Рішення № 100385907, 05.10.2021, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3495/21

Провадження № 2-а/345/45/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2021 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., за участю секретаря судового засідання Мостової Ю.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – поліцейський СРПП Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Фіцак Тарас Петрович, про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому зазначає, що постановою серії БАБ №962136 від 06.08.2021 його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. Дану постанову вважає незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 стверджує, що дійсно 06.08.2021 його зупинили працівники поліції приблизно о 18.30 год. в м. Калуш на вул. Окружній та попросили пред`явити документи на транспортний засіб, а також посвідчення водія. Так як у позивача встановлений мобільний додаток «Дія», то саме посвідчення водія він з собою не бере. Однак, відкривши електронне посвідчення водія, в ньому не відобразились категорії автомобілів, якими він має право керувати. Дана інформація і не відобразилась на планшеті працівників поліції.

ОСОБА_1 вважає, що несправність електронного ресурсу не може бути підставою для притягнення його до адмінвідповідальності, тим більше за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

На підставі наведеного, просить суд постанову серії БАБ №962136 від 06.08.2021 скасувати, а провадження по справі – закрити.

У судове засідання позивач не зявився, однак подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача подав суду письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 13-16), в якому зазначає, що оскаржувана постанова є законною та прийнята відповідно до норм чинного законодавства, підстав для її скасування немає. На його думку, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується адміністративними матеріалами, а також і самим позивачем, який вказує, що працівник поліції не мав можливості прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії. На підставі наведеного, просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – поліцейський СРПП Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Фіцак Тарас Петрович у судове засідання не з`явився.

Відповідно до п. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.08.2021 СРПП Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Фіцаком Т.П. винесено постанову БАБ №962136 від 06.08.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 . Згідно вказаної постанови, 06.08.2021 о 18.30 год. в м. Калуш по вул. Окружній, ОСОБА_1 буксирував причіп АТ 7459 ХІ, в якого були відсутні зовнішні світлові прилади, частково не працювали показчики поворотів, та не мав посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП (а.с. 4).

Відповідно до ч.2 ст.126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху(далі -ПДР), затверджені постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно п. 1.1ПДР України, останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

За змістом пункту 2.1 Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка”) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення); д) у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака “Водій з інвалідністю” - документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності).

Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

При цьому, в силу положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі « Дактарас проти Литви » від 24 листопада 2000 року ).

Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15 травня 2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально - правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення( п. 21 рішення ).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23 - рп / 2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4. 1).

В рекомендації № R (9 1)1 Комітету Міністрів Європи Державам - членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав - членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Варто зазначити, що системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України № 1376 від 06.11.2015р. (остання не поширюється на правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, однак враховується судом в системному аналізі з іншими актами законодавства).

Зокрема, згідно п.3 розділу ІІ цієї Інструкції якщо під час винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа органу поліції зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст.256 КУпАП, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 КУпАП.

В іншому випадку, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України у своєму Рішенні у справі № 23-рп/2010 від 22.12.2010.

Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складався попри те, що позивач заперечував свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.

У матеріалах справи наявна копія посвідчення водія ОСОБА_1 із наявною категорією з 05.09.2012 «СЕ».

Згідно положень п. 3 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії, зокрема: СЕ - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів.

Разом з тим, нормою ч.2 ст.126 КУпАП, передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, а не особою яка не пред`явила посвідчення із відповідною категорією.

Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки жодні докази вини ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи діяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суддя наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Враховуючи те, що за змістом ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суд вважає, що стороною відповідача не доведено належними й допустимими доказами, достатніми у їх взаємозв`язку, правомірності оскаржуваної постанови та наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, а тому позов підлягає до задоволення.

При цьому суд враховує, що відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України при обґрунтованості заявлених вимог щодо наявності підстав для скасування рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд уповноважений закрити справу про адміністративне правопорушення, а тому з метою повного відновлення прав позивача суд вважає необхідним закрити справу про адміністративне правопорушення щодо нього.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи той факт, що судове рішення ухвалене на користь позивача та дотримуючись вимог ст.139 КАС України, суд вирішив стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 454 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч.1 ст.122, ст.121, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 5, 8, 13, 32, 286 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – поліцейський СРПП Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Фіцак Тарас Петрович, про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволити.

Скасувати постанову серії БАБ №962136 від 06.08.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 МК України - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя