Рішення № 100365003, 13.10.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2021 року справа №320/2670/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0952 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчини певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини А0952, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини А0952 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 07.11.2017;

- зобов`язати Військову частину А0952 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015, 2016 та 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 07.11.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він проходив військову службу в Збройних Силах України в військовій частині А0952, та відповідно до наказу командира військової частини А0952 (по стройовій частині) від 07.11.2017 №235 був звільнений з військової служби у запас відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 07.11.2017 виключений зі списків особового складу військової частини. З 22.12.2014 має статус учасника бойових дій. У період з 2015 року по 2017 рік йому, як учаснику бойових, не нараховувалась та не виплачувалась грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 (суддя Брагіна О.Є.) позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви,

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 (суддя Брагіна О.Є.) позовну заяву повернуто позивачеві згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.04.2021 касаційну скаргу адвоката Акуленка Вадима Михайловича в інтересах ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2020 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

08.06.2021 матеріали адміністративної справи №320/2670/20 повернулись на адресу Київського окружного адміністративного суду.

У зв`язку з тимчасовим відстороненням судді Брагіної О.Є. від здійснення правосуддя відповідно до рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27.11.2020 розпорядженням керівника апарату Київського окружного адміністративного суду Геліч Т.В. від 08.06.2021 призначений повторний автоматизований розподіл справи №320/2670/20.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу адміністративну справу №320/2670/20 передано для розгляду судді Кушновій А.О. 09.06.2021 згідно із витягом з Реєстру передачі судових справ.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позову.

30.07.2021 на офіційну електронну адресу суду від представника позивача - адвоката Акуленка В.М. на виконання вимог ухвали суду від 11.06.2021 надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №320/2670/20 та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано докази від сторін.

Вказану ухвалу суду від 30.07.2021 разом із позовною заявою з додатками відповідачу направлено засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням 0113300463214, яке отримано відповідачем 20.09.2021, що підтверджується даними офіційного сайту ПАТ «Укрпошта».

Проте відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом не скористався.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, та відповідно до наказу командира військової частини А0952 (по стройовій частині) від 07.11.2017 №235 був звільнений з військової служби у запас відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключений зі списків особового складу військової частини А0952 з 07.11.2017, що не заперечується сторонами.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України від 22.12.2014 (а.с.89).

Позивачу станом на день звільнення з військової служби не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII.

За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (надалі - Порядок №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2015 - 2017 роках дні додаткової відпустки як учасник бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

У зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд дійшов висновку, що дана справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0952 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, підпадає під ознаки типової справи.

В силу припису частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Так, при вирішенні спору Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Інші доводи та аргументи учасників справи не спростовують висновків суду.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частинами 1, 2, 5 статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, належним способом захисту порушеного права позивача, суд вважає визнання протиправною бездіяльності військової частини А0952 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 07.11.2017 та зобов`язання військової частини А0952 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 07.11.2017.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0952 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 07.11.2017.

3. Зобов`язати Військову частину А0952 (код ЄДРПОУ 24982605, місцезнаходження: 08603, Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, буд. 40) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 07.11.2017.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду складено 13.10.2021 р.

Суддя Кушнова А.О.