Рішення № 100363400, 20.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2021 року Справа № 160/13220/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ЄДРПОУ 21910427 щодо не зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , часу перебування в засланні з 11.12.1946 року по 22.09.1952 року-5 років 10 місяців 11 днів до стажу роботи у потрійному розмірі та нездійснення їй перерахунку пенсії з 01.06.2006 року;

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ЄДРПОУ 21910427 зарахувати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, РНОКПП НОМЕР_1 час перебування в засланні з 11.12.1946 року по 22.09.1952 року - 5 років 10 місяців 11 днів до стажу роботи у потрійному розмірі та здійснити їй перерахунок пенсії з 01.06.2006 року з урахуванням додатково зарахованого стажу у потрійному розмірі за період перебування у засланні з 11.12.1946 року по 22.09.1952 рік.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка звернулась до відповідача із заявою по зарахування їй до страхового стажу періоду перебування у засланні з 11.12.1946 року - 22.09.1952 року - 5 років 10 місяців 11 днів у потрійному розмірі відповідно до вимог законодавства, проте, відповідачем у проведенні пенсії перерахунку відмовлено, оскільки позивач вже є реабілітованою особою та отримує надбавку реабілітованим у розмірі 43,52 грн, з чим позивач не погоджується та вважає, що такі дії відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, позивач просить визнати протиправною відмову у перерахунку пенсії, зарахувати період перебування у засланні з 11.12.1946 року - 22.09.1952 року - 5 років 10 місяців 11 днів у потрійному розмірі та здійснити перерахунок пенсії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року на адресу суду від відповідача 14 вересня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві відповідачем позов не визнано та зазначено, що згідно всіх наданих документів ОСОБА_1 є членом сім`ї реабілітованої особи, котру було піддано засланню, що підтверджується довідкою прокуратури Миколаївської області від 23.08.1994 року за № 13-23-93, де зазначено про реабілітацію ОСОБА_1 . На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а пільга по обчисленню стажу передбачена реабілітованим громадянам відповідно до ст.1 зазначеного Закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01.01.2012 року перебуває на обліку у головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

22.10.2020 року (вперше) та 12.01.2021 року (вдруге) ОСОБА_1 звернулась до головного управління у Дніпроптеровській області з заявами про перерахунок пенсії згідно з 58 Закону України « Про пенсійне забезпечення», а саме: період перебування у засланні з 11.12.1946 року - 22.09.1952 року - 5 років 10 місяців 11 днів у потрійному розмірі відповідно до вимог законодавства.

Надалі позивач зверталась до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявами про перерахунок пенсії від 02.02.2021 року № 3243/Т-0400-21, від 26.03.2021 року № 9448-10324/Т-03/802800/21 та від 04.06.2021 № 16170/Т-0400-21.

Головне управління листами від 16.01.2021 року № 0400-010305-8/5777, від 01.03.2021 № 6097-3243/Т-0400-21, від 23.04.2021 № 13624-9694/Т-01/8-040021 та від 11.06.2021 № 19120-1617070/Т-0400-21 повідомило позивачу про неможливість проведення перерахунку пенсії (розрахунку стажу) відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Не погоджуючись з відмовою у перерахунку пенсії період перебування у засланні з 11.12.1946 року - 22.09.1952 року - 5 років 10 місяців 11 днів у потрійному розмірі, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

В абзаці 1 статті 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) зазначено «вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону».

Статтею 3 Закону №962-XII, у вищевказаній редакції, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону №962-XII, у вищевказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Разом з цим, 05.05.2018 набув чинності Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років», яким внесено зміни, зокрема, у Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років» із змінами внесеними Законом №2325-VIIIпередбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.

Відповідно до статті 58 Закону №1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Відповідно до ст. 1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій визнаються:

1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;

2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;

3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Стаття 1-4 Закону України №2325-VIII визначає, що Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, які належать до однієї з таких категорій осіб:

1) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, якщо репресії стосовно таких осіб були здійснені на території України;

2) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, які проживали на території України, незалежно від тривалості проживання, і виїхали або з незалежних від їхньої волі обставин були переміщені за межі території України, де стосовно них були здійснені репресії;

3) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, інформація щодо здійснення репресій стосовно яких міститься в архівних кримінальних справах, інших носіях архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, архівних документах, що зберігаються в архівних установах України;

4) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, які є громадянами України.

Норми статей 5 і 6 цього Закону поширюються на громадян України, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою статті 6 цього Закону";

Законом України від 15 травня 1992 року №2353-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" з метою вдосконалення дії Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" Верховна Рада України постановила внести доповнення до Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", зокрема, доповнити статтю 1 новою частиною третьою такого змісту: "Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необгрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами."

З матеріалів пенсійної справи вбачається (мовою оригіналу):

«Согласно справки от 13.01.1992 УКГБ Казахской ССР, отец истца - ОСОБА_2 приговорен 28.05.1944 тройкой В/НКВД Николаевской области по ст.54-1а УК УССР к расстрелу.

Согласно справки от 11.12.1991 УКГБ Казахской ССР, мать истца - ОСОБА_3 11.12.1946

Особым Совещанием МГБ СССР была осуждена к 5 годам ссылки.

Согласно архивной справки от 24.12.1991 №11/5-Т-3037 УВД Северо-Казахстанского облисполкома, мать ОСОБА_4 на основании особого совещания МГБ СССР от 11.12.1946 осуждена на 5 лет ссылки.

Вместе с ней проживали:

Сын - ОСОБА_5 , 1938 года рождения,

Дочь — ОСОБА_6 , 1940 года рождения.

