Рішення № 100386217, 11.10.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/7306/20

Провадження № 2/428/547/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Посохова І.С.,

за участю секретаря судового засідання Колядінцевої П.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Жердєва С.М. ,

представника відповідача Овчаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Жердєва Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну дати та причини звільнення,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Жердєв Сергій Миколайович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну дати та причини звільнення.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 з 2014 року працювала на посаді лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 1 Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» (далі - КНП «ЦПМСД №1»). Відповідно до наказу КНП «ЦПМСД № 1» № 1-к від 14.01.2020 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено 04 грудня 2019 року з посади лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 1 відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України через прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Ознайомлена з даним наказом позивач була лише 11.06.2020.

16.07.2020 позивач ОСОБА_1 звернулась із заявою до Головного лікаря КНП «ЦПМСД № 1», в якій зазначила, що 04.12.2019 вона відпрацювала робочий день повністю. З 05.12.2019 у неї був відкритий листок непрацездатності, закритий 23.12.2019, а приступити вона повинна до роботи з 24.12.2019. В поданій заяві позивач ОСОБА_1 просила привести у відповідність до норм чинного законодавства її трудову книжку та змінити причину звільнення на «за власним бажанням», а також вирішити питання щодо оплати листків непрацездатності. До даної заяви ОСОБА_1 долучила копії листків непрацездатності. На її заяву 21.07.2020 КНП «ЦПМСД № 1» надало відповідь за № 305, в якій зазначило, що підстав для виконання заяви позивача від 16.07.2020 немає, оскільки її звільнили за прогули без поважних причин останнім днем роботи, а саме 04.12.2019 згідно з наказом № 1-к від 14.01.2020, бо позивач до 14.01.2020 не з`явилася на роботі, не надавала листки непрацездатності та не надала заяву на її звільнення за власним бажанням. У зв`язку з цим відповідач не може змінити причину звільнення позивача на «за власним бажанням», оскільки з такою заявою до КНП «ЦПМСД № 1» вона не зверталася.

Позивач вважає, що в даному випадку не було встановлено факту прогулу та жодним чином не зафіксовано такі обставини. Вона, ОСОБА_1 , до дня звільнення працювала на посаді лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 1, та до її основних обов`язків входить безпосереднє надання первинної медичної допомоги пацієнтам не тільки на основному місці роботи, а й за місцем мешкання пацієнтів. 04.12.2019 позивач безпосередньо перебувала на робочому місці, та відпрацювала повний робочий день, а вже з 05.12.2019 перебувала на лікарняному. Крім того, позивач вважає, що відповідачем порушено процедуру її звільнення, а саме: письмові пояснення від ОСОБА_1 не були витребувані, до того ж її не викликали на засідання первинної профспілкової організації та взагалі не повідомили про дату, час та місце засідання даної організації, із копією наказу про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена 11.06.2020, тобто через півроку після звільнення.

Тому позивач вважає, що наказ КПП «ЦПМСД № 1» № 1-к від 14.01.2020 «Про припинення трудового договору (контракту)», відповідно до якого ОСОБА_1 04.12.2019 звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважної причини, не відповідає чинному законодавству, є незаконним та необґрунтованим. Звільнення ОСОБА_1 відбулось із порушенням трудового законодавства, а отже наказ про звільнення підлягає скасуванню.

У поданій позовній заяві позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» № 1-к від 14.01.2020 «Про припинення трудового договору (контракту)», відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено 04.12.2019 з посади лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

- змінити дату та причину звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 1 Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1», а саме звільнити на підставі ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням» з 24.12.2019.

На виконання ухвали суду від 11.09.2020 представником відповідача Овчаренко О.В. до суду подано відзив на позов, згідно з яким відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначила, що позивач була відсутня на робочому місці без поважних причин більш ніж місяць, в телефонному режимі вона повідомила, що знаходиться на лікарняному (перший день коли не вийшла на роботу), потім взагалі не підіймала телефон. Головний лікар КНП «ЦПМСД № 1» хвилювалася з даного приводу, тому на адресу позивача неодноразово була направлена комісія для з`ясування причин її відсутності на робочому місці. Під час виїзду комісії позивач нічого не пояснювала, не надавала листків непрацездатності без поважних на те причин, тому про їх наявність чи відсутність в дійсності відповідач самостійно не мав змоги дізнатися, адже інформація про пацієнта є медичною таємницею, навіть для роботодавця. Позивач лише обіцяла приїхати та написати заяву власноруч. В подальшому при виїзді комісії взагалі не відкривала двері, через двері пропонувала йти геть. Всі можливі наслідки відсутності на робочому місці позивачу були пояснені під час першого візиту комісії, також під час дзвінків головного лікаря КНП «ЦПМСД №1» аргументованої відповіді позивач не надавала, лише обіцяла приїхати та власноруч написати заяву. Також під час виїзду на адресу ОСОБА_1 юрист КНП «ЦПМСД № 1», не отримавши виразної відповіді від позивача, телефонувала її сину ( ОСОБА_4 ), який в свою чергу, отримавши інформацію про ситуацію, яка виникла, обіцяв посприяти у вирішенні цього питання та поговорити з матір`ю, але через певний період часу в телефонному режимі зазначив, що впливу на неї не має, та щоб ми приймали рішення самостійно відповідно до закону. Таким чином, 14 січня 2020 року, керуючись нормами чинного законодавства, відповідач наказом № 1-к від 14.01.2020 звільнив позивача ОСОБА_1 , зазначивши, що день її звільнення є останнім днем її роботи, а саме 04.12.2019, бо позивач до 14.01.2020 не з`являлася на роботі та не надала власноруч написану заяву на звільнення її за власним бажанням. Тому інших підстав для звільнення позивача не було.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник Жердєв С.М. позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача Овчаренко О.В. позовні вимоги не визнала у повному обсязі та просила суд відмовити у задоволенні позову. Підтвердила обставини, викладені у відзиві на позов.

На підставі клопотання представника відповідача Овчаренко О.В. , яке було задоволено судом, у судовому засіданні було здійснено допит свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що перебуває у трудових відносинах з відповідачем та працює разом з позивачем на одному підприємстві. До неї звернулися безпосередньо з амбулаторії, де працювала позивач ОСОБА_1 та пояснили, що позивач 24.12.2019 після хвороби повинна була вийти на роботу, однак до виконання своїх обов`язків не приступила, оскільки не вийшла. Старша медсестра сказала, що 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 відпрацювала останній робочій день, а 05 грудня вже не вийшла на роботу, бо захворіла і повідомила про це в телефонній розмові. 23.12.2019 з телефонної розмови з позивачем стало відомо, що лікарняний закрили і вона вийде на роботу 24 грудня 2019 року. Однак 24 числа вона знову ж таки не вийшла. Після цього була створена комісія, до складу якої увійшла свідок і ще деякі особи, яка 06.01.2020 виїхала за місцем проживання позивача для з`ясування обставин. Зазначений виїзд був письмо оформлено Актом про виїзд до працівника додому. Двері відчинила позивач ОСОБА_1 , нічого змістовного не пояснювала, лише сказала, що була на лікарняному. Листки непрацездатності складу комісії також не були надані. Свідок пояснила їй, що наслідком не виходу на роботу може бути визнано прогул. Однак на всі пояснення ОСОБА_1 лише запевняла, що вийде на роботу, все надасть та пояснить, вони розберуться і вона напише заяву про звільнення. Комісія пропонувала їй не звільнятися, а лише написати заяву на відпустку. Оскільки позивач так на роботу і не вийшла комісія подала подання до Первинної профспілкової організації КНП «ЦПМСД № 1» щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , яку вони від неї і отримали. Члени профспілки також їздили додому до позивача, однак поспілкуватися з нею не вдалося, бо вона не відкрила їм двері. 14 січня 2020 року на підставі згоди профспілки був виданий наказ про звільнення ОСОБА_1 тим днем, коли вона не вийшла фактично на роботу, а саме 04 грудня 2019 року. Безпосередньо свідок направляє листки непрацездатності до бухгалтерії, однак листки непрацездатності ОСОБА_1 їй ніхто не надавав. Як нараховувалися кошти позивачу, свідку не відомо. Наказ про звільнення надсилався ОСОБА_1 засобом поштового зв`язку замовним листом, однак він повернувся до підприємства назад, у зв`язку з тим, що позивач його не отримала.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що 24.12.2019 позивач ОСОБА_1 зателефонувала сама і повідомила, що бажає звільнитися. З 25.12.2019 вона пішла на лікарняний і не вийшла на роботу. 02 січня 2020 свідок разом з членами комісії та юристом поїхали додому до ОСОБА_1 , щоб отримати які-небудь пояснення з приводу ситуації, яка склалася. Позивач відчинила двері і сказала, що хоче звільнитися за власним бажанням, що вона приїде на роботу і все пояснить. 09 січня 2020 року комісія знову виїхала до ОСОБА_1 за місцем її мешкання, однак двері вона не відчинила і сказала, щоб ми до неї перестали їздити. Виїзди офіційно оформлювалися відповідними Актами. Цього ж дня було проведено засідання профспілки, на якому було вирішено питання щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 . Щодо відсутності позивача на робочому місці Акти складалися безпосередньо свідком, табель заповнювався також нею. Свідок неодноразово телефонувала і спілкувалася з ОСОБА_1 починаючи з 24.12.2019, оскільки не було відомо, що з нею відбувається.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що на початку грудня 2019 року в телефонному режимі позивач ОСОБА_1 повідомила її, що вона йде на лікарняний. Вона відкоригувала графік з урахуванням цих змін. Згодом в 20-х числах місяця в кінці робочого часу їй зателефонувала ОСОБА_1 і повідомила, що лікарняний листок їй закрили і вона наступного дня виходить на роботу. Свідок знову відкоригувала графік роботи. Наступного дня вранці позивач зателефонувала їй і сказала, що має намір звільнитися, на що свідок відповіла, що потрібно з`явитися на роботі і написати відповідну заяву про звільнення. Більше засобом телефонного зв`язку вони не спілкувалися. В січні 2020 року вона разом з іншими членами комісії виїжджали за місцем мешкання ОСОБА_1 , щоб поспілкуватися з нею, отримати пояснення, з`ясувати причини. Однак позивач не виявила бажання з ними спілкуватися, навіть двері їм не відчинила. Свідок Акти не складала, а лише підписувала їх. Зі слів старшої медсестри на телефонні дзвінки ОСОБА_1 не відповідала.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що 08 січня 2020 року їй як голові профспілки було подане подання стосовно надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю її на робочому місці з 05.12.2019 по 08.01.2020. 08 січня вона особисто зателефонувала ОСОБА_1 , яка у телефонній розмові повідомила про те, що 09 січня особисто приїде на бесіду з приводу її звільнення, однак так і не приїхала. Після цього свідок разом з старшою медсестрою та завідуючою амбулаторією виїхали за місцем мешкання ОСОБА_1 , щоб поспілкуватися з нею та почути пояснення. Позивач двері їм не відчинила, нічого пояснювати не стала і наказала їхати. 09 січня 2020 року на своєму засіданні профспілка одноголосно вирішила надати згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогул. Позивач була членом первинної профспілки, і 08.01.2020 її запрошували на бесіду. Запрошувати на засідання профспілки з розгляду питання щодо надання дозволу на звільнення не є обов`язком первинної профспілки, крім того, надавати будь-які пояснення ОСОБА_1 при виїзді за місцем її мешкання вже відмовилася.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що в грудні 2019 року, коли позивач ОСОБА_1 не вийшла на роботу їй доповіли, що вона бажає звільнитися. Свідок їй зателефонувала та запросила до себе на бесіду, остання відповіла, що знайде час приїхати, однак так свою обіцянку і не виконала. Це відбувалося неодноразово. Свідок хотіла прийняти вірне рішення щодо позивача. Вона скликала оперативну нараду, від позивача ніяких документів не надходило. Рішенням керівництва була створена відповідна комісія, яка телефонувала ОСОБА_1 , виїжджала за місцем її мешкання для отримання пояснень, складала відповідні Акти. Для бесіди долучалися юрист та первинна профспілка, але все було марно. Позивача неодноразово запрошували для надання пояснень, бесіди також і в січня 2020 року. Жодного разу вона не з`явилася. Подання до первинної профспілки та наказ про звільнення ОСОБА_1 підписувала безпосередньо свідок. Позивач звернулася до неї лише після звільнення для того, щоб їй змінили запис у трудовій книжці.

Заслухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з копією трудової книжки позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказу № 1 від 06.01.2014 була прийнята на посаду лікаря-терапевта дільничного амбулаторії № 4 до Комунальної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1». 04.12.2019 на підставі наказу № 1-к від 14.01.2020 ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з копією наказу № 1-к від 14.01.2020 про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 була звільнена 04 грудня 2019 року з посади лікаря загальної практики-сімейний лікар Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. З даним наказом позивач була ознайомлена 11.06.2020.

24.12.2019 завідуючою амбулаторії № 1 ОСОБА_7 головному лікарю КНП «ЦПМСД №1» ОСОБА_9 було подано рапорт, в якому вона зазначила, що 05.12.2019 лікар загальної практики-сімейної медицини ОСОБА_1 у телефонному режимі повідомила її, що не зможе приступити до роботи через хворобу і їй було відкрито листок непрацездатності. 23.12.2019 ОСОБА_1 у телефонному режимі повідомила, що листок непрацездатності закрито і з 24.12.2019 вона приступає до роботи. 24.12.2019 ОСОБА_1 у телефонному режимі повідомила про те, що з 24.12.2019 вона має намір звільнитися. 24.12.2019 лікар загальної практики-сімейної медицини ОСОБА_1 на робочому місці відсутня, на телефонні дзвінки не відповідає.

На підставі вищезазначеного рапорту 24.12.2019 Комунальним некомерційним підприємством Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» було складено Акт «Про відсутність на робочому місці» лікаря загальної практики-сімейної медицини ОСОБА_1 .

Матеріалами справи встановлено, а саме: копіями рапортів та копіями Актів «Про відсутність на робочому місці» від 26.12.2019, від 27.12.2019, від 28.12.2019, від 30.12.2019, від 31.12.2019, від 03.01.2020, що позивач ОСОБА_1 за весь цей час була відсутня на роботі цілий день без поважних причин і на телефонні дзвінки не відповідала.

Актом № 1 від 02.01.2020 «Про виїзд до працівника до дому», який було складено членами комісії Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1», було встановлено, що 02.01.2020 комісія виїхала до відсутнього працівника ОСОБА_1 - лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 1 за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Комісія, прибувши за адресою проживання ОСОБА_1 , застала її вдома. ОСОБА_1 відмовилася надати буд-які пояснення стосовно її відсутності на робочому місці з 24.12.2019 по 02.01.2020. Лікарняний листок, на якому вона знаходилась, з її слів, з 05.12.2019 до 23.12.2019 закритий та продовження немає. Надати цей лист непрацездатності також відмовилась. ОСОБА_1 була попереджена, що буде звільнена за прогули без поважних причин.

Відповідно до копії витягу з протоколу № 23 від 09.01.2020 Первинна профспілкова організація КНП «ЦПМСД № 1» надала згоду на звільнення лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 1 ОСОБА_1 відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з копією заяви ОСОБА_1 від 16.07.2020, остання просить привести у відповідність її трудову книжку та змінити причину звільнення на «за власним бажанням», та зазначити дату звільнення після закриття листків непрацездатності.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язаний виконувати роботу, визначену цією угодою. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому, зокрема, строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін.

Зі змісту ст. 24 КЗпП України вбачається, що укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 уклала з відповідачем трудовий договір на невизначений строк та перебувала у трудових відносинах з відповідачем з Комунальним некомерційним підприємством Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» з 08.01.2014 по 04.12.2019, що також не заперечувалось і сторонами у справі.

Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем своїх трудових прав. Вказані правовідносини регулюються нормами трудового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Частиною 1 та 7 ст. 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

З матеріалів справи вбачається, що факт відсутності позивача ОСОБА_1 на робочому місці підтверджується копіями рапортів та копіями Актів «Про відсутність на робочому місці» від 26.12.2019, від 27.12.2019, від 28.12.2019, від 30.12.2019, від 31.12.2019 та від 03.01.2020. Вказані обставини були також підтверджені показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні.

На підставі зазначених вище документів, після надання згоди Первинної профспілкової організації КНП «ЦПМСД № 1» ОСОБА_1 була звільнена з посади лікаря загальної практики-сімейний лікар Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» з 04.12.2019 наказом № 1-к від 14.01.2020.

В судовому засіданні та у відзиві на позов представник відповідача Овчаренко О.В. зазначила, що КНП «ЦПМСД № 1» діяло в рамках діючого трудового законодавства, оскільки тільки з телефонної розмови їм стало відомо, що позивач ОСОБА_1 знаходиться на лікарняному і у неї відкритий лист непрацездатності. На день її звільнення, а саме 04 грудня 2019 року зазначені листки непрацездатності їм так і не були надані ані в копіях, ані в оригіналах. Тобто на день фактичного звільнення ОСОБА_1 відповідач знав про наявність листків непрацездатності лише з її слів, але не бачив їх. На неодноразові спроби поспілкуватися з позивачем (навіть через її сина), вислухати її пояснення з приводу даної ситуації, отримати листки непрацездатності відповідач КНП «ЦПМСД № 1» отримувало від позивача лише неясні неаргументовані відповіді. Позивач лише повідомляла, що після лікарняного вона вийде на роботу і власноруч напише заяву. Після тривалих телефонних дзвінків, виїзду комісії за місцем мешкання ОСОБА_1 , не отримання листків непрацездатності та не виходу позивача на робоче місце, відповідачем було вирішено звільнити її на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Крім цього, юристом КНП «ЦПМСД № 1» було повідомлено ОСОБА_1 про всі можливі наслідки відсутності її на робочому місці. Ніякої власноруч написаної заяви про звільнення за власним бажанням відповідач КНП «ЦПМСД № 1» від ОСОБА_1 не отримувало.

Отже, з огляду на викладене вище судом встановлено, що відповідач Комунальне некомерційне підприємство Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1», достовірно не знаючи про причину відсутності позивача ОСОБА_1 з 04.12.2019 на робочому місці, знаючи лише з її слів про хворобу і не маючи фактично листків її непрацездатності, мало право вважати її дії прогулом і застосувати до позивача дисциплінарне стягнення, але з дотриманням порядку, встановленого чинним КЗпП України.

З досліджених в судовому засіданні матеріалів справи судом встановлено, що порядок застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, встановлений КЗпП України, роботодавцем був дотриманий у повній мірі.

Таким чином, суд вважає, що наказ Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» № 1-к від 14.01.2020 про звільнення ОСОБА_1 в частині підстав для звільнення позивача є правомірним та обґрунтованим, а тому ураховуючи, що позивач до дня видання наказу про своє звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України заяву про звільнення за власним бажанням відповідачу не подавала, суд вважає, що для задоволення позовної вимоги про зміну причини звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням» відсутні підстави.

Водночас, суд не погоджується з позицією відповідача щодо дати звільнення ОСОБА_1 і вважає її помилковою з огляду на таке.

Згідно зі статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

Вказаний висновок висловлений також у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) зроблено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

З наданих позивачем копій листків непрацездатності серії АДР № 089677, серії АДР № 012007, серії АДР № 001669 встановлено, що дійсно ОСОБА_1 з 05.12.2019 по 05.12.2019, з 06.12.2019 до 21.12.2019 та з 21.12.2019 до 23.12.2019 включно перебувала на лікарняному та була тимчасово непрацездатна і мала стати до роботи з 24.12.2019.

Отже, судом достовірно встановлено, що наказ про звільнення позивача з 04 грудня 2019 року, тобто у період, коли позивач була непрацездатною, порушує її гарантії, встановлені частиною третьою статті 40 КЗпП України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність усунення негативних наслідків порушення відповідачем вимог частини третьої статті 40 КЗпП України шляхом зміни дати звільнення позивача.

Верховний Суд у своїх рішеннях звертає увагу на те, що у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причина того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Порушення прав позивача, а саме звільнення її у день перебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

Водночас, як вже зазначалось вище, суд вважає, що наказ Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» № 1-к від 14.01.2020 про звільнення ОСОБА_1 в частині підстав для звільнення позивача саме за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є правомірним та обґрунтованим.

Однак суд зазначає, що відповідач, встановивши відсутність позивача на робочому місці та звільняючи її за прогул, мав звільнити позивача не «заднім числом», а з дня видання відповідного наказу, а саме за прогули у період з 24.12.2019 по день звільнення - 14.01.2020.

Тобто у даному випадку суд вважає за необхідне змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 1 Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, з 04 грудня 2019 року на 14 січня 2020 року.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги адвоката Жердєва Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну дати та причини звільнення такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Жердєва Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну дати та причини звільнення задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 1 Комунального некомерційного підприємства Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, з 04 грудня 2019 року на 14 січня 2020 року.

У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

- позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_2

- відповідач: Комунальне некомерційне підприємство Лисичанської міської ради Луганської області «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1», місцезнаходження: 93120, Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Перемоги, буд. 56, код ЄДРПОУ 38188020.

Повне рішення складено 18.10.2021 року.

Суддя І. С. Посохов