕР_3 , виданого Фрунзенським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 06 квітня 2001 року, позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 19 серпня 1978 року.

Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Панченко Оксани Валеріївни від 15 листопада 2018 року, ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у зв`язку з тим, що не подано відомостей (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Дана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії мотивована, зокрема, тим, що ОСОБА_1 не надала рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 .

Згідно повідомлення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Панченко Оксани Валеріївни від 15 липня 2019 року № 131/01-16 інші спадкоємці за законом або заповітом із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 до нотаріуса не зверталися.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Водночас кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У пункті 6 рішення від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років до дня смерті спадкодавця - ОСОБА_2 .

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 552/196/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Звертаючись з даним позовом, позивачкою не надано належних та достовірних доказів про те, що протягом п`яти років (або будь-який період) вона з померлим ОСОБА_2 вела спільне господарство, що вони мали спільний бюджет, разом здійснювали покупки, утримували житло, сплачували вартість отриманих комунальних послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В позовній заяві відсутнє зазначення про неможливість надання будь-якого доказу під час подання позовної заяви.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, позивачкою не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не було надано суду доказів на підтвердження обставин того, що позивачка проживала разом з ОСОБА_2 , як особи, які складали сім`ю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, між ним були взаємні права та обов`язки у період з квітня 2013 року до 04 травня 2018 року.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що позивачка проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю, вони вели спільний побут, вона надавала йому допомогу, купляла для нього ліки та сплачувала комунальні послуги, що свідчить про їх постійне проживання разом, проте на підтвердження цього не надано відповідних доказів.

Надані до позовної заяви копії чеків на придбання ліків у грудні 2017 року, у січні-квітні 2018 року не свідчать, що вказані в чеках ліки були придбані саме позивачкою для потреб ОСОБА_2 . Та крім того, саме придбання ліків не свідчить про спільне проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 у період з квітня 2013 року до 04 травня 2018 року.

Надана до позовної заява медична документації щодо стану здоров`я ОСОБА_2 не є підтвердженням факту спільного проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім`єю протягом п`яти років, їх пов`язаності спільним побутом

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 підтвердив обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань, йому відомо, що за адресою: АДРЕСА_1 проживав його сусід ОСОБА_2 . Після смерті дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 за вказаною вище адресою - АДРЕСА_1 , з весни 2013 року і до смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала ОСОБА_1 . Оскільки його і померлого квартири знаходяться на одному поверсі, йому відомо, що ОСОБА_1 вела спільне господарство з ОСОБА_2 , купувала продукти, приймала участь в похованні ОСОБА_3 та в подальшому - ОСОБА_2 .

В нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_6 зазначив, що він є близьким другом ОСОБА_1 , був раніше з нею односельчанами. Стверджує, що із сумісних розмов з ОСОБА_1 йому відомо, що вона та її чоловік - ОСОБА_7 прийняли рішення забезпечити піклування за ОСОБА_2 , дружина якого померла, та який не мав інших родичів. Повідомив, що особисто знав і бачив ОСОБА_2 , оскільки допомагав ОСОБА_1 заносити декілька разів сумки до його квартири. ОСОБА_2 мав проблеми із ногами, він тяжко пересувався по дому. В його квартирі було чисто, охайно. Стверджує, що ОСОБА_1 допомагала йому, піклувалася, готувала їжу та проживала з ним до самої смерті.

В нотаріально посвідченій заяві свідок ОСОБА_8 , яка є дочкою ОСОБА_1 , зазначила, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 з квітня 2013 року до моменту його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 . Знає, що на спільній нараді батьків було прийнято рішення, що необхідно здійснювати догляд за ОСОБА_2 , який втрачав зір, у нього були проблеми із серцем, була гіпертонія. Знає і бачила, що йому було складно пересуватися, тому він потребував постійного догляду. Зазначає, що мама часто приїздила до нього, купувала ліки, готувала їсти, а у 2013 році зовсім переїхала до ОСОБА_2 . Вона приїздила до них у гості, бачила, як мама піклується, як допомагає, купує йому речі, одяг та продукти за свої кошти. Разом з чоловіком ОСОБА_9 занесли розкладне крісло, щоб мама не спала на матраці на підлозі. Допомогли зробити косметичний ремонт у квартирі. У квартирі було завжди прибрано, чисто. ОСОБА_1 купила ОСОБА_2 мобільний телефон, щоб він міг дзвонити їй, якщо йому погано, та мати можливість вийти до магазину чи поїхати до села працювати у городі. Фрукти та овочі, що вона вирощувала на огороді, провозила до ОСОБА_2 та консервувала на зиму. ОСОБА_1 купувала ліки, сплачувала комунальні платежі. Також їй відомо, що позивачка оплатила операцію по зору, понесла разом з чоловіком витрати на поховання ОСОБА_2 .

В нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_9 , який є чоловіком дочки ОСОБА_1 , зазначено, що ОСОБА_1 переїхала проживати до ОСОБА_2 задля постійного догляду, оскільки той мав проблеми із здоров`ям, потребував піклування. Він допомагав позивачу привезти розкладне крісло, щоб покращити її умови проживання, допоміг зробити перестановку меблів, бачив, що позивачка піклувалася про ОСОБА_2 , готувала йому, проживала разом з ним до його смерті.

В нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_10 , яка є тіткою ОСОБА_1 , зазначила, що позивачка проживала разом з ОСОБА_2 до його смерті. Вона часто приїздила до них у гості, і тому їй відомо, що ОСОБА_1 піклувалася про ОСОБА_2

Суд критично ставиться до показань у зазначених заявах, оскільки з заяви ОСОБА_5 , який був сусідом померлого ОСОБА_2 , не вбачається, що він заходив до житла останнього, а тому відсутні підстави вважати, що йому достеменно відомо чи вела ОСОБА_1 спільне господарство з ОСОБА_2 , про що зазначено в заяві. З показань інших свідків також не вбачається, що їм достеменно відомо про наявність чи відсутність спільного проживання однією сім`єю протягом останніх п`яти років позивачки та ОСОБА_2 , оскільки як вбачається з їх показань, жоден з них не проживав постійно поруч з померлим, а лише іноді приходили в гості чи допомагали вчинити якісь дії з благоустрою житла померлого. Окрім того, ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 є близьким друзями та родичами ОСОБА_1 , а тому суд не може розцінювати дані свідчення, як об`єктивні та незацікавлені. Також суд враховує, що показання ОСОБА_6 ґрунтуються на відомостях, які йому стали відомі із сумісних розмов з ОСОБА_1 , тобто є показаннями з чужих слів, а тому є недопустимим доказом. Суд зазначає, що цей свідок не міг достеменно знати чи допомагала, піклувалася, готувала їжу та чи проживала ОСОБА_1 з ОСОБА_2 до самої смерті, оскільки як сам зазначає у своїй заяві, він тільки декілька разів допомагав ОСОБА_1 заносити сумки до квартири ОСОБА_2 .

Отже, показання, які зазначені в нотаріально засвідчених заявах, не дають підстав дійти висновку, що позивач та ОСОБА_2 складали сім`ю, а саме, що вони спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Окрім того суд враховує, що позивачкою не надано доказів, що житло померлого ОСОБА_2 протягом останніх п`яти років до смерті останнього було облаштовано для проживання в ньому позивачки. Матеріали справи не містять доказів знаходження протягом цього періоду у даній квартирі особистих речей позивачки, необхідних для забезпечення повсякденного життя позивачки. Наявність у квартирі розкладного крісла, про яке зазначають свідки, не може бути доказом постійного проживання позивачки у квартирі ОСОБА_2 .

Сам по собі факт надання позивачем ОСОБА_1 певної допомоги ОСОБА_2 за життя останнього не свідчать про спільне проживання однією сім`єю, наявність спільного побуту та взаємних прав і обов`язків, не підтверджує факт наявності між ними відносин, притаманних сім`ї, а тому не є правовою підставою для задоволення позову.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі №552/196/20. Подібних висновків Верховний Суд також дійшов у постановах від 28 травня 2021 у справі № 182/653/17, від 06 листопада 2020 року у справі №755/8542/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 638/15073/18, 02 червня 2021 року у справі № 133/960/19.

Також позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу щодо ведення спільного бюджету та спільних витрат. Долучені до матеріалів справи квитанції про оплату ліків та лікарська документація на ім`я померлого ОСОБА_2 не є належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування, а саме спільного проживання останнього разом з позивачем однією сім`єю в розумінні ст. 3 СК України.

Власне ставлення позивача до нині померлого ОСОБА_2 , періодичне придбання йому продуктів харчування, ліків та участь в оплаті комунальних послуг, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками, що в розрізі зі статті 1264 ЦК України, дає право на спадщину.

До такого висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 552/196/20.

З огляду на викладені обставини суд вважає, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю протягом п`яти років, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, питання про стягнення судового збору судом не вирішувалось.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Панченко Оксана Валеріївна, відмовити.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20 жовтня 2021 року.

Суддя І.П. Латка