Рішення № 100365047, 18.10.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року справа №320/3182/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , пенсії по втраті годувальника, що становить 50 % від пенсії по І групі інвалідності у відповідності до статті 54 Закону № 796-ХІІ у розмірі 10-ти мінімальних пенсій за віком, щомісячної компенсації відповідно до ст.52 Закону № 796-ХІІ в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю мала здійснюватись відповідно до ст. 51 Закону № 796-ХІІ у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, та підвищення пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території посиленого радіоекологічного контролю мало виплачуватись у розмірі встановленому ст.39 Закону № 796-ХІІ, що відповідав одній мінімальній заробітній платі, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській об ласті здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , (реєстраційний но мер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , пен сії по втраті годувальника, що становить 50 % від пенсії по І групі інвалідності у відпо відності до статті 54 Закону № 796-ХІІ у розмірі 10-ти мінімальних пенсій за віком, що місячної компенсації відповідно до ст.52 Закону № 796-ХІІ в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю мала здійснюватись від повідно до ст. 51 Закону № 796-ХІІ у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, та підви щення пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території посиленого радіое кологічного контролю мало виплачуватись у розмірі встановленому ст.39 Закону № 796-ХІІ, що відповідав одній мінімальній заробітній платі, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.

Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідачем у нарахуванні та виплаті позивачу, як особі, яка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, у період з 01.04.2014 по 02.08.2014 пенсії у розмірі, встановленому статтями 39, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки у вказаний період законодавством не обмежувалось пряме застосування зазначених норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ухвалою суду від 29.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву. Однак відповідач до суду відзив проти позову не подав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_2 є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, що доводиться пенсійним посвідченням від 15.08.2003 року.

Має Чорнобильське посвідчення 4 категорії, як громадянки, яка постійно про живає на території посиленого радіоекологічного контролю Серії НОМЕР_2 від 1993 року. Зареєстрована та проживаю в смт. Рокитне Білоцерківського (Рокитнянського) ра йону Київської області, що доводиться довідкою виданої виконкомом Рокитнянської се лищної ради вих..№1810 від 04.09.2020 року, яке у відповідності до Постанови Кабінету міністрів України від 23 липня 1991 року N 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чор нобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали наслідок чорнобильської катастрофи", які діяли до 01.01.2015 року відносились до зони посиленого радіоекологічного контролю.

В 2007 році, після смерті її чоловіка, який був ліквідатором Чорнобильської катастрофи та мав чорнобильське посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Категорії 1 та І групу інвалідності, захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС, позивач отримала чорнобильське посвідчення Категорії 1 НОМЕР_3 від 27.04.2007 року, як дружина, опікуна дітей померлого громадянина із числа ліквіда торів категорії 1 А, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Таким чином, після отримання чорнобильського посвідчення категорії 1 А, тобто з 2007 року, позивач отримую пенсію по втраті годувальника.

Згідно зі статтею 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одно го непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальник.

Позивач вважає, що у період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року відповідачем порушено її право на пенсійне забезпечення щодо нарахування та виплати пенсії, що становить 50% пенсії по І групі інвалідності, пов`язаної з впливом аварії на ЧАЕС у відповідності до ст..54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року (надалі Закон № 796- XII), а також підвищень, доплат до пенсії та щомісячної компенсації, визначених статтями 39, 51 та 52 Закон № 796-ХІІ.

У зв`язку з чим, 09 вересня 2020 року письмово звернулася до відповідача із заявою, в якій просила здійснити перерахунок раніше призначеної пенсії, у відповідності Закон № 796-ХІІ.

Листом №8457-12459/К-02/8-1000/20 від 07.10..2020 року, відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті пенсії, підвищень та доплат до неї зазначаючи, що Кабінетом Міністрів України 23 листопада 2011 року прийнято постанову № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до зазначеної Постанови визначено інші розміри пенсій, доплат та підвищень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Вважаючи, що відповідач неправомірно відмовив у нарахуванні та виплаті пенсії, доплат та підвищень відповідно до ст. 39, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України № 796-ХІІ.

Держава взяла на себе відповідальність за шкоду, завдану громадянам, та зобов`язалася відшкодувати її за пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що визначено в ст. 13 Закону України № 796-ХІІ.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 67 Закону України № 796-ХІІ (яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року) у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до 54 цього Закону, та розмір щомісячної компенсації сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

14.06.2011 Верховною Радою України було прийнято Закон України №3491 -VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон №3491-VI), яким розділ VII; Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".

