Рішення № 100371636, 20.08.2021, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/827/19

Провадження № 2/741/34/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 20 серпня 2021 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.

та представника позивача - адвоката Гунька О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Носівської об`єднаної територіальної громади в особі Носівської міської ради Чернігівської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на житловий будинок та визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, зазначивши, що 5 січня 1979 року на ім`я його матері ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав до типу колгоспного двору. Станом на 15 квітня 1991 року у зазначеному житловому будинку проживали та були зареєстровані він (позивач), його мати ОСОБА_2 , батько ОСОБА_3 та рідний брат ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його (позивача) мати ОСОБА_2 , після смерті якої спадщину фактично прийняли він (позивач), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належну їй 1/4 частину зазначеного житлового будинку та право на земельну частку (пай) розміром 4,7 в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ЧН № 0313826. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його (позивача) батько ОСОБА_3 , спадщину після смерті якого фактично прийняли він (позивач) та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його (позивача) рідний брат ОСОБА_4 . Він (позивач) є спадкоємцем ОСОБА_4 другої черги за законом, спадщину прийняв, оскільки постійно проживав разом із ним на день смерті. 14 травня 2018 року він (позивач) отримав постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину на спадковий житловий будинок та право на земельну частку (пай). Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0313826 втрачений, про що було опубліковане оголошення у газеті «Носівські вісті».

ОСОБА_1 просив суд встановити факти, про те, що:

- станом на 15 квітня 1991 року в житловому будинку АДРЕСА_1 проживали він (позивач), ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- спадщину після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняли він (позивач), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняли він (позивач) та ОСОБА_4 ;

- він (позивач) постійно проживав разом із ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини після його смерті.

ОСОБА_1 також просив визнати за ним право власності:

- на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами у зв`язку з ліквідацією колгоспних дворів;

- на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 ;

- на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 ;

- на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 ;

- на 1/3 частину права на земельну частку (пай) розміром 4,7 в умовних кадастрових гектарах із земель, які перебували в колективній власності колишнього КСП імені Енгельса, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 ;

- на 1/6 частину права на земельну частку (пай) розміром 4,7 в умовних кадастрових гектарах із земель, які перебували в колективній власності колишнього КСП імені Енгельса, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 ;

- на 1/2 частину права на земельну частку (пай) розміром 4,7 в умовних кадастрових гектарах із земель, які перебували в колективній власності колишнього КСП імені Енгельса, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

У судове засідання позивач не з`явився, його представник - адвокат Гунько О.Ю. позовні вимоги підтримав з підстав, які зазначені у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

20 серпня 2021 року представник позивача у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі та участі позивача.

У судове засідання представник Носівської міської ради Чернігівської області не з`явився, подав до суду заяву, в якій зазначив, що міська рада визнає позовні вимоги, не заперечує проти їх задоволення та просить розгляд справи проводити без участі їх представника.

Суд проводить розгляд справи у відсутності позивача та представника відповідача за наявними у справі доказами, оскільки в даному випадку відсутні підстави, передбачені ст. 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 дали показання, суть яких зводиться до того, що вони добре знають позивача, який на даний час перебуває в Козелецькому геріатричному пансіонаті, та знали ОСОБА_4 , який помер. У позивача та ОСОБА_4 власних сімей не було, вони постійно проживали разом із своїми батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у домоволодінні АДРЕСА_1 . Спочатку померла ОСОБА_2 , потім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Точної дати, з якої ця сім`я стала проживати за вказаною адресою, зазначити не змогли.

У зв`язку із неявкою 20 серпня 2021 року в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши письмові докази, допитавши свідків, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Принципами цивільного судочинства є, зокрема, змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

У судовому засіданні встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 відносився до типу колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва на право власності на жилий будинок від 5 січня 1979 року (а.с. 14).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму ВСУ № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, тобто ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до пп. «а» п. 6 вищезазначеної постанови, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

У судовому засіданні представник позивача стверджував, що станом на 15 квітня 1991 року членами даного колгоспного двору були ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 . У зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження цих обставин просив встановити відповідний факт.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 77, 78, 79, 80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач та його представник не надали суду доказів та не довели те, що станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору АДРЕСА_1 були ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 за життя набула право на земельну частку (пай) розміром 4,7 в умовних кадастрових гектарах, як член колишнього КСП ім. Енгельса, на її ім`я було виписано та видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0313826, який зареєстровано в книзі реєстрації сертифікатів за № 362 від 28 червня 1997 року, що підтверджується повідомленням відділу у Носівському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 6 жовтня 2017 року (а.с. 19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 9).

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

У судовому засіданні встановлено, що за життя ОСОБА_2 заповіту не складала, спадкова справа після її смерті не заводилася, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 39-53).

Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

У судовому засіданні встановлено, що у позивача відсутні документи, які б підтверджували те, що після смерті ОСОБА_2 прийняли спадщину він (позивач), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як спадкоємці першої черги за законом, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач та його представник не надали суду доказів та не довели те, що після смерті ОСОБА_2 прийняли спадщину ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, ураховуючи те, що всі інші позовні вимоги є похідними від вищезазначених позовних вимог, які задоволенню не підлягають у зв`язку із необґрунтованістю, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Показання допитаних у судовому засіданні свідків не можуть визнаватися достатніми доказами на підтвердження фактів, про встановлення яких просив позивач, оскільки лише на їх підставі немає можливості дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 259, 263, 264, 265, 273, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , до Носівської об`єднаної територіальної громади в особі Носівської міської ради Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04061984, місцезнаходження: м. Носівка Чернігівської області, вул. Центральна, 20, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на житловий будинок та визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв