Рішення № 100372349, 07.10.2021, Турійський районний суд Волинської області

Справа № 169/528/21

Провадження № 2/169/384/21

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2021 року смт Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді Тітівалова Р.К.,

з участю:

секретаря судового засідання Гаврилюк Н.В.,

представників відповідачів Романюк Н.М.,

Михалюк І.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури,

в с т а н о в и в:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури.

Позов мотивований тим, що 14 березня 2017 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 191, частиною третьою статті 27 частиною другою статті 358 КК України. Того ж дня слідчий прокуратури звернувся до слідчого судді із клопотаннями про відсторонення від посади та застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Ухвалами слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2017 року у задоволенні клопотань відмовлено та обрано відносно нього запобіжний захід у виді особистого зобов`язання. Вироком Турійського районного суду Волинської області від 17 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року, у справі №169/291/17 його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 191 КК, частиною п`ятою статті 27 частиною другою статті 358 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. 29 листопада 2018 року постановою Верховного Cуду скасовано ухвалу апеляційного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 01 жовтня 2019 року виправдувальний вирок залишено без змін.

Вказуючи, що в результаті перебування під слідством та судом протягом 30 місяців 17 днів (з дня вручення йому повідомлення про підозру 14 березня 2017 року до дня набрання виправдувальним вироком законної сили 01 жовтня 2019 року) йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушеннях у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя, приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, що негативно вплинуло на його фізичний та психологічний стан, на відносини з рідними, близькими та колегами по роботі, просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 1 000 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 96 200 гривень.

Відповідач Волинська обласна прокуратура подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що позов не визнає, просить відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час кримінального провадження відносно позивача не було допущено жодних порушень його конституційних прав або визначених кримінальним процесуальним законом процесуальних прав чи будь-яких інших порушень вимог законодавства, а тому, на думку прокуратури, відсутні підстави для відшкодування на користь позивача моральної шкоди. Крім того, вказує на те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, а розмір визначеної позивачем моральної шкоди є необґрунтованим та завищеним. Розмір витрат за надання позивачу правничої допомоги прокуратура вважає необґрунтованим, непідтвердженим належними доказами та зазначає, що витрати згідно з квитанціями від 15 липня 2020 року, від 13 квітня 2021 року та від 30 червня 2021 року понесені в період, коли ОСОБА_1 вже не перебував під слідством та судом, у зв`язку з чим зазначені в них суми не можуть підлягати відшкодуванню.

Відповідач Державна казначейська служба України у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не надав належних доказів заподіяння йому моральної шкоди та її розміру, а розмір витрат за надання йому правничої допомоги є завищеним. Також вказує на те, що казначейство не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не порушувало жодних прав та інтересів позивача, не вступало з ним у правовідносини та жодної шкоди не завдавало.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені (а. с. 150, 151). 8 вересня 2021 року позивач подав до суду заяву, в якій просив позов задовольнити повністю, а справу розглядати за його відсутності (а. с. 142).

Представники відповідачів у судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову із викладених у відзивах підстав.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 14 березня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 191, частиною третьою статті 27 частиною другою статті 358 КК України (а. с. 15-26).

Того ж дня слідчий прокуратури звернувся до слідчого судді із клопотаннями про відсторонення від посади та застосування запобіжного заходу у вигляді застави (а. с. 27-31, 32-38).

Ухвалами слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2017 року у задоволенні клопотань відмовлено та обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, покладено, зокрема, обов`язок не відлучатися з Турійського району Волинської області без дозволу слідчого, прокурора або суду (а. с. 39, 40).

Вироком Турійського районного суду Волинської області від 17 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року, у справі №169/291/17 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 191 КК, частиною п`ятою статті 27 частиною другою статті 358 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину (а. с. 55-57, 58-61).

29 листопада 2018 року постановою Верховного Cуду скасовано ухвалу апеляційного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 01 жовтня 2019 року виправдувальний вирок залишено без змін (а. с. 62-65, 66-69).

Захисник виправданого ОСОБА_1 - адвокат Тищенко О.О., звернувся до Волинської обласної прокуратури із заявою від 22 квітня 2021 року про відшкодування ОСОБА_1 1 000 000 гривень моральної шкоди та 84 700 гривень витрат на правову допомогу адвоката (а. с. 70-75), у задоволенні якої прокуратура відмовила за відсутністю для цього правових підстав (а. с. 76-77).

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема, й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Статтею 13 Закону визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №520/14448/18.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що: «встановивши, що позивач довела належними та достатніми доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, причинний зв`язок між тривалим розслідуванням кримінальної справи за її обвинуваченням та настанням тих негативних наслідків, про які вона вказує, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу моральної шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості».

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає 6000 гривень.

Судом встановлено, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі Закону у зв`язку з ухваленням 17 липня 2017 року Турійським районним судом Волинської області виправдувального вироку, який залишений без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 01 жовтня 2019 року.

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд враховує, що позивач раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, обсяг заподіяної останньому шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу - з 14 березня 2017 року до 01 жовтня 2019 року (30 місяців 17 днів), під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих і соціальних зв`язків, моральних переживань, приниження честі, гідності і ділової репутації за місцем проживання і роботи, порушення права на свободу пересування через обрання запобіжного заходу.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про наявність фактичних і правових підстав для часткового задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, відступу від гарантованого державою мінімального розміру моральної шкоди (30 міс. 17 дн. * 6000 грн = 183 400 грн) та стягнення в користь позивача моральної шкоди у розмірі 200 000 гривень.

