Рішення № 100394483, 27.09.2021, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
27.09.2021
Номер справи
910/11024/21
Номер документу
100394483
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2021Справа № 910/11024/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "КИЇВГАЗ"

до Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод"

про стягнення 177 497, 29 грн

Представники учасників справи:

Від позивача: Воінов А.О;

Від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "КИЇВГАЗ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (далі - відповідач) про стягнення 487 797, 29 грн, з яких: 374 110, 95 грн основний борг, 14 915, 40 грн 3% річних, 49 240, 91 грн інфляційні втрати та пеня у розмірі 49 230, 03 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов типового договору розподілу природного газу, укладеного сторонами шляхом підписання Приватним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" заяви про приєднання № 54736 від31.03.2016, в частині оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

27.07.2021 від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 відмовлено у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 06.09.2021.

02.08.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про застосування позовної давності.

02.08.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог.

06.08.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

02.09.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів.

06.09.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів (зменшення позовних вимог).

06.09.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача суму у розмірі 177 497, 29 грн, з яких: 64 110, 95 грн основний борг, 14 915, 40 грн 3% річних, 49 240, 91 грн інфляційні втрати та пеня у розмірі 49 230, 03 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 06.09.2021 підтримав заяву про зменшення розміру позовних вимог та підтримав заявлені позовні вимоги, з урахування поданої заяви.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.09.2021 не заперечував проти задоволення заяви про зменшення розміру позовних вимог, заперечив проти заявлених позовних вимог.

Судом прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог, спір вирішується з її урахуванням.

У судовому засіданні 06.09.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 20.09.2021.

20.09.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

20.09.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення по справі.

У судовому засіданні 20.09.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 27.09.2021.

Представник відповідача у судове засідання 27.09.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви, яка наявна у матеріалах справи.

З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 27.09.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 31.03.2016 на підставі заяви-приєднання № 54736 укладено договір розподілу природного газу, за яким позивач зобов`язався надавати відповідачу послуги з розподілу природного газу, а відповідач - приймати та оплачувати їх вартість.

За умовами пункту 1.1. договору цей Типовий договір розподілу природного газу (далі - Договір) є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем) (пункт 1.2. договору).

За змістом пункту 1.3. договору цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Відповідно до пункту 2.1. договору за цим Договором Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Згідно пунктом 5.2. договору визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по Споживачу здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ та Споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим Договором.

У пункті 5.5. договору визначено, що споживач, що є побутовим, який за умовами цього Договору розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти календарних днів (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ в один із таких способів:

1) через особистий кабінет на сайті Оператора ГРМ;

2) за телефоном ___;

3) шляхом зазначення показань у сплаченому рахунку (квитанції абонентської книжки) Оператора ГРМ;

4) на електронну адресу.

У разі неотримання до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу по Споживачу за розрахунковий період визначається Оператором ГРМ на рівні планового місячного об`єму споживання на відповідний період, що розраховується, виходячи з групи споживання Споживача та його середньорічного об`єму споживання природного газу за останні 12 календарних місяців. Якщо за підсумками наступного місяця Споживач своєчасно надасть показання лічильника газу, формування об`єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань.

За приписами пункту 6.6. договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати остаточно до 01 (не включно) числа розрахункового періоду (місяця). У разі порушення споживачем даного строку оплати споживач несе відповідальність передбачену цим Договором та чинним законодавством України. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок Оператора ГРМ.

Споживач має право здійснювати оплату за договором розподілу природного газу через банківську платіжну систему, онлайн-переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу Оператора ГРМ та в інший не заборонений законодавством спосіб.

Пункт 6.8. договору визначено, що надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється наступним чином: оператор ГРМ до п`ятого числа місяця, наступного за розрахунковим (звітним) надсилає споживачу 2 примірники оригіналу акту наданих послуг за розрахунковий (звітний) період, підписані уповноваженим представником оператора ГРМ; споживач протягом двох днів з дня одержання акту наданих послуг зобов`язаний повернути оператору ГРМ один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту наданих послуг, у випадку відмови від підписання акту наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню у порядку, встановленому законодавством, до вирішення спірних питань між сторонами щодо визначення обсягу послуг, наданих споживачу протягом розрахункового (звітного) періоду, обсяг послуг встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ (п. п. 6.8.1, 6.8.2, 6.8.3 договору).

У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором споживач, що не є побутовим сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.8.2 договору у редакції від 10.01.2020).

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.10.2019 №2080 з 01 січня 2020 року запроваджений новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів: здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується виходячи із об`ємів споживання за попередній рік.

Пунктом 1 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1379/27824 (далі - Кодекс) передбачено, що розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.

Відповідно до п.2 глави 6 розділу VI Кодексу річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.

Відповідно до актів приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою від 31.01.2020, від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020, від 31.05.2020, від 30.06.2020, від 31.07.2020, від 31.08.2020, від 30.09.2020, від 31.10.2020, від 30.11.2020, від 31.12.2020 річна замовлена потужність відповідача на 2020 рік, що дорівнює фактичному споживанню за період з 01.10.2018 по 30.09.2019, становить 3 198 543 м3, замовлена потужність для розрахунку за місяць 2020 року становить 266 545, 2500 м3 .

Тариф на розподіл природного газу за вказані періоди встановлений відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24.12.2019 №3024, та становить 0,28 грн за 1 м3 (без ПДВ).

Згідно актів приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою від 31.01.2021, від 28.02.2021, від 31.03.2021, від 31.05.2021, від 30.06.2021 річна замовлена потужність відповідача на 2021 рік дорівнює фактичному споживанню за період з 01.10.2019 по 30.09.2020 та становить 3 032 210 м3, замовлена потужність для розрахунку за місяць 2021 року становить 252 684, 1700 м3 (670828 : 12).

Тариф на розподіл природного газу за вказані періоди встановлений згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.12.2020 №2773 та становить 0,31 грн за 1 м3 (без ПДВ).

Так, на виконання умов договору, протягом липня 2018 по червень 2021 (включно) надав, а відповідач прийняв послуги з розподілу природного газу на загальну суму 2 833 519, 48 грн, що підтверджується актами приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою за відповідний період, які підписані сторонами

та скріплені печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить відсутність з боку споживача у спірний період претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору, а також часткове виконання відповідачем власних зобов`язань по оплаті за розподіл природного газу, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями відповідача та випискою банку з рахунку позивача.

Водночас, відповідач свого обов`язку щодо оплати отриманих послуг з розподілу природного газу у період з березня 2021 по червень 2021 року належним чином не виконав,у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 374 110, 95 грн, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти заявлених позовних вимог, вказав на те, що відповідачем після пред`явлення позову було частково сплачено позивачу за надані послуги 150 000, 00 грн, тому станом на 30.07.2021 залишок несплачених послуг за договором становить 224 110, 95 грн.

Крім того, відповідач просив суд застосувати до вимог про нарахування пені за період з 01.06.2020 по 02.07.2021 строк позовної давності.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження в частині сплати основного боргу у розмірі 64 110, 95 грн та часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до п.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст.902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи протягом липня 2018 по червень 2021 (включно) позивач надав, а відповідач прийняв послуги з розподілу природного газу на загальну суму 2 833 519, 48 грн, що підтверджується актами приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою за відповідний період, які підписані сторонами

та скріплені печатками.

Втім, зазначені зобов`язання відповідач не виконав, надані позивачем послуги оплатив частково, внаслідок чого сума заборгованості відповідача за період з березня 2021 по червень 2021 складає 374 110, 95 грн.

Проте, як встановлено судом, відповідач після пред`явлення позову сплатив позивачу суму основного боргу у розмірі 374 110, 95, що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- № 178931349 від 09.07.2021 на суму 20 000, 00 грн;

- № 178931394 від 16.07.2021 на суму 50 000, 00 грн;

- №178931494 від 23.07.2021 на суму 30 000, 00 грн;

- № 178931612 від 30.07.2021 на суму 50 000, 00 грн;

- № 178931688 від 06.08.2021 на суму 40 000 , 00 грн;

- №178931811 від 13.08.2021 на суму 30 000, 00 грн;

- № 178931903 від 20.08.2021 на суму 40 000, 00 грн;

- № 178931999 від 28.08.2021 на суму 50 000, 00 грн;

- №178932139 від 10.09.2021 на суму 50 000, 00 грн;

- № 178932228 від 16.09.2021 на суму 30 000, 00 грн;

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 64 110, 95 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) грн підлягає закриттю.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 49 230, 03 грн, 3 % річних у розмірі 14 915, 40 грн та інфляційних втрати у розмірі 49 240, 91 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги останнього про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

Здійснивши перерахунок наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних на суму 14 915, 40 грн, інфляційні втрати на суму 49 240, 91 грн за загальний період прострочення з липня 2018 по червень 2021.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 договору у редакції від 10.01.2020 передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором споживач, що не є побутовим сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за надані послуги не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період.

За розрахунком позивача, розмір пені за період з 01.06.2020 по 02.07.2021 становить 49 230, 03 грн.

Судом вирішено частково задовольнити заяву відповідача про застосування строку позовної давності та відмовити частково у нарахуванні пені за актом червня 2020 на суму 89 559, 20 грн та частково липня 2020 на суму 89 559, 20, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 08.07.2021, то за актом червня 2020 на суму 89 559, 20 грн позивачем нараховано пеню з 01.06.2020 по 21.08.2020, а тому суд приходить до висновку, що позивачем частково пропущено строк позовної давності нарахування пені та обґрунтованим буде розрахунок пені за даним актом з 08.07.2020 по 21.08.2020, яка становить 1 321, 37 грн.

За актом липня 2020 на суму 89 559, 20 грн позивачем нараховано пеню з 01.07.2020 по 16.10.2020, а тому суд приходить до висновку, що обґрунтованим буде розрахунок пені за даним актом з 08.07.2020 по16.10.2020 у розмірі 2 965, 73 грн.

Крім того, позивачем за актом серпня визначено загальний період нарахування з 01.08.2020 по 04.02.2021, який становить 187 днів, а тому судом перераховано та визначено період нарахування з 01.08.2020 по 01.02.2021 (183 дні), що становить 5 375, 96 грн.

За таких обставин, суд частково задовольнив заяву відповідача про застосування строку позовної давності та за перерахунком суду розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 47 851, 54 грн, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо повернення судового збору, у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв`язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

Загальна сума ціни позову, з урахування поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог, становить - 177 497, 29 грн.

Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами у зв`язку із їх зменшенням становить - 2 662, 45 грн., тобто 177 497, 29 грн. х 1,5%.

За таких обставин, позивачу підлягає поверненню судовий збір в сумі 4 650, 01 грн. з розрахунку: 7 312, 46 грн. (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) - 2 662, 45 грн. (судовий збір, з урахуванням зменшення позовних вимог).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Зважаючи на викладене, з урахуванням того, що сума ціни позову, з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог, становить - 231 033,60 грн. та є зменшеною в порівнянні до заявленої суми вимог згідно позовної заяви, враховуючи те, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, і питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв`язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством, з огляду на те, що згідно приписів ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог, клопотання позивача про повернення сплаченого судового збору (у зв`язку зі зменшенням позовних вимог) у розмірі 4 650, 01 грн, як різниці між сплаченою сумою збору згідно позову та заяви про зменшення розміру позовних вимог, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 231, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 64 110, 95 грн.

2. Позовні вимоги Акціонерного товариства "КИЇВГАЗ" задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (03039, м. Київ, Проспект Науки, буд. 3; код ЄДРПОУ 00333581) на користь Акціонерного товариства "КИЇВГАЗ" (01103, м. Київ, вул. М. Бойчука, буд. 4-Б; код ЄДРПОУ 03346331) 14 915 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) грн. 40 коп - 3 % річних, інфляційні втрати у розмірі 49 240 (сорок дев`ять тисяч двісті сорок) грн 91 коп, пеню у розмірі 47 851 (сорок сім тисяч вісімсот п`ятдесят одну) грн 54 коп та судовий збір у розмірі 2 630 (дві тисячі шістсот тридцять) грн. 08 коп.

4. Повернути з Державного бюджету України Акціонерному товариству "КИЇВГАЗ" (01103, м. Київ, вул. М. Бойчука, буд. 4-Б; код ЄДРПОУ 03346331) судовий збір у розмірі 4 650 (чотири тисячі шістсот п`ятдесят) грн 01 коп.

5. В решті заявлених позовних вимог відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.10.2021.

Суддя М.Є.Літвінова

Часті запитання

Який тип судового документу № 100394483 ?

Документ № 100394483 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 100394483 ?

Дата ухвалення - 27.09.2021

Яка форма судочинства по судовому документу № 100394483 ?

Форма судочинства - Господарське

В якому cуді було засідання по документу № 100394483 ?

В Господарський суд м. Києва
Попередній документ : 100394481
Наступний документ : 100394485