Рішення № 100404337, 19.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

19 жовтня 2021 р. №520/15222/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мар`єнко Л.М., розглянувши в приміщенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4,м. Харків,61050) про стягнення суми, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Харківської обласної прокуратури, в якій просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (прокуратури Харківської області) в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 05.05.2020 у розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в зв`язку із звільненням у розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

- стягнути з Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати належної їй вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1072.99 грн. за кожен день затримки розрахунку починаючи з 05.05.2020 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 26.11.2002 по 05.05.2020 року працювала в органах прокуратури України, 30.04.2020 наказом прокурора Харківської області за №862к звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України з 05.05.2020 року. Харківською обласною прокуратурою до цього часу не проведено з позивачем остаточний розрахунок та не виплачено усі належні виплати, а тому ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав.

Від представника відповідача, ОСОБА_2 , через канцелярію суду, надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що відповідач під час спірних правовідносин діяв в межах чинного законодавства України.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України - фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що з 26.11.2002 по 05.05.2020 позивач працювала в органах прокуратури України на різних посадах.

30.04.2020 наказом прокурора Харківської області за №862к її було звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України з 05.05.2020 року.

Вказаним наказом відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Харківської області зобов`язано провести остаточний розрахунок та виплатити позивачу усі належні виплати при звільненні .

Згідно з п. 1 наказу Генерального прокурора «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» від 03.09.2020 за №410 «Перейменовано без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»: юридичну особу «Прокуратура Харківської області» у «Харківська обласна прокуратура».

Оскільки Харківською обласною прокуратурою не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні виплати, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Суд зазначає, що чинним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 23 грудня 2020 року по справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року по справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року по справі №380/1662/20, від 09 липня 2021 року по справі №160/4745/20.

Крім того, суд зазначає, що особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - ст.51 Закону №1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення ст.44 КЗпП України (якою унормовано питання виплати вихідної допомоги), а також обмеження щодо його застосування, зокрема у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

Доводи відповідача про те, що системний аналіз положень Закону №1697-ХІІ свідчить, що даним Законом не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-XІІ, а відтак, оскільки ОСОБА_1 було звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом №1697-ХІІ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання, з урахуванням наведених вище висновків є необґрунтованими.

Так, середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" обраховується за правилами, визначеними у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається з наданих відповідачем документів (а.с.38) у березні 2020 року заробітна плата позивача становила 19313,86 грн. (18 робочих днів), за квітень 2020 року - 16094,89 грн. (15 робочих дня). Середньомісячне число відпрацьованих робочих днів складає - 21.

З урахуванням приписів Порядку №100 середньоденна заробітна плата склала 1072,992424 грн., а сума середньої заробітної плати 22532,84 грн. (1072,992424 х 21).

При цьому, наведений вище розрахунок середньоденної заробітної плати є розрахунком за робочий день.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки щодо права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні 05.05.2020 в розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку, суд приходить до висновку щодо визнання протиправною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (прокуратури Харківської області) в частині ненарахування та невиплати позивачу такої допомоги.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).

З огляду на вже вказані вище висновки щодо правомірності вимог про визнання неправомірною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (прокуратури Харківської області) в частині ненарахуванні та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, суд вважає, що з метою належного захисту прав позивача та виключення подальших протиправних дій чи бездіяльності відповідача, належить зобов`язати Харківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням у розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Водночас, щодо вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги суд відмовляє у задоволенні вказаної вимоги, оскільки така вихідна допомога не була нарахована відповідачем.

Разом з тим, що стосується позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (прокуратури Харківської області) щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку та стягнення з Харківської обласної прокуратури середнього заробітку за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1072,99 грн. за кожен день затримки розрахунку починаючи з 05.05.2020 по день фактичного розрахунку, то суд зазначає наступне.

За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вбачається з матеріалів справи, у день звільнення позивача відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме вихідна допомога при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 31.10.2019 р. по справі №825/598/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц зазначила, враховуючи, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум.

Станом на час звернення позивача до суду з цим позовом остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем ще не було виплачено позивачу вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено протиправну бездіяльність Харківської обласної прокуратури (прокуратури Харківської області) в частині ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні та відповідно про необхідність зобов`язання Харківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь позивача вихідну допомогу в зв`язку із звільненням у розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Проте, що стосується розрахунку суми середнього заробітку, періоду за який підлягають захисту права позивача, та конкретної суми такої компенсації, то суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, суд вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду) та застосувати в даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки виплати належної позивачу вихідної допомоги при звільненні з огляду на таке.

Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при звільненні позивача в травні 2020 року було нараховано останньому виплати на загальну суму 140179,78 грн.

З огляду на наведені вже вище висновки суду у даній справі, сума середньоденної заробітної плати позивача становила 1072,99 грн., а належна до виплати позивачу вихідна допомогу в зв`язку із звільненням 22532,84 грн.

При цьому, загальна сума належної до виплати при звільненні позивачу мала б складати 23605,83 грн. (1072,99 грн. + 22532,84 грн.).

