Рішення № 100366024, 18.10.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

18 жовтня 2021 р.справа № 400/4284/20 Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в загальному позовному провадженні, у письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаСпеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333,

про1) визнання протиправним та скасування наказу № 571к від 10.09.20 р.; 2) поновлення на посаді з 10.09.20 р.; 3) стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10.09.20 р.В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (надалі - відповідач або Спеціалізована прокуратура), в якому просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ № 571к від 10 вересня 2020 р., яким, на підставі ст. 26 ч. 5 п. 2 пп. "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 10 вересня 2020 р., позивача звільнено з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об`єднаних сил, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення;

2) поновити позивача на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України з 10 вересня 2020 р.;

3) стягнути з Спеціалізованої прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 вересня 2020 р. до дня прийняття судового рішення про поновлення позивача на посаді.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтував таким чином:

з 2003 р. і до звільнення 10 вересня 2020 р., він безперервно проходив службу в органах військової прокуратури.

Оскарженим наказом № 571к від 10 вересня 2020 р. позивача було звільнено з займаної посади у Військовій прокуратурі об`єднаних сил (наказом Генерального прокурора від 5 лютого 2020 р. № 66 юридична особа "Військова прокуратура об`єднаних сил" перейменована у "Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил" (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу, послугував наказ Міністра оборони України від 9 вересня 2020 р. № 442, яким позивача було звільнено з військової служби у запас.

На переконання позивача, його звільнення з прокуратури наказом № 571к від 10 вересня 2020 р., стало наслідком попереднього припинення військової служби наказом № 442 від 9 вересня 2020 р.

Позивач стверджує, що Закон України "Про прокуратуру" не передбачає такої підстави звільнення прокурора, як припинення ним військової служби. Саме у зв`язку з цим, наказ № 571к від 10 вересня 2020 р. не містить посилань на названий Закон, що створює для позивача ситуацію правової невизначеності з приводу підстави звільнення з прокуратури.

Відповідач подав відзив, в якому позовні вимоги не визнав та виклав свої заперечення.

На його думку, так як однією з законодавчих вимог до військового прокурора, є проходження ним військової служби (ст. 27 ч. 4 Закону України "Про прокуратуру" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"), тому припинення військовим прокурором військової служби, тягне за собою обов`язкове подальше звільнення з прокуратури.

ОСОБА_1 за власною ініціативою виявив бажання звільнитись з військової служби, що і потягло за собою припинення правовідносин з органами прокуратури.

Позивач перебув у відрядженні до Спеціалізованої прокуратури в статусі військовослужбовця, де проходив військову службу, у зв`язку з чим його звільнення повинно відбуватись не за Законом України "Про прокуратуру", а за Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

З приводу такої вимоги, як поновлення позивача на рівнозначній посаді в органі прокуратури, відповідач пояснив, що таке поновлення неможливе інакше як у спосіб і порядок, визначений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", тобто зайняти посаду в органі прокуратури позивач має право виключно через процедуру атестації, визначену цим Законом (а. с. 32-40).

У відповіді на відзив позивач не погодився з наведеними відповідачем доводами, вважає їх помилковими. Наполягає на тому, що звільнення прокурора з посади регулюється виключно Законом України "Про прокуратуру" і припинення правовідносин, пов`язаних з проходженням військової служби, не є підставою для звільнення з посади військового прокурора (а. с. 50-56).

Відповідач подав заперечення, в яких по суті повторно викладені аргументи, раніше наведені у відзиві (а. с. 63-68).

Під час розгляду справи, позивач подав заяву, якою доповнив обґрунтування позовних вимог. Зокрема позивач зазначив, що процедуру атестації за Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" він не розпочав у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю і рішенням кадрової комісії така причина визнана поважною та атестація позивача перенесена на іншу дату.

Також позивач звернув увагу суду на ту обставину, що наказ № 571к від 10 вересня 2020 р. підписаний виконуючим обов`язки військового прокурора об`єднаних сил Александровим О.В., але згідно наказу Генерального прокурора, ця особа 10 вересня 2020 р. звільнена з військової служби, з чого слід зробити висновок про відсутність у ОСОБА_2 на 10 вересня 2020 р. повноважень на видання оскаржуваного наказу (а. с. 95-98).

Справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У зв`язку з запровадженням в Миколаївському окружному адміністративному суді обмежувальних заходів щодо проведення відкритих судових засідань для запобігання поширенню COVID-19, при закритті підготовчого провадження, суд призначив розгляд справи в письмовому провадженні (а. с. 73-74).

Заяв про розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції, від сторін не надходило.

При розгляді справи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (а. с. 78-79, 89-91).

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Як вбачається з записів в трудовій книжці, 1 вересня 2014 р. ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника військового прокурора Дніпровського гарнізону Південного регіону України, а 3 березня 2015 р., на підставі ст. 36 ч. 1 п. 3 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпПУ), позивач був звільнений (а. с. 21).

У зв`язку з реформуванням органів прокуратури, 27 серпня 2020 р. з ОСОБА_1 проведено співбесіду, в якій він наполягав на звільненні зі Збройних Сил України та не виявив бажання проходити військову службу у резерві (а. с. 43).

9 вересня 2020 р. наказом Міністра оборони України № 442 (надалі - Наказ № 442) (а. с. 16) на підставі п. 18 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та ст. 26 ч. 5 п. 2 пп. "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об`єднаних сил.

10 вересня 2020 р. виконувачем обов`язки військового прокурора об`єднаних сил ОСОБА_2 видано наказ № 571к (надалі - Наказ № 571к) (а. с. 18), який відтворює зміст Наказу № 442 і посилається на нього, як на підставу прийняття.

Правовою підставою Наказу № 571к вказано ст. 11 Закону України "Про прокуратуру", п. 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 2, 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", п. п. 242, 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 р. № 1153/2008.

Сторони вважають, що спір зводиться до питання, чи є підставою для звільнення військового прокурора з органів прокуратури попереднє звільнення з військової служби: на думку позивача, звільнення військового прокурора з військової служби припиняє виключно правовідносини військової служби, але не службу в органі прокуратури, звільнення з якої повинно відбуватись виключно з підстав, передбачених Законом України "Про прокуратуру"; на противагу, відповідач переконаний, що статус військового прокурора нерозривно пов`язаний із статусом військовослужбовця і втрата позивачем статусу військовослужбовця, тягне за собою обов`язкове припинення правовідносин служби і в органі військової прокуратури.

На час вступу ОСОБА_1 на службу у військову прокуратуру (2003 р.), діяв Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII.

Стаття 461 цього Закону визначала, що військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту. Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять службу відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

15 липня 2015 р. набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII.

Відповідно до ст. 27 ч. 4 цього Закону, яка має назву "Вимоги до кандидатів на посаду прокурора", військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту.

Порядок зайняття посади прокурора визначається Положенням про проходження військової служби у військовій прокуратурі.

В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п`ятої цієї статті.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Вищі офіцерські звання військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.

Військові звання офіцерів військової прокуратури відповідають класним чинам працівників прокуратури. При звільненні офіцерів військової прокуратури (до полковника включно) з військової служби і призначенні на посади прокурорів в територіальні чи спеціалізовані прокуратури їм присвоюються відповідні їх військовим званням класні чини, а при прийнятті на військову службу у військову прокуратуру прокурорів, які мають класні чини (до старшого радника юстиції включно), їм присвоюються відповідні військові звання згідно із законодавством.

Суттєвим є те, що вищенаведені норми щодо вимог до військового прокурора були виключені тільки 25 вересня 2019 р. на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", при цьому, виключення таких норм відбулось не внаслідок зміни правових підходів до регулювання статусу військового прокурора, а у зв`язку з повною ліквідацією військових прокуратур та скороченням штату всіх військових прокурорів.

Таким чином, весь термін служби позивача в органах військової прокуратури, на рівні закону, до військового прокурора існувала загальна вимога про наявність офіцерського звання та проходження чинної військової служби або військової служби в запасі.

Наявність в ст. 27 ч. 4 абз. 3 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII застереження про право Генерального прокурора, в окремих випадках, призначити на посаду військового прокурора особу без статусу військовослужбовця, є виключенням, яке тільки підтверджує обов`язковість попередніх вимог.

З наведеного слід зробити висновок про те, що військовий прокурор має подвійний правовий статус: з одного боку, така особа є працівником спеціалізованого органу прокуратури, на яку розповсюджуються приписи Закону України "Про прокуратуру", а з іншого боку військовий прокурор, як наведено вище, обов`язково повинен мати статус військовослужбовця і в цій частині до нього застосовуються приписи Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу".

Стаття 51 ч. 1 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII передбачає 9 загальних підстав звільнення прокурора з посади: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; 4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Абзац 2 цієї ж норми встановлює, що військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.

Таким чином, в Законі України "Про прокуратуру" існує певна непослідовність в регулюванні правового статусу військового прокурора - встановлюючи вимогу до посади військового прокурора у виді статусу військовослужбовця, закон не передбачає жодних наслідків його втрати.

Згідно з ст. 8 ч. 1 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Цей же принцип закріплено в ст. 6 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

На переконання суду, принцип верховенства права не дозволяє суб`єкту владних повноважень застосовувати до особи негативні наслідки тих чи інших юридичних фактів, які (наслідки) прямо не передбачені законом.

В даному спорі це слід розуміти таким чином, що якщо Закон України "Про прокуратуру" не передбачає, як підставу звільнення військового прокурора, припинення ним військової служби, навіть якщо це прогалина в законодавстві, відповідач не вправі шляхом тлумачення, застосувати до позивача негативні наслідки, які напряму не передбачені законом - будь-які негативні наслідки для особи, в будь-якій сфері, повинні бути закріплені безпосередньо в законодавстві, а їх самовільне витлумачення суб`єктом владних повноважень необґрунтовано розширює повноваження останнього та суперечить принципу верховенства права.

Суд констатує, що оскільки Закон України "Про прокуратуру" прямо не передбачає в якості підстави звільнення військового прокурора припинення ним військової служби, в цій частині доводи відповідача ґрунтуються на хибному тлумаченні законодавства.

Одним з принципів адміністративного судочинства, є офіційне з`ясування обставин у справі, під яким розуміється те, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ст. 9 ч. 4 КАС України).

На підставі цього принципу, адміністративний суд не пов`язаний доводами сторін та їх оцінкою спірних правовідносин і вправі викласти власну оцінку цим правовідносинам, яка не збігається з оцінкою як позивача, так і відповідача.

Як зазначалось судом вище, 1 вересня 2014 р. ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника військового прокурора Дніпровського гарнізону Південного регіону України, а 3 березня 2015 р. був звільнений з цієї посади на підставі ст. 36 ч. 1 п. 3 КЗпПУ.

Наступним записом в трудовій книжці, після попереднього запису про звільнення, є запис від 4 лютого 2015 р. про проходження військової служби на прокурорських посадах в органах військової прокуратури до 10 вересня 2020 р., тобто до дня звільнення.

Відповідно до норми, на підставі якої позивача звільнено з посади заступника військового прокурора Дніпровського гарнізону Південного регіону України (ст. 36 ч. 1 п. 3 КЗпПУ), в редакції, яка діяла на момент звільнення (3 лютого 2015 р.), підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Отже, звільнення позивача з посади заступника військового прокурора Дніпровського гарнізону Південного регіону України, відбулось саме у зв`язку з його вступом на військову службу до Військової прокуратури об`єднаних сил (Спеціалізованої прокуратури).

Суд звертає увагу на те, що ст. 36 ч. 1 п. 3 КЗпПУ визначає підстави саме припинення трудового договору, тобто у разі настання такої обставини, як вступ особи на військову службу, це тягне за собою розірвання трудового договору, що має наслідком повне припинення трудових правовідносин між працівником та роботодавцем.

Як передбачено п. 2.26. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, "Звільнений за власним бажанням" у зв`язку з зарахування у вищий навчальний заклад, ст. 38 КЗпП України".

Запис саме такого типу внесений до трудової книжки ОСОБА_1 - це запис про звільнення із зазначенням причини - вступу на військову службу.

Підтвердженням висновку суду про те, що 3 лютого 2015 р. відбулось звільнення позивача не тільки з адміністративної посади в органі військової прокуратури, а й звільнення з прокуратури, слугує ст. 64 ч. 1 п. 2 Закону України "Про прокуратуру" в редакції на момент звільнення - повноваження прокурора зупиняються в разі звільнення прокурора з адміністративної посади - до прийняття рішення про призначення його на іншу посаду в органі прокуратури, в якому він обіймав адміністративну посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора.

Отже, якщо має місце звільнення прокурора лише з адміністративної посади, а не з прокуратури, його повноваження прокурора зупиняються і така ситуація прямо врегульована на законодавчому рівні, і за таких обставин ніякі записи в трудову книжку особи не вносяться.

Гарантії, передбачені ст. 119 ч. 3 КЗпПУ, в редакції станом на 3 лютого 2015 р., яка визначала, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, до позивача не можуть бути застосовані, так як відсутній факт призову позивача на військову службу і минув термін збереження посади - не більше 1 року.