На виконання п. 7 Закону №3491-VI 6 липня 2011 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набрала чинності з 23 липня 2011 р., пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою та підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої і визначається розмір пенсії по інвалідності та доплати і компенсації до неї. (далі - Порядок №1210).

Положення пункту 4 розділу VII Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20- рп/2011.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23 липня 2011 р. набрала чинності постанова № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету'", якою встановлено розмір основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою та підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, положення статей 39, 51, 52, 54 Закону № 796-ХІІ підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 р., а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону № 2857-УІ та постанови №745.

У подальшому пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22 грудня 2011 р. № 4282-VI (набрав чинності 1 січня 2012 р.) було установлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 6 грудня 2012 р. № 5515-УІ "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (далі - Закон № 5515-УІ), пунктом 4 Перехідних положень якого встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20 - 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50 - 52, 54 Закону № 796- ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік.

Указана норма Закону № 5515-VI також неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.

Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів пенсії, додаткової пенсій та доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, встановлених статтями 39 та 51, 52, 54. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата пенсії, щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, та доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю повинно було здійснюватись у розмірах та на підставі статей 39 та 51,52, 54 Закону №796.

Таким чином, за період 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач нарахував та виплатив пенсію, додаткову пенсію, підвищення за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі та щомісячну компенсацію, що є меншою за розмір, визначений Законом №796.

Відповідно до статті 49 Закону №796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 54 Закону № 796-ХІІ пенсії по інвалідності, яка наступила внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії в зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, отриманого в зоні відчуження в 1986-1990 рр. в розмірі відшкодування фактичної шкоди здоров`ю, який визначається відповідно до законодавства. Відповідно до ст. 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів І групи, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 10-ти мінімальних пенсій за віком.

За статтею 52 Закону №796, щомісячна компенсація в разі втрати годува льника призначається на кожного непрацездатного члена сім`ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.

При цьому, вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Відповідно до положень ст. 39 Закону № 796-ХІІ (яка діяла до 23 липня 2011 року), застосовувалась у наступній редакції: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Згідно зі статтею 51 Закону №796 особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі статтею 52 Закону № 796, щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім`ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.

Згідно з вимогами ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-1V (далі - Закон № 1058-1V) мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Новий мінімальний розмір пенсії по інвалідності, визначений Законом, залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Лише Законом України від 31 липня 2014 р. № 1622-УІІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності З серпня 2014 р., розділ "Прикінцеві положення" Закону України від 16 січня 2014 р. № 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, ЗО, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.

Отже, тільки з 3 серпня 2014 р. Законом № 719-VII Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51-54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та підвищення за проживання в зоні радіактивного забруднення.

Таким чином, у період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. виплата пенсії по втраті годувальника мала здійснюватись у розмірах 50 % пенсії по І групі інвалідності, захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС, що відповідно до ст. 54 Закону № 796-ХІІ, мало здійснюватися у розмірі 10-ти мінімальних пенсій за віком, щомісячної компенсації відповідно до ст..52 Закону № 796-ХІІ в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю мала здійснюватись відповідно до ст. 51 Закону № 796-ХІІ у розмірі 15 відсотків мінімальної пенсії за віком, а підвищення пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території посиленого радіоекологічного контролю мало виплачуватись у розмірі встановленому ст..39 Закону № 796-ХІІ, що відповідав одній мінімальній заробітній платі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 р. у справі № 619/2262/17 та 11 вересня 2018 р. у справі № 522/6810/17.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-УІІІ передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином позивач має право на реалізацію гарантій, наданих йому ст.ст. 19, 46 Конституції України, та має право на отримання пенсії, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю та щомісячної компенсації, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 51, 52, 54 Закону № 796-ХІІ, а підвищення пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території посиленого радіоекологічного контролю із розміру мінімальної заробітної плати, як визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).

Відповідно до частини першої статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп(щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом № 79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № З-рп/2012, крім іншого, вирішив:

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.

Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № З-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Окрім того, суд вважає, що нарахування та виплату пенсії, дплат та компенсацій ві дповідач має проводити з урахуванням встановленого індексу інфляції в зв`язку з насту пним.

Статтею 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в ціло му та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня грома дян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми вла сності (частина друга статті 19 Закону № 2017-ІІІ).

Питання індексації пенсії врегульовано Законом України від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282) та По рядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Відповідно до статті 1 Закону №1282 індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм під вищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відш кодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом статті 2 Закону №1282 індексації підлягають грошові доходи грома дян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних га рантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шля хом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення ін дексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної осо би.

Згідно зі статтею 4 Закону №1282 індексація грошових доходів населення про водиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індекса ції грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, вказаною нормою передбачено підстави, за яких проводиться індексація, а також розмір грошового доходу, який підлягає індексації.

Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові до ходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характе ру, зокрема, пенсії.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загаль нообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймаєть ся за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визна ченої суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього По рядку.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під "підвищен ням пенсії" розуміється тільки таке збільшення суми нарахування, яке здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто випадки, коли пенсія була неправомірно недонарахована і в подальшому на підставі рішення суду нарахована в належному обсязі, не належать до "підвищення пенсії" в розумінні пункту 5 Порядку індексації.

Отже, здійснення пенсійним органом перерахунку пенсії на виконання рішення суду, не може слугувати підставою для здійснення нового нарахування споживчих цін для проведення індексації у зв`язку із зростанням доходів громадян, без перегляду їх мінімального розміру, оскільки фактично збільшення доходів позивача в контексті при писів законодавства про порядок підвищення пенсійного забезпечення та індексацію до ходів громадян не відбулось.

Перерахунок пенсії з урахуванням спірних складових є відновленням порушено го права позивача на отримання належної виплати в розмірі, встановленому Законом, та не може бути підставою для здійснення нової індексації із застосуванням нового рівня споживчих цін та відповідно для встановлення нового базового місяця для проведення індексації пенсії.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 7 березня 2018 року у справі №727/5413/17, від 20 грудня 2018 року у справі №156/1037/16-а, від 14 травня 2019 року у справі №522/9358/16-а.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про виплату пенсії з урахуванням встановленого індексу інфляції є правомірними.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплаті позивачу пенсії, доплат, підвищень до пенсії та компенсацій, у період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року, визначених статтями 39, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є протиправною, а порушені відповідачем права на виплату пенсії, доплат, підвищень та компенсацій, з врахуванням індексу інфляції потребують відновлення.

Також суд звертає увагу, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Предметом спору у даній справі є визнання протиправним дій відповідача з виплати мені пенсії, додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, компенсацій та підвищення до пенсії за проживання в зоні забруднення за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. у розмірі меншому, ніж передбачено вимогами статей 39, 51, 52,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8 Конституції України).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64 Конституції України).

Згідно з вимогами ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більм як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. № 1058-ІУ нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за гри роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз цієї статті дає підстави дійти висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Суд вважає, що оскільки виплата пенсії, додаткової пенсії, компенсацій та підвищень до пенсії за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. є наслідком протиправних дій суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 р. № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 р. №9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА З щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 р. у справі № 646/6250/17 та від 19 червня 2018 р. у справі № 646/6250/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, суд зазначає, що про порушення свого права позивач дізнався в жовтні 2020 року, отримавши лист про відмову відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії, доплат та підвищень у відповідності до діючих норм законодавства.

Таким чином, строки звернення до суду з позовною заявою позивачем не пропущені.

Даного висновку дійшов Верховний суд в Постанові від 24 листопада 2020 року по справі № 815/460/18:

Процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.

Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, витати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , пенсії по втраті годувальника, що становить 50 % від пенсії по І групі інвалідності у відповідності до статті 54 Закону № 796-ХІІ у розмірі 10-ти мінімальних пенсій за віком, щомісячної компенсації відповідно до ст.52 Закону № 796-ХІІ в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю мала здійснюватись відповідно до ст. 51 Закону № 796-ХІІ у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, та підвищення пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території посиленого радіоекологічного контролю мало виплачуватись у розмірі встановленому ст.39 Закону № 796-ХІІ, що відповідав одній мінімальній заробітній платі, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , (реєстраційний но мер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , пен сії по втраті годувальника, що становить 50 % від пенсії по І групі інвалідності у відпо відності до статті 54 Закону № 796-ХІІ у розмірі 10-ти мінімальних пенсій за віком, що місячної компенсації відповідно до ст.52 Закону № 796-ХІІ в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю мала здійснюватись від повідно до ст. 51 Закону № 796-ХІІ у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, та підви щення пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території посиленого радіое кологічного контролю мало виплачуватись у розмірі встановленому ст.39 Закону № 796-ХІІ, що відповідав одній мінімальній заробітній платі, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , (реєстраційний но мер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.