Рішення № 100364985, 18.10.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2021 р. справа № 300/2546/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Станіслав-монтаж" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 132576,88 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до приватного підприємства "Станіслав-монтаж" (далі – відповідач, ПП "Станіслав-монтаж") про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 132576,88 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не виконав нормативу по працевлаштуванню однієї особи з інвалідністю та в строк до 16.04.2021 року самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю, в розмірі 131550,00 грн. Вказані обставини підтверджуються звітом за формою 10-ПІ № 16-304 від 16.02.2021 за 2020 рік та розрахунком заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій. Крім того, позивачем за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, відповідно до частини 2 статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, нарахована відповідачу пеня в розмірі 1026,09 грн. Відтак, оскільки заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 132576,88 грн, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає до стягнення в судовому порядку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.

14.06.2021 позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунуто.

У зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.06.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 21.07.2021. Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши, що з огляду на середньооблікову кількість штатних працівників ПП "Станіслав-монтаж", кількість інвалідів повинна становити - 5 осіб. Враховуючи те, що кількість інвалідів в липні місяці 2020 року була нижче норми, відповідачем 09.07.2020 був поданий звіт форми 3-ПН, згідно якого повідомлено Івано-Франківський міський центр зайнятості про вільні чотири вакансії, а саме три вакансії слюсарів будівельних та однієї вакансії інженера з охорони праці із зазначенням в розділі II поданого звіту категорії громадян, яких підприємство має намір працевлаштувати, а саме інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Таким чином, відповідачем фактично вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується відповідними доказами долученими до відзиву, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню(а.с. 26-55).

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

Приватне підприємство "Станіслав-монтаж" є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яке здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.

16.02.2021 відповідачем подало до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік" форми № 10-ПОІ, в якому самостійно визначив середньооблікову чисельність штатних працівників в кількості 126 осіб, з них 4 штатні працівники, яким встановлена інвалідність, а необхідна кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, визначена 5 осіб (а.с.5).

Відповідно до розрахунку щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2020 рік становила 126 чоловік; кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становила 5 осіб; кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників становив 16575400,00 грн в рік; середня річна заробітна плата штатного працівника відповідача становила 131550,79 грн; сума адміністративно-господарських санкцій становить 131550,79 грн. Пеня, нарахована за несвоєчасну сплату адміністративного-господарських санкцій, становить 1026,09 грн.

Як вказав відповідач, кількість осіб з інвалідністю у 2020 році склала: у січні 2020 – 7 осіб; у січні 2020 – 7 осіб; у лютому 2020 – 7 осіб; у березні 2020 – 7 осіб; у квітні 2020 – 5 осіб; у травні 2020 – 5 осіб; у червні 2020 – 5 осіб; у липні 2020 – 1 особа; у серпні 2020 – 1 особа; у вересні 2020 – 1 особа; у жовтні 2020 – 1 особа; у листопаді 2020 – 2 особи; у грудні 2020 – 2 особи. Наведене не спростовано відповідачем.

09.07.2020 ПП "Станіслав-монтаж" був поданий звіт форми 3-ПН, згідно якого повідомлено Івано-Франківський міський центр зайнятості про вільні чотири вакансії, а саме три вакансії слюсарів будівельних та однієї вакансії інженера з охорони праці із зазначенням в розділі II поданого звіту категорії громадян, яких підприємство має намір працевлаштувати, а саме інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.32-33).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, визначені в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно частин 1, 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості, у відповідності до частини 3 статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2, 3 статті 19 вказаного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Згідно частини 9 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Відтак, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Відтак на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Судом встановлено, що 09.07.2020 ПП "Станіслав-монтаж" був поданий звіт форми 3-ПН, згідно якого повідомлено Івано-Франківський міський центр зайнятості про вільні чотири вакансії, а саме три вакансії слюсарів будівельних та однієї вакансії інженера з охорони праці із зазначенням в розділі II поданого звіту категорії громадян, яких підприємство має намір працевлаштувати, а саме інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.32-34).

Відтак, відповідачем здійснено усі передбачені законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю на своєму підприємстві, та які підтверджуються відповідними доказами, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, суду позивачем не надано, а тому доводи зазначені ним у позові не знайшли свого підтвердження.

В зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку про те, що відповідачем вжито усі необхідні заходи для виконання встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" 4% нормативу по працевлаштуванню інвалідів, причиною невиконання відповідачем у 2020 році нормативу по працевлаштуванню одного інваліда була відсутність достатньої кількості інвалідів на ринку праці, а не протиправна бездіяльність ПП "Станіслав-монтаж", а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.04.2019 року по справі №820/2190/17, від 24.03.2021 року по справі №440/2371/19.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати згідно з статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на відмову в позові, за відсутності доказів їх понесення сторонами, судом не розподілялися.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13662300, вул. Гуцульська, 9, м. Івано-Франківськ, 76007));

відповідач: приватне підприємство "Станіслав-монтаж" (код ЄДРПОУ 30475051, вул. Вовчинецька, 225 с, буд. 43, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Микитин Н.М.