Суд зазначає, що наведена вже вище сума вихідної допомоги у розмірі 22532,84 грн. в загальній сумі належних до виплат позивачу сум при звільненні (23605,83 грн.) складає 0,96% (22532,84 х 100 : 23605,8324 грн.).

З огляду на наведене вище, визначаючи розрахунок суми середнього заробітку, суд вважає, що належною сумою такого заробітку за кожен день затримки є сума у розмірі 10,30 грн. (1072,99 грн. х 0,96 :100).

При цьому, щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, то суд зазначає наступне.

Так, відповідно до наказу прокурора Харківської області №862к від 30.04.2020 позивача було звільнено з посади з 05.05.2020.

Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивачу не здійснювалася виплата вихідної допомоги.

Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції Харківського окружного адміністративного суду, з адміністративним позовом до суду у даній справі позивач звернувся лише 11.08.2021 року (а.с.1).

З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що з моменту звільнення позивача (05.05.2020) останній на протязі тривалого часу (більш ніж чотири місяці) не вчиняв активних дій, направлених на захист своїх прав у зв`язку з неправомірною бездіяльністю відповідача в частині невиплати їй вихідної допомоги при звільненні, а тому вважає, що в даному випадку права позивача підлягають захисту з моменту його звернення з адміністративним позовом до суду у даній справі, а саме 11.08.2021, оскільки не пропорційним буде неврахування дати такого звернення до суду.

При цьому, визначаючи кінцеву дату періоду захисту прав позивача, суд вважає, що такою датою є саме день винесення даного рішення, а не день фактичного розрахунку, оскільки останнє є фактично вимогами заявленими на майбутнє.

В даному випадку, суд вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати належної позивачу вихідної допомоги при звільненні не може надавати правову оцінку питанню виконанню відповідачем обов`язку щодо розрахунку з позивачем поза межами дня винесення даного судового рішення, оскільки затримка такого розрахунку в майбутньому може відбуватися з різних причин, які можуть як вплинути, так і не вплинути на розмір належного середнього заробітку до виплати після дня винесення даного судового рішення.

Водночас, суд звертає увагу, що наведене вище, в разі не виконання відповідачем обов`язку щодо розрахунку з позивачем після дня винесення даного судового рішення, не позбавляє позивача права на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні.

З огляду на наведене вище, права позивача підлягають захисту з 11.08.2021 по 19.10.2021.

Таким чином, щодо позовних вимог, про визнання протиправною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (прокуратури Харківської області) щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку починаючи з 05.05.2020, суд відмовляє у задоволенні, через їх необґрунтованість.

Окрім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц враховуючи, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст.235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум.

Суд зазначає, що зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні без визначення судом конкретної суми такої компенсації не захистить порушене право позивача ефективно.

При цьому, суд звертає увагу, що з урахуванням приписів п.8 Порядку №100, при визначенні кількості днів затримки виплати належної позивачу вихідної допомоги для обрахунку середнього заробітку слід виходити саме з кількості робочих днів за період з 11.08.2021 (день звернення до суду з адміністративним позовом) по день винесення даного судового рішення (19.10.2021). В даному випадку це 47 робочих днів.

Відповідно, з огляду на вже визначену вище суму розрахунку середнього заробітку за весь час затримки виплати належної позивачу вихідної допомоги при звільненні за кожен день затримки розрахунку починаючи з 11.08.2021 по день винесення даного судового рішення (19.10.2021), суд вважає, що виходячи з принципу пропорційності належною сумою такої компенсації є сума у розмірі 484,13 грн. (10,3007272 грн. х 47 робочих днів = 484,13 грн.).

Слід зазначити, що за своєю суттю і призначенням вихідна допомога при звільненні і середній заробіток, стягнення/виплату якого передбачено статтями 117, 235 КЗпП України є різними виплатами, адже мають різну правову природу. У контексті спірних правовідносин варто зауважити, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України є своєрідною відповідальністю відповідача за невиплату вихідної допомоги (під час звільнення). Водночас вихідна допомога розглядається як гарантія (у грошовій формі) працівникові, звільненому з об`єктивних причин.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 11.08.2021 року по справі №640/9375/20.

Також, аналогічну правову позицію викладено у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2021 року у справі №520/19360/2020.

Враховуючи викладене суд дійшов до висновку про наявність підстав для зобов`язання Харківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток в сумі 484,13 грн. за період з 11.08.2021 року по 19.10.2021 рік.

Водночас, що у задоволенні позовних вимог про стягнення з Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати належної їй вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1072.99 грн. за кожен день затримки розрахунку починаючи з 05.05.2020 по день фактичного розрахунку, - належить відмовити з наведених вище підстав та враховуючи те, що середній заробіток не був нарахований відповідачем.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 247, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4,м. Харків,61050) про стягнення суми - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (прокуратури Харківської області) в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 05.05.2020 у розмірі 22 532,84 грн. середнього місячного заробітку.

Зобов`язати Харківську обласну прокуратуру (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ЄДРПОУ 02910108) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в зв`язку із звільненням у розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Зобов`язати Харківську обласну прокуратуру (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ЄДРПОУ 02910108) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток в сумі 484,13 грн. за період з 11.08.2021 року по 19.10.2021 рік.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4,м. Харків, 61050, код 2955006241) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мар`єнко Л.М.