Рішення № 100403506, 19.10.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15256/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області (67900, Одеська область, Окнянський р-н, смт. Окни, вул. Першотравнева, 31; код ЄДРПОУ 04379924) про визнання протиправною бездіяльності при розгляді клопотання від 07.06.2021р., зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області при розгляді клопотання ОСОБА_1 від 07.06.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,9 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України;

зобов`язати Окнянську селищну раду Окнянського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.06.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,9 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, кадастрові номери: 5123184200:01:002:0626 - 9 га, або 5123184200:01:002:0625 - 18 га, або 5123184200:01:002:0622-18 га, або 5123185700:01:003:0189-33,5045 га, за межами населеного пункту Топали, або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність та розпорядження Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, за межами населеного пункту Антонівка, які позначені на публічній кадастровій карті: КОАТУУ: 5123180400, зона: 01, квартал 001, площа 43,874 га, яка має межу з земельними ділянками кадастровий номер 5123180400:01:001:0369 (17), та земельної ділянки: КОАТУУ: 5123180400, зона: 01, квартал 001, площа 45,637 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5123180400:01:001:0204 (18);

стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області судові витрати за подання правничої допомоги у розмірі 3500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.06.2021р. позивач звернулася до Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,9 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області. Листом відповідача №15/1630 від 12.07.2021р. повідомлено позивачу, що клопотання позивача залишено без руху та не буде включено до порядку денного чергового пленарного засідання сесії Окнянської селищної ради, що відбудеться 14.07.2021р. Відтак, позивач вважає, що відповідачем протиправно не розглянуто клопотання позивача від 21.05.2021р. та безпідставно відмовлено у його розгляді з підстав, передбачених ЗК України.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 53177/21 від 28.09.2021р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що рішенням Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області № 468/6-VIII від 20.05.2021р. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності, орієнтовною площею 0,5 га на території Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області (за межами населеного пункту), відтак позивач скористалась своїм правом безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням. Крім того, посилаючись на приписи ч. 1 ст. 30 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», відповідач зазначив про відсутність можливості зобов`язувати депутатів реалізувати їх права голосу за прийняття того чи іншого рішення. При цьому зазначено про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.

29.09.2021р. (вх. № ЕП/26406/21) від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою від 28.08.2021 р. прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

07.06.2021р. позивач звернулася із заявою до відповідача, в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,9 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, кадастрові номери: 5123184200:01:002:0626 - 9 га, або 5123184200:01:002:0625 - 18 га, або 5123184200:01:002:0622-18 га, або 5123185700:01:003:0189-33,5045 га, за межами населеного пункту Топали, або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність та розпорядження Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, за межами населеного пункту Антонівка, які позначені на публічній кадастровій карті: КОАТУУ: 5123180400, зона: 01, квартал 001, площа 43,874 га, яка має межу з земельними ділянками кадастровий номер 5123180400:01:001:0369 (17), та земельної ділянки: КОАТУУ: 5123180400, зона: 01, квартал 001, площа 45,637 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5123180400:01:001:0204 (18).

До вищевказаної заяви додані копії паспорта та ідентифікаційного коду заявника, графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

12.07.2021р. (вих. №02-15/1630) Окнянською селищною радою Окнянського району Одеської області повідомлено позивачу, що відповідно до приписів ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання. Враховуючи наявність чинного рішення Окнянської селищної ради №468/6-VIIO від 20.05.2021р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність громадянам, які мешкають на території Окнянської селищної ради (за межами населеного пункту)», заяву позивача залишено без руху та останню не буде включено до порядку денного пленарного засідання сесії Окнянської селищної ради 14.07.2021р.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ін.

Частиною 3 ст. 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно п. "б" ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст. 118, 122, 123 ЗК України.

Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

За приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Положеннями ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

При цьому, ч.ч.1, 2 ст.124 ЗК України в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

У свою чергу, ч.2 ст.134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Статтею 25 Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, ЗК України та Законом №280/97-ВР визначено обов`язок виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішувати питання регулювання земельних відносин, в тому числі і питання передачі у власність земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос (ч.2 ст. 59 Закону №280/97-ВР).

Таким чином, нормами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.11.2018р. у справі №826/8844/16.

Проаналізувавши вищенаведені приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні.

Крім того, ухвалення такого рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Таким чином, всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 р. по справі №440/793/19.

За приписами ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 р. по справі №440/793/19 зроблено висновок, що обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, в межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа, не вирішивши викладеного у клопотанні позивача питання.

Відповідач в межах даної справи протиправно не прийняв жодного з визначених законодавством рішень на етапі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, а тому, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути подане позивачем клопотання з урахуванням висновків суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Предметом даної адміністративної справи є результат розгляду клопотання позивача, який полягає у неприйнятті жодного з визначених законодавством рішень та складається із констатації суб`єктом владних повноважень того, що рішення за клопотанням позивача "не прийнято".

Відсутність належним чином оформленого рішення Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з тих, які він повинен був прийняти за законом.

Отже, наданий відповідачем листом від 12.07.2021р. (вих. №02-15/1630) на адресу позивача не може вважатись належною відмовою у наданні такого дозволу, оскільки питання не вирішене у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 815/6094/17 та від 09 січня 2020 року у справі № 820/4433/17.

Між тим, відповідно до ст. 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.

Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Правовий статус депутата місцевої ради, як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про статус депутатів місцевих рад».

Водночас, суд критично оцінює доводи відповідача щодо наявності чинного рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,5 га на території Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, з огляду на наступне.

Так, ч. 8 ст. 118 ЗК України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Натомість, зазначена відповідачем підстава для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Також, суд зазначає, що чинним законодавством не встановлено заборони надання дозволу на розроблення документації із землеустрою в межах норм безоплатної приватизації задля забезпечення розподілення земель сільської ради між усіма її мешканцями.

Так, суд зазначає, що норми чинного земельного законодавства не містять заборони на повторне звернення громадян до органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади із заявами про набуття додатково земельних ділянок у межах норм, встановлених у ч. 1 ст.123 ЗК України. Також чинним законодавством не передбачені обмеження у вигляді отримання громадянами безоплатно у власність землі лише однією земельною ділянкою.

Частина 4 ст. 116 ЗК України передбачає, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Це означає, що громадянин України, який отримав безоплатно у власність земельну ділянку будь-якого цільового призначення, в тому числі й земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею, що дорівнює граничній нормі безоплатної приватизації земельної ділянки певного цільового призначення, не має права отримати безоплатно у власність ще одну земельну ділянку такого ж цільового призначення. Проте він має право на отримання додаткових земельних ділянок такого ж цільового призначення, якщо загальна площа таких ділянок разом із раніше отриманими не перевищуватиме встановлений законом граничний розмір їх безоплатної приватизації.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач реалізував своє право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою площею 0,5 га, та зазначає, що нормами Земельного кодексу України передбачена можливість передачі громадянам земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 га, а також можливість збільшення площі земельних ділянок (за рахунок вільних земель запасу) до такого граничного розміру громадянами, які не повністю реалізували надане їм законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та раніше отримали безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2 га.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 р. у справі №805/181/17-а.

Таким чином, Окнянська селищна рада Окнянського району Одеської області діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно не розгляду поданого позивачем клопотання.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У зв`язку з викладеним, наявні підстави для визнання противоправною бездіяльності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 07.06.2021р.

Суд акцентує увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде зобов`язання Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.06.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,9 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України за рахунок земельних ділянок комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, з урахуванням висновків суду.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача судового збору у розмірі 908,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Таким чином, суд визначає розмір суми витрат на правничу допомогу, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача згідно з умовами договору про подання професійної правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.2021 р. між адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір про надання професійної правничої допомоги, відповідно до п.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Відповідно до Додатку 1 до договору попередній розрахунок сум судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести складає 3500,00 грн.

На підтвердження виконання вказаного договору адвокатом надано до суду акт прийому виконаних робіт від 20.08.2021 р., згідно з яким "виконавець" надав, а "замовник" прийняв послуги на правову допомогу.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспізмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, з урахуванням наведеного при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, що узгоджується з правовим висновком, сформульованим у постанові Верховного суду від 08.04.2020 р. по справі №922/2685/19.

Дослідивши матеріали справи, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн. не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному описі робіт (наданих послуг).

Враховуючи наведене, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області (67900, Одеська область, Окнянський р-н, смт. Окни, вул. Першотравнева, 31; код ЄДРПОУ 04379924) про визнання протиправною бездіяльності при розгляді клопотання від 07.06.2021р., зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити.

Визнати противоправною бездіяльність Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 07.06.2021р.

Зобов`язати Окнянську селищну раду Окнянського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.06.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,9 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України за рахунок земельних ділянок комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області (67900, Одеська область, Окнянський р-н, смт. Окни, вул. Першотравнева, 31; код ЄДРПОУ 04379924) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та суму витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Самойлюк Г.П.