Рішення № 100383916, 13.10.2021, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/1123/21

Провадження № 2/163/251/21

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2021 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Шеремети С.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

в с т а н о в и в :

У позовній заяві представник Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі – МТСБУ) просить ухвалити рішення про стягнення з відповідача в порядку регресу 153 600,00 гривень витрат, пов`язаних з регламентною виплатою, та 2 270,00 гривень сплаченого за подання позову судового збору.

Заявлені вимоги представник обґрунтував тим, що 26 березня 2017 року в місті Любомль відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Citroen", номерний знак НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на дату дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була, потерпіла сторона звернулась до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди. МТСБУ визначило розмір заподіяної шкоди та здійснило регламентну виплату потерпілій особі. Загальний розмір витрат з урахуванням витрат на збір документів та визначення розміру шкоди склав 153 600,00 гривень, які відповідач згідно вимог чинного законодавства зобов`язаний відшкодувати МТСБУ в порядку регресу, оскільки його цивільно-правова відповідальність застрахована не була.

Провадження в справі відкрито ухвалою суду від 27 травня 2021 року, розгляд позову постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву. У ньому вказала, що кримінальне провадження відносно відповідача було закрите за відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення. У прямому причинному зв`язку між виникненням ДТП і її наслідками є перебування пішохода в стані алкогольного сп`яніння та порушення ним Правил дорожнього руху. Тому заподіяна потерпілому (пішоходу) шкода завдана власне з його ж вини. Будь-яких інших доказів на підтвердження вини в діях відповідача, які призвели до смерті потерпілого, позивач не надав. Крім цього вимоги про відшкодування шкоди за платіжними доручення про здійснення регламентної виплати від 11 січня 2018 року та від 20 березня 2018 року заявлені поза строками позовної давності.

Представник позивача у поданій відповіді на відзив вказав, що водій джерела підвищеної небезпеки повинен нести відповідальність за завдану шкоду незалежно від наявності у його діях вини; строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив з огляду на його продовження на період дії в України карантину.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача вказала, що при виплаті страхового відшкодування позивач мав би врахувати фактичні обставини ДТП, за яких саме потерпілий ОСОБА_2 допустив грубу необережність, що відповідно до ч.2 ст.1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування завданої шкоди. На підставі ч.4 ст.1193 ЦК України просила врахувати стан здоров`я і матеріальний стан відповідача (є особою з інвалідністю ІІІ-ї групи, отримує пенсію в сумі 2 200,00 гривень) та у зв`язку із цим вказала, що стягнення страхового відшкодування у заявленій сумі поставить відповідача у скрутне матеріальне становище і позбавить його матеріальних засобів для існування. Крім цього, фактично поставила під сумнів долучений до позову товарний чек на оплату ритуальних послуг на загальну суму 10 012,00 гривень, оскільки він датований 02 травня 2017 року, а смерть ОСОБА_2 настала за місяць до цього, 26 березня 2017 року, та у ньому не наведеного переліку самих ритуальних послуг, тому невідомо які саме послуги оплачувала потерпіла.

На заперечення сторони відповідача представник позивача подав письмові пояснення, у яких акцентував на тому, що МТСБУ не є потерпілою особою, тому положення ст.1193 України у спірних правовідносинах не застосовуються. В даному випадку шкода має відшкодовуватись в порядку регресу відповідачем як особою, яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.279 ЦПК, суд розглянув справу за наявними у справі матеріалами.

Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.

26 березня 2017 року близько 22:10 години мала місце дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій автомобіля "Citroen", номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , рухаючись в м.Любомль по вулиці Брестській в напрямку смт Шацьк, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих травм помер на місці пригоди.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Любомль.

По факту ДТП 27 березня 2017 року у Єдиний реєстр досудових розслідувань були внесені відомості за № 12017030000000097 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Постановою слідчого СУ ГУНП у Волинській області від 30 червня 2017 року кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

З цієї ж постанови слідчого слідує, що згідно висновку інженерно-технічної експертизи дослідження механізму та обставин ДТП № 167 від 30.06.2017 року водій автомобіля "Citroen", номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_2 з моменту виникнення небезпеки для руху шляхом застосування негайного гальмування з моменту можливого виявлення пішохода при дотриманні вимог ПДР. В прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, є грубе порушення пішоходом ОСОБА_2 вимог п.п.4.1, 4.4., 4.14 Правил дорожнього руху. При судово-токсилогічному дослідженні крові від трупа ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в концентрації 2,62%.

Витягом з електронної бази застрахованих транспортних засобів підтверджено відсутність на автомобіль "Citroen", номерний знак НОМЕР_1 , поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування», діючи на підставі довіреності від 03 травня 2017 року, звернулось до МТСБУ в інтересах дружини загиблого у ДТП ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та неповнолітніх на дату ДТП дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про виплату страхового відшкодування.

Для виплати страхового відшкодування представником потерпілих налано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , копію паспорта дружини серії НОМЕР_4 , копії свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , копії РНОКПП дружини та дітей, довідку про склад сім`ї від 03 травня 2017 року, копію товарного чека від 02 травня 2017 року на надані ритуальні послуги в загальній сумі 10 012,00 гривень, копію товарного чека від 06 березня 2018 року на пам`ятник з граніту вартістю 41 000,00 гривень, копії свідоцтв про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, що виписували ці чеки.

На підставі проведених розрахунків МТСБУ наказом від 10 січня 2018 року № 242 визначило до відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих 67 612,00 гривень, наказом від 19 березня 2018 року №2589 – 57 600,00 гривень, наказом від 17 жовтня 2018 року № 9609 – 28 388,00 гривень.

Загальна сума відшкодування шкоди становить 153 600,00 гривень, з яких: 115 200,00 – розмір шкоди на утримання обох дітей, 38 400,00 гривень – витрати на поховання.

Виплату цих сум відшкодування МТСБУ здійснило на користь дружини загиблого ОСОБА_3 згідно платіжних доручень № 318277 від 12 січня 2018 року , № 902846 від 20 березня 2018 року, № 993971 від 18 жовтня 2018 року.

Спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування шкоди, яка спричинена смертю особи в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, та урегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та Закону України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Закон № 1961-IV (тут і надалі в редакції на дату ДТП у цій справі - 26 березня 2017 року) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно із ст.4 Закону № 1961-IV суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.

Відповідно до п.п. «а» п.41.1. ст.41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Дослідженими письмовими доказами стверджено і це не заперечується стороною відповідача, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 на дату дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була.

У зв`язку із цим представник потерпілої сторони на законних підставах звернувся до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування.

За змістом абз.2 п.22.1 ст.22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У пункті 9.3. ст.9 Закону № 1961-IV визначено, що розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого.

Порядок і умови відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, визначений у статті 27 Закону № 1961-IV.

Так, страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (п.27.1 ст.27 Закону № 1961-IV).

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.2 ст.27 Закону № 1961-IV).

У частині 1 статті 1200 ЦК України (тут і надалі в редакції на дату ДТП у цій справі - 26 березня 2017 року) визначено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

У пункті 27.4 статті 27 Закону № 1961-IV також визначено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати на місяць станом на 26 березня 2017 року становив 3200 гривень.

Отже, максимальний розмір передбаченого п.27.4 ст.27 Закону № 1961-IV відшкодування становить 38 400,00 гривень.

На підставі наведених норм Закону належить дійти висновку, що розмір виплаченого МТСБУ страхового відшкодування в загальній сумі 153 600,00 гривень відповідає вимогам п.27.2 ст.27 Закону № 1961-IV, ст.1200 ЦК України та п.27.4 ст.27 Закону № 1961-IV.

Такий висновок зроблено на підставі досліджених письмових доказів.

Зокрема, на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею повноліття належало до виплати 41 600,00 гривень з розрахунку 26 х 1600, де 26 – повні місяці утримання, 1600 гривень – сума виплати згідно із ч.2 ст.1200 ЦК України; на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - 73 600,00 гривень з розрахунку 46 х 1600.

Відтак, загальний розмір відшкодування на утримання дітей становить 115 200,00 гривень і є рівним виплаченій МТСБУ сумі на ці ж цілі.

Передбачені п.27.4 ст.27 Закону № 1961-IV витрати МТСБУ відшкодувало у максимально визначеному цим Законом розмірі на рівні 38 400,00 гривень.

Отже, у зв`язку із настанням події, передбаченої п.п.«а» п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV, МТСБУ у встановленому порядку і розмірі здійснило відшкодування шкоди потерпілій стороні, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 не була ним застрахована.

Згідно із п.п.38.2.1. п.38.2. ст.38 Закону № 1961-IV МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

За змістом п.13.1 ст.13 Закону № 1961-IV учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, враховуючи наведені законодавчі норми, МТСБУ набуло законних підстав для стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із здійсненням регламентної виплати, в порядку регресу.

До того ж суд зазначає, що відповідач не надав доказів на підтвердження віднесення його до переліку осіб, визначених у п.13.1 ст.13 Закону № 1961-IV, тим самим не спростував права позивача на подання цього позову.

Стосовно доводів сторони відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь представника позивача, щодо відсутності у відповідача вини у настанні ДТП і його наслідках як підстави для відшкодування; не врахування у відповідності до ч.2 ст.1195 ЦК України грубої необережності самого потерпілого ОСОБА_2 як підстави для зменшення розміру відшкодування завданої шкоди; неналежності товарного чека на оплату ритуальних послуг на загальну суму 10 012,00 гривень як доказу з огляду на його дату; матеріальної неспроможності відповідача відшкодувати виплачене МТСБУ страхове відшкодування потерпілій стороні, а також застосування строків позовної давності, то суд їх відхиляє з огляду на таке.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Зокрема, у частині 5 статті 1187 ЦК України визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

В пункті 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», роз`яснено, що при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Та обставина, що кримінальне провадження відносно відповідача ОСОБА_1 було закрите у зв`язку з відсутністю складу передбаченого ч. 2 ст.286 КК України кримінального правопорушення, не звільняє його від відповідальності як володільця джерела підвищеної небезпеки.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Проте стороною відповідача не доведено тих обставин, що потерпілий ОСОБА_2 , який помер внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП із його смертельним наслідком.

Жодні дані, які б давали підстави вважати про те, що шкода завдана внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого ОСОБА_2 , по справі відсутні.

У зв`язку із цим, підстави для звільнення відповідача ОСОБА_1 від відповідальності за завдану шкоду у відповідності до ч.5 ст.1187 ЦК України по справі відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Разом із цим частина 3 статті 1193 ЦК України визначає, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

У справі встановлено, що МТСБУ здійснило регламентну виплату виключно по відшкодуванню шкоди, завданої смертю годувальника, та по витратах на поховання, тобто здійснило відшкодування, за якими вина потерпілого за приписами ч.3 ст.1193 ЦК України не враховується.

Відтак, посилання представника відповідача на не врахування позивачем вимог ч.2 ст.1193 ЦК України є безпідставними.

Також не заслуговують на увагу доводи представника відповідача щодо неналежності як доказу для здійснення регламентної виплати товарного чека від 02 травня 2017 року на оплату ритуальних послуг на загальну суму 10 012,00 гривень, оскільки як встановлено у справі МТСБУ відшкодувало передбачені п.27.4 ст.27 Закону № 1961-IV витрати в сумі 38 400,00 гривень, які повністю охоплюються товарним чеком від 06 березня 2018 року на пам`ятник з граніту вартістю 41 000,00 гривень, який стороною відповідача не оспорюється.

Посилаючись на положення ч.4 ст.1193 ЦК України, представник відповідача просить зменшити розмір відшкодування шкоди з урахуванням матеріального становища відповідача.

