Рішення № 100365040, 13.10.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2021 року № 320/2920/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою від 08.12.2020 № 10-18378/15-20-сг.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами розгляду його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було прийнято наказ від 08.12.2020 № 10-18378/15-20-сг, яким відмовлено у наданні позивачу такого дозволу з підстав того, що такий дозвіл вже було надано на цю земельну ділянку іншій особі. Позивач вважає відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду.

На час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Богуславським РВ ГУ МВС України в Київській області 21.10.2005.

Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про відведення земельної ділянки, у якому просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Київської області Богуславського району в адміністративно-територіальних межах Бітвецької сільської ради.

До вказаного клопотання додано: рішення Богуславської міської ради; копію паспорта громадянина України; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; викопіювання місцевості; доручення.

За результатом розгляду цього клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було прийнято наказ від 08.12.2020 №10-18378/15-20-сг, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Біївецької сільської ради Богуславського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з підстав невідповідності ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України. У додатку до наказу відповідач зазначив, що відповідно до наявної інформації на бажану до відведення земельну ділянку вже прийнято рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на іншу особу та рекомендували позивачу визначитись з іншим місцем розташування земельної ділянки.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За пунктом "б" частини першої статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту "в" частини третьої, частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

До повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Київської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання (придбання) у власність земельної ділянки, останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Натомість, за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен був прийняти рішення про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин такої відмови.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 08.12.2020 №10-18378/15-20-сг відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Біївецької сільської ради Богуславського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з підстав невідповідності ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України. У додатку до наказу відповідач зазначив, що відповідно до наявної інформації на бажану до відведення земельну ділянку вже прийнято рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на іншу особу та рекомендували позивачу визначитись з іншим місцем розташування земельної ділянки.

Щодо таких тверджень відповідача, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки ще не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).

Можливість органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою обмежена вичерпним переліком підстав. Тобто, у разі відсутності таких підстав, відповідний повноважний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування може прийняти рішення лише про надання такого дозволу.

В даному випадку, не надано доказів наявності передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку. Не виявлено таких підстав також і судом під час розгляду справи.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку, як позивач так і інші особи мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Таким чином, суд вважає, що у Головного управління Держгеокадастру у Київській області не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак відмова позивачу є порушенням його права.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що під час прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, спірна земельна ділянка не була сформована, не був присвоєний кадастровий номер, проект не був затверджений, тобто ділянка ще не була об`єктом цивільних прав, у зв`язку з чим відповідач не мав законних підстав для відмови у наданні аналогічного дозволу на ту саму ділянку позивачу, який звернувся пізніше.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14, від 15 жовтня 2019 року в справі № 813/1922/14, від 30.04.2020 року в справі № 812/1313/18.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 15.03.2021 №0.0.2050661053.1.

Таким чином, сплачений судовий збір підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 грн., суд зазначає таке.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно п. 4 ч. 1 ст.1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правової допомоги від 10.12.2020 №33 та від 02.03.2021 №6, детальний опис робіт, розрахункову квитанцію на суму 2500, 00 грн.

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: підготовка адвокатського запиту до ГУ Держгеокадастру у Київській області 0,25 год. - 250,00 грн.; підготовка адвокатського запиту до ГУ Держгеокадастру у Київській області 0,25 год. - 250,00 грн.; підготовка позову до ГУ Держгеокадастру у Київській області 2 год. - 2000,00 грн.

З огляду на надані суду документи, зважаючи на задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку , що дана вимога підлягає задоволенню.

Отже, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати витрат на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

Таким чином, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Київській області становить 3408,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою від 08.12.2020 № 10-18378/15-20-сг.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код 39817550) судові витрати у розмірі 3408,00 грн. (три тисячі чотириста вісім грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.