Ухвала суду № 100402914, 19.10.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

м. Миколаїв.

19 жовтня 2021 р.справа № 400/784/21

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін, в письмовому провадженні, розглянув клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаСпеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333,

прозобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (надалі - відповідач), в якому заявив такі вимоги:

1) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні з військової служби за 8 років у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням грошової винагороди за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення таких заходів, з урахуванням раніше виплачених сум;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані відпустки у кількості 248 днів, з урахуванням кратності, відповідно до вимог п. 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України № 160, з урахуванням раніше виплачених сум;

3) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2018-2020 р.р., а також перерахувати вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані відпустки, з урахуванням військового звання "підполковник юстиції", відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" та її додатку 14;

4) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, а також перерахувати вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані відпустки, відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)2020 р., з липня 2015 р. до 10 вересня 2020 р.;

5) зобов`язати відповідача здійснити виплату позивачу з 10 вересня 2020 р. компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпПУ.

Під час розгляду справи, відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтовано тим, що кошти, про стягнення яких просить позивач, не відносяться до структури заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовця), а тому до їх стягнення положення ст. 233 ч. 2 КЗпПУ не застосовуються. Крім того, військова служба позивача в військовій прокуратурі, є публічною службою, а відповідно до ст. 122 ч. 5 КАС України, спори з приводу звільнення з публічної служби, повинні бути ініційовані протягом одного місяця з моменту звільнення, тоді як позивач цього строку не дотримався.

Позивач заперечив проти залишення його позову без розгляду, пославшись на приписи ст. 233 ч. 2 КЗпПУ, яка передбачає можливість звернення до суду із вимогою про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), без обмеження будь-яким строком. Також, позивач вважає, що в даному випадку слід застосовувати загальний 6-місячний строк звернення до суду, передбачений ст. 122 ч. 2 КАС України.

Вирішуючи клопотання відповідача, суд виходить з наступного.

Предметом спору в даній справі, є виплата позивачу в належному розмірі вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки, матеріальної допомоги, а також стягнення середнього заробітку.

В своєму рішенні від 15 жовтня 2013 р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно з ст. 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованою Україною 30 червня 1961 р., термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Враховуючи викладене, платежі, про нарахування та виплату яких просить позивач (вихідна та матеріальна допомога, компенсація за невикористані відпустки), є структурними елементами його грошового забезпечення як військовослужбовця.

Стаття 233 ч. 2 КЗпПУ передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що до вимог позивача про стягнення складових його грошового забезпечення, слід застосовувати приписи вищенаведеної норми КЗпПУ.

З тих же міркувань до спірних правовідносин не підлягає застосуванню загальний строк звернення до адміністративного суду, передбачений ст. 122 ч. 2 КАС України.

Керуючись ст. ст. 248, 256 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні клопотання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про залишення позову без розгляду, відмовити.

2. Оскарження ухвали окремо від рішення суду не допускається. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Суддя А. О. Мороз