Рішення № 100386816, 18.10.2021, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/863/21

Провадження № 2/147/437/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року смт.Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Подолян Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки і піклування Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, про зміну способу стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки і піклування Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що з 14.08.2009 року по 12.03.2019 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 12.03.2019 року по справі № 147/533/18 їх шлюб було розірвано. За час спільного проживання у позивача та відповідача народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходяться на утриманні ОСОБА_1 . Судовим наказом Тростянецького районного суду Вінницької області від 04.03.2019 року по справі № 147/163/19 було стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 05.02.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Разом з тим, боржник ОСОБА_2 ухилятися від покладеного на нього у відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України та вищевказаного судового наказу обов`язку утримувати дитину. Угоди про добровільну сплату аліментів між нами не досягнуто. Стан здоров`я та матеріальне становище відповідача дозволяє утримувати доньку. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.08.2021 року заборгованість по сплаті аліментів з ОСОБА_2 на утримання доньки становить 15 375 гривень. Тобто, фактично за два з половиною роки відповідач взагалі не сплачував аліментів на утримання доньки, ігноруючи при цьому вимоги чинного законодавства, судове рішення та інтереси дитини.

Окрім того, позивач зазначила, що бажає, щоб відповідач сплачував на її користь кошти (аліменти) на утримання доньки щомісячно в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), що на думку ОСОБА_1 буде сприяти найкращому забезпеченню інтересів дитини. Причиною зміни способу стягнення аліментів зазначає погіршенням матеріального стану, оскільки на даний час вона не працює в управлінні Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, де працювала в період коли суд стягнув аліменти на утримання доньки в 2019 році.

Окрім того відповідач ОСОБА_2 питанням виховання та розвитку своєї доньки не займається, ухиляється від виховання дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Враховуючи вищевикладене, позивач просила ухвалити рішення, яким стягувати з відповідача на її користь кошти (аліменти) на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, та ухвалити рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також стягнути з відповідача на її користь всі судові витрати.

Ухвалою суду від 02.09.2021 р. дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

23.09.2021 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає. Зокрема, на підтвердження свого матеріального стану позивачка не надала суду жодних доказів. Звільнення з роботи є добровільним рішенням ОСОБА_1 та дана обставина сама по собі не може бути доказом погіршення матеріального стану. Окрім того, у мотивувальній частині позову, позивач ставить питання про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини, які вже присуджені та стягуються з ОСОБА_2 на підставі судового наказу. Але сама позовна вимога сформульована позивачем, яка є предметом розгляду у даній справі, свідчить про те, що ОСОБА_1 просить не змінити спосіб стягнення аліментів, які вже стягуються з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу), а ставить питання про стягнення аліментів. Щодо вимоги про позбавлення батьківських прав зазначив, що любить свою дочку, піклується про неї та цікавиться її життям. Оскільки дочка проживає з матір`ю, у нього немає стільки часу, як у позивачки, щоб приймати посильну участь у її вихованні. Окрім того, відповідач приймає усі можливі міри для того, щоб більше часу спілкуватися з дитиною. В задоволенні позову просив відмовити у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю.

27.09.2021 р. від представника позивача надійшла заява в якій просив позов ОСОБА_1 в частині позбавлення батьківських прав залишити без розгляду, оскільки зі слів позивачки ОСОБА_2 сплатив заборгованість по аліментах та виявив бажання брати участь у вихованні спільної доньки.

Ухвалою суду від 27.09.2021 р. задоволено клопотання представника позивача, адвоката Дудіна Л.В., про залишення позовної заяви без розгляду в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки і піклування Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, в частині позбавлення батьківських прав, залишено без розгляду. Закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки і піклування Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, про зміну способу стягнення аліментів. Призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явилась. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Позов просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився. 27.09.2021 р. подав заяву про розгляд справи без його участі. При ухваленні рішення в частині зміни способу стягнення аліментів, просив врахувати позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без участі Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради.

Беручи до уваги те, що особи, які беруть участь у справі, використали надане їм ч.3 ст.211 ЦПК України право заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому проводить його в даному судовому засіданні за відсутності таких осіб, не здійснюючи фіксування процесу технічними засобами, що узгоджується з приписами ст.247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час спільного проживання в сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а. с.12).

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 12.03.2019 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.08.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тростянецького районного управління юстиції Вінницької області (а.с.13,14).

Окрім того, судовим наказом Тростянецького районного суду Вінницької області від 04.03.2019 р. з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання та у власність дитини – дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.02.2019 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.15).

З довідок Тростянецької селищної ради від 02.08.2021 р. вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16.09.2019 р. по теперішній час зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8,9).

Звернувшись до суду ОСОБА_1 зазначає про те, що ОСОБА_2 залишив без належної батьківської уваги їх спільну дитину, ніяким чином не бере участі в її утриманні та вихованні та не надає належної матеріальної допомоги. Окрім того, наявна заборгованість зі сплати аліментів. У зв`язку із погіршенням матеріального становища ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 182, 192 Сімейного кодексу України, позивач просить змінити спосіб стягнення аліментів., а саме визначити розмір у частці заробітку (доходу) відповідача.

До відзиву на позовну заяву відповідачем було долучено наступні документи.

Копію довідки Тростянецького відділу ДВС у Гайсинському районі від 13.09.2021р. №16596, з якої вбачається, що станом на 31.08.2021 р. заборгованість по аліментам, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки, відсутня (а.с.52).

Тобто обставини, зазначені позивачем у позовній заяві стосовно того, що відповідач залишив без належної матеріальної допомоги їх спільну дитину, не бере участі в її утриманні та вихованні, не підтверджено належними доказами.

З реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) вбачається, що ОСОБА_2 у 2013 році отримав дохід у розмір 6097,88 грн. (а.с.48).

Відомості про дохід за період з 2014 по 2021 р. матеріали справи не містять.

Згідно даних «НАІС» та «ДАІ 2000» за гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 18.09.2021 р. транспортні засоби зареєстрованими не значаться (а.с.49).

Характеристику відносно ОСОБА_2 , яка надана 15.09.2021 р. Тростянецькою селищною радою, суд оцінює критично, оскільки питання в частині позбавлення відповідача батьківських прав судом не вирішується (а.с.51).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Положеннями статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує, стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини що мають істотне значення.

У частині другій статті 182 СК України зазначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Також Конвенцією про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абзац другий частини третьої статті 181 СК України).

За положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі») (постанова Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13).

Таким чином, саме одержувач аліментів наділений правом на звернення до суду із вимогою про зміну способу стягнення аліментів. При цьому, положення ч. 3 ст. 181 СК України не пов`язують право особи, яка звертається до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів з обов`язком надання доказів про наявність підстав для зміни розміру аліментів, оскільки таке право одержувачу аліментів гарантовано вказаною нормою СК України.

З системного аналізу вищевказаних правових норм слідує висновок, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі). Оскільки закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.

Суд зазначає, що стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з відповідача фактично є стягненням аліментів у твердій грошовій сумі, оскільки розмір прожиткового мінімуму визначається у фіксованому розмірі, а відтак позивач має право на зміну способу стягнення аліментів із твердої грошової суми на частку.

Щодо визначення розміру аліментів на утримання дитини у частці від доходу батька, то суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При визначенні розміру аліментів враховуються обставини, передбачені положеннями статті 182 СК України, зокрема суд враховує, що відповідач є людиною працездатного віку, і відсутні відомості про наявність інших осіб на його утриманні.

Частиною п`ятою статті 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Отже, враховуючи, що стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, яке проводиться з відповідача на підставі судового наказу, виданого Тростянецьким районним судом Вінницької області, фактично є стягненням аліментів у твердій грошовій сумі, і що позивач має право на зміну способу стягнення аліментів із твердої грошової суми на частку, тому в даному випадку, з урахуванням наведених вище норм права, визначення аліментів у розмірі ј заробітку (доходу) платника аліментів, буде відповідати інтересам неповнолітньої дитини щодо забезпечення їй належного рівня життя та не буде порушувати прав сторін у справі.

Змінити спосіб стягнення аліментів - це виключне право особи, яка отримує аліменти та з якою проживає дитина, звернутися до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів і не пов`язане з наявністю обставин.

Окрім того, отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

Суд враховує, що відповідач є особою працездатного віку, а також виходить з того, що відповідно до вимог ст. 180 СК України передбачено саме обов`язок, а не право батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Крім того суд, при вирішенні спору по суті, враховує вимоги ст.ст.12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Посилання відповідача у відзиві на позов про те, що у прохальній частині позову позивач не просить змінити спосіб стягнення аліментів, а просить лише стягувати аліменти, що може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, суд оцінює критично виходячи з наступного.

Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Даного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №372/2583/18.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства суд вважає, що спосіб стягнення аліментів в твердій сумі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, визначений раніше за рішенням суду, підлягає зміні та визначенню його в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу (заробітку) до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця і до досягнення дитиною повноліття, а тому позов підлягає до задоволення.

Таким чином, аліменти на утримання дитини у новому розмірі слід стягувати від дня набрання чинності даним рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнена від сплати судового збору у справі про зміну способу стягнення аліментів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звільнений від сплати судових витрат, а тому у зв`язку із задоволенням позовних вимог з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір, який підлягав до сплати при поданні позову за позовну вимогу про зміну способу стягнення аліментів у сумі 908 грн.

Щодо стягнення із відповідача витрат за надання професійної правничої допомоги в сумі 10000,00 грн. суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Позивач ОСОБА_1 , подавши до Тростянецького районного суду Вінницької області позовну заяву, вказала, що орієнтовний розрахунок правової допомоги складатиме 10000 грн.

На підтвердження судових витрат у вказаному вище розмірі до суду подано: договір про надання правничої (правової) допомоги від 12.08.2021 р., акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги від 12.08.2021 р. та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 12.08.2021 на суму 10000 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №587.

Відповідно до п. 2.1 Договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.08.2021 р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Дудіним Л.В., загальна вартість послуг встановлена у фіксованому розмірі – 10000 грн.

Згідно п.1.2 вищезазначеного договору, правова допомога адвоката включає: надання консультації, підготовка адвокатських запитів, процесуальних документів по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав, представництва інтересів клієнта у Тростянецькому районному суді Вінницької області.

Посилаючись на зазначене, позивач вважає, що є підстави для вирішення питання про стягнення із відповідача суми її витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн..

Однак суд не повною мірою погоджується з даними аргументами.

Розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_1 на юридичну допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування даних витрат в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від31.07.2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19).

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 211, 247, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки і піклування Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, про зміну способу стягнення аліментів, задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Тростянецького районного суду Вінницької області у справі №147/163/19 від 04.03.2019 року.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1500 (одну тисячу п`ятсот) грн. витрат за надання правової допомоги.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору при поданні позову до суду, в розмірі 908 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Припинити стягнення за судовим наказом, який видано Тростянецьким районним судом Вінницької області 04.03.2019 року у цивільній справі №147/163/19, про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05.02.2019 року і до досягнення дитиною повноліття дитини, після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа – Орган опіки та піклування Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, місцезнаходження якого за адресою: вул. Соборна, 37, смт.Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область.

Повний текст рішення складено 18.10.2021 р.

Суддя О.А. Натальчук