Рішення № 100402820, 18.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/6550/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) щодо невчинення дій із своєчасного розрахунку у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Краматорський прикордонний загін (військова частина 2382) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 07 лютого 2018 року по день фактичного розрахунку 14 березня 2021 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом начальника Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26 січня 2018 року № 29-ОС (по особовому складу) з ним припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас, а наказом начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05 лютого 2018 року № 6-ОС (по особовому складу) виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення Краматорського прикордонного загону з 06 лютого 2018 року.

Позивач зазначає, що відповідно до пунктів 292-293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115, (далі - Положення) після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Крім того, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Однак всупереч зазначеним вище нормам чинного законодавства відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку при звільненні 06 лютого 2018 року. Так, 20 квітня 2018 року позивачу виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 20925,20 грн.; 12 лютого 2021 року виплачено грошові кошти у розмірі 27037,91 грн. (доплата матеріальної допомоги на оздоровлення - 1616,37 грн.; доплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби - 8890,04 грн.; доплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки - 16943,24 грн.); 17 лютого 2021 року проведено доплату підйомної допомоги у розмірі 7863,94 грн.; 15 березня 2021 року проведено доплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 5926,68 грн. та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 32596,73 грн.

Отже, на думку позивача, з урахуванням того, що відповідач на час його виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення Краматорського прикордонного загону не провів з ним повного розрахунку, то він набув право на пред`явлення вимоги до відповідача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України.

При цьому позивач, посилаючись на сталу практику Верховного Суду стверджує, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату остаточного розрахунку із звільненими військовослужбовцями, проте не врегульовано відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату усіх належних їм при звільненні сум, то у такому випадку належить застосовувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, які є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Також позивач зауважує, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Наголошує, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує з таких підстав:

- норми Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, які урегульовані нормами спеціального законодавства, отже не можуть бути застосовані при вирішенні цього спору;

- грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, матеріальна допомога на оздоровлення не входять до видів грошового забезпечення військовослужбовців, а є компенсаційними виплатами, відтак стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати чинним законодавством не передбачено;

Також відповідач вказує, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З цього приводу відповідач зауважує, що він провів з позивачем розрахунок при звільненні, але у подальшому між ними виник спір щодо нарахування та виплати коштів. За результатами розгляду спору стосовно порядку нарахування та виплати коштів Львівський окружний адміністративний суд у справі № 380/4042/20 прийняв рішення на користь позивача щодо здійснення йому доплати у розмірі 37945,56 грн. Рішення суду у справі № 380/4042/20 набрало законної сили 01 грудня 2020 року, а позивач звільнений з військової служби 07 лютого 2018 року. З огляду на викладене, відповідач просить суд при прийнятті рішення у цій справі врахувати вказані вище обставини, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 716/9584/15-ц, у якій Суд застосував принцип співмірності, пропорційності, обставини, які мають юридичне значення для визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних позивачу сум при звільненні.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково зазначає, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність, не виплативши усіх належних йому сум на день звільнення, а також, виплачуючи таку заборгованість, не виплатив середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що дає підстави для звернення до суду з вимогою відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України при визнання такої бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Обрахунок та виплата конкретної суми середнього грошового забезпечення належить до повноважень відповідача, які є дискреційними, а тому позовні вимоги у цій частині сформовані відповідно до вимог статті 5 КАС України. Позивач уважає, що рівень умисної протиправної поведінки відповідача щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні дає підстави дійти висновку про законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 23 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 11 травня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 17 червня 2021 року у прийнятті заяви представника позивача від 11 червня 2021 року про збільшення позовних вимог до розгляду відмовлено. Заяву представника позивача від 11 червня 2021 року про збільшення позовних вимог повернуто.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 13 квітня 2018 року Донецько-Луганським регіональним управлінням Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.9).

Згідно Витягу із наказу начальника Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26 січня 2018 року № 29-ОС «По особовому складу» (а.с.10) припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби старшину ОСОБА_1 за пунктом «а» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до Витягу із наказу начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05 лютого 2018 року № 6-ОС «По особовому складу» ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Краматорського прикордонного загону та всіх видів забезпечення з 06 лютого 2018 року.

20 квітня 2018 року Краматорський прикордонний загін виплатив позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 20925,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 797 від 20 квітня 2018 року (а.с.16).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/4042/20 (а.с.23-34) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії та бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та лютому 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Зобов`язано Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену (збільшену) суму допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та у лютому 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 з урахуванням проведених виплат.

Визнано протиправними дії та бездіяльність Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) щодо не виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, а також не включення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , як розрахункової величини при нарахуванні та виплаті у січні 2018 року підйомної допомоги, у лютому 2018 року допомоги на оздоровлення, а також при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні у лютому 2018 року щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських».

Зобов`язано Краматорський прикордонний загін (військова частина 2382) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у лютому 2018 року та підйомну допомогу у січні 2018 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських».

Зобов`язано Краматорський прикордонний загін (військова частина 2382) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських».

Визнано протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 06.02.2018 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2018 роки.

Зобов`язано Краматорський прикордонний загін (військова частина 2382) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції передбаченої передбачену від 20.01.2016 № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських».

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Також суд встановив, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року (а.с.35-42) апеляційну скаргу Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та бездіяльності Мостиського прикордонного загону щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та лютому 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та зобов`язання Мостиського прикордонного загону перерахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену (збільшену) суму допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та у лютому 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» і проведених виплат задоволено.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року в справі № 380/4042/20 в частині визнання протиправними дій та бездіяльності Мостиського прикордонного загону щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та лютому 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та зобов`язання Мостиського прикордонного загону перерахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену (збільшену) суму допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та у лютому 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» і проведених виплат скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовлено.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/4042/20 відповідач здійснив виплату позивачу наступних сум:

- 12 лютого 2021 року виплатив грошові кошти у розмірі 27037,91 грн. (доплата матеріальної допомоги на оздоровлення - 1616,37 грн.; доплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби - 8890,04 грн.; доплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки - 16943,24 грн.), наведене підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с.18) та листом Краматорського прикордонного загону від 25 березня 2021 року № 1592 (а.с.21);

- 17 лютого 2021 року виплатив грошові кошти у розмірі 7863,94 грн. (доплата підйомної допомоги у розмірі 7863,94 грн.), наведене підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с.19) та листом Краматорського прикордонного загону від 25 березня 2021 року № 1592 (а.с.21);

- 15 березня 2021 року виплатив грошові кошти у розмірі 37945,56 грн. (доплата матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 5926,68 грн.; доплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 32596,73 грн.), наведене підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с.20) та листом Краматорського прикордонного загону від 25 березня 2021 року № 1592 (а.с.21).

Позивач уважає, що оскільки виплату зазначених вище сум відповідач у день його виключення зі списків особового складу Краматорського прикордонного загону та всіх видів забезпечення не провів, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні з 07 лютого 2018 року до дня фактичного розрахунку - 15 березня 2021 року, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 лютого 2018 року до дня фактичного розрахунку - 15 березня 2021 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» визначено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пунктів 292-293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення) наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу Краматорського прикордонного загону та всіх видів забезпечення 06 лютого 2018 року.

В той же час, суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, підйомної допомоги, а також матеріальної допомоги на оздоровлення виплачені відповідачем позивачу 20 квітня 2018 року, 12 лютого 2021 року, 17 лютого 2021 року та 15 березня 2021 року відповідно.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу Краматорського прикордонного загону та всіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача про те, що норми Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, які урегульовані нормами спеціального законодавства, а отже не можуть бути застосовані при вирішенні цього спору.

Суд також враховує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З огляду на це, суд відхиляє доводи відповідача про те, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, матеріальна допомога на оздоровлення не входять до видів грошового забезпечення військовослужбовців, а є компенсаційними виплатами, відтак стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати чинним законодавством не передбачено.

Крім того суд відзначає, що нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі ж невиконання такого обов`язку наступає, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

При цьому суд звертає увагу на те, що частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи та встановленого правового регулювання спірних правовідносин доходить висновку про те, що, не провівши з позивачем на день його виключення зі списків особового складу Краматорського прикордонного загону та всіх видів забезпечення розрахунку у повному обсязі, а саме не виплативши (не доплативши) сум грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, підйомної допомоги, а також матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідач учинив протиправну бездіяльність, а тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 07 лютого 2018 року по день фактичного розрахунку 14 березня 2021 року суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а та від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Щодо суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку суд враховує наступне.

Відповідно до абзаців першого - четвертого пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з абзацами першим - третім пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати.

Абзацом першим пункту восьмого Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявних у матеріалах справи зворотних боків особистих карток заробітної плати ОСОБА_1 № НОМЕР_2 за період з січня 2017 року по грудень 2017 року та за період з січня 2018 року по грудень 2018 року розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (06 лютого 2018 року) становив 31084,04 грн. (8317,00 грн. за грудень 2017 року та 22767,04 грн. за січень 2018 року).

Разом з тим, як слідує з наведених вище особистих карток до грошового забезпечення позивача за січень 2018 року увійшли, зокрема, такі виплати: матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 645,00 грн; підйомна допомога у розмірі 5071,75 грн.; винагорода за участь в антитерористичній операції з 01 квітня 2017 року у розмірі 3500,00 грн. та у розмірі 3225,81 грн.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

Крім того, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 240/11441/19 дійшов висновку про те, що «винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира».

Таким чином, відзначені вище судом виплати в силу вимог підпунктів «б», «в» пункту 4 Порядку № 100 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

За таких обставин середнє грошове забезпечення позивача для цілей визначення середньої заробітної плати відповідно до норм Порядку № 100 за січень 2018 року становило 10324,48 грн. (22767,04 грн. - 645,00 грн. - 5071,00 грн. - 3500,00 грн. - 3225,81 грн. = 10324,48 грн.), а разом за 2 місяці перед звільненням - 18641,48 грн. (10324,48 грн. + 8317,00 грн.).

Кількість календарних днів за грудень 2017 року - січень 2018 року становить 61 день.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 305,60 грн. (18641,48 грн./61 календарний день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 07 лютого 2018 року по 14 березня 2021 року (включно) становить 1132 календарних дні.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 345939,20 грн. (305,60 грн. х 1132 календарних дні).

Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.

Виходячи із приписів статті 116 Кодексу законів про працю України закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі працівником повний розрахунок у день звільнення, а у разі його невиконання настає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Хоча працівник є слабшою, аніж роботодавець стороною у таких правовідносинах, однак він має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у даному випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Хоча законодавство не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

При цьому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів частини першої статті 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов`язку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.

При цьому слід зазначити, що необхідною умовою для покладення на підприємство, установу, організацію відповідальності за невиплату або затримку у виплаті належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства, установи, організації у такому несвоєчасному розрахунку або невиплати відповідної суми. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 806/3350/17, в якій суд касаційної інстанції зауважив, що для виникнення такого обов`язку власника та встановлення вини підприємства необхідно з`ясувати та дослідити причини, у зв`язку з чим не було своєчасно здійснено відповідні виплати.

Велика Палата Верховного Суду, приймаючи постанову від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, погодилася з висновком, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України:

- позивач звернувся до суду із позовом до Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) про стягнення (зобов`язання нарахувати та виплатити) недоплачених (невиплачених) сум матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, підйомної допомоги, а також матеріальної допомоги на оздоровлення (справа № 380/4042/20) у травні 2020 року, тобто після спливу більш ніж 27 місяців з дня виключення його зі списків особового складу Краматорського прикордонного загону та усіх видів забезпечення (06 лютого 2018 року);

- у справі № 380/4042/20 відповідач заперечував проти права позивача на отримання заявлених ним до стягнення (нарахування та виплати) недоплачених (невиплачених) сум матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, підйомної допомоги, а також матеріальної допомоги на оздоровлення. За таких обставин, відповідні обов`язки у відповідача щодо виплати позивачу зазначених сум виникли лише після набрання законної сили судовим рішенням, а саме рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/4042/20. Добровільне виконання такого судового рішення, а саме виплату позивачу сум матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, підйомної допомоги, а також матеріальної допомоги на оздоровлення було здійснено відповідачем 12 лютого 2021 року, 17 лютого 2021 року та 15 березня 2021 року відповідно, що не заперечується позивачем;

- розмір виплачених сум грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, підйомної допомоги, а також матеріальної допомоги на оздоровлення (94762,20 грн.) є значно меншою (у 3,6 рази), ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні (345939,20 грн.).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 94782,36 грн., виходячи із наступних розрахунків.

Зокрема, істотність частки складових сум грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, підйомної допомоги, а також матеріальної допомоги на оздоровлення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні складає: 94762,20 грн./345939,20 грн. х 100 = 27,4%.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 27,4% становить: 83,73 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням 305,60 грн. х 27,4%).

Таким чином, за 1132 календарних дні затримки розрахунку при звільненні середнє грошове забезпечення за цей час затримки розрахунку складає 94782,36 грн. (83,73 грн. х 1132). Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин, у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 94782,36 грн.

Крім того, суд зазначає, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України.

В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з правилами статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції про сплату № 17782 від 29 квітня 2021 року позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн., відтак, враховуючи часткове задоволення позову судом, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 454,00 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) (вул. Марата, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день його звільнення з військової служби 06 лютого 2018 року.

Стягнути з Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) (вул. Марата, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, код ЄДРПОУ 14321883) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 лютого 2018 року по 14 березня 2021 (включно) в сумі 94782,36 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) (вул. Марата, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, код ЄДРПОУ 14321883) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 454,00 грн. сплаченого судового збору відповідно до квитанції про сплату № 17782 від 29 квітня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 18 жовтня 2021 року.

Суддя Клименко О.М.