Рішення № 100401869, 19.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року Справа № 280/4452/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, офіс 42, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02.06.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), особі представника - адвоката Вельможко Анни Ігорівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.02.2021 №083950008571 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; зобов`язати відповідача зарахувати позивачу періоди її роботи з 09.12.2002 по 13.01.2003 та з 14.01.2003 по 03.03.2007 до пільгового стажу із шкідливими і важкими умовами праці, призначити та виплачувати їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 11.02.2021 року.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що 11.02.2021 звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області за призначенням пенсії за віком. Рішенням від 15.02.2021 за №083950008571 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв`язку із недостатнім пільговим стажем за Списком №2 для призначення пенсії, згідно із ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та у зв`язку із відмовою у застосуванні п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020. Зазначає, що відповідачем порушено її законні права та інтереси, у зв`язку із протиправним не зарахуванням до пільгового стажу періодів її роботи з 09.12.2002 по 13.01.2003 та з 14.01.2003 по 03.03.2007 та не застосуванням норми статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 щодо визначення її пенсійного віку. Вважає, що прийнятим рішенням про відмову у призначенні пенсії відповідач порушив її законні права та інтереси, оскільки воно ґрунтується на безпідставних мотивах і не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України.

Ухвалою суду від 07.06.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 05.07.2021 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач у поданому до матеріалів справі відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що відповідно до розрахунку стажу позивача вбачається, що періоди роботи з 09.12.2002 по 13.01.2003 та з 14.01.2003 по 03.03.2007 не враховано до пільгового стажу, бо довідка від 26.03.2014 №40 не підтверджує право позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки посада, на які працювала ОСОБА_1 , відповідно до копії трудової книжки, не співпадає з посадою, яка зазначена у довідці від 26.03.2014 №40. Зазначив, що відповідно до копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 весь час працювала на дільниці №10, проте згідно із наказом про результати атестації робочих місць від 04.03.2002 №109 та переліком робочих місць, виробництв, робіт, професій, робітників, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення, вказано професію «виконавець робіт» у Доменному цеху ДП-2. Вважає, що з урахуванням викладеного, ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, оскільки стаж роботи за Списком №2, відповідно до вимог ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У задоволенні позову просить відмовити.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, для жінок що народились з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року - після досягнення 52 років 6 місяців і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Комплексний аналіз норми дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у позивача права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах за п. 2 ч. 2 статті 114 Закону №1058 після досягнення 52 років 6 місяців є 25 років загального стажу, перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2 з урахуванням проведеної атестації робочих місць не менше 10 років.

Згідно із ч. 2 ст. 44 Закону №1058, в редакції на момент звернення позивача за призначенням пенсії, заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

22.02.2021 ОСОБА_1 виповнилось 52 роки 6 місяців, що підтверджується копією її паспорта серії НОМЕР_1 .

11.02.2021 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області за призначенням пенсії за віком, що підтверджується копією її заяви встановленого зразка.

Як вбачається зі змісту розписки-повідомлення, до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 додала трудову книжку НОМЕР_2 , довідку про підтвердження пільгового стажу за відсутності трудової книжки від 26.03.2014 №40 та наказ про результати атестації робочих місць від 04.03.2002 №109.

Загальний стаж позивача не є спірним та складає 36 років 03 місяці, що вказується відповідачем у розрахунку стажу та в рішенні про відмову у призначенні пенсії від 15.02.2021 №083950008571.

Позивач наполягає на тому, що необхідний для призначення пільговий стаж у 10 років 4 місяці 25 днів позивач здобула, працюючи, з 09.12.2002 по 30.04.2013 на посаді виконавця робіт, яка передбачена Списком №2 розділ ХХVII підрозділ «б», позиція 27б Постанов КМУ від 11.03.1994 №162, від 16.01.2003 №36, що підтверджується довідкою про підтвердження пільгового стажу за відсутності трудової книжки від 26.03.2014 №40.

Рішенням від 15.02.2021 №083950008571 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв`язку із недостатнім пільговим стажем за Списком №2 для призначення пенсії, згідно із ст. 114 Закону 1058 та у зв`язку із відмовою у застосуванні п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Як вбачається зі змісту рішення від 15.02.2021 №083950008571 та відзиву на позовну заяву, до пільгового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди її роботи з 09.12.2002 по 13.01.2003 на посаді старшого виконавця робіт ділянки №10 по будівництву, реконструкції, техпереобладнання і ремонту будівель, споруд та інших об`єктів в порядку переведення; з 14.01.2003 по 03.03.2007 на посаді виконавця робіт ділянки №10 по новому будівництву, реконструкції, техпереобладнанню і ремонту будівель, споруд та інших об`єктів, оскільки посада, на якій працювала ОСОБА_1 відповідно до копії трудової книжки, не співпадає з посадою, яка зазначена у довідці про підтвердження стажу від 26.03.2014 №4 та у зв`язку відсутністю належного наказу про атестацію робочих місць.

Суд не погоджується із доводами відповідача у зв`язку з наступним.

Відповідно до п. п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Довідкою ПАТ «БМУ «Запоріжстальбуд-1» від 26.03.2014 року №40 підтверджено спірні періоди роботи ОСОБА_1 та вона відповідає вимогам п. 20 Порядку №637.

У довідці ПАТ «БМУ «Запоріжстальбуд-1» від 26.03.2014 року №40 зазначена посада «виконавець робіт», у трудовій книжці № НОМЕР_3 за записом №11 вказана посада «старшого виконавця робіт».

Оскільки довідка про підтвердження пільгового стажу видається підприємством як раз у випадках відсутності відповідної інформації в трудовій книжці, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для не зарахування стажу у зв`язку з невідповідністю даних довідки, відомостям зазначеним у трудовій книжці.

Водночас у п. 27б підрозділу б розділу ХХVІІ списку №2, затвердженому Постановою КМУ від 16.01.2003 року №36 окрім робітників, також вказані керівники та фахівці, тобто посада старшого виконавця робіт також підпадає під дію цього списку №2.

Суд також звертає увагу, що позивач не може нести відповідальність або впливати на зміст та достовірність офіційних документів, які видаються органами державної влади, іншими організаціями та установами на виконання їх повноважень.

Як вбачається із змісту розписки-повідомлення, разом із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 подала копію наказу про результати атестації робочих місць для визначення права робітників ВАТ «Будівельно-монтажне управління «Запоріжстальбуд-1» від 04.03.2002 №109 (далі - наказ №109).

Відповідно до наказу №109, у записі під №23 в графі «структурний підрозділ» зазначено ОАО «СМУ Запорожсталь-1» та Доменный цех ДП-2 та не вказано яка це ділянка.

У записах №11-12 у трудовій книжці НОМЕР_2 позивача вказано робоче місце «ділянка № НОМЕР_4 ».

Із змісту рішення від 15.02.2021 №083950008571 та відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач вважає період роботи ОСОБА_1 з 14.01.2003 по 03.03.2007 не підтвердженим результатами атестації робочих місць, з цих причин також відмовляє у його зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2.

Суд не погоджується із даним доводом відповідача, враховуючи правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду у справі №520/15025/16-а, згідно із яким не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні при призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за Списком №2 періодів роботи позивача з 09.12.2002 по 13.01.2003 та з 14.01.2003 по 03.03.2007, що разом із вже врахованим відповідачем пільговим стажем складає 10 років 4 місяці 25 днів, тобто стаж достатній для призначення пенсії за віком.

Окрім того, позивачем у позові ставилось питання щодо застосування до спірних правовідносин п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII (далі - Закон №1788) в редакції за Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

У відзиві на позовну заяву відповідач жодних заперечень з приводу застосування до спірних правовідносин п. «б» ст. 13 Закону №1788 в редакції за Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 не висловив.

При вирішенні можливості застосування до спірних правовідносин п. «б» ст. 13 Закону №1788 в редакції за Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 суд виходить з наступного.

За приписами ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У преамбулі Закону №1788 зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

У постанові від 18.02.2020 у справі №1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.

Суд вважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».

Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 (далі - Рішення №1-р/2020) було визнано неконституційними положення статті 13 №1788, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII та пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Статтею 12 Закону №1788 пенсійний вік для жінок визначено у 55 років.

ОСОБА_1 звернулась за призначенням пенсії 11.02.2021 у віці в 52 роки, тобто із зниженням пенсійного віку на 3 роки, для чого мала мати 6 років пільгового стажу за Списком №2, наявність якого визнається відповідачем у рішення про відмову у призначенні пенсії та у відзиві на позовну заяву.

ОСОБА_1 вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 52 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.

Відповідач не визнає таке право позивача на призначення пенсії, оскільки 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини першої статті 114 такого змісту:

1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону №1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах, які було визнано неконституційними Рішенням №1-р/2020.

Водночас Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

Згідно із ч. 1 ст. 92 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у Рішенні №1-р/2020 Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).

Згідно із ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (ч. 2 ст. 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України, п. 7 рішення №4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі №4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог ч. 2 ст. 150 Конституції України, в редакції, чинній на момент прийняття рішення №4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення №4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.

Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року №1-р/2018).

Також у пункті 4.4 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У першому пункті резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення №1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23.01.2020 року).

У пункті третьому резолютивної частини Рішення №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону №213-VIII.

У контексті предмету спору юридична позиція, викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення №1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII не підлягає застосуванню.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.

Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, пункт 35).

Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84).

Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Щодо звуження прав на отримання пенсії, суд зазначає наступне.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.

У справі «Трегубенко проти України» (заява №61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).

Отже, принцип «належного урядування» без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».

Щодо інших посилань відповідача, викладених у відзиві, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Також у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо зарахування до її пільгового стажу за Списком №2 спірних періодів та призначення пенсії з часу звернення - з 11.02.2021.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено 908,00 грн., відтак стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області підлягає сума сплаченого судового збору у повному обсязі.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.02.2021 №083950008571 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди її роботи з 09.12.2002 по 13.01.2003 та з 14.01.2003 по 03.03.2007 до пільгового стажу із шкідливими і важкими умовами праці, призначити та виплачувати їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 11.02.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачену суму судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривен 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «19» жовтня 2021 року.

Суддя Р.В. Кисіль