Рішення № 100400280, 18.10.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року ЛуцькСправа № 140/7361/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправними дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня»; зобов`язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня»; визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання повторно розглянути заяву від 29.06.2021 про призначення пенсії по віку та призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням вказаного періоду страхового стажу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.06.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та пакетом необхідних документів. Однак за результатами розгляду вказаної заяви прийнято рішення від 05.07.2021 (справа №032950005292) про відмову у призначенні пенсії за віком, підставою для такої відмови стало: не зарахування до страхового стажу періоди роботи у колгоспі «17 вересня», зазначені у архівній довідці №851/13-20 від 11.06.2021, оскільки прізвище заявника відрізняється від даних у паспорті ( ОСОБА_2 ) і довідка не містить відомостей про дату народження заявника; у трудовій книжці НОМЕР_1 запис про звільнення з колгоспу «17 вересня» внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: різниця між датою звільнення та датою наказу про звільнення складає більше 1 місяця. Позивач з такими діями ГУ ПФУ у Волинській області не погоджується та вказує, що на підтвердження стажу роботи на посаді тракториста колгоспу імені «17 Вересня» у період з 1988 по 1996 ним було подано трудову книжку, трудову книжку колгоспника, спочатку архівну довідку №851/13-20 від 11.06.2021, а згодом - архівну довідку №95/13-20 від 29.06.2021, видану Любешівською селищною радою, які містять відомості про кількість відпрацьованих людино-днів та відомості про його заробітну плату у колгоспі імені «17 Вересня». При цьому, вказує, що той факт, що в архівних даних значиться не « ОСОБА_3 », а « ОСОБА_2 » не може бути підставою для не зарахування йому періоду роботи у колгоспі «17 Вересня», оскільки для призначення пенсії надав також оригінал трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 , яка видана на ім`я « ОСОБА_1 , 1967 р.н.» та яка повністю підтверджує, що позивач працював у спірний період у колгоспі «17 вересня». Також зазначає, що порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи права на належну пенсію. З урахуванням вищенаведеного просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ у Волинській області зазначила, що рішення від 05.07.2021 № 032950005292 про відмову позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було прийняте іншим територіальним органом Пенсійного фонду України, а саме ГУ ПФУ в Харківській області. Просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 залучено до участі у справі співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач).

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти даного позову. Вказує, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що дає право на зниження пенсійного віку на 6 років. Однак за доданими документами, які були надані для призначення пенсії, до страхового стажу не зараховано періоди роботи у колгоспі «17 Вересня» зазначені в архівній довідці №851/13-20 від 11.06.2021, оскільки вказане прізвище « ОСОБА_2 » відрізняється від паспортних даних « ОСОБА_3 », довідка не містить відомостей про дату народження заявника, що не відповідає п.26 Порядку №637. Також зазначений період неможливо зарахувати згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме різниця між датою наказу про звільнення та датою наказу про звільнення складає більше 1 місяця. На підставі наданих позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу загальний страховий стаж позивача склав 20 років 09 місяців 08 днів (при необхідних – не менше 22 років). Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив представник позивача підтримала правову позицію, викладену у позовній заяві. Також вказує, що після подання даної позовної заяви було виявлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювало ГУ ПФУ в Харківській області, яке визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку №22-1, відтак у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком визначено ГУ ПФУ в Харківській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком. Разом з тим, оскільки усі позовні вимоги стосуються іншого відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області, тому позивач відмовляється від позову до ГУ ПФУ у Волинській області, яке не вчиняло жодних порушень прав позивача. З урахуванням наведено представник позивача просить: прийняти відмову ОСОБА_1 від позову до ГУ ПФУ у Волинській області, визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду його роботи з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня»; зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу період його роботи з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня»; визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву від 29.06.2021 про призначення пенсії по віку та призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням вказаного періоду страхового стажу.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 провадження у даній справі в частині позовних вимог до ГУ ПФУ у Волинській області закрито.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 05.03.2020 Волинською обласною державною адміністрацією.

Згідно довідки Любешівської селищної ради №447 від 09.06.2021 позивач проживає та зареєстрований з 01.01.1986 по даний час в с. Деревок Любешівського району Волинської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 віднесено до переліку радіаційнозабруднених населених пунктів ІІІ зони – зони гарантованого добровільного відселення.