Такий розмір моральної шкоди на переконання суду відповідає критеріям справедливості та індивідуалізації, є співмірним з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, тобто на момент розгляду справи, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), Верховного Суду у постанові від 17 серпня 2017 року у справі № 569/16058/19 (провадження № 61-14278св20).

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідачів на те, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, так як під час кримінального провадження відносно позивача не було допущено жодних порушень його конституційних прав або визначених кримінально-процесуальним законом процесуальних прав чи будь-яких інших порушень вимог законодавства, позивач не надав належних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, оскільки таке право позивач набув на підставі виправдувального вироку Турійського районного суду Волинської області від 17 липня 2017 року, який набрав законної сили.

Відповідно ж до пункту 1 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою вказаної статті процесуального закону передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування суми моральної шкоди у розмірі 1 000 000 гривень, який позивач визначив у позовній заяві, останній до суду не надав, у зв`язку з чим у решті позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Крім того, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 96 200 гривень (84 700 гривень, сплачених у зв`язку із наданням правової допомоги під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження, та 11 500 гривень витрат на професійну правничу допомогу в цій цивільній справі).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №311/842/17.

На підтвердження понесених витрат у зв`язку із наданням правової допомоги під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження позивач надав копію договору про надання правової допомоги адвокатом від 24 жовтня 2016 року (а. с. 78-80), додаткової угоди до вказаного договору від 04 листопада 2016 року (а. с. 81-82) та копії квитанцій до прибуткового касового ордера (а. с. 91-94).

Такі докази є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами на підтвердження факту сплати гонорару адвокату у зв`язку із наданням правової допомоги під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження в розмірі 84 700 гривень, оскільки саме така сума коштів зазначена у квитанціях (а.с. 91-94), у яких підставою для оплати вказані реквізити угоди про надання правової допомоги. Зазначені суми відображені також у відомостях картки по рахунку: 681 (а. с. 96-98), а детальний опис наданої /отриманої правничої допомоги в Акті про надання правничої допомоги адвокатом Тищенком О.О. клієнту ОСОБА_1 від 15 липня 2020 року (а. с. 84-90).

Відповідачі, заперечуючи проти позову в цій частині, жодних доказів на спростування вищевказаного не надали.

Доводи представника відповідача Волинської обласної прокуратури про те, що квитанція до прибуткового касового ордера № 5 від 15 липня 2020 року на суму 10000 гривень не охоплена актом про надання правової допомоги, підтверджує оплату послуг більш як через 9 місяців після виправдання позивача (01 жовтня 2019 року) є безпідставними і не ґрунтуються на нормах закону, оскільки витрати за надану правничу допомогу підлягають стягненню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи буде сплачено в майбутньому.

Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 та від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19.

Також суд відхиляє доводи відповідача ДКС України про те, що вона не є належним відповідачем у справі, оскільки не порушувала прав та обов`язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, в зв`язку з чим не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Волинська обласна прокуратура (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16, Верховного Суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі №591/6892/18).

При цьому, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Подібні правові висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), постановах Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 569/5644/19 (провадження № 61-6116св20), від 19 травня 2021 року у справі № 210/1295/15-ц (провадження № 61-15655св19).

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними вище нормами матеріального права, суд, врахувавши наявність порушеного права позивача, встановленого законом, права на звернення до суду за захистом такого права та права на відшкодування шкоди, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 200 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 84 700 гривень, сплачених ним у зв`язку із наданням йому правової допомоги під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною другою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 500 гривень у цій справі підтверджуються додатковою угодою до договору про надання правової допомоги адвокатом від 02 квітня 2021 року (а. с. 105), копіями квитанцій до прибуткового касового ордера (а. с. 108), Актом про надання правничої допомоги від 30 червня 2021 року (а. с. 106-107).

Враховуючи, що вимоги позивача задоволені частково на суму 284 700 гривень (200 000 грн + 84 700 грн = 284 700 грн) і ця сума від суми позову (1 084 700 гривень) складає 26.25 % у відсотковому співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог, то з Державного бюджету України слід стягнути 3 018.75 гривень (11 500 грн *26.25% = 3 018.75 грн) витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

Представники відповідачів під час судового розгляду відповідно до вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не заявляли.

Доводи представника відповідача Волинської обласної прокуратури про те, що правнича допомога у цій справі надана позивачу не в період його перебування під слідством і судом, у зв`язку з чим не підлягає відшкодуванню, є необґрунтованими, оскільки витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат і їхній розподіл між сторонами за результатом розгляду цивільної справи здійснюється відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі закону, то у цій справі він компенсується за рахунок держави.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 3 018.75 гривень.

На підставі викладеного, статей 23, 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та керуючись статтями 81, 137, 141, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 200 000 (двісті тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди та 84 700 (вісімдесят чотири тисячі сімсот) гривень, сплачених за надання юридичної (правничої) допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3018 (три тисячі вісімнадцять) гривень 75 (сімдесят п`ять) копійок.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: Тищенко Олександр Олексійович , адреса місця знаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Волинська обласна прокуратура, адреса місця знаходження: вулиця Винниченка, 15, місто Луцьк, Волинська область, код за ЄДРПОУ 02909915.

Представник відповідача: Романюк Надія Миколаївна, адреса місця знаходження: вулиця Шевченка, 7, місто Ковель, Волинська область.

Відповідач: Державна казначейська служба України, адреса місця знаходження: вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, код за ЄДРПОУ 37567646.

Представник відповідача: Михалюк Ірина Євгеніївна, адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Головуючий

Повне рішення складено 18 жовтня 2021 року.