Рішення № 100402732, 18.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа№380/6622/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в :

на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» до Головного управління Держпраці у Львівській області із вимогою визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ0299/411/ПД/АВ/ФС від 06.04.2021 року, якою накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» (Код ЄДРПОУ 20826819) штраф у розмірі 60000,00 (шістдесят тисяч) гривень.

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» обґрунтовує тим, що висновок ГУ Держпраці у Львівській області про допуск позивачем до роботи особи без укладання трудового договору, якого відповідач дійшов в ході інспекційного відвідування позивача, є таким, що не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Позивач стверджує, що між гр. ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» була укладена цивільно-правова угода, при цьому дії останнього щодо укладення даного договору не можуть бути розцінені як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України. Також, зазначає, що у працівників Головного управління Держпраці у Львівській області були відсутні підстави для проведення інспекційного відвідування.

Ухвалою суду від 26.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи.

На заперечення проти позовних вимог 20.05.2021 року від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов до суду відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач посилається на те, що в ході інспекційного відвідування ТзОВ «Українська меблева марка» встановлено, що позивач допустив до роботи особу без укладання трудового договору, за що нормами чинного законодавства передбачено накладення штрафу. На переконання відповідача, у даному випадку між позивачем та гр. ОСОБА_1 виникли трудові, а не, як зазначає позивач, цивільно-правові відносини. Відповідач вважає, що він діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та вважає винесення постанови про накладення штрафу правомірним. Додатково відповідач наголосив, що проведене інспекційне відвідування позивача було ініційовано та здійснено відповідно до вимог чинного трудового законодавства та з належним дотриманням прав позивача. Відповідач стверджує, що позивачем було скоєно порушення, відповідальність за яке передбачена абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, а тому не вбачає підстав для задоволення позовних вимог. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

11.06.2021 року від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, в якій він додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.

Ухвалою суду від 22.06.2021 року було задоволено заяву представника позивача та забезпечено позов; зупинено стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ0299/411/ПД/АВ/ФС від 06.04.2021 року до набрання законної сили рішенням в справі №380/6622/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови.

26.07.2021 року від представника відповідача на адресу суду надійшло заперечення.

В судове засідання, що відбулось 07.10.2021 року з`явились представники позивача, які позов підтримали в повному обсязі та просили такий задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи.

Представники позивача щодо переходу до письмового провадження в справі не заперечили, внаслідок чого суд, ухвалою без виходу до нарадчої кімнати, постановив перейти до письмового провадження в справі для подальшого розгляду та винесення рішення.

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

На підставі направлення №0097 від 01.02.2021 року працівниками Головного управління Держпраці у Львівській області було проведено інспекційне відвідування у ТзОВ «Українська меблева марка» за адресою: м. Львів, вул. Персенківка, 2а.

За результатами такого інспекційного відвідування інспектором праці 10.02.2021 року, було складено акт №ЛВ0299/411/ПД/АВ від 10 лютого 2021 року.

В акті зафіксовано: «На підставі направлення від 01.02.2021 № 0097 03.02.2021 року здійснено вихід за адресою здійснення господарської діяльності у ТзОВ «Українська меблева марка»: м. Львів, вул. вул. Персенківка, 2а . За вказаною адресою знаходиться адміністративний корпус та склади, в яких зберігаються вироби з деревини та інші цінності. Інспекторами праці Головного Управління Держпраці у Львівській області в ході інспекційного відвідування за виконанням трудової функції завідувача складу 03.02.2021 о 11 годині 30 хвилин виявлено громадянина ОСОБА_1 , який видавав замовникам продукцію, що знаходиться в складі та вів облік продукції. З наданого пояснення, що фіксувалося засобами відеотехніки та долучені до матеріалів проведеного інспекційного відвідування, зазначена особа надала пояснення, а саме повідомила своє прізвище, ім`я, по батькові - ОСОБА_1 , своє місце роботи Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка». ОСОБА_1 також повідомив, що працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» місяць. Під час інспекційного відвідування керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» не надано будь-яких підтверджуючих документів, які б свідчили про належне оформлення трудових відносин з громадянином ОСОБА_1 . Відповідно до інформаціх, наданої на запит Управління ГУ Державної податкової служби у Львівській області, згідно із звітом по ЄСВ за грудень 2020 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» у грудні 2020 року працювало п`ять найманих працівників, у 2021 році прийнято на роботу нового працівника (02.02.2021). у списку працівників прізвище ОСОБА_1 не значиться. Враховуючи вищенаведене, мав місце допуск працівника до виконання трудової функції без видання наказу (розпорядження) про прийняття на роботу (на посаду) та повідомлення Державної податкової служби про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ч.1 ст. 21 КЗпП України, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, абзац 1 Постанови КМУ 413».

Не погоджуючись із висновками викладеними в Акті №ЛВ0299/411/ПД/АВ від 10 лютого 2021 року, ТзОВ «Українська меблева марка» 25.02.2021 р. було подано до Головного управління Держпраці у Львівській області зауваження до Акту №ЛВ0299/411/ПД/АВ від 10 лютого 2021 року та копії документів (доказів).

За наслідками розгляду Акту перевірки №ЛВ0299/411/ПД/АВ від 10.02.2021 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області 06.04.2021 року прийнято Постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ0299/411/ПД/АВ/ФС, якою накладено на ТзОВ «Українська меблева марка» штраф у розмірі 60000,00 гривень.

Вважаючи постанову Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ0299/411/ПД/АВ/ФС від 06.04.2021 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 60000,00 грн. - протиправною, позивач звернувся з означеним позовом до суду, в якому просить суд вказану постанову скасувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, питання здійснення контролю в сфері законодавства про працю врегульовані нормами Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, та іншими відповідними нормативними актами, які підлягають застосуванню.

Відповідно до ч.1 ст.259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п.7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відтак, покладені на Державну службу України з питань праці повноваження щодо реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю реалізуються як безпосередньо Держпраці, так і її територіальними органами, одним із яких є ГУ Держпраці у Львівській області.

Постановою Кабінету Міністрів від 21.08.2019 року №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» було визначено процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі об`єкт відвідування), яка була чинна на час проведення спірного контрольного заходу (інспекційного відвідування).

Як визначено п.2 Порядку №823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пп.3 п.5 Порядку №823, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Пунктом 19 Порядку №823 встановлено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю припис щодо їх усунення.

Статтею 265 Кодексу законів про працю України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, зокрема, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Цією ж статтею обумовлено, що відповідні штрафи є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п.1, 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим п.п.2 Порядку №509), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим п.2 Порядку №509).

Відповідно до п.2 Порядку №509, штрафи накладаються в тому числі на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Як визначено п.4 Порядку №509, під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому п.2 Порядку №509, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим п.3 Порядку №509.

Отже, суд резюмує, що відповідач (територіальний орган Держпраці) за наслідком отриманого звернення фізичної особи, та виявленої ним інформації про можливі порушення ТзОВ «Українська меблева марка» законодавства про працю вправі був призначити інспекційне відвідування позивача з питань виявлення неоформлених трудових відносин. Окрім цього, встановивши за наслідком контрольного заходу, відповідні порушення, в разі їх підтвердження та реального допущення відповідним суб`єктом, відповідач повноважний застосувати відповідальність у формі штрафу.

У той же час, в даному випадку суд не знаходить достатніх і однозначних свідчень допущення позивачем порушень законодавства про працю, за які на нього було накладено штраф за оспорюваною постановою. На переконання суду, висновки відповідача за наслідком інспекційного відвідування ТзОВ «Українська меблева марка» не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці, шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 року №327;

- обов`язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому, сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі, згідно з вимогами ст.208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу наведених норм, суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу, відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №820/1432/17, 06.03.2019 року у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 року у справі №815/954/18.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Українська меблева марка» та ОСОБА_1 20.01.2021 року було укладено цивільно-правову угоду №2021/01-01, предметом якої є надання послуг із навантаження і вивантаження вантажу. Відповідно до п. 1.2 вказаної Угоди виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг, у тому числі використовувати власні засоби та матеріали. Згідно п. 2.1, 2.2 Угоди, підставою для підписання документа який підтверджує виконання надання послуг Виконавцем за цим договором є підписаний Акт приймання наданих послуг. За наданні послуги Замовник сплачує Виконавцеві винагороду 400 грн. за 1 т. навантаження і вивантаження вантажу.

На підтвердження виконання Угоди до матеріалів справи долучено копію акту надання послуг №1/03 від 19.03.2021 року про прийняття послуг із навантаження і вивантаження вантажу, а також відомостей про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 2 квартал 2021 року.

Дані обставини спростовують твердження відповідача про те, що укладена угода не була спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а була пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових відносин.

Також, у своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 , яке долучене до матеріалів судової справи, останній заперечує наявність трудових відносин та підтверджує наявність цивільно-правової угоди.

Окремо суд зазначає, що укладений цивільно-правовий договір не визнаний недійсним в судовому порядку, не має ознак нікчемного правочину, а у відповідності до Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.042017 року №295, яким визначено права посадових осіб - інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, з якого видно, що інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.10.2019 року у справі №806/2064/18, в постанові від 26.05.2020 року у справі №160/5315/19 та в постанові від 14.05.2020 року у справі №640/1099/19.

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому вважає, що сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

При цьому, слід наголосити, що зобов`язати підприємство/ФОП та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції контролюючого органу, відповідача. Визнання відносин фактичними трудовими може відбуватися лише у судовому порядку за зверненням особи, яка вважає, що її право порушене, на підставі положень статті 232 КЗпП України.

Судження відповідача про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання і третіми особами, які непідтверджені належними та допустимими доказами, не можуть бути підставою для висновку про допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Відтак, суд дійшов висновку, що зазначена вище угода, укладена позивачем з фізичною особою, була спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, і не пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 23.10.2019 року у справі №806/2064/18 та від 22.04.2020 року у справі №160/8902/18.

Більш того, як слідує з відеозапису, наданого відповідачем й досліджуваного судом у судовому засіданні, ОСОБА_1 повідомив інспекторам праці про те, що не працює на ТзОВ «Українська меблева марка», а допомагає Товаристу у загрузці та вигрузці вантажу, робочий одяг його власний, та він не користується переодягальнею, оскільки проживає поруч. Окрім цього, ОСОБА_1 наголосив, що займається ремонтом квартир.

Також, з відеозапису вбачалось, що за роботою ОСОБА_1 не здійснювалось контролю, дана особа не використовувала обладнання, інвентар Товариства. Крім цього, не зафіксовано, що дана особа здійснює функції обліковця, а навпаки видно, що ОСОБА_1 здійснює завантаження вантажу.

Більше того, як встановлено судом, постановою Сихівського районного суду м. Львова від 19.04.2021 року по справі №464/1373/21 було закрито провадження по адміністративній справі відносно директора ТзОВ «Українська меблева марка» за ч.3 ст. 41 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. При цьому, при винесенні постанови, судом зазначено «як вбачається із оглянутого в судовому засіданні відеозапису такий не містить жодних відомостей, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3ст.41 КУпАП, оскільки ОСОБА_2 зазначає інспекторам про те, що не працює на ТзОВ «Українська меблева марка», а лише на замовлення виконує певну роботу. Із наданої цивільно-правової угоди №2021_01-01 від 20.01.2021 р. вбачається, що така укладена ТзОВ «Українська меблева марка» із ОСОБА_2 на виконання вантажних послуг. Як вбачається із письмових пояснень ОСОБА_2 , останній зазначає, що між ним та ТзОВ «Українська меблева марка» відсутні будь які трудові відносини. У січні 2021 року між ними було укладено цивільно- правову угоду № 2021/01-01, предметом якої було надання послуг із навантаження і вивантаження вантажу. Вказане також підтверджено актом із надання послуг № 1/03 від 19.03.2021 року, що виконавцем за період з 20.01.2021 року по 19.03.2021 були надані послуги навантаження та вивантаження вантажу на загальну вартість робіт в розмірі 5360 грн.».

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України, суд, оцінивши докази, які є у справі, приходить до висновку, що постанова №ЛВ0299/411/ПД/АВ/ФС від 06.04.2021 року винесена Головним управлінням Держпраці у Львівській області не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже, є протиправною та підлягає скасуванню.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ0299/411/ПД/АВ/ФС від 06.04.2021 року, якою накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» (код ЄДРПОУ 20826819) штраф у розмірі 60000,00 (шістдесят тисяч) гривень

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8, код ЄДРПОУ 39778297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська меблева марка» (код ЄДРПОУ 20826819) судовий збір в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесять) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сасевич О.М.