Рішення № 100402729, 19.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року справа №380/10148/21

м. Львів, вул. Чоловського, буд. 2

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1463 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1463 (місцезнаходження: 80400 Львівська область Кам`янка-Бузький район с. Батятичі вул. І.Франка 174, код ЄДРПОУ 07730233), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02.07.2021 за вх. № 47256 просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1463 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;

- зобов`язати військову частину А1463 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, а саме за період з 08.09.2018 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 14.06.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 08.09.2018, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

- зобов`язати військову частину А1463 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 08.09.2018 по 14.06.2021.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що його виключено із списків особового складу військової частини А1463 та усіх видів забезпечення з 07.09.2018. Проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України та на компенсацію втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 24.06.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву від 25.08.2021 (вх. №61323), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Свої заперечення обґрунтовує тим, що правовідносини, які виникли між військовою частиною А1463 та позивачем регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством, тому порядок, встановлений КЗпП України щодо оплати праці та відповідальність за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується.

Щодо вимоги про стягнення з військової частини А1463 на користь позивача судові витрати у розмірі 3000грн. 00коп., то представник відповідача зазначає,що розмір понесених витрат на правничу допомогу у даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Наголошує, що у даному випадку дана справа згідно з положеннями статей 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі. Також зазначає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені документами, які передбачені в КАС України.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив від 10.08.2021 (вх. №58244), в якому повторно виклав обґрунтування позовної заяви.

Ухвалою від 13.09.2021 суд витребував у ОСОБА_1 належним чином засвідчену довідку про його грошове забезпечення, за останні 2 календарні місяці служби у військовій частині А1463.

Ухвалою від 13.09.2021 суд продовжив строк розгляду справи до 01 жовтня 2021 року.

28.09.2021 до суду надійшла заява від представника позивача на виконання ухвали суду про витребування доказів (вх. №69553).

Ухвалою від 29.09.2021 суд витребував у військової частини А1463 належним чином засвідчену довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за останні 2 календарні місяці його служби у військовій частині А1463.

Ухвалою від 29.09.2021 суд продовжив строк розгляду справи до 18 жовтня 2021 року.

13.10.2021 до суду надійшла заява від представника відповідача про долучення документів до матеріалів справи, на виконання ухвали суду про витребування доказів (вх. №74660).

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

В період з 02.08.2021 по 03.09.2021 включно головуючий суддя Лунь З.І. перебувала у відпустці.

Суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 до 07.09.2018 проходив службу у військовій частині А1463.

Згідно з посвідченням № НОМЕР_2 від 20.12.2018 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини А4324 від 07.09.2018 №218, майора ОСОБА_1 , заступника командира батальйону з тилу-начальника тилу військової частини А1463, звільненого наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.08.2018 №428 у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я), виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини А1463, відповідач не провів з ним розрахунок щодо нарахування та виплати індексації індексації грошового забезпечення.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплачував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01.01.2016 по 07.09.2018, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням суду від 17.09.2020 у справі №380/4348/20 (набрало законної сили 22.12.2020) позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1463 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.01.2016 до 07.09.2018. Зобов`язано військову частину А1463 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.09.2018 включно. У задоволенні решти вимог відмовити відмовлено.

На виконання вказаного вище рішення суду, військовою частиною А1463 15.06.2021 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 27321,28грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку, наявною в матеріалах справи.

Вважаючи наявним право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку та право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військово-службовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, з цих же підстав суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що порядок, встановлений КЗпП України щодо оплати праці та відповідальність за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (07.09.2018), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд ураховує таке.

Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Під час розгляду даної справи суд встановив, що відповідачем було порушено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, що встановлено у рішенні Львівського окружного адміністративного суду 17.09.2020 у справі №380/4348/20.

За результатами розгляду справи №380/4348/20 судом визнано протиправною бездіяльність військової частини А1463 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.01.2016 до 07.09.2018. Зобов`язано військову частину А1463 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.09.2018 включно. У задоволенні решти вимог відмовити відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.

На виконання вказаного вище рішення суду, Військовою частиною А1463 15.06.2021 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 27321грн. 28коп.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.09.2018 не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України:

- позивач звернувся до суду із позовом до військової частини А1463 - про визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.01.2016 до 07.09.2018 та зобов`язання відповідача виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.09.2018 (включно) з урахуванням базового місяця для нарахування індексації січня 2008 року у сумі 100417,52 грн. у червні 2020 року, тобто після спливу 1 року і 9 місяців після виключення його зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (вересень 2018). Рішення суду набрало законної сили 22.12.2020;

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці перед звільненням від 11.10.2021 №350/486/200/1595, виданої відповідачем, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням для обрахунку середньомісячного грошового забезпечення становив 26853,75грн. (13451,65грн., у липні 2018 року та 13402,10грн., у серпні 2018 року).

Кількість календарних днів служби позивача у липні-серпні 2018 становить 62 дні.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 433,125грн. (26853,75грн. / 62 дні).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку, а саме з 08.09.2018 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 14.06.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) становить 1010 днів.

Позивач просить зобов`язати військову частину А1463 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, а саме за період з 08.09.2018 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 14.06.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні).

Суд звертає увагу, що у разі задоволення позовних вимог в повному обсязі, сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені повинна би була становити 437456,25грн.(433,125грн. х1010 днів).

При цьому суд ураховує, що виплачена заборгованість по заробітній платі становить 27321,28грн., тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 1010 днів (437456,25грн.) становить 0,062.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 27321,28грн. (433,125грн.х1010х(27321,28грн. /437456,25грн.)) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 27321,28грн.

Щодо способу захисту, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Щодо вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 08.09.2018 по 14.06.2021 суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок).

У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно з ст.ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Згідно з статтею 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).

Відповідно до п.1 Порядку, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом п.2, 3 Порядку, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

В п.4 Порядку зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Зазначене у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку, а саме те, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Враховуючи вище наведене, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про зобов`язання військової частини А1463 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 08.09.2018 по 14.06.2021.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2021 року №240/6583/20, від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 10 квітня 2019 року у справі №686/13725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, що стосується відповідальності відповідача та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ст. 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 19.06.2021 № 143-21; ордер серії ВС №1081042 від 19.06.2021; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001647; копія узгодженого переліку правових послуг та їх вартості в рамках договору про надання правової допомоги від 19.06.2021 №143-21; копія акту виконаних робіт від 23.06.2021; довідка про проведення готівкової оплати від 23.06.2021 на загальну суму 3000грн. 00коп.

Відповідно до умов договору № ДА-17 від 03.03.2021 між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Хлопецьким Олександром Олександровичем (адвокат), адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу на умовах і порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк окремо погоджені між ними.

Судом встановлено, що ордер від 19.06.2021 видано на підставі договору № 143-21 від 19.06.2021 адвокатом Хлопецьким О.О.

Зі змісту акту виконаних робіт від 23.06.2021, а також наявних в матеріалах справи документів, з`ясовано, що адвокат надав такі послуги із зазначенням вартості відповідних дій:

-усна консультація, аналіз правовідносин - 500грн. 00коп.;

-вивчення судової практики у подібних справах - 500грн. 00коп.;

-написання позовної заяви та формування повного пакету документів для подачі до суду - 2000грн. 00коп.

Послуги адвоката позивачем оплачено.

Дослідивши вказані вище письмові докази та доводи відповідача, суд вважає таку вимогу частково обґрунтованим з огляду на таке.

Предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один типовий епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

З позиції суду такі послуги як надання консультацій та вивчення судової практики є частиною етапу підготовки позовної заяви до суду, вартість якої за актом становить 2000грн. 00коп.

Розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, отже присутності в судових засіданнях адвоката не потребувалося.

Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

З огляду на задоволення позову частково та на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат, понесені позивачем витрати на правову допомогу стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд також враховує, що позивач, маючи статус учасника бойових дій, відповідно до положень статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» був вправі скористатися безоплатною правовою допомогою (оплаченою державою). В цьому контексті суд зауважує, що позивач вільний у виборі представника та визначенні вартості його послуг, проте такий його вибір не повинен покладати на відповідача надмірного тягаря по відшкодуванню судових витрат на правничу допомогу.

Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 908грн. 00коп.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 04.11.2019 (справа №9901/264/19).

Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України, стягненню на користь позивача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини А1463 (місцезнаходження: 80400 Львівська область Кам`янка-Бузький район с. Батятичі вул. І.Франка 174, код ЄДРПОУ 07730233) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А1463 (місцезнаходження: 80400 Львівська область Кам`янка-Бузький район с.Батятичі вул. І.Франка 174, код ЄДРПОУ 07730233) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.09.2018 по 14.06.2021 на суму 27321 (двадцять сім тисяч триста двадцять одна)грн. 28коп.

Зобов`язати Військову частину А1463 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 08.09.2018 по 14.06.2021.

У задоволенні решти позовних відмовити.

Стягнути з Військової частини А1463 (місцезнаходження: 80400 Львівська область Кам`янка-Бузький район с.Батятичі вул. І.Франка 174, код ЄДРПОУ 07730233) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00коп.

Судовий збір стягненню на користь позивача не підлягає.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.