Рішення № 100394921, 13.10.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1495/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовомАкціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна»доКомунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа»простягнення 29 936 613,32 грн. Учасники судового процесу:

від позивача: Міненко В.М.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» про стягнення 29 936 613,32 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані свої зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 19 262 936,07 грн. основного боргу, 4 548 327,36 грн. нарахованої пені, 1 995 767,12 грн. 3 % річних та 4 129 582,77 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1495/20 від 27.05.2020 розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження; зобов`язано позивача надати суду оригінали всіх документів по суті спору, доданих до позовної заяви (для огляду); надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Ухвалою суду від 27.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 24.06.2020.

24.06.2020 у судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення щодо суті спору; представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, у той час про дату та час розгляду даної справи був повідомлений належним чином. Ухвалою суду від 24.06.2020, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 16.07.2020.

З метою повідомлення відповідача про дату судового засідання, 30.06.2021 судом складено ухвалу-повідомлення, яку направлено рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача

14.07.2020 до канцелярії суду від відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

16.07.2020 в судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення по суті спору; представник відповідача у судове засідання вдруге не з`явився. У судовому засіданні винесено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання у справі № 911/1495/20 на 26.08.2021, яка занесена до протоколу судового засідання.

07.08.2020 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

12.08.2020 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

26.08.2020 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

26.08.2020 в судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення по суті спору; представник відповідача у судове засідання втретє не з`явився. 26.08.2020 у судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 23.09.2020.

З метою повідомлення відповідача про дату судового засідання, 27.08.2020 судом складено ухвалу-повідомлення, яку направлено рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача

03.09.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач збільшив сукупну заборгованість до 30 182 168,21, з яких 18 948 525,79 грн. основного боргу, 4 548 327,36 грн. нарахованої пені, 2 238 398,14 грн. 3 % річних та 4 446 916,92 грн. інфляційних втрат.

23.09.2020 до канцелярії суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

23.09.2020 у судове засідання прибули представники сторін та надали усні пояснення щодо суті спору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.09.2020 заяву вих. № 39/5-1219-20 від 18.08.2020 про збільшення позовних вимог залишено без руху та відкладено судове засідання у справі № 911/1495/20 на 15.10.2020.

12.10.2020 до канцелярії суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі.

15.10.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

15.10.2020 в судове засідання прибув представник відповідача та надав усні пояснення щодо заяви про зупинення провадження у справі; представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, проте подав заяву про відкладення судового засідання.

15.10.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 05.11.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату судового засідання, 19.10.2020 судом складено ухвалу-повідомлення, яку направлено рекомендованим листом на адресу місцезнаходження позивача.

21.10.2020 до канцелярії суду позивачем подано клопотання на виконання вимог ухвали суду від 23.09.2020 у справі № 911/1495/20.

04.11.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

05.11.2020 в судове засідання прибув представник відповідача та підтримав, подане раніше, клопотання про зупинення провадження у справі; представник позивача у судове засідання не з`явився, у той час, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

05.11.2020 в судовому засіданні судом розглянута та прийнята заява про збільшення позовних вимог, а також задоволено заяву про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.11.2020 у справі № 911/1495/20 клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволено та зупинено розгляд справи № 911/1495/20 до оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 903/918/19.

23.07.2021 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 911/1495/20, у зв`язку із тим, що оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанову Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 903/918/19.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., з 22.07.2021 по 13.08.2021 перебувала у відпустці, клопотання позивача про поновлення провадження у справі № 911/1495/20 було розглянуто після виходу судді з відпустки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.08.2021 у справі № 911/1495/20 клопотання позивача про поновлення провадження у справі задоволено та поновлено провадження у справі № 911/1495/20. Ухвалою суду від 18.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 15.09.2021.

07.09.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені на 90%.

09.09.2021 до канцелярії суду від позивача надійшло заперечення на клопотання про зменшення розміру пені.

14.09.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

15.09.2021 у судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення щодо суті спору; представник відповідача у судове не з`явився, про дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Ухвалою суду вирішено закрити підготовче судове провадження та призначити справу № 911/1495/20 до судового розгляду по суті на 13.10.2021, яка занесена до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату судового засідання, 16.09.2021 судом складено ухвалу-повідомлення, яку направлено рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача

13.10.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи буз участі учасника справи.

13.10.2021 у судове засідання прибув представник позивача на надав усні пояснення по суті спору; представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, у той час, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

13.10.2021 у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

Як стверджує позивач, відповідач порушив свої зобов`язання за договором в частині здійснення оплати поставленого природного газу. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 18 948 525,79 грн. основного боргу, 4 548 327,36 грн. нарахованої пені, 2 238 398,14 грн. 3 % річних та 4 446 916,92 грн. інфляційних втрат.

Щодо неявки в судове засідання представника відповідача, суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

У судовому засіданні 13.10.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, –

ВСТАНОВИВ:

29.09.2017 між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (далі – споживач, відповідач) укладено договір № 2232/1718-БО-17 постачання природного газу (далі – договір). В подальшому, сторонами підписано ряд додаткових угод, копії яких долучені до матеріалів справи.

Пунктами 1.1-1.2 та 1.4 зазначеного правочину сторони узгодили, що постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетним установам/організаціям.

За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00), ввезений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України.

Відповідно до п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 р. по 31 березня 2018 р. (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 11 942,272 тис. куб. метрів (одинадцять мільйонів дев`ятсот сорок дві тисячі двісті сімдесят два куб. метрів), в тому числі по місяцях (тис. куб. м.).

Згідно з п. 3.1 договору, постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») – у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 3.7 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Пунктом 3.8 договору визначено, що споживач зобов`язаний подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику: - завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором). – підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Пунктом 3.9 даного правочину визначено, що постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.

Відповідно до п. 3.10 договору визначено, що споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов`язань за цим договором в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Судом встановлено, що позивачем, на виконання умов договору, поставлено відповідачу природний газ за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року включно на загальну суму 84 931 677,99 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.10.2017 на суму 5 179 630,33 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 30.11.2017 на суму 12 673 445,09 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.12.2017 на суму 17 086 564,10 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.01.2018 на суму 14 751 893,72 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 28.02.2018 на суму 15 896 033,93 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.03.2020 на суму 18 615 753,32 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.05.2018 на суму 172 607,86 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 30.06.2018 на суму 149 246,82 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.07.2018 на суму 164 409,66 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.08.2018 на суму 110 106,18 грн. та актом приймання-передачі природного газу № б/н від 30.09.2018 на суму 131 986,98 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу з боку відповідача підписано директором підприємства та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 6.3 договору визначений порядок оплати за природний газ: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами нарахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, – у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 роки не поширювалася дія статті 19(1) Закону України «Про теплопостачання»; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору – в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 роки не поширювалася дія статті 19(1) Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання. 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості – за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюються споживачем на поточний рахунок постачальника.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, відповідачем протягом періоду з 05.12.2017 по 11.06.2020 було здійснено часткову оплату за поставлений газ в загальній сумі 65 983 152,20 грн., що підтверджується банківськими виписками за період з 05.12.2017 по 11.06.2020, копії яких наявні в матеріалах справи. Однак, на момент розгляду справи, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати поставленого природного газу, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 18 948 525,79 грн.. Протилежного не доведено, доказів повної оплати поставленого природного газу відповідачем до суду не надано.

Відповідно до п. 12.1 договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання газу з 01 жовтня 2017 р. до 31 березня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Додатковою угодою № 5 до договору постачання природного газу від « 29» вересня 2017 р. № 2232/1718-БО-17 пункт 12.1 договору був викладений в наступній редакції: договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання газу з 01 жовтня 2017 р. до 30 вересня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 2232/1718-БО-17 постачання природного газу від 29.09.2017 та додаткові угоди до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказувалося вище, відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що за прийнятий природний газ за період з жовтня 2017 року до 30 вересня 2018 року відповідач повинен був розраховуватися до 25-го числа (включно) кожного місця, наступного за місяцем поставки газу (за жовтень 2017 року до 27.11.2017 включно; за листопад 2017 року до 25.12.2017 включно; за грудень 2017 року до 25.01.2018 включно; за січень 2018 року до 26.02.2018 включно; за лютий 2018 року до 26.03.2018 включно; за березень 2018 року до 25.04.2018 включно; за квітень 2018 року до 25.05.2018 включно; за травень 2018 року до 25.06.2018 включно; за червень 2018 року до 25.07.2018 включно; за липень 2018 року до 27.08.2018 включно; за серпень 2018 року до 25.09.2018 включно; за вересень 2018 року до 25.10.2018 включно).

Проте, відповідачем свої обов`язки в частині оплати за поставлений природний газ у строки, які визначено умовами договору, належним чином виконано не було. Заборгованість у розмірі 18 948 525,79 грн. відповідачем не сплачено. Протилежного не доведено, доказів сплати заборгованості відповідачем до суду не подано.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 18 948 525,79 грн..

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п. 8.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 4 548 327,36 грн..

При цьому, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до яких відповідач зазначає, що оскільки оплата за спожитий газ здійснювалась у порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 217 «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки» від 18.06.2014 року, на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП у відповідності до умов п. 6.3 договору, на які відповідач не міг вплинути, підстави для нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних нарахувань у зв`язку із порушенням п. 6.1 договору відсутні.

Одночасно, суд відхиляє зазначені твердження, з огляду на наступне.

Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.

Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною першою статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.

Частиною четвертою, п`ятою статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Стаття 19-1 Закону України «Про теплопостачання» не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах четвертій та п`ятій статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вимог статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки» (Порядок № 217).

Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Отже, в силу частин четвертої, п`ятої статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», Порядок № 217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 № 217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку № 217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).

Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок № 217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 79, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як приватним акціонерним товариством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 27.02.2020 у справі №921/12/19 та 21.02.2018 у справі №910/16072/16, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19

Як вказувалося судом вище, розділом 6 договору сторони узгодили порядок оплати за поставлений природний газ. Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 6.3 договору визначений порядок оплати за природний газ: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами нарахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, – у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 роки не поширювалася дія статті 19(1) Закону України «Про теплопостачання»; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору – в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 роки не поширювалася дія статті 19(1) Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання. 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості – за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюються споживачем на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 8.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд прийшов до висновку, що положення Порядку № 217 не впливають на строки здійснення Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» оплати за поставлений позивачем газ, встановлені за договором № 2232/1718-БО-17 постачання природного газу від 29.09.2017.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені за прострочення виконання зобов`язань за договором в частині оплати за поставлений газ є правомірною.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням вищезазначеного, та беручи до уваги умови договору, прострочення по оплаті грошового зобов`язання, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю у сумі 4 548 327,36 грн..

При цьому, судом розглянуто подане відповідачем клопотання про зменшення пені, відповідно до якого останній просив суд зменшити розмір пені на 90%.

Обґрунтовуючи своє клопотання про зменшення пені, відповідач посилається, зокрема, на те, що Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» перебуває у скрутному матеріальному становищі.

Також, відповідач зазначає, що стягнення пені в повному обсязі призведе до понесення підприємством додаткових збитків, може паралізувати роботу підприємства, що в свою чергу призведе зриву опалювального періоду та банкрутства підприємства.

Суд вважає за можливе частково задовольнити заявлене відповідачем клопотання та зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача на 50%. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч. 4 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. по справі №908/1453/14.

У відповіді на відзив позивач проти зменшення пені заперечував та посилався на те, що відповідач не звільняється від відповідальності за порушення відповідних зобов`язань.

Так, згідно ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Однак, у даному випадку суд не звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати, а лише зменшує розмір пені, нарахованої у зв`язку з порушенням зобов`язань.

Зменшуючи розмір пені, суд враховує те, що відповідач має нестійкий фінансовий стан. Відповідне підтверджується балансами (звітами про фінансовий стан) та звітами про фінансові результати комунального підприємства за період з 2018 по перше півріччя 2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом враховано, що відповідач не є фактичним кінцевим споживачем газу і такий газ використовується ним для виробництва теплової енергії, яка за умовами договору споживається населенням, які не завжди вчасно розраховуються за спожиту теплову енергію. При цьому, встановлений алгоритм розрахунків передбачає автоматичне перерахування коштів за природний газ з відкритого рахунку відповідача на користь позивача і відповідач фактично не може притримувати отримані від споживачів кошти.

Разом з тим, суд бере до уваги і те, що на даний час фінансове положення в країні є нестійким, яке, зокрема, пов`язано з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19), що в свою чергу негативно впливає на рівень дохідності всіх підприємств.

Отже, враховуючи специфіку діяльності відповідача, а також те, що відповідачем є комунальне підприємство, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме – справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус позивача, який має стратегічне значення для країни, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, його незадовільні фінансові результати у спірний період, беручи до уваги, що, окрім пені, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема, щодо можливості постачання теплової енергії населенню, з метою виконання судового рішення, суд дійшов висновку, що зменшена на 50% пеня підлягає до стягнення з відповідача у розмірі 2 274 163,68 грн..

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати, з урахуванням заяви про зміну предмету спору, 3% річних в сумі 2 238 398,14 грн. та інфляційні витрати в сумі 4 446 916,92 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних витрат, в межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням дат прострочення платежів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних підлягають повному задоволенню в сумі 2 238 398,14 грн., та в сумі 4 446 916,92 грн. відповідно.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З урахуванням розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 418 620,07 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 236 – 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково

2. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, 3; код ЄДРПОУ 04654336) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 18 948 525,79 грн. основного боргу, 2 274 163,68 грн. нарахованої пені, 2 238 398,14 грн. 3 % річних, 4 446 916,92 грн. інфляційних витрат та 418 620,07 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256 та п. п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.10.2021.

Суддя Л.В. Сокуренко