Рішення № 100383413, 11.10.2021, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/981/21

Провадження №2/265/682/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Копилової Л. В.,

за участю секретаря - Куксенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Психіатрична лікарня міста Маріуполя» про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Психіатрична лікарня міста Маріуполя» про стягнення моральної шкоди.

Обгрунтовуючи позовні вимоги посилався на на те, що наказом №76-к від 20 грудня 1988 року він був прийнятий на постійну роботу на посаду дільничного лікаря – психіатра КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя». Наказом № 26 від 23 лютого 2018 року головного лікаря відповідача ОСОБА_2 його було направлено у Кальміусько - Нікольський об`єднаний районний військовий комісаріат для участі у медичній комісії з 01 березня 2018 року безстроково. Однак постановою Донецького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року визнано незаконним та скасовано вищевказаний наказ. Таким чином в результаті неправомірних дій відповідача він вимушений був всупереч своїй волі і закону працювати не на своїй посаді і далеко від місця свого проживання протягом періоду з 01 березня 2018 року по теперішній час, так як відповідач не виконує постанову суду. Діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, розмір якої він оцінює в сумі 60 000 грн. Моральна шкода полягає в тому, що він є професійним лікарем – психіатром зі стажем роботи 50 років. На даний час йому 77 років. Його робоче місце знаходиться від його дому на відстані 1 км., а він був переведений на роботу на відстані 15 км. з необхідністю їхати з дому на роботу на двох комунальних автобусах протягом півтори години туди і півтори години назад, на що він витрачав в день по три години і платив за проїзд 16 грн. в день, так як до 9 години пенсіонери оплачують проїзд на загальних підставах, що в місяць складає 320 грн., а за весь період 36 місяців складає 10 520 грн., що є його прямим матеріальним збитком, заподіяним з вини відповідача.

Розрахунок заподіяної йому моральної шкоди становить:

1) вимушене кожний робочий день фізичне і психічне напруження, щоб пройти від свого дому до автобусної зупинки 2 км. і назад 2 км. напротязі 36 місяців – 10 000 грн.;

2)вимушені поїздки напротязі 36 місяців на 20 днів в місяць, що становить 720 днів в одну і другу сторону, що для нього як старого чоловіка у переповненому автобусі є дуже важким фізичним і психічним навантаженням – 20 000 грн.;

3) напротязі 36 місяців він займався не характерною для нього за його освітою і посадою роботою, а цілими днями монотонним оглядом і бесідами з допризовниками, що призвело до його часткової дискваліфікації як лікаря-психіатра - 15 000 грн.;

4) принизлеве до нього відношення директора відповідача, винного в його стражданнях, який на його неодноразові звернення поновити на посаді зневажав і ображав його – 5000 грн.;

5) по теперішній час директор відповідача умисно не виконує рішення апеляційного суду – 10 000 грн.

Просить суд стягнути на його користь 60 000 грн. моральної шкоди, 740 грн. судового збору, 2 700 грн. вартість правової допомоги, а всього в сумі 63 440 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 лютого 2021 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2021 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено відкритий судовий розгляд даної справи.

09 березня 2021 року представник відповідача надав суду відзив, в якому заперечував проти позовних вимог і просив суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що постанова Донецького апеляційного суду на даний час виконується. Позивач ОСОБА_1 дійсно знаходився у складі військової районної комісії за наказом № 26 від 23 лютого 2018 року в період не 36 місяців, як стверджує він, а 09 місяців з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року. Наступні роки він працював там на інших підставах, які ніхто не відміняв та з якими його було ознайомлено у порядку, встановленому законом. Вважає, що відомості про витрати на проїзд у міському транспорті до місця роботи і назад у загальному розмірі 10 520 грн. є надуманими та необгрунтованими. Позивач є пенсіонером за віком і має право безкоштовного пільгового проїзду, однак не скористався ним і оплачував проїзд добровільно. Згідно офційних даних гугл –карт можна побачити, що відстань від дому позивача до автобусної зупинки складає не більше 350 м. та до трамвайної зупинки не більше 290 м., тому моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. також вважає недоведеною. У складі військово – лікарської комісії ОСОБА_1 виконував обов`язки лікаря-психіатра з метою визначення у юнаків призивного віку стану психічного здоров`я, що в повному обсязі відповідає його освіті та посаді. Крім того, лікар – психіатр згідно його посадової інструкції повинен підвищувати рівень своєї кваліфікації і цей обов`язок покладається саме на лікаря. Тому моральну шкоду в розмірі 15 000 грн. не визнає. Принизливого ставлення директора відповідача до позивача також не доведено.

При розгляді справи позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у їх задоволенні з підстав, наведених у поданому відзиві.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом №76-к від 20 грудня 1988 року ОСОБА_1 був прийнятий на постійну роботу на посаду дільничного лікаря – психіатра КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя».

Наказом №26 від 23 лютого 2018 року головного лікаря відповідача ОСОБА_2 його було направлено у Кальміусько - Нікольський об`єднаний районний військовий комісаріат для участі у медичній комісії з 01 березня 2018 року безстроково.

Постановою Донецького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року визнано незаконним та скасовано вищевказаний наказ.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним з асадам цивільного законодавства.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у:

- фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 5 зазначеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ст.ст.76,81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій відповідача, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, протиправними діями заподіювача та спричиненою шкодою.

Звернувшись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 посилається на п`ять факторів та обставин, які, заподіяли йому моральної шкоди.

Зокрема, вимушене кожний робочий день фізичне і психічне напруження, щоб пройти від свого дому до автобусної зупинки 2 км. і назад 2 км. напротязі 36 місяців оцінює в сумі 10 000 грн.. та вимушені поїздки напротязі 36 місяців на 20 днів в місяць, що становить 720 днів в одну і другу сторону, що для нього як старого чоловіка у переповненому автобусі є дуже важким фізичним і психічним навантаженням в сумі 20 000 грн.

Аналіз вказаних заявлених позовних вимог ОСОБА_5 свідчить про те, що фактично вони зводяться до понесення ним матеріальних витрат, пов`язаних з прибуттям до нового місця роботи. Що не є моральною шкодою в розумінні ст.23 ЦК України.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо заподіння йому моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. в зв`язку з займанням протягом 36 місяців нехарактерною для нього за його освітою і посадою роботою, а монотонним оглядом і бесідами з допризовниками, що призвело до його часткової дискваліфікації як лікаря-психіатра, суд вважає, що позивачем не надано доказів факту заподіяння йому моральної шкоди, що призвело саме до його часткової дискваліфікації як лікаря -психіатра.

Не знайшов свого підтвердження при розгляді справи судом належними та допустими доказами факт принизливого відношення директора відповідача до позивача ОСОБА_6 , що призвело до його страждань, зневаг і образ та фактично спричинило йому моральної шкоди в сумі 5 000 грн.

Окрім цього, суд зазначає, що невиконання судового рішення не є підставою для відшкодування моральної шкоди в розумінні ст.ст.23,1167 ЦК України.

Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді.

Керуючись ст.ст. 15,22,1167 Цивільного кодексу України, ст.ст.76-81,263 -265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Психіатрична лікарня міста Маріуполя» про стягнення моральної шкоди, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення буде складено 18 жовтня 2021 року.

Суддя _____ Копилова Л.В.