На підтвердження підстав для застосування цієї норми надала довідку про встановлення відповідачу третьої групи інвалідності загального захворювання довічно, за змістом якої останньому протипоказана важка фізична праця, та довідки про перебування на обліку в ПФУ як одержувача пенсії по інвалідності та розмір такої пенсії в сумі 2 200,00 гривень на місяць.

За змістом ч.4 ст.1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Натомість, враховуючи характер спору у справі, суд зазначає, що навіть з урахуванням матеріального становища відповідача, до спірних правовідносин неможливо застосувати ч.4 ст.1193 ЦК України, оскільки предметом спору є не відшкодування шкоди, а відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою.

У цьому випадку позивачу не завдано прямої шкоди, тобто МТСБУ не є безпосереднім потерпілим у заподіянні шкоди, тому підстави для зменшення розміру відшкодування шкоди не можуть бути враховані.

Крім цього, представник відповідача у відзиві на позовну заяву просила суд застосувати позовну давність до позовних вимог за здійсненими МТСБУ виплатами відповідно до платіжних доручень від 11 січня 2018 року та від 20 березня 2018 року на загальну суму 125 212,00 гривень.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Строк позовної давності при заявлені регресної вимоги з огляду на положення ч.5 ст.261 ЦК України обчислюється з моменту здійснення відповідної виплати по страховому відшкодуванню (регламентної виплати).

Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.12.2018 у справі № 373/2348/16-ц, від 10.01.2019 у справі № 200/13392/13-ц.

Виплату відшкодування МТСБУ здійснило згідно платіжних доручень № 318277 від 12 січня 2018 року на суму 67 612,00 гривень, № 902846 від 20 березня 2018 року на суму 57 600,00 гривень, № 993971 від 18 жовтня 2018 року на суму 28 388,00 гривень.

За загальним правилом, останніми днями на подання позову за цими платіжними дорученнями були б, відповідно, 12 січня 2021 року, 20 березня 2021 року та 18 жовтня 2021 року.

Із цим позовом в силу ч.6 ст.124 ЦПК України МТСБУ звернулося до суду 15 травня 2021 року, що підтверджується штемпелем Укрпошти на конверті, у якому надійшов позов.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин, який неодноразово безперервно продовжувався, діяв на дату подання МТСБУ цього позову і наразі продовжений до 31 грудня 2021 року.

Згідно із Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14. Цими нормами, які набрали чинності 02 квітня 2020 року, передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, строк позовної давності в силу п.12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України продовжено на строк дії карантину.

З урахуванням викладеного, перебіг позовної давності, встановленої ст.257 ЦК України, продовжено на строк дії карантину, тому МТСБУ, звернувшись до суду із цим позовом 15 травня 2021 року дотрималося строку позовної давності та фактично подав позов у межах цього строку.

Також суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права в розумінні норм ЦПК України, тому положення Закону України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесено зміни до пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України, до строків позовної давності не може бути застосовано.

Таким чином, надавши оцінку доводам кожної сторони, на підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені МТСБУ позовні вимоги по своїй суті і розміру є обґрунтованими і доведеними, оскільки МТСБУ відповідно до Закону № 1961-IV здійснило належну регламентну виплату за відповідача, як водія транспортного засобу, який на дату ДТП не мав договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У зв`язку із цим позов підлягає повному задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зроблені судом по справі висновки, сплачений позивачем судовий збір в сумі 2 270,00 гривень належить стягнути з відповідача.

Крім цього, оскільки при ухваленні рішення судом виявлено недоплату позивачем при поданні позову судового збору в розмірі 34,00 гривень, цю суму належить стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 153 600 (сто п`ятдесят три тисячі шістсот) гривень витрат, пов`язаних з регламентною виплатою.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь держави 34 (тридцять чотири) гривні судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його складення може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.

Найменування позивача – Моторно (транспортне) страхове бюро України; місце знаходження - Русанівський бульвар, буд.8, місто Київ; ЄДРПОУ – 21647131.

Ім`я відповідача – ОСОБА_1 ; місце проживання - АДРЕСА_1 ; РНОКПП – НОМЕР_7 .

Головуючий : суддя С.А.Шеремета