Ухвала суду № 100372396, 11.10.2021, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/1616/18 Провадження № 2/0274/256/21

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

УХВАЛА

11.10.21 р.м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі – Суд), за участю секретаря судового засідання Жмурко В.І.,

розглянувши цивільну справу за позовомОСОБА_1 , представником якої є ОСОБА_2 ,до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля Швайківська", 2) ОСОБА_3 , представником якого є ОСОБА_4 ,пропоновлення на роботі, стягнення заборгованості по оплаті праці за січень 2018 р. та заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 р. ОСОБА_1 звернулась з позовом.

Ухвалою від 19.04.2018 р. судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Скиби М.М. було відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 05.02.2019 р. судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Замеги О.В. справа була прийнята до провадження останнього.

Ухвалою від 26.02.2020 р. Суду справа була прийнята до провадження останнього.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточняла позовні вимоги.

В останній заяві від 28.05.2021 р., яка ухвало від 25.08.2021 р. Суду була прийнята до розгляду, ОСОБА_1 просить ухвалити рішення про поновлення її на роботі на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля Швайківська" (далі – Товариство), стягнути на її користь з Товариства заборгованість з заробітної плати за січень 2018 р. у розмірі 3 723,00 грн., стягнути на її користь солідарно з Товариства та ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з період з 01.02.2018 р. по день ухвалення рішення у справі (а. с. 209 – 210).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 20.05.2016 р. була прийнята на посаду директора Товариства, обов`язки директора Товариства вона виконувала належним чином, проте у лютому 2018 р. вона дізналась, що директором Товариства є інша особа. Звернення ОСОБА_1 до співзасновника Товариства – ОСОБА_3 , з вимогою надати копію рішення про звільнення виявились без відповіді, на день подання позову їй не вручено протоколу рішення зборів співзасновників Товариства про звільнення її з роботи, їй невідома причина її звільнення.

Товариство своєї позиції щодо позову у порядку, передбаченому нормами Цивільного процесуального кодексу України, не повідомило.

ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку з невиконанням нею обов`язків директора Товариства, зокрема, передбачених пунктом 10.6 статуту Товариства.

Судом з`ясовано, що рішенням загальних зборів засновників Товариства від 19.05.2016 р. ОСОБА_1 призначено директором Товариства, що підтверджується протоколом № 1 від 19.05.2016 р. загальних зборів засновників Товариства, з якого також вбачається, що засновниками Товариства є ОСОБА_1 (має 20% статутного капіталу) та ОСОБА_3 (має 80% частко статутного капіталу) (а. с. 5).

ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора Товариства з 20.05.2016 р., що підтверджується наказом № 1 від 20.05.2016 р. (а. с. 237).

У трудовій книжці ОСОБА_1 зроблено запис № 48 від 20.05.2016 р. про прийняття її на посаду директора Товариства (а. с. 238 – 239).

На момент подання позову та відкриття провадження у справі у матеріалах справи була відсутня копія протоколу № 2 від 01.02.2018 р. загальних зборів учасників Товариства, у якому зафіксовано рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства, а також обставина повідомлення ОСОБА_1 про проведення цих зборів учасників Товариства, вперше копію вказаного протоколу було долучено до матеріалів справи ухвалою від 22.10.2020 р. Суду, у подальшому до матеріалів справи ухвалою від 14.04.2021 р. Суду було залучено її більш якісну копію (а. с. 124 – 126, 102 – 193).

З зазначеного протоколу вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Товариства без посилання на будь-які законодавчі акти, зокрема, норми Кодексу законів про працю України, при цьому у протоколі вказано, що ОСОБА_1 було повідомлено належним чином про час там місце проведення загальних зборів, однак вона на збори не з`явилась.

Фактично рішення прийнято співзасновником Товариства – ОСОБА_3 , який має 80% часток (голосів) у статному капіталі Товариства.

Зі змісту ж доповіді ОСОБА_3 на загальних зборах Товариства 01.02.2018 р. випливає, що ОСОБА_1 було звільнено як таку, що самоусунулась від керівництва Товариством та не виконує свої обов`язки, зокрема ті, що визначені пунктом 10.6 статуту Товариства.

На це саме посилався і представник ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову.

Суд зазначає, що таке звільнення можливо лише на підставі пункту 5 частини першої статі 41 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: припинення повноважень посадових осіб.

Можливість припинення повноважень посадових осіб господарських товариств встановлена частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України: повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачені нормами Кодексу законів про працю України, на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Виходячи з наведеного, Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Товариства у відповідності до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України на підставі пункту 5 частини першої статі 41 Кодексу законів про працю України.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2021 р. у справі № 910/8221/21 зазначено, що:

"Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у ст. 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до ст. 99 Цивільного кодексу України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Такі висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц та від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.02.2021 у справі №753/17776/19.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до ч. 3 ст. 99 Цивільного Кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Така ж позиція, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц".

Приймаючи до уваги наведену позицію, Суд вважає, що спірні правовідносини не можуть розглядатись як спір, що виник з трудових правовідносин, а є спором, що виник з відносин корпоративних.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Таким чином справа щодо спору між ОСОБА_1 з одного боку та Товариством і співзасновником Товариства ОСОБА_3 з другого боку не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а має розглядатись у порядку господарського судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: с справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Приймаючи до уваги зазначене, Суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 255, 258 та 260 – 261 Цивільного процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

1. Провадження у справі закрити.

2. Роз`яснити, що розгляд справи належить до юрисдикції господарського суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.В. Корбут

Повний текст ухвали складено 18.10.2021 р.