Подальші зміни як в наведену статтю КЗпПУ так і до ст. 36 ч. 1 п. 3 КЗпПУ, які розширили наведені гарантії та встановили інші строки їх дії та охопили випадок позивача, не можуть бути застосовані судом, адже відповідні законодавчі зміни набрали законної сили після звільнення позивача 3 лютого 2015 р.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що в трудовій книжці позивача мається запис саме про звільнення на підставі ст. 36 ч. 1 п. 3 КЗпПУ, яка передбачає припинення трудових правовідносин, суд вважає, що в такому випадку відбулось звільнення позивача не тільки з посади в органі прокуратури, а й з самого органу прокуратури.

За таких обставин, починаючи з 4 лютого 2015 р., позивач втратив статус прокурора і залишивсь військовослужбовцем.

Подальше проходження ним військової служби у Спеціалізованій прокуратурі, відбувалось виключно в статусі військовослужбовця.

Так як на час видання Міністром оборони України Наказу № 442, ОСОБА_1 мав тільки статус військовослужбовця, який проходив військову службу у військовій прокуратурі, його звільнення з військової служби у запас за ст. 26 ч. 5 п. 2 пп. "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", є цілком правомірним.

Висновки суду про те, що правовідносини позивача з органами прокуратури були припинені ще в лютому 2015 р., підтверджуються і текстом спірного Наказу № 571к, згідно якого позивача звільнено не з попередньої посади, яку він займав - заступника військового прокурора Дніпровського гарнізону Південного регіону України, а з посади заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об`єднаних сил, тобто якщо припустити, що в лютому 2015 р. позивач був звільнений тільки з адміністративної посади заступника військового прокурора Дніпровського гарнізону Південного регіону України, але зберіг за собою статус військового прокурора цієї прокуратури, його звільнення Наказом № 571к повинно було відбуватись саме з прокуратури Дніпровського гарнізону Південного регіону України, а не з посади у Спеціалізованій прокуратурі, яку він займав як військовослужбовець.

Саме у зв`язку з тим, що на час видання Наказу № 571к, позивач вже не був працівником прокуратури, а мав статус військовослужбовця, який проходить військову службу у військовій прокуратурі, цей наказ, як на підставу звільнення позивача, не містить посилань на Закон України "Про прокуратуру".

При цьому, суд не вбачає протиріччя в тому, що після припинення трудових правовідносин позивача з прокуратурою в лютому 2015 р., орган прокуратури повторно видає наказ про його звільнення, так як по-перше, позивач проходив військову службу саме у військовій прокуратурі і відповідач мав формалізувати припинення трудових правовідносин із працівником, а по-друге, Наказ № 571к відтворює зміст Наказу № 442 і не доповнює його новими підставами звільнення.

В той же час заслуговують на увагу доводи позивача про те, що Наказ № 571к підписаний не повноважною особою.

Так, на Наказі № 571к стоїть підпис виконувача обов`язки військового прокурора об`єднаних сил Александрова О.В.

В матеріалах справи мається наказ Генерального прокурора № 281к від 10 вересня 2020 р., про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника військового прокурора об`єднаних сил (а. с. 99).

Суд звертає увагу на те, що в цьому наказі не міститься дата, з якої вказана посадова особа вважається звільненою, а тому за відсутності такого застереження, суд виходить з того, що датою звільнення ОСОБА_2 є саме дата наказу № 281к - 10 вересня 2020 р.

Враховуючи, що Наказ № 571к підписаний ОСОБА_2 також 10 вересня 2020 р., суд вважає, що на цей момент зазначена посадова особа втратила повноваження на його підписання, а тому в незалежності від інших обставин справи, Наказ № 571к є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується вимог про поновлення позивача на посаді в органі прокуратури та стягнення середнього заробітку, то вони не можуть бути задоволені не тільки з вищенаведених судом підстав, а й у зв`язку з суттєвою зміною регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до пояснювальної записки до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів (https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66266).

Як визначено п. 7 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Таким чином, за будь-яких умов, для подальшого проходження служби в органах військової прокуратури, позивач має успішно пройти процедуру атестації.

Судові витрати у справі відсутні, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 п. 13 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати, а відповідач доказів понесення судових витрат не подав.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, ЄДРПОУ 39969443) задовольнити частково.

2. Наказ № 571к від 10 вересня 2020 р. Військової прокуратури об`єднаних сил, визнати протиправним та скасувати.

3. У задоволенні позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України з 10 вересня 2020 р., відмовити.

4. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 вересня 2020 р., відмовити.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.

Суддя А. О. Мороз