Согласно справки, выданной Петровским детским домом Ленинского района Североказахстанской области, ОСОБА_6 действительно воспитывалась в д/доме с 28.05.1948 по 22.09.1952».

Крім того, в матеріалах справи містяться довідки:

«Справка о реабитилитации № 1048/-с от 16.02.1994 року, в которой указано, «16 января 1989 года гражданка ОСОБА_3 , как жена изменника родини выслана на 5 лет в Северо-Казахстанскую область, на основании статьи 1 Указа Президиума Верховного Совета СССР «О дополнительных мерах по восстановлению справедливости в отношении жертв репрессий, имевших место в 30-40х и начала 50х роках реабилитирована».

«Справка о реабилитации № 13-23-93 от 23.08.1994, в которой указано следующее: ОСОБА_1 по постановлению особого совещания МГБ СССР от 11.12.1946 как член семьи изменника Родины с матерью ОСОБА_3 сослана в Северо-Казахстанскую область строком на 5 лет. Находилась в ссылке 5 лет 9 месяцев 11 дней. На основании статьи 3 Закона Украины «О реабилитации жертв политических репрессий на Украине» от 17.04.1994 року, ОСОБА_1 реабилитирована».

Після змін, внесених до Закону №962 Законом №2325 особи, реабілітовані на підставі ст.3 Закону №962, зокрема, набули права на пільги передбачені ст. 6 зазначеного закону.

Відповідно до ст. 6 Закону №962-XII реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб, передбачена ст.58 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - ЗУ №1788-XII), за приписами якої громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Відповідно до ст.77 Закону України №1788-XII призначені пенсії підвищуються:

а) пенсії за віком інвалідам війни - на суму мінімального розміру пенсії по інвалідності, встановленого Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" для інвалідів війни з числа солдатів і матросів строкової служби по відповідній групі інвалідності;

б) іншим учасникам війни з числа військовослужбовців, які проходили службу в складі діючої армії, партизанських загонах і з`єднаннях, військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях при виконанні інтернаціонального обов`язку та особам вільнонайманого складу діючої армії, батькам та дружині, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовців, які загинули на фронті, при виконанні інтернаціонального обов`язку або інших обов`язків військової служби, - на 50 процентів мінімальної пенсії за віком;

в) пенсії по інвалідності з дитинства внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, пов`язаних з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни чи пов`язаних з їх наслідками, а також пенсії в разі втрати годувальника інвалідам з дитинства внаслідок зазначених причин - на 15 процентів мінімальної пенсії за віком;

г) репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що особи, які були примусово виселені з місця їх постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість (заслання), внаслідок визнання їх позасудовим органом соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів (соціальний мотив), які в подальшому були реабілітовані, мають право на зарахування до їх трудового стажу періоду перебування у засланні у потрійному розмірі.

При цьому наведені вище положення законодавства не ставлять у залежність набуття особою вказаного права від її віку або статусу (репресована особа або потерпіла від репресій), оскільки у даному випадку мова йде про права реабілітованих осіб.

Відтак, позивач має право на зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій час його перебування в засланні у період з 11.11.1946 по 22.09.1952 роки, а також право на підвищення його пенсії, як члена сім`ї репресованої, а згодом реабілітованої особи на 25% мінімальної пенсії за віком.

Відмовляючи у зарахуванні часу перебування на засланні (спецпоселення без права виїзду з даної території) у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії та нарахуванні підвищення до розміру пенсії 25% від мінімальної пенсії за віком, відповідач порушив вказані вище норми законодавства.

Наведене доводить, що у спірних правовідносинах відповідач в розумінні ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України прийняв протиправне рішення без дотримання принципу пропорційності (необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення) щодо відмови позивачу в перерахунку його пенсії.

Згідно з абз. 2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З метою ефективного судового захисту та повного відновлення порушеного права позивача наявні підстави зобов`язати відповідача у встановлено законом порядку зарахувати час перебування позивача на засланні (спецпоселенні) у потрійному розмірі в загальний стаж для призначення пенсії за віком відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити йому перерахунок підвищення пенсії відповідно до п. «г» ст.77 вказаного Закону.

Таке зобов`язання не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у заявлених спірних правовідносинах відповідач не наділений правом обрати будь-який вид правомірного рішення. Натомість зобов`язаний прийняти рішення - акт владно-розпорядчого характеру про зарахування такого часу до стажу для призначення пенсії позивача та здійснити її перерахунок.

Стосовно позовної вимог про перерахунок пенсії з 01.06.2006 року суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.01.2012 року перебуває на обліку головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком (переведена з УПФУ в Казанському районі Миколаївської області).

Відповідно до п. 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що вперше позивач звернулась до пенсійного фонду з заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з відповідним пакетом документів 22.10.2020 року.

Таким чином, така позовні вимога підлягає частковому задоволенню, а саме: з моменту звернення позивача про виплату підвищення до пенсії, як члену сім`ї, яку було примусово переселено, тобто з 22.10.2020 року.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ЄДРПОУ 21910427 щодо не зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебування в засланні з 11.12.1946 року по 22.09.1952 року-5 років 10 місяців 11 днів, до стажу роботи у потрійному розмірі.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) час перебування в засланні з 11.12.1946 року по 22.09.1952 року - 5 років 10 місяців 11 днів до стажу роботи у потрійному розмірі.

Здійснити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок пенсії з 22.10.2020 року з урахуванням додатково зарахованого стажу у потрійному розмірі за період перебування у засланні з 11.12.1946 року по 22.09.1952 рік відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук