Рішення № 100404410, 07.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

07 жовтня 2021 року № 520/11102/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Легостаєвої К.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Борисової І.М.,

представника відповідача - Вишневського О.В.,

перекладача - Тахмурасі Бахман,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19.02.2021 року №50-21;

- зобов`язати Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Державної міграційної служби України від 19.02.2021 року №50-21 є протиправним та таким, що порушує його права. При цьому, позивачем вказано, що протиправність зазначеного наказу є підставою для зобов`язання Державної міграційної служби України повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 24.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у вищевказаній адміністративній справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав йог необґрунтованості та недоведеності.

Позивач та представник позивача в судове засідання прибули, поданий до суду позов підтримали та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Іран, 20.11.2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та був документований довідкою про звернення за захистом в Україні.

15.06.20021 року позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №13 від 16.03.2021 року про відмову відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні.

На підставу вказаного повідомлення зазначено рішення Державної міграційної служби України від 19.02.2021 р. № 50-21.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся до суду із даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктами владних повноважень в основу спірних рішень, на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Суд зазначає, що приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 визначено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Суд зазначає, що частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частиною 1 ст. 7 вищезазначеного Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Іран, за етнічним походженням перс, християнин-католик за релігійними переконаннями, неодружений.

Місцем народження/постійного проживання позивача є м. Тонекабон, провінція Мазендеран, Ісламська Республіка Іран.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем під час звернення до третьої особи з відповідною заявою було вказано, що він походить з сім`ї мусульман-шиїтів і повну загальну середню освіту здобув у 2009 році, у школі «Імам Хоссейн» за спеціальністю «природничі науки», м. Тонекабон, провінція Мазендеран. Після отримання сертифікату про повну загальну середню освіту, заявник вступив до вищого навчального закладу - Ісламського університету Азад (філія в м.Тонекабон). У філії вищевказаного університету заявник навчався з 2009 року по 2018 рік за програмою освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» за напрямком підготовки клітинна та молекулярна біологія-мікробіологія. Одночасно в період навчання заявник працював лаборантом в державній лабораторії «Дарья», м. Тонекабон (2013 - 2017 рр.).

Під час розгляду справи встановлено, що після закінчення навчання в Ісламському університеті Азад, позивач виїхав на навчання за кордон та продовжив своє навчання у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна шляхом оформлення навчальної візи та прибуття до України транзитом через Стамбул (Туреччина) 06.02.2018 року, прибувши в аеропорт м. Харків.

Позивач у зв`язку зі вступом на підготовчий факультет для іноземних студентів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , яка видана 15.02.2018 року.

Після завершення навчання на підготовчому факультеті для іноземних студентів, позивач вступив на навчання на медичний факультет Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, та на період навчання був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_2 терміном дії до 26.07.2022 року.

Представником відповідача під час розгляду справи було надано пояснення та вказано, що у період навчання, а саме після закінчення першого семестру, заявник виїздив до країни громадянської належності, з метою відвідин своєї родини, оскільки, як останній повідомив, його мати захворіла. Повернувшись у лютому 2019 року до України, заявник був відрахований з університету за невиконання вимог навчального плану, а саме за академічну неуспішність, але продовжував своє перебування в Україні, намагаючись через агентів продовжити своє навчання в Україні, а саме звертаючись до посередників, заявник мав намір навчатися в медичному університеті м. Дніпро. Однак, як повідомив заявник, його ошукали, та він не вступив на навчання.

Судовим розглядом справи встановлено, що 20.08.2019 року позивач виїжджав на автомобілі за межі кордону України через ПП «Велика Писарівка», що знаходиться на кордоні з Російською Федерацією, з метою поновлення строків перебування автомобіля на території України.

Представником відповідача у наданому до суду відзиві на позов вказано, що після в`їзду назад на територію України, вказавши, що у приватних справах, заявник мав термін транзиту у 72 години, а після транзиту з країни не виїхав та не оформив документи на проживання в Україні в зв`язку з скрутним матеріальним становищем.

27.08.2019 року Слобідським РВ у м. Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області стосовно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МХК 126595, про те, що ОСОБА_1 з 18.05.2019 року знаходиться на території України без реєстрації, за що передбачена відповідальність відповідно до частини першої статті 203 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Головним управлінням ДМС України в Харківській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 28.08.2019 року, з зобов`язанням його покинути територію України у термін до 07.09.2019 року.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачем було оскаржено зазначене рішення у судовому порядку 14.11.2019 року (справа №638/17651/19) із посиланням на обставини того, що він не може повернутися до країни громадянської належності через побоювання стати жертвою переслідування та ситуацію, що загрожує його життю, безпеці то свободі в Ірані через зміну його релігійних переконань, а саме зміни мусульманства на християнство. При цьому позивачем вказано, що 20.10.2019 року він був охрещений в костелі Успіння Пресвятої Діви Марії в м. Харків.

В подальшому, позивачем до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС України в Харківській області 20.11.2019 року була подана заява, яка була прийнята до попереднього розгляду та він був документований довідкою про звернення за захистом в Україні №010722 від 20.11.2019 року.

За результатами розгляду заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 від 20.11.2019 року третьою особою було підготовлено наказ про відмову в оформленні документів від 10.12.2019 №622.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням третьої особи, скористався своїм правом на оскарження та звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби України.

За результатами розгляду скарги на рішення територіального органу Державної міграційної служби України про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державною міграційною службою України було прийнято рішення від 06.03.2020 №24-20 про задоволення скарги, з огляду на встановлення обставин того, що Головним управлінням було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту без урахування усіх обставин справи заявника.

На підставі вказаного, відповідно до частини восьмої статті 12 Закону України «По біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» третьою особою було підготовлено наказ про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.03.2020 №106.

Під час розгляду справи встановлено, що позивач у своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.11.2019 року зазначив, що в країні його походження - Ісламській Республіці Іран існує загроза його життю, оскільки він має побоювання стати жертвою переслідувань з боку державної влади Ірану через зміну свого віросповідання. Під час співбесіди, проведеної 04.12.2019 року заявник вказав, що в країні його походження є закон, що якщо ти поміняв віру, то будеш повішений.

З метою забезпечення попереднього розгляду заяви та на підтвердження своїх слів позивач у якості доказів додав документи, а саме: національний паспорт Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_3 , який виданий 26.07.2017, терміном дії до 26.07.2022 року з нотаріально завіреним перекладом; фотокопію сертифікату про повну загальну середню освіту від 16.04.2009 №Д-2/1439214 з нотаріально завіреним перекладом; фотокопію посвідчення водія № НОМЕР_4 з нотаріально завіреним перекладом; фотокопію військового квитка № НОМЕР_5 з нотаріально завіреним перекладом; копію довідки Харківської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії від 29.10.2019 №14/2019; копію пам`ятки таїнства хрещення; фотокопія академічної довідки Ісламського університету Азад від 07.04.2018 року; фотокопія академічної довідки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна від 28.02.2019 №339/19; фотокопію посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , терміном дії до 26.07.2022; протокол про адміністративне правопорушення та постанова про накладення адміністративного стягнення ПР МХК 126595 від 27.08.2019 року; позовну заяву; фотокопія договору купівлі-продажу житлового будинку; інформацію по країні походження - Ісламської Республіки Іран.

Під час розгляду справи встановлено, що у заяві-анкеті від 20.11.2019 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та проведених з позивачем співбесід вбачається, що позивач побоюється повертатися в країни громадянської належності, у зв`язку з тим, що він змінив віру, а саме перейшов з ісламу в християнство в наслідок чого в Ісламській Республіці Іран він може зазнати переслідування за ознакою віросповідання. Так, позивачем було вказано, що він змінив своє віросповідання з ісламу на християнство: був мусульманином-шиїтом, а став християнином-католиком.

Також, позивачем було вказано, що цікавитись християнством він почав ще у квітні 2019 року, костел Успіння Пресвятої Діви Марії почав відвідувати у липні 2019 року, а вже охрещений був 20.11.2019 року, що підтверджується копією пам`ятки таїнства хрещення та копією довідки Харківської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії від 29.10.2019 №14/2019, яка підписана настоятелем Парафії о. Григорієм Семенковим .

При цьому, позивачем зазначено, що йому сподобалась християнська віра, оскільки вона є дуже відвертою та відкритою, та він бажав допомагати людям.

Водночас, позивачем під час розгляду справи було надано пояснення та вказано, що у випадку повернення на батьківщину йому загрожує покарання за відступництво від ісламу. Від ув`язнення тортур та принижуючого гідність поводження до смертної кари, у зв`язку з тим, що за законами шаріату, які офіційно діють на території Ірану, віровідступництво карається смертю. Зміна релігії є дуже серйозним правопорушенням в Ірані, яке засуджується не тільки законодавством, а ще й суспільством, людей, що переходять з ісламу в християнство саджають у тюрми, б`ють та вбивають прямо на вулиці. З цих підстав позивач має побоювання щодо повернення до Ірану.

У висновку Головного управління ДМС України в Харківській області від 10.11.2020 року по справі №2019КН0159 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 містяться обставини, які стали підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З цього висновку вбачається, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

При цьому, у зазначеному висновку вказано, що надана заявником інформація, щодо зміни його віросповідання має суперечливий характер та може вважатись неправдоподібною, оскільки заявник не зміг обґрунтувати підстав переходу з ісламу до християнства, щирих мотивів того, та в повній мірі не володіє основними постулатами нової віри. Також, вказано, що не зважаючи на те, що ситуація в Ірані є напруженою, але не має підстав вважати, що буде існувати реальна загроза заподіяння заявнику шкоди виключно у випадку його перебування на даній території. Окрім того, вказано, що сам факт зміни віросповідання має суперечливий, сумнівний характер та може вважатися неправдоподібним, що спростовує факт переслідування заявника в Ісламській Республіці Іран. Крім того, зазначено, що у разі повернення до країни походження, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Надаючи оцінку вищевикладеному, суд зазначає, що Верховним Судом у постанові від 12.03.2020 року по справі № 520/7064/19 зазначено, що заявник, у свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Відтак, слід дійти висновку про те, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Таким чином, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Таким чином, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Як встановлено під час розгляду справи третьою особою та відповідачем під час розгляду заяви позивача не було досліджено інформацію по країні походження, не зважаючи на те, що вона перебуває у відкритому доступі.

Так, судом встановлено, що позивач під час розгляду справи послався на отриману ним із загального доступу інформацію щодо переслідування, застосування тортур, принижуючого гідність поводження чи покарання в Ірані через зміну релігії з ісламу на християнство, а саме: Генеральна Асамблея ООН, доповідь Спеціального доповідача з питання про становище в галузі прав людини в Ісламської Республіці Іран «Положення в області прав людини в Ісламської Республіці Іран» від 18.07.2019 р., доступ за посиланням: https://undocs.оrg/ru/A/74/l88; Генеральна Асамблея ООН, резолюція, «Положення в області прав людини в Ісламської Республіці Іран» 73/181 від 17.12.2018 р., доступ за посиланням: https://undocs.оrg/en/A/RES/73/l81; Генеральна Асамблея ООН, резолюція, «Положення в області прав людини в Ісламської Республіці Іран» 75/191. від 16.12.2020 р., доступ за посиланням: https://undocs.оrg/ru/A/RES/75/191; Генеральна Асамблея ООН «Проміжна доповідь Спеціального доповідача з питання про свободу релігії або переконань Ахмеда Шахіда» від 12.10.2020 р., доступ за посиланням: https://undocs.оrg/ru/A/75/385; Державний департамент США «Звіт про міжнародну релігійну свободу за 2019 рік: Іран», від 10.06.2020 р., доступ за посиланням: https://www.state.sov/reports/2019-report-on-international-religious-freedom/iran; доповідь Amnesty International 2020/21 «Права людини в сучасному світі», від 07.04.2021 р., доступ за посиланням: https://www.refworld.org.ru/docid/609eb13b64e.html.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що пунктом 42 Керівництва підкреслена особлива важливість з`ясування актуальних відомостей щодо ситуації по країні походження заявника, оскільки саме дана інформація слугуватиме підтвердженням наявності чи відсутності в особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань чи зазнати шкоди внаслідок подій, які мали місце вже після виїзду заявника з країни походження.

З огляду на доводи відповідача та третьої особи суд приходить до висновку, що останніми не було взято до уваги поточну та актуальну інформацію по країні походження позивача, натомість було надано перевагу розбіжностям та протиріччям у твердженнях позивача, що стосуються віросповідання.

Також, відповідачем було вказано, що твердження заявника про загрозу застосування проти нього тортур, жорстокого, нелюдського, принижуючого гідність видів поводження або покарання є необґрунтованими та не підтвердженими, оскільки християни мирно проживають на території країни походження, а позивач не надав належних доказів зміни віросповідання.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача суд зазначає, що позивачем було надано до третьої особи та відповідача на підтвердження факту зміни віросповідання з ісламу на християнство пам`ятка Таїнства Хрещення від 20.10.2019 р. та пам`ятка Таїнства Миропомазання від 21.10.2019 р.

Водночас, доводи представника відповідача стосовно того, що позивач під час співбесід помилявся у церковних поняттях та його пояснення свідчать про не володіння в повній мірі церковними постулатами не можуть вважатися судом належними, оскільки не свідчать на користь того, що позивачем не було змінено віру сповідання або ж останній не бажає сповідувати обрану віру.

Крім того, суд зазначає, що у випадку сумнівів щодо проходження позивачем релігійних обрядів по прийняттю християнської - католицької віри відповідач не був позбавлений можливості уточнення таких даних шляхом направлення відповідних запитів до установи, яка надала документи про прийняття ним християнства.

Відтак, за результатами розгляду справи суд приходить до висновку про те, що позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, усі важливі факти, що були в його розпорядженні, надані відповідачу, твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не проаналізовано інформацію щодо ситуації у країні походження позивача та не прийнято до уваги вищезазначені позиції з приводу біженців міжнародної спільноти, а отже, приймаючи оскаржуване рішення відповідач дійшов передчасного висновку про відсутність встановлених п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «По біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така відмова не відповідає міжнародним принципам, так як позивачем обґрунтовано свою заяву та повідомлено всі важливі обставини.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19.02.2021 року №50-21.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 18 жовтня 2021 року.

Суддя Мельников Р.В.