Рішення № 100400261, 18.10.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року ЛуцькСправа № 140/7473/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправним рішення від 22.03.2021 №032750001470 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання здійснити призначення та виплату з 19.10.2020 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 в справі № 140/17610/20, яке набрало законної сили 06.03.2021, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Волинській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

23.06.2021 ОСОБА_1 звернулась до Волинського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Ухвалою суду від 05.07.2021 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в дані адміністративній справі, оскільки рішення суду від 03.02.2021 виконане, позаяк заява від 19.10.2020 ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах повторно розглянута із прийняттям відповідного рішення, яке надіслано позивачу.

При цьому, листом від 08.04.2021 №0300-0304-8/16747 відповідач повідомив, що на виконання рішення суду повторно розглянуто заяву позивача від 19.10.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду та прийнято рішення №032750001470 від 22.03.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком за заявою позивача від 19.10.2020. 07.05.2021 відповідач направив листом рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у формі протоколу 032750001479 від 22.03.2021.

Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії при повторному розгляді заяви незаконними, а підстави відмови ідентичні підставам, якими обґрунтована відмова у призначенні пенсії у листі відповідача №16404/16569/0-02/8-0300/20 від 13.11.2020, яка визнана протиправною та скасована рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 в справі № 140/17610/20. Позивач також вказує, що фактично рішення суду виконано формально, відповідачем повторно відмовлено позивачу у призначені пенсії за віком з підстав, які визнані судом протиправними, чим порушено право позивача на соціальні гарантії.

Разом з тим, позивач посилається на те, що посади на яких вона працювала в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» відносяться до посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а також спеціальний трудовий стаж ОСОБА_1 підтверджений належним чином записами в трудовій книжці, тому вказує, що у відповідача відсутні підстави вимагати надання уточнюючої довідки для підтвердження трудового стажу згідно Постанови №637. Крім того, вважає, що відсутність проведення атестації робочого місця позивача не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. А тому у відповідача відсутні підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.29).

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.32-34) позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що згідно наданих позивачем документів та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж ОСОБА_1 становить 54 роки 1 місяць 18 днів. У зв`язку із відсутністю необхідного для призначення пенсії страхового стажу рішенням відповідача від 22.03.2021 №032750001470 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи вимоги статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 в справі №140/17610/20 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 26 жовтня 2020 року №032750001470 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 жовтня 2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання рішення суду від 03.02.2021 в справі №140/17610/20 ГУ УПФУ у Волинській області повторно розглянуто заяву позивача від 19.10.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду, та прийнято рішення від 22.03.2021 №032750001470 про відмову в призначенні пенсії за віком на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», про що повідомлено листом від 08.04.2021 №00300-0340-8/16747 (а.с.8).

На звернення ОСОБА_1 через портал Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua/) відповідач листом від 07.05.2021 надіслав копію рішення №032750001470 про відмову в призначенні пенсії за віком (а.с.8 зворот).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Законом №1788-XII визначено такі види державних пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років (стаття 2 Закону № 1788-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати; 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Крім цього, пенсія за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників передбачена статтею 114 Закону №1058-IV.

Так, відповідно до частини першої статті 114 Закону №1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема: 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що призначення пенсії за віком на пільгових умовах є додатковою соціальною гарантією для осіб, які, зокрема виконували певні професійні функції на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Особливість цього виду пенсій полягає у зменшенні пенсійного віку, тобто, чим більший ступінь важкості та шкідливості умов праці, тим нижчий вік виходу на пенсію, а також менші вимоги до стажу, необхідного для призначення пенсії, вищі розміри пенсій.

Пенсія за віком на пільгових умовах призначається тоді, коли відсутні умови для призначення пенсії за віком на загальних підставах. Тому особі, яка має право на пенсію за віком не може бути призначена пенсія за віком на пільгових умовах, оскільки пенсія за віком і пенсія за віком на пільгових умовах є пенсіями одного й того ж виду, з тією лише різницею, що пенсія за віком на пільгових умовах призначається у випадку відсутності у особи права на призначення пенсії за віком на загальних умовах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 в справі №752/18396/16-а, та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання рішення суду від 03.02.2021 в справі №140/17610/20 листом від 08.04.2021 №00300-0340-8/16747 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача про прийняте рішення №032750001470 від 22.03.2021, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю страхового стажу, а саме відсутністю відомостей про роботу позивача у шкідливих умовах протягом повного робочого дня (не надано довідку підприємства для підтвердження спеціального трудового стажу).

Однак з такими твердженнями відповідача суд не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до управління ПФУ з заявою про призначення пенсії вперше 19.10.2020, тобто на момент звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії позивач досягла віку 54 роки 6 місяців, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Згідно з пунктом розділу XXVI постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах» право на державну пенсію на пільгових умовах має «младший медицинский персонал, работающий в лепрозориях, психиатрических и психоневрологическихучреждениях (непосредственно обслуживающий психических больных), туберкулезных и инфекционных учреждениях (непосредственно обслуживающий больных), прозекторских и моргах».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів СССР від 26.01.1991 №10 розділ XXVI позиція 2260000а право на державну пенсію на пільгових умовах має середній та молодший медичний персонал, що працює «в туберкулезных и инфекционных учреждениях, отделениях, кабинетах».

Аналогічні положення містять Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 (розділ XXIV позиція 2260000а), Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 (розділ XXIV позиція 24а), Постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 (розділ XXIV), які були чинними в період роботи позивача на посаді з шкідливими умовами праці.

Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.21-22) ОСОБА_1 працювала в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» на таких посадах:

з 17.07.1984 - санітаркою фізкабінету пульмологічного відділення;

з 02.06.1988 - переведена на посаду санітарки ізолятора;

з 01.07.1991 - переведена на посаду санітарки-прибиральниці (палатної);

з 30.04.1998 переведена на посаду молодшої медичної сестри (палатної).

З 01.06.2020 - звільнена у зв`язку з реорганізацією шляхом скорочення чисельності та штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

При цьому 06.06.2019 Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Згорани» реорганізовано на комунальне підприємство «Волинський обласний санаторій «Згорани» Волинської обласної ради.

Вказані записи скріплені печаткою підприємства та підписом уповноваженої особи.

Відповідно до довідкт №01-13/408 від 12.10.2020, виданої Волинським обласним санаторієм «Лісова пісня», ОСОБА_1 дійсно працювала в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» у зазначені вище періоди (а.с.23 зворот). Водночас, у вказаній довідці зазначено, що період роботи до 01.01.2004 у протитуберкульозному санаторії «Згорани» згідно Законів України «Про боротьбу із захворюванням туберкульоз», «Про пенсійне забезпечення», «Про захист населення від інфекційних хвороб» зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Таким чином, стаж роботи ОСОБА_1 у протитуберкульозному закладі складає понад 25 років, а загальний страховий стаж становить більше 54 років, про що зазначив відповідач у спірному рішенні.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Так, відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками №1 та №2 деталізоване у Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383.

Пунктом 10 Порядку застосування визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

Також, відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (чинної на час внесення записів до трудової книжки позивача) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктами 13, 18 вказаної постанови визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Отже, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, недоліки її заповнення не можуть бути підставою для не врахування її даних при підрахунку стажу.

Крім того, відсутність уточнюючої довідки про пільговий стаж з огляду на невидачу такої довідки підприємством не може позбавляти позивача права на пільгову пенсію за віком, позаяк таке право підтверджується записами в трудовій книжці про роботу в шкідливих умовах праці, передбачену Списком №2.

Щодо відсутності результатів атестації робочих місць, як про це зазначає представник відповідача у відзиві, суд зазначає таке.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі – Порядок №442) від 01.08.1992 №442 та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Своєчасність проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Аналогічну позицію висловила Велика Палата Верховного Суду 19.02.2020 року у справі №520/15025/16, зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Отже, відсутність проведення атестації робочого місця позивача не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім цього, згідно пункту 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформления у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обгрунтованість їх видачі (пункт 4.2 Порядку № 22-1).

Суд наголошує, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відтак, враховуючи наведене вище, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.

Однак, ГУ ПФУ в Волинській області таким правом не скористалося.

З огляду на вищезазначені норми права, слід дійти висновку, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний пенсійний орган в межах наданих йому повноважень та відповідно до пенсійного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності, роз`яснювати такій особі її права, а також надавати строк для усунення вказаних недоліків.

З огляну на наведені норми чинного законодавства, та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ у Волинській області протиправно відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії та необхідними документами 19.10.2020. Відтак, права позивача належать захисту саме з дати звернення із заявою про призначення пенсії.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач – ГУ ПФУ у Волинській області як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили про правомірність відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV.

Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 необхідно задовольнити повністю шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 22.03.2021 №032750001470 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV та зобов`язання відповідача здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, з 19.10.2020.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Як вбачається із договору про надання правничої допомоги №091/20 від 16.12.2020, укладеного між позивачем та адвокатом Климович Т.Д., додатку №1 до вказаного договору, квитанції №010 від 19.07.2021, ордеру серія АС №1022236 від 19.07.2021, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №671 від 27.06.2012, позивач понесла судові витрати в сумі 1700,00 грн на оплату правової допомоги, яка відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 19.07.2021 складається з підготовки та складання позовної заяви (а.с.9-11).

На думку суду, заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, обсягом наданих послуг. Також суд враховує значення справи для позивача, оскільки внаслідок задоволення позовних вимог судом зобов`язано відповідача здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 19.10.2020.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1700,00 грн підтверджується належними та допустимими доказами, а відтак вказані витрати підлягають стягненню з ГУ ПФУ у Волинській області як суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення про відмову в призначенні пенсії за віком.

Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області на користь позивача слід стягнути судові витрати в загальному розмірі 2608,00 грн, що складаються з витрат на правову допомогу в сумі 1700,00 грн та витрат по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн (а.с.5).

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22 березня 2021 року №032750001470 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 19 листопада 2020 року призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2608 (дві тисячі шістсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Кравчука, 22в, код ЄДРПОУ 13358826).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій

18 жовтня 2021 року