29.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до територіального підрозділу ГУ ПФУ у Волинській області (за місцем свого проживання) із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вказана заява позивача надійшла для розгляду до ГУ ПФУ в Харківській області відповідно до екстериторіального принципу згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 05.07.2021 (справа № 032950005292) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 6 років (Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), разом з тим, страховий стаж заявника становить 20 років 09 місяців 08 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи у колгоспі «17 Вересня» зазначені в архівній довідці №851/13-20 від 11.06.2021, оскільки вказане прізвище « ОСОБА_2 » відрізняється від паспортних даних « ОСОБА_3 », довідка не містить відомостей про дату народження заявника. Зазначений період неможливо зарахувати згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме різниця між датою наказу про звільнення та датою наказу про звільнення складає більше 1 місяця. Страховий стаж заявника становить 20 років 09 місяців 08 днів.

Листом від 12.07.2021 № 0300-0211-8/28849 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача про прийняте відповідачем рішення від 05.07.2021 (справа № 032950005292).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Згідно із абзацом першим частини першої 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом п`ятим частини другої статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, з приміткою, що початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (тобто з 26.04.1986) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Оскільки позивач з 01.01.1986 по даний час проживає та зареєстрований в с. Деревок Любешівського району Волинської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (довідка Любешівської селищної ради №447 від 09.06.2021), відтак останній набув право на зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на 6 років. Вказана обставина сторонами не заперечується та зазначена у рішенні від 05.07.2021 (справа № 032950005292).

Разом з тим, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону №796-ХІІ, стало те, що згідно поданих документів для призначення пенсії страховий стаж позивача на момент звернення становить 20 років 09 місяців 08 днів, при необхідних – 22 років (28 років – 6 років страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку). При цьому, як встановлено в ході розгляду даної справи, позивачу не зараховано до страхового стажу період його роботи з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня».

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1, пункту 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відтак неналежне чи недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться власником/відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки НОМЕР_1 слідує, що позивач ОСОБА_1 24.12.1987 був прийнятий в колгосп «17 Вересня» Любешівського району Волинської області трактористом (наказ №12 від 29.12.1987) та 01.10.1996 звільнений з колгоспу за власним бажанням (наказ №9 від 14.11.1996) (записи у трудовій книжці – 4, 5).

Суд звертає увагу на те, що, записи в трудовій книжці про роботу позивача в період з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня» відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач та відбиток печаток підприємства при прийнятті та звільненні з роботи. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень.

Крім того, на підтвердження стажу роботи на посаді тракториста колгоспі «17 Вересня» у період з 24.12.1987 по 01.10.1996 позивачем було також надано трудову книжку колгоспника № 575, архівну довідку Любешівської селищної ради №851/13-20 від 11.06.2021, архівну довідку Любешівської селищної ради №95/13-20 від 29.06.2021.

Відповідно до пункту 1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Пункт 2 вказаних Основних положень регламентує, що трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу. Трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають.

Усі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особою та печаткою (пункт 6).

Обов`язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (пункт 13).

Згідно архівних довідок Любешівської селищної ради №851/13-20 від 11.06.2021 та №95/13-20 від 29.06.2021, ОСОБА_1 (так у книзі) працював у колгоспі «17 Вересня» с. Деревок Любешівського району Волинської області, дані довідки містять відомості про кількість відпрацьованих людино-днів з 1988 по 1996, а також відомості про його заробітну плату за вказаний період.

При цьому, у примітці архівної довідки Любешівської селищної ради від 29.06.2021 №95/13-20 зазначено, що у наявних документах фонду колгоспу «17 вересня» інші працівники з аналогічними даними ПІП ( ОСОБА_1 ) відсутні, а дати народження працівників даної установи в книгах не зазначені.

Відповідачем – ГУ ПФУ в Харківській області не було зараховано позивачу до страхового стажу періоди роботи у колгоспі «17 Вересня» згідно архівної довідки №851/13-20 від 11.06.2021, оскільки вказане прізвище « ОСОБА_2 » відрізняється від паспортних даних « ОСОБА_3 », довідка не містить відомостей про дату народження заявника.

Однак суд звертає увагу на те, що факт зазначення у вказаних довідках прізвища « ОСОБА_2 », а не « ОСОБА_3 » не може бути підставою для незарахування позивачу періоду роботи у колгоспі «17 Вересня», оскільки останнім для призначення пенсії також було надано трудову книжку колгоспника №575, яка оформлена саме на ОСОБА_1 , 1967 року народження, в якій зазначено кількість відпрацьованих людино-днів з 1988 по 1996 та відомості про його заробітну плату за вказаний період. При цьому, вказані дані, які зазначені у трудовій книжці колгоспника №575 повністю відповідають даним, зазначеним у вказаних вище архівних довідках Любешівської селищної ради. Водночас згідно довідки Любешівської селищної ради від 11.06.2021 №450 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є однією і тією ж особою, що й ОСОБА_1 .

Таким чином, трудова книжка колгоспника №575, яка видана на ім`я ОСОБА_1 , 1967 року народження, підтверджує, що позивач працював у спірний період у колгоспі «17 вересня».

В ході розгляду даної справи також встановлено, що підставою для незарахування періоду роботи позивача з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня» згідно трудової книжки НОМЕР_1 стало те, що запис про звільнення внесено з порушенням Інструкції №58, а саме різниця між датою звільнення та датою наказу про звільнення складає більше 1 місяця.

Водночас суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.

Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

Також Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

З урахуванням вищенаведеного доводи відповідача про те, що запис про звільнення внесено з порушенням Інструкції №58, а саме різниця між датою звільнення та датою наказу про звільнення складає більше 1 місяця, суд не бере до уваги, оскільки порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи права на належну пенсію.

Окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період, із зазначенням номерів наказів та дат їх видачі, і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників`відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Також суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є наявність відповідного страхового стажу роботи та досягнення відповідного віку, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Оскільки період роботи ОСОБА_1 з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня» підтверджено трудовою книжкою НОМЕР_1 та трудовою книжкою колгоспника №575, відтак вказаний період роботи підлягає зарахуванню до стажу роботи для призначення пенсії позивачу (з врахуванням правил зарахування стажу колгоспникам).

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про те, що ГУ ПФУ в Харківській області протиправно відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, не врахувавши період роботи з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня».

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою від 29.06.2021 про призначення пенсії, а відтак позивач має право на призначення пенсії за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку (у даному випадку – 54 років), тобто з 10.07.2021.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач - ГУ ПФУ в Харківській області не довів правомірність свого рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а тому, виходячи з наданих статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня», визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 05.07.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 24.12.1987 по 01.10.1996 у колгоспі «17 Вересня» та призначити ОСОБА_1 з 10.07.2021 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Як передбачено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, у зв`язку із задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у загальному розмірі 1816,00 грн., сплачений згідно платіжних доручень від 16.07.2021 № 81102 та від 02.08.2021 №61561.

За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, а саме договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 12.07.2021 №14, укладеного між позивачем та адвокатом Сацик Т. Т., додатку №1 до нього та акту виконаних робіт та наданих послуг від 01.10.2021, позивачу були надані такі послуги правової допомоги: зустріч та усна консультація клієнта (20 хв.) – 100,00 грн., вивчення законодавства та судової практики по питанню клієнта (40 хв.) – 400грн., складання позовної заяви та подання її в суд – 1500,00 грн., складання відповіді на відзив та подання її в суду – 500 грн., загальна вартість послуг складає 2500,00 грн.

Згідно квитанції від 06.08.2021 позивач сплатив адвокату Сацик Т. Т. кошти в сумі 2000,00 грн. на оплату правової допомоги згідно договору від 12.07.2021 №14.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На думку суду, заявлена сума витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн. є завищеною, а тому, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

З урахуванням наведеного, слід стягнути саме з відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати у загальному розмірі 3316,00 грн., з них: судовий збір – 1816,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу - 1500,00 грн.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 24 грудня 1987 року по 01 жовтня 1996 року у колгоспі «17 Вересня».

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05 липня 2021 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24 грудня 1987 року по 01 жовтня 1996 року у колгоспі «17 Вересня» та призначити ОСОБА_1 з 10 липня 2021 року пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у загальному розмірі 3316,00 грн. (три тисячі триста шістнадцять грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко