Рішення № 100367343, 06.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

06 жовтня 2021 р. Справа № 520/14285/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Мурадли А.І.,

за участю:

представника позивача - Плешакової О.Г.,

представника відповідача - Корзіної І.В.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (надалі за текстом - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-12426-17 У від 10.11.2020, виданої Головним управлінням держаної податкової служби у Харківській області, про стягнення з ОСОБА_1 , єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 36278,93 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ГУ ДПС у Харківській області сформувало вимогу про сплату боргу №Ф-12426-17 У від 10.11.2020, яку направлено для примусового виконання до органу державної виконавчої служби. Позивач вказує, що контролюючий орган безпідставно визначив їй зобов`язання зі сплати єдиного внеску, оскільки з 2014 року підприємницьку діяльність не здійснював та не отримував доходу за таку діяльність, а також перебував у трудових відносинах, що підтверджено відповідними записами у трудовій книжці, а отже сплачував заявлену суму єдиного внеску через роботодавця. Крім того, у зв`язку з набранням чинності з 03.06.2020 норм пункту 5 розділу I Закону України від 13.05.2020 №592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації по колу платників, 21.08.2020 на адресу ГУ ДПС у Харківській області позивачем направлено заяву про списання сум недоїмки, штрафів та пені, нараховані на ці суми недоїмки.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу у підготовче засідання.

До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 27.08.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно зі змісту якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування правової позиції зазначив, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на загальній системі оподаткування, а тому зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок до припинення ним підприємницької діяльності. Відповідач стверджує, що надання позивачем лише заяви про списання несплачених сум недоїмки та зазначення обставин не отримування доходу не є достатньою підставою для проведення списання заборгованості з єдиного внеску на підставі пункту 9-15 Закону №592-IX. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався обов`язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок, ГУ ДПС у Харківський області на підставі даних інформаційної системи податкового органу сформовано спірну вимогу про сплату боргу від 10.11.2020 № Ф-12426-17 У.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС у Харківській області, як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник єдиного внеску, окреслена обставина в ході розгляду справи не заперечувалась з боку представників.

В інтегрованій картці платника єдиного соціального внеску за 2021, 2018 - 2020 роки відображена недоїмка у розмірі 36278,93 грн.:

за 2012 рік - 690,19 грн.;

за 1 квартал 2018 року по строку 09.02.2018 - 8448 грн. 00 коп.;

за 2 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457 грн. 18 коп.;

за 3 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457 грн. 18 коп.;

за 4 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457 грн. 18 коп.;

за 1 квартал 2019 року по строку 21.01.2019 - 2457 грн. 18 коп.;

за 2 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754 грн. 18 коп.;

за 3 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754 грн. 18 коп.;

за 4 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754 грн. 18 коп.;

за 1 квартал 2020 року по строку 20.01.2020 - 2754 грн. 18 коп.;

за 2 квартал 2020 року по строку 21.04.2020 - 2078 грн. 12 коп.;

за 3 квартал 2020 року по строку 20.07.2020 - 1039 грн. 06 коп.;

за 4 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 - 3178 грн. 12 коп.;

ГУ ДПС у Харківській області області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" сформовано вимогу №Ф-12426-17 У від 10.11.2020 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 13.04.2021 за даними інформаційної системи органу доходів і зборів його заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 36278,93 грн..

Вказана вимога направлена позивачу поштою за адресою його місця реєстрації ( АДРЕСА_2 ), але поштове відправлення повернуто до ГУ ДПС у Харківській області за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією документу, про вручення/надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення платнику податків вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.

ГУ ДПС у Харківській області 15.04.2021 вимогу №Ф-12426-17 У від 10.11.2020 надіслано до Московського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова), як таку, що узгоджена 13.04.2021, а державним виконавцем 02.06.2021 відкрито виконавче провадження №65378819.

Позивач стверджує, що про винесення спірної вимоги та про нарахування йому недоїмки зі сплати єдиного внеску дізнався 22.07.2021 через додаток "Дія", ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження № 65378819.

Крім того, позивач 21.08.2020 у зв`язку з набранням чинності з 03.06.2020 норм пункту 5 розділу I Закону України від 13.05.2020 №592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації по колу платників" направив заяву на адресу ГУ ДПС у Харківській області про списання сум недоїмки, штрафів та пені, нараховані на ці суми недоїмки.

Проте будь-якої відповіді на зазначену заяву ГУ ДПС у Харківській області не надано.

Як вбачається з відомостей внесених до трудової книжки позивача з 16.09.2009 по 14.03.2011 прийнятий на посаду торгового агента ТОВ "Мегаполіс"; з 04.01.2012 по 12.07.2012 працював на посаді менеджера зі збуту ТОВ "Дімєрус Інженерінг"; з 18.03.2014 - по 31.08.2015 працював у ТОВ «Біотрейд» на посаді старшого фахівця, м. Кривий Ріг; з 19.01.2016 - по 20.07.2018 прийнятий у ПП «АктивТоргКріп» на посаді менеджера із збуту; з 20.07.2018 - по 04.08.2020 - переведений на посаду керівника регіонального структурного підрозділі у ПП «АктивТоргКріп»; 02.02.2021 по теперішній час працює на посаді менеджера в оптовій торгівлі та посередництві у торгівлі у ТОВ «Севпробснаб».

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-7, встановлено, що з 2011 по 2020 роки роботодавці позивача вище перелічених підприємств сплачували за нього, як найманого працівника, ЄСВ у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць.

В ході розгляду справи з боку представника відповідача надані пояснення про відсутність в розпорядженні податкового органу окресленої інформації, проте суд не погоджується з окресленим та зазначає, що до повноважень останнього віднесено збір та оподаткування окресленого питання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України (надалі за текстом - ПК України), платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п. 63.1 ст. 63 ПК України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У відповідності до п. 63.2 ст. 63 ПК України взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах, зокрема, самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

За визначенням підпункту 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Підпунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано дефініцію поняття «працівник». Згідно з цією нормою працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Крім того, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року (надалі за текстом - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 ст.4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме «Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у п.1 (крім абзацу 7) ч. 1 ст. 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених, зокрема у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений ст. 9 Закону №2464-VI.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року №449 (у редакції Наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року №469) (надалі за текстом - Інструкція №449).

Згідно п.1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Абзацом 2 п. 2 розділу VI Інструкції № 449 встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Відповідно абз.3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (п.4 розділу VI Інструкції № 449).

З урахуванням викладеного, наявність недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску є самостійною підставою для направлення платнику вимоги про сплату недоїмки, без проведення додаткових перевірок. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464.

Водночас ст. 4 Закону №2464-VI доповнено ч. 6 згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» № 592-IX від 13.05.2020 року, якою передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 і 5 ч.1 цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» № 592-IX від 13.05.2020 року набрав чинності з 01.01.2021.

У той же час до 01.01.2021 відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу ФОП і права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не були врегульовані.

Враховуючи вищевикладені норми, суд доходить до висновку, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, фізичні особи-підприємці.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством з 01.01.2017 встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності чи зареєстрована як ФОП, проте не веде господарську діяльність та не отримує доходи, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які провадять підприємницьку діяльність та є самозайнятими особами, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, від 27.03.2020 року у справі №140/2214/19.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо неправомірності нарахування сум єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю у зв`язку із нездійсненням господарської діяльності, суд погоджується із ними з огляду на працевлаштування позивача та сплатою за останнього роботодавцем сум єдиного внеску у періоди.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець, а розмір внеску був не меншим мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, який не здійснював підприємницьку діяльність, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Застосування судом вищенаведених правових норм відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 404/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19.

Згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України», «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах.

Європейський суд з прав людини (справа Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110), зокрема, зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення відповідача, як контролюючого органу, щодо нарахування позивачу єдиного внеску як ФОП прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, є протиправним та порушує майнові права та інтереси позивача, а відтак вимога про сплату боргу № Ф-12426-17 У від 10.11.2020 підлягає скасуванню.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-12426-17 У від 10.11.2020, виданої Головним управлінням держаної податкової служби у Харківській області, про стягнення з ОСОБА_1 , єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 36278 (тридцять шість тисяч двісті сімдесят вісім) гривень 93 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2021.

Суддя Ю. О. Супрун